Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
06 березня 2025 року № 520/22795/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошового забезпечення військовослужбовця за період з 05.07.2022 року по 17.06.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 05.07.2022 року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2024 року по 17.06.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2024р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , індексації грошового забезпечення за період з 05.07.2022 по 31.12.2022 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , індексацію грошового забезпечення за період з 05.07.2022 по 31.12.2022 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати за період з 05.07.2022 по день фактичної виплати індексації;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошової компенсації за невикористанні дні щорічної основної відпустки за 5 діб у 2022 році, за 30 діб у 2023 році, за 13 діб у 2024 році;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошову компенсацію за невикористанні дні щорічної основної відпустки за 5 діб у 2022 році, за 30 діб у 2023 році, за 13 діб у 2024 році;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченою п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» виходячи з його грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення зі списків особового складу 17.06.2024 року за період 2023-2024 роки;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошову компенсацію за дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченою п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» виходячи з його грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення зі списків особового складу 17.06.2024 року за період 2023-2024 роки;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , одноразову грошову винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією»;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 01.07.2023 по 17.06.2024, виходячи з розрахунку 100000 гривень на місяць пропорційно часу участі у бойових діях;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , додаткову грошову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 01.07.2023 по 17.06.2024 року, виходячи з розрахунку 100000 гривень на місяць пропорційно часу участі у бойових діях, з урахуванням фактично виплачених сум.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що відповідач стосовно нього допустив протиправну бездіяльність, чим порушив права останнього. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 19.08.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за вищевказаним адміністративним позовом.
Представником відповідача у поданому до суду відзиві на позов вказано, що відповідач проти заявленого позову заперечує з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для розгляду справи за наявними в ній доказами.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 .
Позивачем у позовній заяві вказано, що з 05.07.2022 року він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_5 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.06.2024 №174 військовослужбовця за призовом головного сержанта ОСОБА_1 , командира відділення 1 мінометного взводу мінометної батареї НОМЕР_6 штурмового батальйону, звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 17.06.2024 року №182-РС з військової служби в запас за статтею 26 частиною 4 пунктом 2 підпунктом «г» (через сімейні обставини) Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», вважати таким, що 17.06.2024 року приступив до здачі справ та посади, цього ж числа справи та посаду здав і направлено на зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У позовній заяві позивачем зазначено, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів із ним розрахунків щодо: виплати грошового забезпечення з 05.07.2022 по 17.06.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним законом України про державний бюджет України станом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, 01 січня 2024 року відповідно; виплати індексації за період з 05.07.2022 року по 31.12.2022 року; компенсації за невикористанні дні основної щорічної відпустки за 5 діб у 2022 році за 30 діб у 2023 році, за 13 діб у 2024 році; компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2023 - 2024 роки, одноразової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією»; додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби та участі у бойових діях або в забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.
Так, у наказі командира Військової частини НОМЕР_1 №174 від 17.06.2024 року частково визначено розміри та види грошового забезпечення, що підлягають виплаті позивачу у зв'язку із звільненням з військової служби, проте, ані станом на дату видання зазначеного наказу, ані станом на день звернення до суду з позовною заявою грошові кошти визначені у наказі не виплачено.
Позивачем у позовній заяві вказано, що він неодноразово усно та письмово, із рапортом, звертався до відповідача щодо проведення нарахування та виплати вказаних виплат, однак відповідачем відповіді не надано.
Також позивачем вказано, що надати копії рапортів він не має можливості, оскільки вони подавалися у одному екземплярі.
Вважаючи зазначену бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його права, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Стосовно поданого до суду позивачем клопотання про поновлення строку на звернення до суду суд зазначає таке.
Частиною першою статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою та п'ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Суд звертає увагу, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями ст. 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями ст. 1, 12 Закону України Про оплату праці необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно із п. 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття заробітна плата і оплата праці, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд в постанові від 28.09.2023 по справі №140/2168/23, надаючи оцінку поняттям грошова винагорода, одноразова грошова допомога при звільненні та оплата праці і заробітна плата, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій ст. 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Положеннями ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із ч.1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Отже, до усіх виплат, право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належать такі додаткові види грошового забезпечення військовослужбовця як матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань, грошова допомога на оздоровлення, грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку як УБД, одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби, які є складовою заробітної плати.
