06 березня 2025 року м.Київ №320/34635/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України , Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини щодо невиплати компенсації за недоотримане речове майно та зобов'язати військову частину виплатити 68 000 грн як компенсацію за недоотримане речове майно.
В обґрунтування вимог позивач зазначив, що при звільненні з військової служби йому не було виплачено компенсацію за речове майно. Позивач вважає вказані дії відповідача протиправними та просить стягнути грошову компенсація за речове майно.
Ухвалою суду відкрито провадження в справі за правилами спрощеного (письмового) провадження
Відповідачем, військовою частиною НОМЕР_1 , подано до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог він заперечує та зазначає, що позивач не звільнявся з військової служби, а був переведений до іншої військової частини. Підставою для складення довідки та, відповідно, виплати грошової компенсації є мотивований рапорт військовослужбовця, який від позивача не надходив. Також, відповідач зазначає, що у зв'язку зі змінами внесеними наказом Міністерства оборони України №306 від 10.06.2019, військовослужбовці, які були прийнятті на військову службу за контрактом із запасу та звільнилися в запас або у відставку після 27 серпня 2019 року, мають право на грошову компенсацію за неотримане речове майно лише за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років. Станом на день переведення позивача його вислуга складала: календарна 03 роки 03 місяці 09 днів. Отже, відсутні підстави для нарахування та виплати компенсації за неотримане речове майно. Також у відзиві відповідач стверджує про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом та просить суд застосувати строки позовної давності.
Розглянувши клопотання відповідача, суд зазначає наступне.
Статтею 122 КАС України встановлені строки звернення до адміністративного суду.
Позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частини перша та друга статті 122 КАС України).
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами частини пятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Законом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Як зазначено у статті 1 вказаного Закону соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 91 Закону № 2011-XII передбачено право військовослужбовців на отримання за рахунок держави речового майна.
За змістом частини першої статті 91 Закону № 2011-XII продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Як передбачено приписами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Верховний Суд в постанові від 09.07.2020 року у справі №240/11529/19, якою скасовано постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду про залишення позову без розгляду за аналогічних обставин, зауважив, що законодавством не визначений строк протягом якого військовослужбовці після звільнення повинні звернутися за отриманням грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
У пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 03.10.2018 року у справі №803/756/17, від 23.08.2019 року у справі №2040/7697/18 та від 11.09.2019 року у справі №825/1104/17.
Судом встановлено, що позивач після звільнення зі служби звертався до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, відповідно він вчинив дії, необхідні для вирішення цього питання. Проте, відповідачем не надано довідки чи інші документи, необхідні для підтвердження переліку та конкретної вартості майна, яке підлягало компенсації.
Вказане стало підставою для звернення до суду, яку позивач реалізував протягом 1 місяця з дати звернення до відповідача про виплату відповідної компенсації.
Отже, при звільненні позивачу не була виплачена компенсація за неотримане під час проходження військової служби речове майно. Проте, позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату компенсації за неотримане речове майно.
Відповідачем відповіді не надано на звернення позивача, доказів зворотного суду не надано. Пояснень стосовно ненадання відповіді на звернення, відповідач не надав.
Отже, позивачем подано позов про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії щодо нарахування та виплати відповідної компенсації 20.04.2023 (дата печатки на поштовому конверті), тобто в місячний відлік строку з дня звернення до відповідача з відповідною заявою, з урахуванням вихідних та святкових днів.
За наведених обставин, судом не встановлено пропуску строку звернення до суду та клопотання відповідача про залишення позову без розгляду через пропуск позивачем строку звернення до суду не підлягає задоволенню.
Відповідач, Міністерство борони України, не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, однак надіслав клопотання про залишення позову без руху, оскільки позовна заява ОСОБА_1 не містить позовних вимог саме до цього відповідача.
Розглянувши таке клопотання відповідача, суд зазначає про те, що згідно з вимогами у силу положень частини третьої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
З наведеного вбачається, що вказані відповідачем обставини не можуть бути безумовними підставами для залишення позову ОСОБА_1 без руху, натомість суд під час розгляду цієї справи враховуватиме обставини, якими позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги та докази, на які він посилається на підтвердження вказаних обставин. Отже клопотання відповідача про залишення позову без руху не підлягає задоволенню.
