20 лютого 2025 рокуСправа №160/32641/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, -
10 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із зазначеним адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Державної організації (установи, закладу) військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) №4373 від 07.10.2024 про результати службового розслідування в частині, що стосується ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_2 ).
Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач проходить військову службу в Збройних Силах України та з 19.04.2022 проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 на посаді старшого механіка-водія. Позивачем зауважено, що на теперішній час командування примушує позивача до виконання обов'язків стрільця без його згоди та попереднього ознайомлення із відповідним Наказом. Прибувши до місця розташування ВЧ НОМЕР_1 безпосередній командир повідомив позивачу, що він повинен брати зброю та йти виконувати бойові завдання. Отже, склалась ситуація, що за військово-обліковою спеціалізацією позивача призначено на посаду старшого механіка-водія, а примушують виконувати обов'язки пішого стрільця. Проте, жодних навичок як для виконання функцій стрільця позивач не має, відповідної перекваліфікації та навчань не проходив, у зв'язку із чим, для нього не є зрозумілим рішення командирів перекваліфікувати ОСОБА_1 у стрільця.
У позові позивач посилається на те, що за його станом здоров'я (гіпестезія лівої кисті внаслідок ампутації середніх фаланг ІІ-ІІІ-ІV пальців лівої кисті. Відсутність ІІ-ІІІ-ІV пальців лівої кисті на рівні середніх фаланг) та рівнем підготовки він не може виконувати функції пішого стрільця.в
Крім того, позивачем зазначено, що, маючи непорозуміння із командуванням ВЧ НОМЕР_1 , через відсутність знань та навичок, відповідної фізичної підготовки для виконання завдань на посаді пішого стрільця, проблемами зі здоров'ям, а також із метою виключення спричинення травм як собі так і іншим військовослужбовцям, позивачем було прийнято рішення покинути місце розташування.
Позивачем звернуто увагу на неодноразові прохання відповідача надати йому відпустку, пов'язану з певним сімейними обставинами: тяжкого стану здоров'я його сина, яке пов'язано з наявною у нього онкологією. Однак командування проігнорувало всі його прохання щодо надання відпустки задля догляду за сином.
Також, звернуто увагу на те, що з метою врегулювання вище зазначеного конфлікту, він почав писати рапорти на командира ВЧ НОМЕР_1 із проханням розібратись в ситуації, що склалсь та забезпечити йому можливість пройти військово-лікарську комісію. Однак відповідач жодним чином не відреагував на його рапорти.
В подальшому позивачу стало відомо, що його було знято з речового, котлового та грошового забезпечення, а також увільнено із займаної посади та виведено у розпорядження командира військової частини у зв'язку з тим, що він самовільно залишив місце служби.
Також вказано, що з метою встановлення всіх обставин справи, представником позивача був направлений адвокатьський запит на ВЧ НОМЕР_1 через Міністерство оборони України, в якому він просив надати відповідну інформацію. Представник позивача отримав від відповідача відповідь на адвокатський запит №7230 від 07.10.2024, до якого, зокрема, було долучено витяг з наказу командира ВЧ № НОМЕР_1 №4373 від 18.11.2023 про результати службового розслідування. Відповідно до акту службового розслідування, позивача було визнано таким, що самовільно залишив місце служби.
Позивач вважає, що службе розслідування було проведено із порушенням вимог чинного законодавства, тому, спірний наказ про результати службового розслідування є протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Зокрема, зауважено, що під час проведення службового розслідування не було залучено безпосереднього начальника позивача; комісією, яка проводила службове розслідування, не враховано мотиви, з яких позивач вирішив покинути місце розташування; не встановлено обставин, які пом'якшують відповідальність позивача та не розглянуто його звернення, які були ним подані під час проведення службового розслідування; службове розслідування проведено із порушенням строків, встановлених законом; позивача не було повідомлено про початок проведення службового розслідування; не було ознайомлено із його правами та обов'язками під час проведення службового розслідування та не було надано можливості надати свої усні та/або письмові пояснення, зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування; службове розслідування було проведено на підставі недопустимих доказів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2024 року відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Також даною ухвалою задоволено клопотання позивача про поновлення пропущеного строку на звернення до суду по справі №160/32641/24. Визнано поважними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування наказу. Строк звернення поновлено.
