Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
06 березня 2025 р. Справа № 520/16132/24
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шевченко О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 17.03.2023 року по 27.05.2024 рік;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 17.03.2023 року по 27.05.2024 рік, у сумі 431 189 грн. грн. (чотириста тридцять один сто вісімдесят дев'ять) грн. 10 коп.;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо проведення перерахунку, нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 року ОСОБА_1 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок, нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо проведення перерахунку, нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 01.11.2018 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок, нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 01.11.2018 із застосуванням положень абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати за період з 17.03.2023 по день фактичної виплати індексації.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування вимог абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 01.11.2018 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 01.11.2018 року із врахуванням вимог абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Продовжено провадження в частині невирішених позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 17.03.2023 року по 27.05.2024 року у сумі 431 189 (чотириста тридцять одна сто вісімдесят дев'ять) грн. 10 коп.
Ухвалою суду зупинено провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 17.03.2023 року по 27.05.2024 року у сумі 431 189 (чотириста тридцять один сто вісімдесят дев'ять) грн. 10 коп. - до набрання законної сили рішення Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі №440/6856/22.
Ухвалою суду поновлено провадження по даній справі.
Також, ухвалами суду витребувано у відповідача довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці роботи перед звільненням з військової служби відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
На виконання ухвал суду представником відповідача надано витребувані документи.
В обґрунтування невирішених позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно ненараховано та невиплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 17.03.2023 року по 27.05.2024 року у сумі 431 189,10 грн.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
05.10.2016 року позивач отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 .
Відповідно до Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №76 від 17.03.2023 року оператора відділення засекреченого зв'язку інформаційно-телекомунікаційного вузла, звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 17.03.2023 року №81-РС за підпунктом «г» п.3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через сімейні обставини: військовослужбовці - жінки - у зв'язку з вагітністю), вважати такою, що справи здала і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 17.03.2023 року виключено зі списків особового складу частини, виключено зі всіх видів забезпечення.
Проте, протягом проходження військової служби позивачу не здійснювалось нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2023 року по справі №520/7347/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії частково задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 01.11.2018 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 01.11.2018 року. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - 13 років. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 13 повних календарних років служби. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за період з 2016 року по 2023 рік без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошової допомоги на оздоровлення за період з 2016 року по 2023 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, з урахуванням фактично виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2023 рік, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", без урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2023 рік, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу, а саме 17.03.2023 року, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як матері, яка виховує дитину без батька, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17.03.2023 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як матері, яка виховує дитину без батька, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17.03.2023 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошове забезпечення військовослужбовця за період 30.01.2020 р. - 31.12.2020 р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 р. за статтею 7 Закону України від 14.11.2019 р. №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2021р. - 31.12.2021р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021р. за статтею 7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2022р.-31.12.2022р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022р. за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2023р.-17.03.2023р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023р. за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів. У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2023 по справі №520/7347/23 скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як матері, яка виховує дитину без батька, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17.03.2023 року та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як матері, яка виховує дитину без батька, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17.03.2023 року та про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - 13 років та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 13 повних календарних років служби. Прийнято в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги в цій частині задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як матері, яка виховує дитину без батька, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17.03.2023 року та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як матері, яка виховує дитину без батька, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17.03.2023 року відмовлено. В іншій частині задоволених позовних вимог рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2023 року по справі № 520/7347/23 залишено без змін.
Рішення суд набрало законної сили.
Згідно ч.4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На виконання зазначеного судового рішення по справі №520/7347/23 військовою частиною 27.05.2024 здійснено виплату позивачу основних та додаткових видів грошового забезпечення.
Як вважає позивач, середньоденне грошове забезпечення складає 984,45 грн. (60051,59 грн. / 61 день).
Отже, сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби з 17.03.2023 року по 27.05.2024 року становить 431 189,10 грн. (984,45 грн. х 437 календарних днів).
Вважаючи, що наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач звернувся до суду із даним позовом.
По суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Так, відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 2 ст. 117 КЗпП України встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Нова редакція ст. 117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022.
Так, за усталеною практикою застосування положень ст. 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, висновки яких враховано судом першої інстанції при вирішенні даного спору, та сформований з урахуванням того, що редакція ст. 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
У той же час, відповідно до ст. 117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
При цьому, за висновками Верховного Суду, викладеними зокрема у постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст. 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
В постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду дійшов наступних висновків:
"Підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, наведений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, був обґрунтований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки ст. 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Така позиція була обумовлена також тим, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Крім того, враховано, що непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Указане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи із середнього заробітку.
Отже, саме з урахуванням того, що ст. 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах підлягали застосуванню критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У той же час, із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності, та одночасно шляхом внесення змін до ст. 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями, усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку.
У справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду, визначивши критерії, за яких суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, виходила з того, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Загалом аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IVне обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах.
Суд зауважує, що наведений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був обґрунтований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Водночас Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові".
В постанові від 13.06.2023 у справі № 560/11111/22 Верховний Суд відмітив, що сума середнього заробітку, зокрема, у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні (стаття 117 КЗпП України) яка підлягатиме стягненню, має визначатися за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
У відповідності до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №76 від 17.03.2023 року, позивача з 17.03.2023 року виключено зі списків особового складу частини, виключено зі всіх видів забезпечення.
В прохальній частині позову позивач просить суд, зокрема, зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 17.03.2023 року по 27.05.2024 рік, у сумі 431 189,10 грн.
В позовній заяві позивач зазначив, що середньоденне грошове забезпечення складає 984,45 грн. (60051,59 грн. / 61 день) виходячи з даних роздруківки "Приватбанку".
Отже, сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби з 17.03.2023 року (день звільнення з військової служби) по 27.05.2024 року (день виплати позивачу грошового забезпечення на виконання рішення суду) становить 431 189,10 грн. (984,45 грн. х 437 календарних днів).
Суд не погоджується з такими твердженнями представника позивача враховуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, до правовідносин, які виникли після 19.07.2022, слід враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Ухвалами суду витребувано у відповідача довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці роботи перед звільненням з військової служби відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
На виконання ухвал суду представником відповідача надано довідку - розрахунок середньоденного заробітку, в якій зазначено, що у січні 2023 року (31 день) позивач отримав грошове забезпечення у розмірі 14925,08 грн., у лютому 2023 року (28 днів) - 22432,58 грн. Всього: 37357,66 грн.
Таким чином, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 633,18 грн. (37357,66 грн.. : 59 календарних днів = 633,18 грн.).
Оскільки відсутні підстави для зменшення розміру суми середнього заробітку за період після 19.07.2022, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців складає 115 871,94 грн. (633,18 грн. х 183 дні = 115 871,94 грн.).
Вказану позицію підтримано постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03 січня 2025 року по справі № 520/1097/24.
На підставі, викладеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 115871 (сто п'ять тисяч вісімсот сімдесят одна) грн. 94 коп.
Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат відповідно до положень статті 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-262, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 115871 (сто п'ять тисяч вісімсот сімдесят одна) грн. 94 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Шевченко О.В.