07 березня 2025 року ЛуцькСправа № 140/14786/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових вимог,
Представник позивача Авраменко Андрій Олександрович в інтересах ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування вимог відповідача про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9969-13У від 07.07.2021 та №9968-55 від 10.03.2020.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак в періоди здійснення нарахувань працював на підприємствах різних форм власності, тобто протягом вказаних періодів позивач був застрахованою особою і єдиний внесок за нього нараховували та сплачували роботодавці.
На думку позивача, одна особа не повинна двічі сплачувати єдиний соціальний внесок як фізична особа-підприємець і найманий працівник. Сплата єдиного внеску фізичної особи-підприємця, яка одночасно перебуває у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Зазначає, що оскаржувані вимоги містять нарахування за один і той же період часу в двох вимогах, тому уважає, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) є протиправною, та просить адміністративний позов задовольнити повністю (арк. спр. 1-2).
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року заяву про забезпечення позову задоволено та зупинено стягнення у виконавчому провадженні №61618417 з примусового виконання виконавчого документа - вимоги ГУ ДПС у Волинській області від 10 березня 2020 року №9968-55 та виконавчому провадженні №69106068 з примусового виконання виконавчого документа - вимоги ГУ ДПС у Волинській області від 07 липня 2021 року №Ф-9969-13-У до набранням законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №140/14786/24 (арк. спр. 20-21).
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 262 КАС України (арк. спр. 28).
У відзиві на позовну заяву від 22 січня 2025 року представник відповідача позовних вимог не визнав, мотивуючи тим, що станом на 01 січня 2024 року, згідно із даними інформаційної системи «Податковий блок» у позивача обліковується заборгованість з єдиного внеску за кодом бюджетної класифікації 7104000 - єдиний соціальний внесок для фізичних осіб підприємців, у тому чисті, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність в сумі 37 788,74 грн, період нарахувань 2017-2021 роки.
Взяття та зняття з обліку платників податків контролюючими органами здійснюється за принципом організаційної єдності реєстраційних процедур, що проводяться державними реєстраторами. Обмін відомостями (запитами) про здійснення дій з державної реєстрації та взяття на облік (зняття з обліку) юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців здійснюється у порядку інформаційної взаємодії між ЄДР.
Наголошує, що контролюючий орган, при надісланні податкової вимоги керувався офіційною інформацією з ