07 березня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/10566/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Супруна Є.Б., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу №440/10566/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправним та скасування рішення,
28.08.2024 адвокат Єланський Олег Геннадійович, здійснюючи на підставі ордеру на надання правничої допомоги серія АЕ №1294857 від 17.06.2024 представництво інтересів ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (надалі - в/ч НОМЕР_1 ), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення командира в/ч НОМЕР_1 "Про відмову у звільненні з військової служби" ОСОБА_1 , яке оформлене листом №6/52/12-2268 від 29.05.2024, зобов'язавши в/ч НОМЕР_1 звільнити солдата ОСОБА_1 з військової служби у зв'язку з сімейними обставинами згідно з пп. «г» підпункту 2 пункту 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" (в редакції Закону від 27.02.2024) з огляду на необхідність постійного стороннього догляду за хворою матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії №129 від 15.03.2024 потребує постійного стороннього догляду.
В якості підстави для звернення до суду заявник вказує на протиправну, як на його думку, поведінку відповідача, який всупереч вимог пункту 213 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України не надіслав у триденний строк до відповідного ТЦКСП за місце проживання сім'ї військовослужбовця запит для перевірки його сімейного стану чи інших поданих документів на предмет достовірності. Натомість командир відмовив у звільненні з військової служби майже через 2 місяці після подання відповідного рапорту із застосуванням норми Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", яка на дату подання рапорту (30.03.2024) ще не діяла.
Ухвалою судді Полтавського окружного адміністративного суду від 09.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
12.11.2024 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву (а.с. 29-33), в якому представник просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 30.03.2024 щодо звільнення з військової служби встановлено, що листом від 29.05.2024 за №6/52/12-2268 позивачу відмовлено в позитивному розгляді рапорту. Вважає, що відповідно до норм чинного законодавства єдиним суб'єктом формування та видачі медичного висновку щодо потреби постійного догляду ОСОБА_2 може бути лише медична соціальна експертна комісія. Тому висновок ЛКК №129 від 15.03.2024 КНП "Покровського району Дніпропетровської області" є недопустимим доказом, оскільки створений неуповноваженим органом, всупереч наказу Міністерства охорони здоров'я від 09.04.2008 №189 та постанові Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні". Вказує, що в контексті питання щодо розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби 29.05.2024 відповідач отримав відповідь на свій запит (вих. від 29.05.2024 №6/52/12-2268). У цей час 11.04.2024 Верховною Радою України Законом 3633-ІХ були внесені зміни до Закону 2232-ХІІ, які набрали чинності 18.05.2024. Наслідком прийняття Закону 3633-ХІ є те, що така умова для звільнення як "необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду" втратила чинність, що унеможливлює позитивне вирішення питання про звільнення позивача з військової служби. Сукупність цих обставин об'єктивно вплинула на строк розгляду рапорту позивача та прийняття у допустимий строк по ньому відповідного управлінського рішення.
Правом на подачу відповіді на відзив позивач чи його представник не скористалися.
Розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).
Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець смт. Покровське Покровського району Дніпропетровської області, 30.09.2022 був призваний до лав Збройних Сил України за мобілізацією на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" (а.с. 5-7).
Наказом командира в/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 30.03.2022 №79 рядовий запасу ОСОБА_1 , який прибув для проходження військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період із ІНФОРМАЦІЯ_3 та призначений на посаду кулеметника 3-го відділення 2-го стрілецького взводу 9-ї стрілецької роти НОМЕР_3 стрілецького батальйону (ВОС - 101627П), з 30.09.2022 зарахований до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення (зворот а.с. 35).
Наказом командира в/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 10.08.2024 №259 солдата ОСОБА_1 (Г-130586) з 10.08.2024 вважати таким, що приступив до виконання обов'язків за посадою водія автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення 5-ї стрілецької роти НОМЕР_4 стрілецького батальйону (ВОС-790037П), призначеного на цю посаду наказом командира військової частини НОМЕР_2 ЦОТО Національної гвардії України від 09.08.2024 №36 о/с, та який здав справи і обов'язки за посадою гранатометника 1-го відділення 3-го взводу оперативного призначення 2-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 1-го батальйону оперативного призначення (а.с. 35).