16.12.2024 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив щодо заявлених позовних вимог, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову. Вказав, що у ВЧ НОМЕР_1 відсутні відомості про те, що позивача примушували виконувати обов'язки стрільця; відсутні відомості про те, що безпосередній командир погрожував вчиненням насильницьких дій як позивачу, так і членам його родини; відсутні відомості про те, що позивач звертався до керівництва військової частини за наданням йому відпустки за сімейними обставинами (тяжка хвороба сина) і йому було відмовлено. До позовної заяви позивачем не долучено жодного доказу на підтвердження вищенаведеного. Також, позивачем не подано жодного рапорту по команді (тобто безпосередньому військовому керівництву) та вищому військовому командуванню військової частини НОМЕР_1 стосовно: примушування його до виконання службових обов'язків не за його посадою; погроз насильством відносно нього та членів його родини; потреби у проходженні ВЛК. Виходячи з матеріалів позову, позивач почав писати рапорти щодо направлення його на ВЛК після того, як самовільно залишив військову частину.
Щодо зазначених позивачем підстав, з яких повинен бути скасований наказ за підсумками службового розслідування, відповідач зауважив, що під час проведення службового розслідування було залучено безпосереднього начальника ОСОБА_1 - командира 9 механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_2 з самого потчатку та до завершення приймав участь у проведенні відповідного службового розслідування.
Також, відповідач вважає, що подання позивачем рапортів після самовільного залишення військової частини є порушенням вимог Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України щодо виконання обов'язків військової служби. На думку відповідача, позивач вчинив злочин, передбачений ст. 408 КК України - самовільно залишив військову частину з метою ухилитись від виконання обов'язків військової служби. Таким чином, проведеним службовим розслідуванням було встановлено обставини, що сприяли тому, що позивач самовільно залишив військову частину.
Окремо звернув увагу на те, що позивач незаконно перебуває за межами військової частини вже більше року і за цей час не виявив бажання служити ані у військовій частині НОМЕР_1 , ані у будь-якій іншій військовій частині, на що мав усі можливості. Така бездіяльність позивача у цьому питанні та зазначений строк вказують на мету протиправних дій позивача - ухилення від виконання обов'язків військової служби.
Зауважив, що у 2023 році позивач двічі пройшов військово-лікарську комісію (16.06.2023 та 11.08.2023), при цьому, крайній висновок ВЛК та результати розгляду його скарги 20-ю РВЛК позивач до військової частини не надав. Під час дії воєнного стану термін дійсності висновку ВЛК становить один рік. З моменту проходження крайньої ВЛК позивач не отримував травм/поранень, та не хворів іншими захворюваннями. Отже, відповідач вважає, що позивачу було достеменно відомо про те, що у нього відсутні підстави для проходження ВЛК у третій раз. Відповідно, рапорти відповідача, що надходили до військової частини НОМЕР_1 з військової частини НОМЕР_5 , були залишені без будь-якого позитивного рішення у зв'язку з відсутністю позивача у військовій частині та наявності дійсного висновку ВЛК.
При проведенні службового розслідування щодо самовільного залишення позивачем військової частини НОМЕР_1 відповідачем не було допущено порушення процедури або прав позивача, що могло б потягти за собою якісний вплив на результати службового розслідування та, відповідно, на правомірність відповідного наказу, тому, відповідач вважає, що будь-які підстави для скасування спірного наказу відсутні.
17.12.2024 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом з матеріалів справи встановлено, що відповідно до витягу з наказу № 146 від 25.05.2022 старшого солдата ОСОБА_1 , який прибув з військової частини НОМЕР_6 ( АДРЕСА_3 ), призначено на посаду номера обслуги 5 розрахунку 2 реактивного артилерійського взводу 3 реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_1 , ВОС - 140533А.