Проте, на момент виникнення спірних правовідносин, в частині, які виникли до 19.07.2022, ч. 2 ст. 233 КЗпП України діяла в редакції, відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, позивачем не пропущено строк звернення до суду у зв'язку з виникненням спірних правовідносин до 19.07.2022, оскільки право позивача на звернення до суду відповідно до положень ч.2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) не обмежене будь-яким строком.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 27.04.2023 року у справі №420/14777/22 та від 28.09.2023 по справі №140/2168/23, а також Другим апеляційним адміністративним судом у постанові від 07.11.2023 року у справі № 520/23721/21.
Стосовно строку звернення щодо вирішення спірних правовідносин, які виникли з 19.07.2022, суду зазначає таке.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 233 КЗпПУ (в редакції від 19.07.2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Зі змісту клопотання про поновлення строку звернення до суду з даним позовом вбачаються доводи позивача стосовно того, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 введено в Україні воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який триває на даний час. Позивач є діючим військовослужбовцем, проходить військову службу, яка є безперервною, приймав участь у бойових діях, в ході яких отримав поранення, перебував на лікуванні. Як вважає позивач, вказані обставини в сукупності є поважними причинами пропуску строку звернення до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку вказаному, суд зазначає, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває на даний час.
В постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22 Верховний Суд зазначив, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд під час вирішення питання про поновлення процесуальних строків в ухвалах від 2 червня 2022 року у справі № 757/30991/18-а, від 14 липня 2022 року у справі № 380/10696/21, від 27 липня 2022 року у справі № 380/13558/21, від 27 липня 2022 року у справі № 380/12913/21, від 4 серпня 2022 року у справі № 420/2429/20, від 12 серпня 2022 року у справі № 400/3957/21 та від 21 вересня 2022 у справі № 360/4969/21.
Відповідно до ч. 1 ст. 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
У зв'язку з введенням на території України з 24 лютого 2022 року воєнного стану, зважаючи, що позивач був військовослужбовцем до 17.06.2024 року, проходив військову службу, яка є безперервною, приймав участь у бойових діях у зв'язку зі збройною агресією рф проти України, з метою забезпечення права на звернення до суду, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання позивача, визнати поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом та його поновлення.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 05.07.2022 року по 17.06.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році зазначає наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною 4 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 р. (далі - Постанова №704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Отже, п.2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
На момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) п. 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із п. 6 постанови № 103, а саме: “4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, станом на 01.03.2018 п. 4 постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Враховуючи викладене вище, слід дійти висновку про те, що з 29.01.2020 року є нечинною редакція пункту 4 Постанови №704 в редакції Постанови №103, та застосовується первісна редакція пункту 4, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14".
Суд зазначає, що при вирішенні питання щодо можливості застосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини при обрахунку посадового окладу, необхідно врахувати, те що пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII, який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Приписи пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України №1774-VIII були чинними, як на дату прийняття постанови Кабінету Міністрів України №704, так і станом після 29.01.2020 та неконституційними не визнавалися.
Положеннями ст. 1 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III (далі - Закон №2017-III) визначено, що державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Відповідно до ст.6 Закону №2017-ІІІ базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно із ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України та порядок встановлення державних стандартів.
Своєю чергою, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Відповідно до п. 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон №294-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020 рік, на 2021 рік та на 2022 рік відповідно, не містив.
Суд зазначає, що положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-ХІ не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Враховуючи те, що положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - у 2020 році Закону №294-IX, у 2021 році - Закону №1082-ІХ, у 2022 році - Закону №1928, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік)".
У постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 Верховний Суд дійшов висновку, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Таким чином, з 29.01.2020 року, а саме, з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі №826/6453/18, виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
З урахуванням наведеного вище, суд вважає необґрунтованими доводи представника відповідача стосовно того, що розрахунковою величиною для обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців починаючи з 01.03.2018 є стала величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Відтак у період з 05.07.2022 по 31.12.2022 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", у період з 01.01.2023 по 31.05.2023 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік".
З огляду на викладене вище суд доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправними дії відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення військовослужбовця за період з 05.07.2022 року до 31.05.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році.
