07 березня 2025 р. № 400/290/25
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Біоносенка В.В., розглянув у порядку письмового провадження без виклику сторін та проведення судового засідання адміністративну справу,
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, вул. 68 Десантників, 2,м. Миколаїв,54009, Державної судової адміністрації України, вул. Липська, 18/5,м. Київ,01601,
провизнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення недоплаченої судівської винагороди,
ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Державної судової адміністрації України з вимогами: визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо нарахування та виплати судді Снігурівського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за жовтень, листопад, грудень 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн; зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Снігурівського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 за жовтень, листопад, грудень 2024 року на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого з 01 січня 2024 року у розмірі 3028 грн 00 коп., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті; стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області на користь судді Снігурівського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період за жовтень, листопад, грудень 2024 року; зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Снігурівського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за жовтень, листопад, грудень 2024 року.
Свої позовні вимоги позивачка обґрунтувала тим, що за жовтень, листопад, грудень 2024 року суддівська винагорода їй нараховувалася та виплачувалася не у повному розмірі. Відповідач за жовтень, листопад, грудень 2024 року нараховував позивачці суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалася величина під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року», у розмірі 2102 грн. Так, відповідно до розрахункового листа за жовтень 2024 року зазначено оклад 63060,00 грн (тобто 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб х 2102 грн = 63060 грн та з урахування встановленого коефіцієнту відповідно до пункту 2 частини 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Однак, відповідно до приписів спеціального законодавства, Відповідач повинен був нарахувати їй суддівську винагороду, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2024 року в розмірі 3028,00 грн. Внаслідок цього, розмір її винагороди не відповідає розміру, установленому спеціальним Законом, у зв'язку із чим я не погоджуюсь із сумою виплаченої мені суддівської винагороди та вважаю, що відповідачем порушено моє право на належне матеріальне забезпечення, виходячи із наступного. відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується статтями 8 та 55 Конституції України. Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України (ст. 126 Конституції України). Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Згідно із статтею 130 Конституції України та частиною 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон 1402), суддівська винагорода регулюється законом про судоустрій та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до п.1 ч.3 ст. 135 Закону №1402 базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 3028,00 грн. Разом з тим, у вищевказаній статті Закону також запроваджено нову величину у розмірі 2102,00 грн. під назвою «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня». З наведеного вище вбачається, що положення статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» щодо запровадження величини «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» не відповідають нормам Конституції України та нормам спеціального Закону №1402, а тому не можуть бути застосовані до визначення розміру виплати суддівської винагороди. Зокрема, норми спеціального Закону №1402 передбачають базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який з 1 січня 2024 року складає 3028,00 грн. До спеціального Закону №1402, а також до статті 130 Конституції України не вносилися жодні зміни після запровадження у Законі України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» такої нової величини як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». У спеціальному Законі №1402, як до 1 січня 2024 року, так і після настання цієї дати, розмір посадового окладу судді місцевого суду визначався та визначається виходячи з розміру саме прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не будь-якої іншої спеціально запровадженої величини. Однак, відповідачі, діючи всупереч приписам статей 19 та 130 Конституції України, порушили норми діючого законодавства України та на протязі жовтня - грудня 2024 року виплачували позивачці винагороду у розмірі меншому, аніж це визначено спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Позивач вважає вказані дії відповідачів протиправними та такими, що порушують її право, як працюючого професійного судді, на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Вказаний Закон містить норму про те, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Аналогічну за змістом норму містить стаття 130 Конституції України, яка є абсолютно чіткою, недвозначною, має