Згідно з довідкою ЛКК №129, виданою Комунальним некомерційним підприємством Покровський центр первинної медико-санітарної допомоги Покровської селищної ради Дніпропетровської області "Покровського району Дніпропетровської області" від 15.03.2024 ОСОБА_2 (мати позивача), ІНФОРМАЦІЯ_1 , за станом здоров'я до самообслуговування обмежена, потребує стороннього догляду та фізичної допомоги (а.с. 8).
30.03.2024 позивач звернувся до командира в/ч НОМЕР_2 , в якому висловив прохання звільнити його з військової служби відповідно до пункту "г" пункту 2 частини четвертої ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю ОСОБА_2 за висновком ЛКК (а.с. 14). До рапорту від 30.03.2024 було долучено копії паспорту ОСОБА_2 , свідоцтва про народження ОСОБА_1 та довідки ЛКК №129 від 15.03.2024 (а.с. 8-11).
Листом від 29.05.2024 №6/52/12-2268 командир в/ч НОМЕР_2 повідомив про те, що звільнення військовослужбовців призваних по мобілізації з військової служби відбувається у суворій відповідності до вимог Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Зокрема підстави та перелік сімейних обставин, які дають право на звільнення військовослужбовців призваних по мобілізації викладено ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Військова частина має намір зауважити, що 18.05.2024 вступив в силу Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку". Зокрема, але не виключно вказаним Законом було змінено перелік сімейних обставин, які дають право на звільнення військовослужбовцю, який проходить військову службу по мобілізації. Відтак, ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції до 18.05.2024) були наявні підстава для звільнення військовослужбовця, який проходить військову службу по мобілізації, а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, що підтверджується відповідним висновком ЛКК. Проте Законом України. який вступив в силу 18.05.2024, вказана підстава була виключена. Також зазначено, що під час розгляду рапорту ОСОБА_1 виникла необхідність здійснення перевірки достовірності наданої довідки ЛКК. У зв'язку з цим військовою частиною було скеровано відповідний запит на адресу АДРЕСА_1 . У відповідь на лист військової частини закладом охорони здоров'я було надано відповідь щодо підтвердження достовірності довідки. Проте відповідь до військової частини надійшла лише 21.05.2024, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції. У зв'язку з цим військова частина станом на момент розгляду рапорту не мала правових підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби, оскільки станом на 21.05.2024 відповідна норма була включена (а.с. 15).
Не погоджуючись із правомірністю підстав відмови у задоволенні рапорту, позивач через представника звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Аналогічний обов'язок громадян України кореспондується із приписами статті 1 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (надалі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який триває і дотепер.
Цього ж дня Президент України видав Указ №69/2022 "Про загальну мобілізацію", яким оголошено проведення загальної мобілізації.
Частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 (надалі - Положення №1153/2008).
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог цього Положення, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (надалі - Інструкція №170).
Відповідно пункту 12.1 розділу XII цієї Інструкції, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV Інструкції №170, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону №2232-XII, яка у період існування спірних правовідносин зазнавала суттєвих змін.
Так, підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII (у редакції, чинній на час подання позивачем рапорту 30.03.2024) було передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
18.05.2024 набув чинності Закон України №3633-IX від 11.04.2024 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку", яким статтю 26 Закону №2232-XII було викладено у новій редакції.
Зокрема, підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII (у редакції згідно із Законом №3633-IX, чинній на час надання відповіді на рапорт) передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
У свою чергу, абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану на таких підставах:
необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Порівняльний аналіз наведених вище норм Закону у відповідних редакціях вказує на те, що умови звільнення з військової служби у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II груп після 18.05.2024 (дати набуття чинності Законом №3633) змінилися порівняно з тими, які діяли до цієї дати.
Так, з 18.05.2024 звільнення військовослужбовця з військової служби для здійснення постійного догляду за батьками своїми чи дружини (чоловіка) допускається лише якщо ті є особами з інвалідністю I чи II групи, а також якщо у них відсутні члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду.
До вказаної дати наявності таких умов як інвалідність І чи ІІ групи у батьків та відсутності у них членів сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості Закон №2232-XII не передбачав.