З огляду на викладене належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 05.07.2022 року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; за період з 01.01.2023 року по 31.05.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Стосовно частини позовних вимог щодо перерахунку грошового забезпечення позивача з 01.06.2023 до 17.06.2024 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 та за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374), виклавши абзац перший в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, починаючи з 01.06.2023 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Відтак, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині перерахунку грошового забезпечення позивача з 01.06.2023 по 17.06.2024 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 та за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 року.
Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 05.07.2022 по 31.12.2022 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 суд зазначає таке.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Положеннями ч.3 ст.9 Закону № 2011-XII визначено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-ХІІ (далі - Закон № 1282-ХІІ).
Згідно з ст.1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з ст.3 Закону № 1282-ХІІ індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Відповідно до абз. 3 ст.1 Закону № 1282-ХІІ індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Згідно з ст.4 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст.5 Закону № 1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно із ст.6 Закону № 1282-ХІІ у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України, зокрема Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок №1078).
Відповідно до п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно з п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до п.п. 2 п. 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Оскільки індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців, що також має значення для розрахунку їх пенсії за вислугу років, оскільки забезпечує дотримання прав осіб, які проходили військову службу, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення.
Таким чином, заробітна плата (грошове забезпечення) підлягає обов'язковій індексації як державна соціальна гарантія яка надається для соціальної підтримки населення в умовах зростання цін, а державні соціальні гарантії обов'язкові для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 29.04.2020 по справі № 240/10130/19, від 16.09.2020 по справі № 815/2590/18.
У зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу, з 01.03.2018 відбулась зміна грошового забезпечення військовослужбовців.
Після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації грошового забезпечення став березень 2018 року.
Пунктом 4 цієї постанови установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, постановою Кабінету Міністрів України № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.
Відповідно до абзацу 1 пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Таким чином, враховуючи те, що підвищення посадового окладу позивача з березня 2018 року відбулося у зв'язку із прийняттям Кабінетом Міністрів України 30 серпня 2017 року постанови № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою змінено (підвищено) розміри окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців саме березень 2018 року в контексті застосування у спірних правовідносинах норми абзацу першого пункту 5 Порядку № 1078 є місяцем підвищення доходів позивача (базовим місяцем), а тому значення індексу споживчих цін у цьому місяці приймається за 1 або 100 відсотків.
Згідно із абзацом 2 пункту 5 Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, з березня 2018 року по листопад 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%.
В той же час, відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Аналізуючи вищевказані положення спеціального підзаконного нормативно-правового акта, суд вважає за необхідне зазначити, що підвищення посадового окладу у певному місяці не тягне за собою безумовне припинення виплати індексації у подальших періодах.
В даному випадку, суб'єкту владних повноважень необхідно вираховувати розмір підвищення доходу і визначати різницю між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідної особи.
Отже, для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) необхідно враховувати дві складові: розмір підвищення грошового доходу особи та суму індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу і встановлювати, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу особи суму індексації, що склалася у місяці його підвищення.
Якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, то індексація не нараховується; якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 Порядку № 1078.
Таким чином, для з'ясування питання чи має позивач право на застосування при нарахуванні його індексації грошового забезпечення починаючи з березня 2018 року приписів абзацу 3, 4, 5 пункту 5 Порядку № 1078, необхідно з'ясувати розмір грошового забезпечення позивача за попередній місяць, розмір індексації, що мав бути нарахований в цьому місяці, а також суму нарахованого грошового забезпечення без урахування складових, що мають разовий характер, за місяць, в якому відбулося підвищення посадових окладів, тобто у березні 2018 року.
У березні 2018 року прожитковий мінімум складав 1762,00 грн, величина приросту індексу споживчих цін 253,30%.
Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 помножити на величина приросту індексу споживчих цін і поділити на 100.
1762,00 х 253,30% / 100 = 4463,15 грн.
Оскільки сума підвищення заробітної плати у березні 2018 року не перевищує суму індексації, яка склалася у зазначеному місяці, починаючи з березня 2018 року сума індексації з урахуванням абзацу 3,4, пункту 5 Порядку № 1078 має виплачуватися до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення з військової частини.
Таким чином, відповідач у межах спірних правовідносин необґрунтовано не застосував норми абзацу 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 в частині вирішення питання про наявність підстав для виплати позивачу індексації його грошового забезпечення у місяці підвищення доходу, не встановив, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу позивача суму індексації, що склалася у місяці підвищення такого доходу.
