06 березня 2025 року справа №640/15651/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання і протидії корупції про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов до ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - відповідач) в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ № 341-к/тр від 08.04.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного спеціаліста Відділу інформаційної політики та зв'язків із ЗМІ (далі - оскаржуваний наказ);
- поновити ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста Відділу комунікацій та інформаційної політики Національного агентства з питань запобігання корупції;
- стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2020 (суддя Мамедова Ю.Т.) відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020 залишено без задоволення заяву представника відповідача про розгляд адміністративної справи № 640/15651/20 за правилами загального позовного провадження.
Згідно з розпорядженням № 787 від 20.05.2022 щодо призначення повторного автоматичного розподілу судових справ вказану справу передано для розгляду судді Окружного адміністративного суду м. Києва Пащенку К.С.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.05.2022 адміністративну справу № 640/15651/20 прийнято до провадження судді Пащенко К.С.
Законом України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону №2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На виконання вимог зазначених приписів, Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративну справу №640/15651/20 скеровано за належністю до Київського окружного адміністративного суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею визначено Щавінського В.Р.
Ухвалою суду від 20.05.2024 справу прийнято до провадження судді Щавінського В.Р. за вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги вмотивовані доводами позивачки про протиправне звільнення з посади провідного спеціаліста Відділу інформаційної політики та зв'язків із ЗМІ з підстав скорочення штату. Наголошено, що структура Національного агентства з питань запобігання корупції була штучно переформатована, оскільки управління правового забезпечення, в якому вона працювала, не скорочувалось, а фактично було перейменовано в юридичне управління без зміни мети, завдань і функціональних обов'язків вищевказаного управління. На думку позивачки, відповідачем порушено процедуру звільнення, оскільки при звільненні позивачці не запропоновано для працевлаштування рівноцінної та будь-якої іншої посади та не враховано її переважне право на залишення на роботі.
Також, позивачка переконана, що відповідачем не дотримано вимог постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №256 «Деякі питання забезпечення трудових прав державних службовців, працівників державних органів, підприємств, установ та організацій на час встановлення карантину у зв'язку із загостренням ситуації, пов'язаної з поширенням випадків гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», підпунктом 1 пункту 2 якої рекомендовано підприємствам, установам та організаціям незалежно від форми власності на час встановлення карантину не звільняти працівників, які виконують визначену трудовим договором роботу вдома, та працівників, які перебувають у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину, з підстав, установлених пунктами 3, 4 і 5 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, стверджуючи, що звільнення проведено на підставі та відповідно до вимог Закону України «Про державну службу» у відповідній редакції. Норми Кодексу законів про працю України не підлягали застосуванню при її звільненні, оскільки пріоритетним є застосування норм спеціального законодавства, а саме Закону України «Про державну службу». Указаним Законом передбачено можливість припинення державної служби і звільнення державного службовця, зокрема, внаслідок скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. При цьому вказаний Закон наділив відповідача не обов'язком, а правом надати позивачці при звільненні будь-яку вакантну посаду. Стаття 41 Закону України «Про державну службу'також визначає право, а не обов'язок відповідача щодо її переведення на іншу посаду без обов'язкового проведення конкурсу. Згідно з доводами відповідача ним вірно застосовано статтю 87 Закону України «Про державну службу» в редакції Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 №440-IX, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, 02.03.2020 з моменту її попередження про звільнення.
Дослідивши матеріали справи суд встановив наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу №34-к/тр від 05.02.2019 ОСОБА_1 призначена на посаду провідного спеціаліста Відділу інформаційної політики та зв?язків із ЗМІ Національного агентства з питань запобігання корупції за результатами конкурсу.
02 березня 2020 року позивачку повідомлено про скорочення посади у зв'язку зі зміною структури Національного агентства з питань запобігання корупції шляхом вручення Попередження про наступне звільнення.
Наказом №341-к/тр від 08.04.2020 ОСОБА_1 звільнена із займаної посади у зв'язку із скороченням посади відповідно до пункту і частини першої та частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу», про що в трудовій книжці зроблений запис під №8.
Незгода із вказаним наказом про звільнення позивача з посади зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулює Закон України «Про державну службу».
Вказаний Закон як і інші закони, що застосовуються судом при вирішенні даного спору, застосовуються в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно з приписами статті Закону України «Про державну службу» цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Дія цього Закону поширюється на державних службовців: Секретаріату Кабінету Міністрів України; міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; місцевих державних адміністрацій; органів прокуратури; органів військового управління; органів дипломатичної служби державних органів, особливості проходження державної служби в яких визначені статтею 91 цього Закону; інших державних органів (стаття 3 названого Закону).