Дослідивши докази, викладені у заявах по суті справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , є військовозобов'язаним, військовий квиток серія НОМЕР_2 від 21.11.2019, пенсійне посвідчення № НОМЕР_3 .
Позивач 06.02.2023 був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на підставі наказу командира військової частини № 26 від 06.02.2023 та проходить військову службу в іншій військовій частині - у АДРЕСА_1 .
Позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 , в якій просив надіслати на його адресу розрахунок грошової компенсації за неотримане майно та повідомити причини відсутності виплати відповідних коштів.
Проте, відповідач не здійснив розгляду рапорту позивача.
Вважаючи дії відповідача щодо невиплати компенсації за неотримане під час проходження військової служби речового майна протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з частиною 1 статті 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до пунктів 4, 5 вказаного Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 червня 2017 року за № 797/30665 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Урядом Порядку № 178.
Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.
З вищенаведених законодавчих приписів випливає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 03.10.2018 року у справі №803/756/17, від 23.08.2019 року у справі №2040/7697/18 та від 11.09.2019 року у справі №825/1104/17.
Як встановлено судом, станом на день виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини компенсація за неотримане речове майно не виплачена.
Матеріали справи не містять доказів видачі позивачеві довідки про вартість речового майна, що належить до виплати.
Дана обставина фактично не заперечується відповідачем.
Стосовно твердження відповідача, що позивачу не підлягає відшкодування грошової компенсації за невикористане речове майно через відсутність календарної вислуги більше 5 років, суд зазначає наступне.
Перелік предметів із визначенням заготівельної вартості на початку кожного року ДДЗ та ПМР надає до ЦУРЗ (абзац четвертий пункту 4 Розділу ІІІ Інструкції).
Відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 Розділу ІІІ зазначеної Інструкції ЦУРЗ відповідно до наданих цін ДДЗ та ПМР складає довідник цін, який доводиться до військових частин і установ для проведення розрахунків виплати грошової компенсації.
Оплата вартості пошиття предметів обмундирування та взуття, а також виплата грошової компенсації здійснюються за рахунок відповідних статей кошторису Міністерства оборони (абзац шостий пункту 4 Розділу ІІІ Інструкції).
Наказом Міністерства оборони України від 10.06.2019 № 306 "Про внесення змін до наказу Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року N 232", який набрав чинності 27.08.2019, пункт 4 Розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період доповнено абзацами 7 - 13.
Відповідно до абзацу десятого пункту 4 Розділу ІІІ вказаної Інструкції у редакції зі змінами, внесеними наказом Міністерства оборони України від 10.06.2019 № 306, під час звільнення в запас або у відставку військовослужбовців, які були прийняті на військову службу за контрактом із запасу, нараховується заборгованість за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років, пропорційно часу, який минув з настання права на отримання речового майна, що не було отримане під час проходження служби в повному обсязі.
При цьому суд констатує, що ні стаття 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ні постанова Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно", тобто вищі нормативно-правові акти по відношенню до наказу Міністерства оборони України (наказ від 10.06.2019 № 306), не містили у собі норми, яка б обмежувала право військовослужбовця на отримання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі, календарною вислугою у 5 років.
Разом з тим, наказом Міністерства оборони України від 12.11.2020 № 413 "Про затвердження Змін до Норм забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту в мирний час та особливий період та Змін до Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період", який набрав чинності 19.02.2021, зокрема, виключено абзац десятий пункту 4 Розділу ІІІ наведеної Інструкції.
Отже, на момент прийняття наказу ТВО командира військової частини НОМЕР_1 від 06.02.2023 №26 про переведення та виключення зі списків солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , відповідна норма не була чинною, а тому її застосування відповідачем є неправомірним.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позову по суті спору.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визначення суми компенсації у розмірі 68000 грн, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів розрахунку вартості речового майна, а тому вказана сума є непідтвердженою та вимоги позивача у цій частині не підлягають задоволенню.
Також, оскільки позивачем не заявлено жодної позовної вимоги до Міністерства оборони України, суд не вбачає підстав для зобов'язання вказаного відповідача вчинити певні дії.
За наведених обставин у сукупності, позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) грошову компенсацію за неотримане речове майно за час проходження ним військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.