Відтак, суд вважає наявними підстави для висновку про те, що індексація грошового забезпечення позивача за період з 05.07.2022 по 31.12.2022 повинна бути перерахована та виплачена з урахуванням фіксованої суми індексації, що визначена відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Постанови № 1078.
Такий висновок відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у його постановах, зокрема, від 26 січня 2022 року у справі № 400/1118/21, від 28 червня 2022 року у справі 640/8991/21, від 15 червня 2023 року у справі № 380/1559/22.
Відтак, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 05.07.2022 по 31.12.2022 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу, індексацію грошового забезпечення за період з 05.07.2022 по 31.12.2022 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Стосовно позовних вимог позивача про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати за період з 05.07.2022 по день фактичної виплати індексації суд зазначає таке.
Згідно із ст.1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" 19 жовтня 2000 року N 2050-III (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до ст.2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно із ст.3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Положеннями ст.4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пунктом 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159) передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Згідно із п.3 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: - пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); - соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до п.4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Тобто, компенсації підлягають нараховані грошові доходи, зазначені у п.3 Порядку, разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у разі затримки їх виплати на один і більше календарних місяців.
Враховуючи викладене вище, суд доходить висновку про те, що компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу.
Отже, нарахування та виплата індексації грошового забезпечення ставить первинною подією щодо компенсації втрати частини доходу, яка нараховується та виплачується, відповідно, після та за результатом нарахування та виплати основної індексації грошового забезпечення.
Оскільки відповідачем не виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення, яка є спірною в межах розгляду даної справи, вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити йому компенсацію втрати частини доходу за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення є передчасними та такими, що заявлені на майбутнє, за відсутності підстав вважати, що його право на отримання компенсації при вказаних виплатах буде порушене відповідачем.
Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постановах від 10.07.2018 р. по справі №404/6317/16-а, від 25.10.2018 р. по справі №420/1410/17, від 10.02.2020 р. по справі №134/87/16-а, від 23.12.2020 року по справі №807/1525/16, від 04.03.2021 року по справі №520/34/17, від 01.04.2021 року по справі №120/4555/18-а.
Відтак, у задоволенні цієї частини позовних вимог належить відмовити.
Стосовно позовних вимог позивача щодо визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористанні дні щорічної основної відпустки за 5 діб у 2022 році, за 30 діб у 2023 році, за 13 діб у 2024 році, щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченою п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з його грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, станом на день виключення зі списків особового складу 17.06.2024 року за період 2023-2024 роки, щодо ненарахування та невиплати йому одноразової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією» суд зазначає таке.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №174 від 17.06.2024 року позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Зі змісту вказаного наказу вбачається, що позивачу визначено виплатити, зокрема, грошову компенсацію за 05 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, грошову компенсацію за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік, грошову компенсацію за 13 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2023-2024 роки.
Зі змісту поданого до суду представником відповідача відзиву на позов встановлено доводи стосовно того, що при звільненні позивачу відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.06.2024 №174 виплачено компенсацію всіх без виключення відпусток: щорічна за 2022 рік в сумі 3858,75 грн; щорічна за 2023 рік в сумі 23152,50 грн; щорічна за 2024 рік в сумі 10032,75 грн; учасника бойових дій в сумі 21609 грн.
Також вказано, що при звільненні позивачу відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 17.06.2024 №174 виплачено одноразову допомогу при звільненні в сумі 20374,20 грн.
На підтвердження вказаного до суду представником відповідача надано довідку від 02.02.2024 року №22/3535 про виплату грошового забезпечення за період з 01.06.2024 по 17.06.2024 року.
Відтак слід дійти висновку про те, що відповідачем було дотримано вимоги законодавства та забезпечено позивача нарахуванням та виплатою вказаних сум, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Стосовно позовних вимог позивача щодо визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 01.07.2023 по 17.06.2024, виходячи з розрахунку 100000 гривень на місяць пропорційно часу участі у бойових діях суд зазначає таке.
Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час воєнного стану».
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час воєнного стану» в редакції чинної на дату виникнення спірних правовідносин, передбачено установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Тобто відповідно до пункту 1 Постанови № 168 відповідна додаткова винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану щомісячно, а тому вона відноситься до одноразових додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців.