Відповідно до витягу з наказу № 91 від 01.04.2023 старшого солдата ОСОБА_1 призначено на посаду водія 3 гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 9 механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону, ВОС - 790037А.
16.06.2022 позивач пройшов військово-лікарську комісію (довідка військово-лікарської комісії № 1641 від 16.06.2022).
11.08.2023 позивач пройшов військово-лікарську комісію (висновок № 382) на базі ВСП «Університетська лікарня» Дніпровського державного медичного університету. За висновками ВЛК позивач визнаний придатним до військової служби.
Висновок ВЛК № 382 від 11.08.2023 оскаржений позивачем до 20-ї регіональної військово-лікарської комісії. За висновком 20-ї РВЛК від 25.08.2023 (вихідний номер нерозбірливий) висновок ВЛК № 382 від 11.08.2023 визнаний вірним. 20-ю РВЛК були розглянуті долучені позивачем медичні документи, підстав для зміни рішення ВЛК № 382 від 11.08.2023 не виявлено.
Відповідно до витягу з наказу № 256 від 12.09.2023 Старшого солдата ОСОБА_1 призначено на посаду старшого механіка-водія 9 механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону, ВОС - 121791А.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 14.11.2023 №5155 «Про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини старшим солдатом ОСОБА_3 », відповідно до вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.11.2023 № 5155 «Про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 , старшим солдатом ОСОБА_3 », заступником командира 9 механізованої роти з морально-психологічного забезпечення 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 старшим лейтенантом ОСОБА_4 проведено службове розслідування.
Відповідно до описової частини Акту службового розслідування, в ході службового розслідування було встановлено наступне.
Опис обставин вчиненого правопорушення: 22.10.2023 близько 09:00 під час перевірки наявності особового складу 9 механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , в населеному пункті АДРЕСА_3 було виявлено відсутність старшого механіка-водія 9 механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_1 . Першочергові пошукові заходи результатів не дали. На телефонні дзвінки не відповідає. На даний час місцезнаходження невідоме. Зброя та засоби індивідуального захисту військовослужбовця знаходяться в підрозділі.
Капітан ОСОБА_5 , перебуваючи на посаді командира 9 механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , пояснив наступне, що 22.10.2023 близько 09:00, в районі населеного пункту АДРЕСА_3 , під час перевірки наявності особового складу 9 механізованої роти йому стало відомо про факт самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 старшим солдатом ОСОБА_3 . Першочергові пошукові дії результату не дали, даний військовослужбовець на зв'язок не виходить та місцезнаходження його не відоме. Зброя, боєприпаси та майно, закріплене за старшим солдатом ОСОБА_3 , залишилися у підрозділі.
Сержант ОСОБА_6 , перебуваючи на посаді головного сержанта 9 механізованої роги 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 пояснив наступне, що 22.10.2023 близько 09.00, в районі населеного пункту АДРЕСА_3 , під час перевірки наявності особового складу 9 механізованої роти йому стало відомо про факт самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 , старшим солдатом ОСОБА_3 . Першочергові пошукові дії результату не дали, даний військовослужбовець на зв'язок не виходить та місцезнаходження його не відоме. Зброя, боєприпаси та майно закріплене за старшим солдатом ОСОБА_3 залишилися у підрозділі.
Відібрати пояснення у старшого механіка-водія 9 механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_7 неможливо у зв'язку з його відсутністю на території військової частини НОМЕР_1 .
Обставини та факти, що були встановлені під час проведення службового розслідування: в ході проведеного службового розслідування встановлено, що 22.10.2023, близько 09:00, в районі населеного пункту АДРЕСА_3 , під час перевірки наявності особового складу 9 механізованої роти командиром 9 механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону капітаном ОСОБА_2 було виявлено відсутність старшого солдата ОСОБА_7 . Вжиті заходи капітаном ОСОБА_2 щодо встановлення місця знаходження старшого солдата ОСОБА_7 позитивного результату не дали, на телефонні дзвінки вищевказаний військовослужбовець не відповідав.