За змістом статті 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про запобігання корупції» працівниками апарату Національного агентства з питань запобігання корупції та його територіальних органів є державні службовці, а також інші працівники, які виконують функції з обслуговування.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Тобто, вказана правова норма пов'язує припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення не лише із скороченням чисельності або штату державних службовців, а й із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Відповідно до частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» в указаній редакції передбачалося, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про запобігання корупції» Голова Національного агентства з питань запобігання корупції, поміж іншого, видає у межах повноважень накази та доручення; затверджує штатний розпис та кошторис Національного агентства; призначає на посади та звільняє з посад працівників Національного агентства.
Так, судом встановлено, що наказом Національного агентства з питань запобігання корупції від 28.02.2020 №74/2020 «Про упорядкування структури Національного агентства з питань запобігання корупції» скорочено низку посад, введено нові посади, ліквідовано окремі структурні підрозділи та утворено нові структурні підрозділи, затверджено нову структуру Національного агентства зі штатною чисельністю 354 посади. Зокрема, згідно з цим наказом ліквідовано Відділ інформаційної політики та зв'язків зі ЗМІ та утворено Відділ комунікацій та інформаційної політики.
Наведене свідчить про зміни структури та штату Національного агентства з питань запобігання корупції без скорочення в цілому чисельності або штату державних службовців, внаслідок яких ліквідовано Відділ інформаційної політики та зв'язків зі ЗМІ та утворено Відділ комунікацій та інформаційної політики, що свідчить про скорочення посади провідного спеціаліста Відділу інформаційної політики та зв?язків із ЗМІ внаслідок зміни структури та штатного розпису відповідача без скорочення чисельності та штату державних службовців відповідача, що як наслідок відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» зумовило виникнення підстави для припинення державної служби позивачки та її звільнення.
Разом з тим, згідно з частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Як встановлено судом, листом від 02.03.2020 ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення у зв'язку зі скороченням займаної ним посади (у зв'язку з ліквідацією).
При цьому, суд зазначає, що помилковим є посилання позивача на те, що в порушення вимог ст.ст. 40, 42 КЗпП України йому не було запропоновано іншу посаду, хоча він має переважне право на залишення на роботі.
Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою названої статті КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Відповідно до частини першої статті 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
В силу приписів частин другої, третьої статті 5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Враховуючи наведені вимоги законодавства, суд перш за все звертає увагу позивача на те, що статтею 42 КЗпП України врегульовано питання залишення на роботі працівників при скороченні чисельності чи штату. Водночас, у даній правовій ситуації мала місце ліквідація Відділу інформаційної політики та зв'язків зі ЗМІ.
Станом на час прийняття оскаржуваного наказу Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року №117-IX абзац другий частини третьої статті 87 виключено, зокрема, виключено норму про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Натомість, були внесені відповідні зміни, зокрема, до статті 22 та 87 Закону України "Про державну служб", якими врегульовано питання звільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".
Згідно з частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII встановлено, що державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону №889-VIII слово «може», означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення.
Частиною п'ятою статті 22 цього Закону №889-VIII (із змінами, внесеними згідно із Законом №117-IX від 19.09.2019) передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Щодо зазначених положень статей 22 та 87 Закону №889-VIII слід відмітити, що порядку призначення звільненого державного службовця на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу Законом не регламентовано, як і не передбачено конкретного обов'язку запропонувати особі нові вакантні посади, водночас, з правового аналізу наведених норм випливає, що прийняття такого службовця на певну посаду здійснюється за ініціативою суб'єкта призначення та є його правом, що у даному контексті передбачає свободу розсуду.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що станом на час виникнення спірних правовідносин дія норм законодавства про працю, а саме, частини другої статті 40, частин другої та третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України не поширюється на державних службовців в силу приписів частини п'ятої статті 40 Кодексу законів про працю України та статей 3, 5 Закону України "Про державну службу", оскільки станом на час звільнення позивача такі правовідносини були врегульовані статтею 22 Закону України "Про державну службу", що передбачає не обов'язок, а право суб'єкта призначення за рішенням суб'єкта призначення у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу перевести державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу чи пропонувати іншу рівноцінну посаду державного службовця.
Не можуть бути підставою для поновлення позивача на посаді і норми постанови Кабінету Міністрів України №256 від 25.03.2020 «Деякі питання забезпечення трудових прав державних службовців, працівників державних органів, підприємств, установ та організацій на час встановлення карантину у зв'язку із загостренням ситуації, пов'язаної з поширенням випадків гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Підпунктом 2 пункту 2 цієї постанови рекомендовано підприємствам, установам та організаціям незалежно від форми власності на час встановлення карантину не звільняти працівників, які виконують визначену трудовим договором роботу вдома, та працівників, які перебувають у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину, з підстав, установлених пунктами 3, 4 і 5 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.
Суд наголошує, що по-перше, ОСОБА_1 звільнено на підставі Закону України «Про державну службу», а не на підставі статті 40 КЗпП України. По-друге, названа постанова носить рекомендаційний характер.
Таким чином, враховуючищи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ виданий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні. Як наслідок - інші позовні вимог також не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного адміністративного позову.
З урахуванням вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем судові витрати присудженню на користь останнього не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.