найвищу юридичну силу, є нормою прямої дії та якій повинні відповідати всі без виключення. З наведеного очевидним є висновок про те, що і Конституція України, і спеціальний Закон «Про судоустрій і статус суддів» містять заборону щодо можливості визначення розміру суддівської винагороди будь-якими іншими нормативно правовими актами, аніж спеціальним Законом, яким в даному випадку є Закон України «Про судоустрій і статус суддів». В свою чергу, відповідачі тлумачать норми діючого законодавства на власний розсуд, тим самим порушують законні права позивача. Позивач вважає абсолютно очевидним є те, що у спеціальній нормі частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII мова йде саме про «прожитковий мінімум для працездатних осіб», який з 1 січня 2024 року складає 3028,00 грн. Саме до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб прямо відсилає частина третя статті 135 спеціального Закону №1402-VIII. Норма щодо «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» не є нормативним доповненням до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки у статті 135 прямо йдеться лише про звичайний «прожитковий мінімум для працездатних осіб». Навпаки, норма щодо «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», спрямована на спотворення змісту статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Таким чином, на переконання позивачки, порушення її прав є настільки грубим та очевидним, що цей спір можливо було вирішити навіть без застосування частини 3, 4 статті 7 КАС України та без оцінки будь-яких норм на відповідність Конституції. Це пояснюється тим, що норма, якою запроваджений «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» є мертвою, адже до цієї норми не відсилає жоден інший закон. Спеціальний Закон №1402-VIII прямо відсилає до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не до будь-яких інших величин. Спеціальний Закон України «Про прожитковий мінімум» взагалі не містить будь-якого окремого прожиткового мінімуму для суддів. Тобто, норма про «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» існує сама по собі.
Відповідач-1 та Відповідач-2 відзиву на позов не надали, своєї позиції з приводу предмету позову не висловили.
Суд розглянув справу 07.03.2025 в порядку передбаченому ч.5 ст.262 КАС України, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.
З 07.09.2018 ОСОБА_1 працює на посаді судді Снігурівського районного суду Миколаївської області.
Протягом жовтня, листопада та грудня 2024 року, ОСОБА_1 отримувала суддівську винагороду обраховану з розміру посадового окладу в 63060 гривень.
Зазначений посадовий оклад, в свою чергу був обрахований, виходячи з розміру прожиткового мінімуму 2102 гривень (2102*30=63060).
У цій формулі, 2102 гривень - це розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, передбачений ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», 30 - розмір посадового окладу судді місцевого суду, відповідно до п.1 ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до п.1 ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про прожитковий мінімум» передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Таким чином, результат розрахунку суддівської винагороди, у будь-якому випадку, залежить від цифрового значення основної операнди у формулі, яка міститься у Законі України про Державний бюджет на відповідній рік.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня - 3028 гривень, а також прожитковий мінімум працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Відповідно до п.п.3, 4 ст.85 Конституції України, прийняття законів, зокрема Державного бюджету України є виключним повноваженням Верховної Ради України.
За таких обставин, визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який в свою чергу буде другим множником у формулі розрахунку суддівської винагороди, є виключним повноваженням Верховної Ради України.
Суд звертає увагу на ту обставину, що відповідно до ст.130 Конституції України, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Стаття 135 Закону про судоустрій, відсилає до закону про державний бюджет. Державний бюджет приймається виключено законом Верховною Радою.
Тобто, Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» чітко та однозначно визначено, що розмір винагороди судді визначається Верховною Радою шляхом прийняття законів про судоустрій та про державні бюджети на кожний рік.
В Законі України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», Верховна Рада, чітко визначила, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Зазначена норма є прямою, чіткою, зрозумілою, такою, яка не містить плутанини чи будь-якої двозначності, більш того, законодавець її відтворював чотири роки поспіль у 2021, 2022, 2023 та 2024 роках. Зазначене вказує на те, що диференціація прожиткового мінімуму для окремих випадків, зокрема для визнання базового посадового окладу судді була не випадковістю, помилкою чи неузгодженістю законодавця, а його усвідомленим вибором.
Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» в частині визначення прожиткового мінімуму для визначення базового розміру посадового окладу судді у 2024 роках, Конституційним Судом України неконституційним не визнавався.