Встановлено, що зброя, боєприпаси та майно військовослужбовця знаходяться в підрозділі.
Старший механік-водій 9 механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 старший солдат ОСОБА_3 , самовільно залишив розташування підрозділу, чим ухилився від виконання обов'язків військової служби.
Такі дії старшого солдата ОСОБА_7 стались через його особисту недисциплінованість і йдуть всупереч вимог статей 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статей 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Службовим розслідуванням встановлено, що старший солдат ОСОБА_3 в період з 22.10.2023 по час завершення службового розслідування самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 без зброї та боєприпасів, місце перебування його не відоме.
Під час проведення службового розслідування були розглянуті додаткові документи, встановлено, що згідно із службовою характеристикою він зарекомендував себе не дисциплінованим військовослужбовцем, займаній посаді не відповідає, згідно з медичною характеристикою зі скаргами на стан здоров'я до медичної роти та медиків 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 не звертався.
Відомості про особу, стосовно якої призначено службове розслідування: військовослужбовець військової служби за мобілізацією, старший механік-водій 9 механізованої роги НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , старший солдат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українець, одружений, освіта середня-спеціальна, уродженець: Дніпропетровська обл, м. Кам'янське. Призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 , 29.04.2022. Домашня адреса: АДРЕСА_3 . Номер телефону: НОМЕР_7 .
Неправомірні дії військовослужбовця та причинний зв'язок між діями військовослужбовця та подією, що трапилась: старший солдат ОСОБА_3 через свою особисту недисциплінованість в період з 22.10.2023 по час завершення службового розслідування ухилявся від виконання обов'язків військової служби визначених статтями 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статтями 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
В діях старшого солдата ОСОБА_7 вбачаються ознаки кримінальних правопорушень, передбачених статтею 407, 408 Кримінального кодексу України.
Дані обставини вчиненого правопорушення підтверджуються поясненнями командира 9 механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , капітана ОСОБА_2 , головного сержанта 9 механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , сержанта ОСОБА_8 , а також пунктами 3.1, 3.2, 3.3 розділу 3 акту службового розслідування.
Вина військовослужбовця: виходячи з матеріалів службового розслідування, вина військовослужбовця виражається у формі прямого умислу ухилення від виконання обов'язків військової служби.
Своїми діями старший механік-водій 9 механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону старший солдат ОСОБА_3 порушив вимоги наступних нормативно-правових актів: статті 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України у відповідності до якої кожний військовослужбовець залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом, проте старший солдат ОСОБА_9 самоусунувся від виконання службових обов'язків визначених статтями 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.
Згідно з наказом Міністра оборони України від 29.11.2018 № 604 “Про затвердження Інструкції з надання доповідей і донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні порушення, пов'язані з корупцією, порушення військової дисципліни та їх облік у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України», додатку 12 “до Інструкції з надання доповідей і донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, порушення військової дисципліни та їх облік у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту», пункту 5 “Невихід військовослужбовця (крім строкової військової служби) на службу та самовільне залишення місця служби без поважних причин більше 3 годин протягом робочого дня», старший солдат ОСОБА_3 допустив порушення військової дисципліни, яке враховується для оцінки стану військової дисципліни.
Причинами та умовами, що сприяли вчиненню правопорушення є: особиста недисциплінованість та безвідповідальність військовослужбовця.
Виходячи із вищевикладеного, запропоновано наступне: службове розслідування вважати завершеним.
За самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 , невихід на службу без поважних причин та самоусунення від виконання службових обов'язків, порушення вимог статей 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України статей 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України старшого солдата ОСОБА_7 притягнути до дисциплінарної відповідальності, позбавити премії та додаткової грошової винагороди за жовтень 2023 року у повному обсязі.
Начальнику відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 на підставі підпункту 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України підготувати проект наказу про зарахування старшого солдата ОСОБА_7 у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , як військовослужбовця, що відсутній понад десять діб, - до повернення військовослужбовця у військову частину.
За результатами проведеного службового розслідування, відповідно до наказу № 4373 від 18.11.2023 за самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 без поважних причин та самоусунення від виконання службових обов'язків, порушення вимог статей 11, 16,127, 128 Статуту внутріш ньої служби Збройних Сил України статей 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на старшого механіка-водія 9 механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , на старшого солдата ОСОБА_7 накладено дисциплінарне стягнення «сувора догана», позбавлено премії та додаткової винагороди за жовтень 2023 року у повному обсязі.
Заступника командира роти з морально-психологічного забезпечення 9 механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , зобов'язано копії матеріалів службового розслідування направити до Територіального управління Державного бюро розслідування з розташуванням в місті Полтава (з місцем дислокації у АДРЕСА_4 ) для прийняття правового рішення.
Відповідно до наказу командтра ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 113 від 18.04.2024 старшого солдата ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » Сухопутних військ Збройних Сил України, який самовільно залишив військову 22 жовтня 2023 року (дезертирував), увільненого від займаної посади та якому призупинено військову службу у Збройних Силах України наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 12 квітня 2024 року № 91-РС, призупинити строк військової служби, вислуги років для призначення пенсії та вислуги у військовому званні з 08 квітня 2024 року. Виключити зі списків особового складу з 08 квітня 2024 року. Облікові документи направити до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Підстава: витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 12 квітня 2024 року № 91-РС, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 08 квітня 2024 року № 62024170020002379.
Також, як вбачається з матеріалів справи, позивач для врегулювання ситуації, яка склалася, звертався до командира військової частини НОМЕР_8 із рапортами:
02.11.2023 позивач надіслав до оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » рапорт про призначення йому військово-лікарської комісії та рапорт-пояснення;
02.11.2023 позивач надіслав до Міністерства оборони України рапорт про призначення йому військово-лікарської комісії та рапорт-пояснення;
02.11.2023 позивач надіслав до Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації рапорт про призначення йому військово-лікарської комісії та рапорт-пояснення;
24.11.2023 позивач надіслав до оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » рапорт про повідомлення результатів розгляду попередніх рапортів;
24.11.2023 позивач надіслав до Міністерства оборони рапорт про повідомлення результатів розгляду попередніх рапортів;
28.12.2023 позивач надіслав до Генерального штабу Збройних Сил України рапорт про призначення йому військово-лікарської комісії та рапорт-пояснення;
28.12.2023 позивач надіслав до Міністерства оборони України повторний рапорт про призначення йому військово-лікарської комісії та повторний рапорт-пояснення;
28.12.2023 позивач надіслав до оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » повторний рапорт про призначення йому військово-лікарської комісії та повторний рапорт- пояснення.
Як зазначив позивач, відповідач не відреагував на його рапорти.
11.02.2024 року командиром ВЧ НОМЕР_1 керівнику Територіального управління Державного бюро розслідування з розташування в місті Полтава (з місцем дислокаціх у місті Харків) було надіслано Повідомлення про вчинення позивачем кримінального правопорушення.
Не погоджуючись з наказом військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №4373 від 18.11.2023 про підсумки службового за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 старшим солдатом ОСОБА_3 , позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Згідно з ч. 4 ст. 2 Закону № 2232-XII, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут).
Статтею 9 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.
Відповідно до статей 11-13 Статуту, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно. Про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо). Військовослужбовець зобов'язаний додержуватися вимог безпеки, вживати заходів до запобігання захворюванню, травматизму, повсякденно підвищувати фізичну загартованість і тренованість, утримуватися від шкідливих для здоров'я звичок.
Статтею 16 Статуту встановлено, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Відповідно до ст.ст. 26, 27 Статуту, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Статтею 241 Статуту встановлено, що Кожний військовослужбовець повинен піклуватися про збереження свого здоров'я, не приховувати хвороб, суворо додержуватися правил особистої, громадської гігієни та утримуватися від шкідливих звичок (куріння і вживання алкоголю). Кожний командир (начальник) зобов'язаний забезпечити у підпорядкованій йому частині (підрозділі) додержання військовослужбовцями правил особистої і громадської гігієни.