Таким чином, відповідно до вимог Постанови №168 підставою для виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України є: період дії воєнного стану; безпосередня участь у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії; перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
Згідно з положеннями статті 1 Закону України від 06.12.1991 №1932-XII "Про оборону України" бойові дії - де форма застосування з'єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння).
Воєнні дії - організоване застосування сил оборони та сил безпеки для виконання завдань з оборони України.
Район воєнних (бойових) дій - визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.
З огляду на вказане вбачається, що з 24 лютого 2022 року у військовослужбовців Збройних Сил виникло право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. щомісячно. У тих співробітників, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, виникло право на отримання додаткової винагороди в розмірі 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Райони ведення воєнних (бойових) дій визначаються щомісячно наказом Головнокомандувача Збройних Сил України.
Зі змісту поданого до суду представником відповідача відзиву на позов вбачається зазначення про те, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №4039 від 05.08.2023 за безпосередню участь в бойових діях з вогневого ураження супротивника ОСОБА_1 виплачено додаткову винагороду, збільшену до 100000 грн пропорційно на місяць за період з 26.07.2023 до 31.07.2023. Також представником відповідача вказано, що оскільки ОСОБА_1 фактично перебував в районі бойових дій, але не виконував завдань з вогневого ураження супротивника цим же наказом йому виплачено додаткову винагороду, збільшену до 30000 грн пропорційно на місяць, за період з 01.07.2023 до 25.07.2023 - загалом в сумі 42895,16 грн. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №192 від 05.09.2023 за безпосередню участь в бойових діях з вогневого ураження супротивника ОСОБА_1 виплачено додаткову винагороду, збільшену до 100000 грн пропорційно на місяць, за період з 01.08.2023 до 13.08.2023. Оскільки ОСОБА_1 фактично перебував в районі бойових дій але не виконував завдань з вогневого ураження супротивника цим же наказом йому виплачено додаткову винагороду, збільшену до 30000 грн пропорційно на місяць, за період з 14.08.2023 до 31.08.2023 - загалом в сумі 58464,51 грн. Також, оскільки ОСОБА_1 фактично перебував в районі бойових дій, але не виконував завдань з вогневого ураження супротивника цим же наказом йому виплачено додаткову винагороду, збільшену до 30000 грн пропорційно на місяць: за вересень 2023 в сумі 29550 грн; за жовтень 2023 в сумі 29550 грн; за листопад 2023 в сумі 29550 грн; за грудень 2023 в сумі 29550 грн; за січень 2024 в сумі 29550 грн; за лютий 2024 в сумі 29550 грн.
В подальшому, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №1246 від 05.04.2024 за безпосередню участь в бойових діях з вогневого ураження супротивника ОСОБА_1 виплачено додаткову винагороду, збільшену до 100000 грн пропорційно на місяць за період з 01.03.2024 до 10.03.2024 в сумі 32258,06 грн.
В подальшому, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №73 від 11.03.2024 ОСОБА_1 направлений на лікування за направленням лікаря. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №117 від 22.04.2024 ОСОБА_1 прибув до військової частини та цього ж дня направлений у відпустку за сімейними обставинами до 21.05.2024.
Представником відповідача у поданому до суду відзиві на позов вказано, що оскільки лікування та відпустка позивача не пов'язані з пораненням (травмою, контузією) в розумінні вимог постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», то відсутні підстави для виплати додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн пропорційно на місяць. При цьому, оскільки ОСОБА_1 фактично перебував в районі бойових дій, але не виконував завдань з вогневого ураження супротивника йому виплачено додаткову винагороду, збільшену до 30000 грн пропорційно на місяць, а саме: за травень 2024 в сумі 20017,74 грн; за червень 2024 в сумі 16745 грн.
Суд зазначає, що позивачем у позовній заяві зазначено, що він приймав безпосередню участь у бойових діях, докази чого наявні у відповідача, проте надані до суду представником відповідача докази свідчать на користь того, що виплата додаткової винагороди здійснена згідно із наказами відповідача.
При цьому суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Відповідно до положень ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) грошового забезпечення військовослужбовця за період з 05.07.2022 року до 31.05.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) грошове забезпечення військовослужбовця за період з 05.07.2022 року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; за період з 01.01.2023 року по 31.05.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) індексації грошового забезпечення за період з 05.07.2022 по 31.12.2022 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 05.07.2022 по 31.12.2022 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Мельников Р.В.