При цьому, ст.4 Закону України «Про прожитковий мінімум», також надає право законодавцю передбачати різні прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення.
Тобто, повноваження на встановлення різних розмирів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, різним групам населення, передбачені ст.4 цього Закону.
Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Питання визначення розміру суддівської винагороди, є питанням виключно законодавця.
Оскільки, зазначена норма не визнана неконституційною, суд повинен її застосовувати, та не може обирати самостійно з Закону України про Державний бюджет України, будь які інші цифрі, більш сприятливі для позивача.
У будь-якому випадку, суд не вбачає жодної протиправності в діях відповідача, оскільки обрання ним саме цього розміру прожиткового мінімуму (2102 гривень), є не свавільними діями, а виконання прямої вказівки Закону (який не був визнаний неконституційним).
Відповідач не мав права ігнорувати прями приписи Закону, та перебирати у Законах України про Державний бюджет всі передбачені ним розміри прожиткового мінімуму, та обирати якійсь з них для обрахунку суддівської винагороди. Оскільки, законодавець чітко визначився про розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 гривні, то враховуючи відсильну норму ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», саме цей розмір відповідачі і повинні були застосовувати, під час визначення суддівської винагороди позивача за травень 2024 року.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В іншому випадку, виходило б, що органи державної влади мають дискрецію на виконання прямих та чітких вимог Закону, тобто право на власний розсуд не виконувати вимоги законів, самостійно вирішуючи питання про їх неконституційність та неможливість застосування. Вочевидь, що з таким підходом погодитися неможливо, а тому аргументи позивача про можливість обрахунку відповідачами його посадового окладу з іншого розміру, ніж прямо визначеного Законом є непереконливими.
Більш того, для запобігання таким фактам, в Кримінальному кодексі України передбачено ст.210, яка встановлює кримінальну відповідальність за здійснення видатків бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч Бюджетному кодексу України чи закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Оскільки, нарахування та виплата позивачці суддівської винагороди протягом 2024 року виходячи з посадового окладу в розмірі 90840 гривень (3028*30) не передбачено державним бюджетом та відповідним кошторисом на 2024 рік, відповідачі не мали жодної можливості виплачувати позивачці суддівську винагороду в такому розмірі, під загрозою кримінального покарання.
За таких обставин, оскільки відповідачі під час нарахування суддівської винагороди позивачу виконували пряму та чітку вимогу Закону, суд не може визнати їх дії протиправними.
А без констатації судом протиправності дій відповідача суб'єкта владних повноважень, в адміністративному судочинстві неможливо стягнути відповідні кошти для забезпечення сатисфакції вимог позивача.
На переконання суду, усунути спірність питання про застосування до обрахунку посадового окладу судді розрахункової величини 2102 гривень, передбаченої Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», можливо лише в порядку конституційного судочинства. У разі визнання Конституційним Судом України неконституційною норми Закону про застосування розрахункової величини 2102 гривень, у зацікавлених осіб, виникає право на звернення з позовом до Держави в порядку цивільного судочинства в порядку передбаченому ст.1175 Цивільного кодексу України. Зазначений спосіб захисту прав позивача є належним та повністю відповідає законодавству.
А за відсутності рішення КСУ щодо визнання неконституційним цього положення Закону, дії принцип презумпції конституційності та законності нормативно-правових актів.
З врахуванням викладеного, оскільки, позивачка протягом 2024 року отримувала суддівську винагороду у розмірі, визначеному законодавцем у Законах про судоустрій та державний бюджет, як це і передбачено Конституцією, її права жодним чином не порушенні та немає жодних підстав для задоволення позовних вимог.
В задоволення позову відмовити повністю.
Судові витрати відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 257-262, 263 КАС України, суд, -
1. В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (вул. 68 Десантників, 2,м. Миколаїв,54009 26299835) Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5,м. Київ,01601 26255795) відмовити повністю.
2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя В. В. Біоносенко
Рішення складено в повному обсязі 07.03.2025