Військовослужбовці зобов'язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов'язаний направити хворого до медичного пункту частини (ст. 254 Статуту).
В свою чергу, сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі Дисциплінарний статут).
Згідно з ст. 1 Дисциплінарного статуту (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця, зокрема, додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів (абз. 2 ст. 4 Дисциплінарного статуту).
Статтею 5 Дисциплінарного статуту встановлено, що за стан дисципліни у військовому з'єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів (начальників) підтримувати на належному рівні військову дисципліну. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України». Діяльність командира щодо підтримання військової дисципліни оцінюється не кількістю накладених ним дисциплінарних стягнень, а виконанням обов'язків з додержанням вимог законів і статутів Збройних Сил України, повним використанням дисциплінарної влади для наведення порядку і запобігання порушенням військової дисципліни. Кожний військовослужбовець зобов'язаний сприяти командирові у відновленні та постійному підтриманні порядку й дисципліни. Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.
Згідно зі статтею 7 Дисциплінарного статуту, застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту. Дисциплінарну владу, яка надана молодшим командирам, завжди мають і старші командири.
За змістом статті 45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання військового обов'язку та проходження військової служби» від 17.10.2019 №205-IX (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) внесено зміни в т.ч. у Дисциплінарний статут Збройних Сил України, а саме викладено статтю 48 у такій редакції: на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
За змістом ст. 84 Дисциплінарного статуту, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Відповідно до ч. 1 ст. 85 Дисциплінарного статуту, службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць. Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (ч. 7 ст. 85 Дисциплінарного статуту).
Згідно з ст. 86 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов'язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів) визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженийнаказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371 (далі - Порядок № 608).
Згідно з пунктом 1 розділу II Порядку № 608, службове розслідування може призначатися у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань; неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті; дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця; втрати або викрадення зброї чи боєприпасів; порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки; недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення; повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення; вчинення корупційного злочину або правопорушення, пов'язаного з корупцією; скоєння військовослужбовцем під час виконання обов'язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи; надходження повідомлення (у тому числі анонімного) щодо порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції», а наведена в ньому інформація стосується конкретної особи, містить фактичні дані, які можуть бути перевірені. Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
Відповідно до абзацу 15 пункту 1 розділу ІІ Порядку № 608, службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб, відповідно до Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Таким чином, саме командир військової частини, який користується усією повнотою дисциплінарної влади стосовно підлеглих йому військовослужбовців, уповноважений контролювати дотримання військової дисципліни у військовій частині, своєчасно виявляти факти порушення військової дисципліни та встановлювати винних у цьому осіб, а в разі виявлення в діях військовослужбовця ознак кримінального правопорушення зобов'язаний повідомляти про це орган досудового розслідування.
Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 17.10.2023 у справі №420/8263/22.
Відповідно до акту службового розслідування, згідно з поясненнями командира 9 механізованої роти НОМЕР_4 мехінізованого батальйону ВЧ НОМЕР_1 капітана ОСОБА_5 , було виявлено самовільне залишення військової частини ОСОБА_1 .
Аналізуючи позовні вимоги позивача та наказ відповідача, який він оскаржує, суд дійшов висновку, що незгода позивача зі спірним наказом пов'язана із висновками відповідача про те, що позивач самовільно залишив військову частину (місце служби).
Наказом Міністерства оборони України від 29 листопада 2018 року № 604 затверджено Інструкцію з надання доповідей і донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, порушення військової дисципліни та їх облік у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2018 року за № 1451/32903) (далі - Інструкція № 604), яка визначає механізм надання доповідей та донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, порушення військової дисципліни в структурних підрозділах Міністерства оборони України Апарату Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України, органах військового управління, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, установах, організаціях, підпорядкованих Міністерству оборони України, та державних підприємствах, що належать до сфери управління Міністерства оборони України, військових частинах, установах, організаціях, підпорядкованих Державній спеціальній службі транспорту.
