06 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 603/96/24 пров. № А/857/8240/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 20 березня 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Галіяном І.М., час проголошення рішення год… хв… у м. Монастириська, повний текст судового рішення складено 20 березня 2024 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування рішення,
09.02.2024 представник позивача ОСОБА_1 - Андрусенко І.Я. звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (далі - ГУ НП, відповідач), в якому просив скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА №1354621 від 01.02.2024.
Рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 20.03.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ НП подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що доказом вчинення позивачем інкримінованого йому правопорушення є відеозапис з нагрудної відеокамери, з якого чітко прослідковується технічна несправність автомобіля. При цьому, позивачем не заперечується порушення ним Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 (далі - ПДР). Вважає, що доводи позивача про здійснення перевірки освітлювальних приладів перед початком руху та їх справність, приведені ним з метою уникнення від відповідальності.
Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
З урахуванням положень п.1 ч.1 ст.311, ст.286 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що оспорюваною постановою ОСОБА_1 було визнано винним у вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.
За змістом оспорюваної постанови, ОСОБА_2 , 01.02.2024 о 17 год 29 хв в с. Криниця на автодорозі Н-18 Івано-Франківськ-Бучач-Тернопіль, керував транспортним засобом, у якого не горить ліва фара в режимі ближнього світла в темну пору доби, чим порушив п.31.4.3 ПДР (керував з несправними зовнішніми світловими приладами).
Вважаючи протиправною оспорювану постанову, представник позивача Андрусенко І.Я. звернувся до адміністративного суду з вимогою про її скасування.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази умисного вчинення водієм правопорушення, оскільки водій наполягав на виникненні зазначеної технічної несправності вже під час руху автомобіля. Суд врахував доводи про відсутність доказів вчинення позиваем інкримінованого йому правопорушення.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати : чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно п.31.1 ПДР, технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.
Відповідно до п.п.“в» 31.4.3 п.31.4 ПДР, забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності, зокрема, не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла.
Частиною першою статті 122 КУпАП передбачено відповідальність, в тому числі, за керування водієм транспортним засобом із несправностями зовнішніх світлових приладів (темної пори доби).
Колегія суддів зазначає, що з наданого суду диску відеозапису??? видно, що водій після зупинки транспортного засобу наголошував, що автомобіль в той день був у справному стані та при виїзді фари ближнього світла горіли, але під час руху транспортного засобу ліва фара ближнього світла погасла з причин, які не залежали від його волі. Вважа, що в його діях відсутній умисел.
Колегія суддів враховує, що позивач перед експлуатацією транспортного засобу перевіряв справність всіх систем, в тому числі й освітлювальних приладів, які перед виїздом були справними, що не було спростовано відповідачем.
Більше того, як слушно зауважив суд першої інстанції, водій рухався транспортним засобом в період дня при достатній видимості, а тому не міг замітити вказану несправність і вчасно усунути її.
При цьому, колегія суддів зазначає, що вихід з ладу заднього правого габаритного ліхтаря, який виник в ході експлуатації транспортного засобу, позивачем не могло бути виявлено в ході керування автомобілем, а тому він не мав можливості вжити передбачених п.31.5 ПДР заходів.
Так, суб'єктивною стороною адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КУпАП, є наявність умислу, тобто водій повинен усвідомлювати, що він здійснює рух транспортним засобом за наявності певних несправностей транспортного засобу, в тому числі, роботи ліхтарів габаритних вогнів.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч.1 ст.72 КАС України).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем в порушення вимог ст.280 КУпАП, не було встановлено факт вчинення позивачем інкримінованого йому правопорушення, вини в його вчиненні, а також чи підлягає він адміністративній відповідальності та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваної постанови та наявності підстав для її скасування.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень ч.3 ст.272 КАС України, судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтею 286 цього Кодексу (особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності), набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст.ст. 286, 272, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 20 березня 2024 року по справі №603/96/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук