Справа № 560/15611/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Петричкович А.І.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
07 березня 2025 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 23 жовтня 2024 року звернувся до суду з позовом, в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.08.2024 року оформлене протоколом № 42 щодо відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період; 2) зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.01.2024 із додатковою заявою від 12.03.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Також, 23.10.2024 до суду поступила заява від 22.10.2024 про забезпечення позову, в якій позивач просить забезпечити позов шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_3 вчиняти дії, пов'язані з прийняттям наказу про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації на особливий період та відправлення ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації на особливий період до місць проходження військової служби до моменту набрання законної сили рішенням у справі за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.08.2024, оформлене протоколом №42 щодо відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період та зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.01.2024 із додатковою заявою від 12.03.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду суду від 24.10.2024 заяву ОСОБА_1 від 22.10.2024 про забезпечення позову - залишено без задоволення.
22 листопада 2024 року до суду поступила заява від 20.11.2024 про забезпечення позову, в якій позивач просить забезпечити позов шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_3 вчиняти дії, пов'язані з прийняттям наказу про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації на особливий період та відправлення ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації на особливий період до місць проходження військової служби до моменту набрання законної сили рішенням у справі за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.08.2024, оформлене протоколом №42 щодо відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період та зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.01.2024 із додатковою заявою від 12.03.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
В обґрунтування заяви вказує про те, що у разі призвання на військову службу під час мобілізації в особливий період, набуде нового юридичного статусу - військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, у разі встановлення наявності такого права, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.11.2024 заяву ОСОБА_1 від 20.11.2024 про забезпечення позову - залишено без задоволення.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти постанову, якою задовольнити заяву про забезпечення адміністративного позову.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Згідно вимог ч. 1 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Суд зазначає, що у даній справі характер спірних правовідносин не вимагає проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. Окрім того, оскільки позивачем не заявлено клопотання про розгляд справи за його участі, то з урахуванням вимог ст. 312 КАС України справу належить розглядати у порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши докази по справі, дійшла наступних висновків.
Постановляючи ухвалу про відмову у вжитті заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявником - позивачем не надано доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Крім цього, потрібно враховувати, що в обгрунтування заяви позивач вказує обставини, яким надано оцінку ухвалою суду від 24.10.2024. Також, суд звертає увагу, що правовідносини щодо розгляду заяви позивача від 15.06.2024 (щодо видачі військового квитка) не є предметом цього судового розгляду.
Отже, застосування такого заходу забезпечення позову, який просить позивач, є неможливим без дослідження оскаржуваного рішення, його законності, що, в свою чергу, входить до предмету доказування у даній адміністративній справі.
Колегія суддів за результатами перегляду ухвали суду першої інстанції, зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Разом з тим ч. 2 ст. 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відповідно до вимог п. 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06.03.2008 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно Рекомендації N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятий Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Надаючи оцінку викладеному, суд дійшов висновку, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Отже, з наведеного вбачається, що суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні.
Відповідно до вимог чинного законодавства, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
Зокрема, положеннями ч. 2 ст. 151 КАС України регламентовано, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими, репутаційними, службовими та професійними наслідками.
Таким чином, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Верховний Суд у постанові від 06.12.2022 у справі №140/8745/21 зауважив, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про ймовірність ускладнень, пов'язаних з виконанням рішення суду, або про очевидні ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень у адміністративному провадженні.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача.
Разом з тим, суд не вправі вживати заходи забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
В обґрунтування заяви вказує про те, що у разі призвання на військову службу під час мобілізації в особливий період, набуде нового юридичного статусу - військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, у разі встановлення наявності такого права, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.
Надаючи оцінку обставинам, викладеним в заяві про забезпечення позову, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявником - позивачем не надано доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Крім цього, потрібно враховувати, що в обгрунтування заяви позивач вказує обставини, яким надано оцінку ухвалою суду від 24.10.2024. Також, суд звертає увагу, що правовідносини щодо розгляду заяви позивача від 15.06.2024 (щодо видачі військового квитка) не є предметом цього судового розгляду.
Отже, застосування такого заходу забезпечення позову, який просить позивач, є неможливим без дослідження оскаржуваного рішення, його законності, що, в свою чергу, входить до предмету доказування у даній адміністративній справі.
За таких обставин колегія суддів в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а тому заява позивача про забезпечення адміністративного позову обґрунтовано залишена без задоволення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні питання про забезпечення позову правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.