Україна
Донецький окружний адміністративний суд
06 березня 2025 року Справа№200/53/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Крилової М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
06 січня 2025 року до Донецького окружного адміністративного суду, через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», надійшов позов адвоката Ільїна О.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), щодо не нарахування та невиплати, ОСОБА_1 ( НОМЕР_3 ), при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;
- зобов'язання військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити в повному обсязі на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_3 ), при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно без застосування пропорційності часу, що минув з дня виникнення права на отримання майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу.
Позивач вказує, що при виключенні зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 останнім не було проведено повного розрахунку, а саме компенсації за неотримане речове майно. Вказує, що звернувся до відповідача з листом щодо виплати компенсації за неотримане речове майно, проте така компенсація виплачена не була.
Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року відкрито провадження у справі, поновлено позивачу строк звернення до суду, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано копії та докази.
09 січня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого Відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обгрунтування своєї позиції зазначив, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у періоди з 01.10.2016 по 27.08.2018 та 3 02.10.2019 по 01.10.2020. Вказує, що позивачем не було подано при звільненні заяви (рапорту) для виплати йому грошової компенсації вартості неотриманих під час служби речове майно, отже позивачем самостійно не було реалізоване своє право на отримання цього майна або компенсації його вартості. Крім того, зазначає, шо первинні документи речової служби військової частини НОМЕР_1 (картки обліку, речові атестати, накладні та роздавальні відомості) були знищені у лютому 2022 року з початком бойових дій щодо спротиву збройній агресії російської федерації. Частково оригінали первинних документів речової служби військової частини НОМЕР_1 за 2022 та частково за 2023 вилучені ДБР в рамках досудового розслідування. На даний час речовою службою військової частини НОМЕР_1 не проведено повне відновлення карток обліку військового майна особистого користування, атестатів, накладних та роздавальних відомостей у веденням активних бойових дій, що супроводжується поточним навантаженням усіх систем забезпечення військової частини. В зв'язку з відсутністю наявності повних облікових даних щодо отримання військовослужбовцями військового майна за період служби в Збройних Силах України, на даний час відсутня можливість проведення розрахунку та надання довідки про вартість речового майна, що належить їм до видачі.
Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України що підтверджується паспортом - ID карта № НОМЕР_4 від 21.10.2020 року, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій згідно з посвідченням серії НОМЕР_5 від 22.01.2016 року.
Наказом командира військової частини - польова пошта НОМЕР_6 № 292 від 01.10.2016 (по стройовій частині) солдата ОСОБА_1 наказано з 01 жовтня 2016 року вважати таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 249 від 27.08.2018 солдата ОСОБА_1 з 28 серпня 2018 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення з 29 серпня 2018 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 287 від 02.10.2019 солдата ОСОБА_1 з 02 жовтня 2019 року зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення, а на продовольче забезпечення з 03 жовтня 2019 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 279 від 01.10.2020 солдата ОСОБА_1 з 01 жовтня 2020 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення з 02 жовтня 2020 року.
Отже, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 01.10.2016 року по 29.08.2019 року та з 03.10.2019 року по 02.10.2020 року.
При звільненні з військової служби компенсацію вартості за неотримане речове майно позивачем отримано не було, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.
12 листопада 2024 року позивач звернувся до відповідача із письмовою заявою у якій просив, зокрема, нарахувати та виплатити грошову компенсацію за належне до отримання речове майно.
Листом від 21.11.2024 року № 2527 відповідач надав відповідь на заяву позивача, проте компенсацію вартості за неотримане речове майно нараховано та виплачено не було.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Спірні правовідносини регулюються Законом №2011-ХІІ та Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178, в редакції постанови Кабінету Міністрів України.
За ст. 9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок № 178 визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).
Згідно п.п. 3, 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, звільнення з військової служби. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Отже, правовими підставами для виплати грошової компенсації за неотримане речове майно є: заява (рапорт) військовослужбовця за місцем військової служби; наказ командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації, визначений у довідці про вартість речового майна, що належить до видачі; довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
У разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту та перем законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 23.08.2019 року в адміністративній справі №2040/7697/18.
Крім того, чинним законодавством чітко визначено підставу для виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, а саме: подання відповідної заяви або рапорту про отримання компенсації за неотримання речового майна при звільненні з військової служби.
За п. 5 Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Згідно п. 7 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна на відповідний рік.
За п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Анлогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі №803/756/17.
Також, пунктом 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Як встановлено судом, позивачу при звільненні не виплачена грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.
Якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
Таким чином, з аналізу вищенаведених положень законодавства вбачається, що позивач, під час проходження військової служби, обтяжений власними витратами на придбання речового майна, мав правомірні очікування на отримання його грошової компенсації, оскільки Законом №2011-XII, та Порядком №178, гарантоване як право на отримання вказаного речового майна, так і право на одержання його грошової компенсації у протилежному випадку.
Як зазначалось раніше, відповідно до частини 1 статті 9-1 Закону №2011-ХІІ порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається саме Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, при нарахуванні та виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно слід керуватись постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
За матеріалами справи позивач 12.11.2024 року подав заяву до військової частини щодо, зокрема, нарахування та виплати грошової компенсації за належне до отрмиання речове майно.
Листом від 21.11.2024 року № 2527 відповідач надав відповідь на заяву позивача, проте компенсацію вартості за неотримане речове майно нараховано та виплачено не було.
Таким чином, бездіяльність відповідача щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно є протиправною.
Отже, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно без застосування пропорційності часу, що минув з дня виникнення права на отримання майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу.
Так, пунктом 5 Порядку № 178 визначено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Довідка, що міститься у Додатку до Порядку № 178 включає в себе такі дані, зокрема: найменування речового майна, одиниця виміру, рік і місяць виникнення права на отримання предметів речового майна, кількість предметів, вартість за одиницю, сума грошової компенсації.
З аналізу наведеного вбачається, що при звільненні військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби, а грошова компенсація підлягає нарахуванню відповідно до виду й кількості неотриманого речового майна та його вартості станом на 1 січня поточного року, що вказано у пункті 5 Порядку №178.
При цьому суд зазначає, що наведені вище нормативно-правові акти не містять можливості застосування інших умов при нарахуванні такої компенсації, як наприклад, визначивши вартість речового майна пропорційно до часу його використання, врахувавши вартість одиниці речового майна станом не на 1 січня поточного року тощо.
Верховний Суд у постанові від 28.01.2021 у справі № 520/1190/2020 сформував такий висновок: […] застосування закупівельних цін за минулі роки на речове майно при виплаті позивачу грошової компенсації замість належного до видачі речового майна є таким, що не відповідає вимогам пункту 5 Порядку № 178, яким визначено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року. […] Верховний Суд уважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що при нарахуванні грошової компенсації за окремим видами речового майна необхідно обов'язково враховувати такі складові як момент виникнення права на отримання майна, норму належності, термін експлуатації, ціна на час набуття права, кількість предметів належних до видачі та термін який минув з останнього моменту отримання предмети речового майна, оскільки приписами Порядку № 178 не передбачено такого механізму розрахування суми грошової компенсації, натомість закріплено обов'язок повноважного органу нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористане речове майно виходячи із закупівельних цін, визначених на 1 січня поточного року.
Також колегія суддів уважає неправильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у спірних правовідносинах необхідно враховувати пункт 5 Постанови №178 з прив'язкою до пункту 3 цієї Постанови, адже вказані пункти несуть різне смислове навантаження. Зокрема, пункт 3 визначає, що військовослужбовці мають право на виплату грошової компенсації з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення. У той же час, пункт 5 регулює питання оформлення довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.
Так, ухвалою суду від 07 січня 2025 року витребувано у відповідача довідку про речове забезпечення ОСОБА_1 за період проходження служби, докази виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що первинні документи речової служби військової частини НОМЕР_1 (картки обліку, речові атестати, накладні та роздавальні відомості) були знищені у лютому 2022 року з початком бойових дій щодо спротиву збройній агресії російської федерації. Частково оригінали первинних документів речової служби військової частини НОМЕР_1 за 2022 та частково за 2023 рр. вилучені ДБР в рамках досудового розслідування.
У зв'язку з відсутністю наявності повних облікових даних щодо отримання військовослужбовцями військового майна за період служби в Збройних Силах України, на даний час відсутня можливість проведення розрахунку та надання довідки про вартість речового майна, що належить їм до видачі.
Отже, в даному випадку, розрахунок компенсації вартості речового майна проведено не було, довідку про вартість речового майна, що належить до видачі виготовлено не було, а отже у суду не має підстав вважати, що такий розрахунок буде проведений без застосування пропорційності часу.
З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині з огляду на їх передчасність.
Щодо обраного способу захисту порушеного права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
З метою повного та всебічного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача шляхом:
- визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні, а саме - невиплаті ОСОБА_1 компенсації вартості речового майна;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 №178.
При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись статтями 32, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні, а саме - невиплаті ОСОБА_1 компенсації вартості речового майна.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 №178.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя М.М. Крилова