Отже, у цій справі виникла ситуація, за якої обставини звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби та обставини його розгляду відповідачем відбувалися під час дії різних редакцій норми статті 26 Закону №2232-XII.
Розв'язуючи суперечку між сторонами з приводу редакції Закону, яку слід було застосувати під час розгляду рапорту, суд звертається до Конституції України, відповідно до статті 58 якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду, аналізуючи питання дії нормативно-правових актів у часі, у постанові від 31.03.2021 у справі №803/1541/16 вказала на те, що у разі якщо під час розгляду заяви особи суб'єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Такий підхід у вирішенні питання щодо застосування принципу дії законів у часі неодноразово застосовувався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.09.2020 у справі №826/10971/16, від 24.01.2023 у справах №640/14816/20 та №600/5806/21-а, від 08.10.2021 у справі № 240/19318/20, від 16.11.2021 у справі № 360/1406/20, від 01.12.2022 у справі № 640/7578/20, від 07.11.2023 у справі №520/9778/19 та від 10.01.2024 у справі № 380/13615/21.
З огляду на вказане, враховуючи вищенаведені правові норми Основного Закону України, юридичні позиції Конституційного Суду України щодо їх офіційного тлумачення та висновки Верховного Суду стосовно застосування цих норм, суд, з огляду на характер і зміст спірних правовідносин констатує висновок, відповідно до якого правовідносини щодо звільнення військовослужбовця з військової служби починаються з дати звернення особи з відповідним рапортом та тривають до моменту прийняття рішення вищим командуванням.
Законом України від 11.04.2024 №3633-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" не було передбачено жодних особливостей порядку застосування спірної норми у часі.
Під час розгляду цієї справи суд встановив, що спірні правовідносини між сторонами виникли 30.03.2024 (день звернення позивача з відповідним рапортом) та припинилися 29.05.2024 (день надання відповіді про відмову у звільненні з військової служби). Тобто ці правовідносини тривали у проміжку часу до та вже після набуття 18.05.2024 чинності змін до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Тож оскільки станом на час розгляду по суті рапорту позивача командуванням в/ч НОМЕР_2 було застосовано чинну редакцію Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з урахуванням змін, внесених Законом України від 11.04.2024 № 3633-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку", то у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем допущено порушення норм чинного законодавства.
Як зазначалося судом вище, абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану на таких підставах:
необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Тобто, для звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовцю необхідно підтвердити документально три умови:
1) наявність інвалідності I чи II групи у одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка);
2) потребу у здійсненні постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка);
3) відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або потребу інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення в постійному догляді.
Позивачем до рапорту від 30.03.2024 було долучено: копію паспорта матері ОСОБА_2 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 , довідку ЛКК №129, видану Комунальним некомерційним підприємством Покровський центр первинної медико-санітарної допомоги Покровської селищної ради Дніпропетровської області "Покровського району Дніпропетровської області" від 15.03.2024 (а.с. 8-11).
Згідно з означеним висновком ЛКК, ОСОБА_2 за станом здоров'я до самообслуговування обмежена, потребує стороннього догляду та фізичної допомоги (а.с.8).
Будь-яких дописів про необхідність постійного догляду за ОСОБА_2 вказана довідка не містить.
Доказів наявності у ОСОБА_2 інвалідності І чи ІІ групи до рапорту від 30.03.2024 позивач не надав.
Відповідних доказів позивачем не надано і під час судового розгляду.
Відтак, оскільки подані позивачем документи не є достатніми для звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації у військовий час відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, суд не знаходить ознак протиправності в оскаржуваній позивачем відмові у звільненні з військової служби через сімейні обставини.
Принагідно суд зауважує, що позивач за наявності у нього доказів, окрім тих, які додані до рапортів, та враховуючи зміни в законодавстві після 18.05.2024, не позбавлений права повторного звернення до військової частини з рапортом про звільнення з військової служби.
За таких обставин суд залишає позов без задоволення.
За відсутності підстав для задоволення позову, відсутні і підстави для розподілу судових витрат, які складаються лише із сум сплаченого позивачем судового збору за звернення до суду з позовом у розмірі 12111,20 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 у справі №440/10566/24 - залишити без задоволення.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ; АДРЕСА_2 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ; АДРЕСА_3 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його підписання.
Суддя Є.Б. Супрун