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Інструкції № 604, за своєчасність та об'єктивність надання доповідей та донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, скоєні (вчинені) військовослужбовцями або працівниками (під час виконання службових обов'язків, у робочий час), що сталися у військових частинах, відповідають командири (начальники) військових частин.
Командири (начальники) військових частин про кожний виявлений факт ненадання інформації про подію, кримінальне правопорушення, військове адміністративне правопорушення та адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначають службове розслідування, після завершення якого надають письмові доповіді за підпорядкованістю та до відповідного органу управління Військової служби правопорядку, зазначаючи вжиті заходи до службових осіб, які не надали доповідь (пункт 3 розділу ІІ Інструкції № 604).
Відповідно до пункту 21 розділу ІІ Інструкції № 604, про самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцями (крім військовослужбовців строкової військової служби), невихід без поважних причин на службу, нез'явлення з відрядження, відпустки, закладу охорони здоров'я, нез'явлення у разі призначення або переведення до нового місця служби командири (начальники) військових частин доповідають своїм безпосереднім командирам (начальникам) та повідомляють начальника органу управління Військової служби правопорядку, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням, усно - протягом доби з моменту, коли стало відомо про факт порушення, а протягом доби з моменту надання усної доповіді - письмово.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для винесення оскаржуваного наказу та застосування до позивача дисциплінарної відповідальності був висновок службового розслідування, викладений у акті службового розслідування.
Матеріали справи свідчать, що в ході службового розслідування було встановлено факт самовільного залишення позивачем військової частини.
Позивач не заперечує того факту, що у військовій частині 22.10.2023 його не було.
Суд зазначає, що спірним наказом №4373 від 18.11.2023 фактично зафіксовано факт відсутності позивача за місцем несення служби внаслідок можливого самовільного залишення військової частини.
Суд наголошує, що самовільним є таке залишення частини або місця служби, що вчинене без дозволу (наказу) начальника (командира).
Не вважається самовільним: залишення за наявності дозволу командира, залишення для виконання наказу командира, відрядження, прямування до нового розташування в/ч, лікування, переміщення/ротація, відпустка, навчання тощо. Проте, у будь-якому випадку вищезазначені підстави мають бути підтверджені належним чином оформленими документами або підтверджені командиром.
Суд наголошує, що про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові.
Статтею 14 Статуту внутрішньої служби встановлено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.
Отже, залишати розташування військової частини із службових та/або особистих питань військовослужбовець може лише за згодою свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.
Позивачем не було надано доказів того, що командиром Військової частини НОМЕР_1 було надано йому дозвіл на залишення військової частини.
Будь-яких відомостей про те, на підставі якого акту, вказівки, дозволу тощо він залишив місце розташування свого підрозділу 22.10.2023 у позовній заяві позивач не навів.
Суд звертає увагу на те, що позивачем не надано до суду жодного доказу, який спростовував би встановлені у ході службового розслідування обставини, як наслідок, у суду відсутні підстави вважати їх неправдивими.
Щодо посилання позивача на перевищення відповідачем загального строку проведення службового розслідування, суд враховує, що під час розгляду справи №825/2328/16 (постанова від 22.05.2020), № 826/10888/18 (постанова від 18.01.2023) Верховним Судом сформульовано таку правову позицію: «саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення». Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття».
Також, суд зазначає, що певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним) або допущене порушення не впливає на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).
Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Також суд вважає за необхідне звернути увагу на поняття надмірного формалізму, який відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 20.05.2022 у справі № 340/370/21 та від 27.09.2022 у справі № 320/1510/20, слід розуміти як надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом.
Поняття «пуризм» (надмірний формалізм) було введено у правовий обіг ЄСПЛ.
«Правовий пуризм» - невідступне слідування вимогам процесуальних та/або процедурних норм; надмірно формально сурове (бюрократичне) застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, без врахування їх доцільності (розумності, добросовісності), обставин конкретної справи, а також необхідності забезпечення ефективної реалізації та/або захисту прав особи та суспільних (публічних) інтересів.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.11.2022 у справі № 640/6452/19 та від 18.01.2023 у справі № 500/26/22.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Стосовно доводів позивача про не встановлення під час службового розслідування всіх обставин, які сприяли тому, що позивач покинув місце розташування військової частини, суд зазначає, що зі змісту акту службового розслідування вбачається, що на телефонні дзвінки військовослужбовець не відповідає, місце знаходження останього не відоме.
Щодо твердження позивача про те, що він не був обізнаний про проведення відносно нього службового розслідування, суд зазначає, що ані Порядком проведення службового розслідування від 21.11.2017 року № 608, ані Дисциплінарним статутом ЗСУ не визначено обов'язку ознайомлювати під підпис осіб відносно яких проводиться розслідування з наказом про початок проведення службового розслідування та актом про результати службового розслідування.
При цьому, порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення. Тому, не надання позивачем письмових пояснень по суті службового розслідування під час його проведення не впливає на правильність висновків такого службового розслідування, враховуючи встановлені судом фактичні обставини у цій справі.
Доводи позивача про направлення до відповідача рапортів з поясненнями не можуть вважатися судом достатнім та належним обґрунтуванням залишення місця розташування військової частини.
Також, викладені в рапортах позивача обставини не спростовують того, що під час проведення службового розслідування встановлено самовільне залишення позивачем місця несення служби.
Стосовно інших доводів позивача, суд зазначає, що останні не спростовують обставин залишення позивачем місця розташування військової частини та не мають прямого впливу на встановлені службовим розслідування обставини.
Таким чином, позовні вимоги та доводи позивача є такими, що не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Окремо суд зазначає, що п. 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, передбачено, що військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Відповідно до п.14 розділу ХХХІV наказу МОУ №260 до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, які: самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували), - за місяць. У якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військово частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).
Отже, встановлений факт самовільного залишення військовослужбовцем військової частини є правовою підставою для припинення виплати військовослужбовцю грошового забезпечення.
Окремо слід зазначити, що стаття 14 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначає, що посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, зв'язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків.
Тобто певний проступок може містити одночасно склад і дисциплінарного, і адміністративного проступку, що пов'язано з певними повноваженнями або статусом суб'єкта проступку.
Адміністративне правопорушення, вчинене особою, водночас може бути і дисциплінарним проступком, оскільки пов'язане з неналежним виконанням службових обов'язків (обов'язків несення військової служби). Відтак, притягнення до двох видів юридичної відповідальності не виключається.
Так само дисциплінарна та кримінальна відповідальність військовослужбовця є окремими видами юридичної відповідальності, порядок та підстави притягнення до конкретного виду юридичної відповідальності здійснюється за окремими процедурами, урегульованими різними нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищезазначене, суд прийшов до висновку, що матеріалами справи підтверджується факт умисного самовільного залишення позивачем 19.02.2023 місця несення служби, а також про наявність причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконання позивачем обов'язків військової служби.
Відтак, відповідач правомірно дійшов до висновку про протиправність дій позивача щодо самовільного залишення місця несення військової служби, а отже, порушення ним статей статей 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Таким чином, факт самовільного залишення позивачем військової частини належним чином зафіксовано у службовому розслідуванні. Матеріалами службового розслідування в повній мірі встановлені протиправні дії військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування, відображено його неправомірні дії, та причинний зв'язок між діями військовослужбовця та подією, що трапилася.
Позивачем під час судового розгляду не доведено, що при проведенні службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини військовослужбовцем ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_1 були допущені порушення профільного законодавства, які б потягнули скасування наказу, винесеного за підсумками службового розслідування.
Також, суд враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча, пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що покладені в основу спору у цій справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторони, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до вимог ст.139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Кальник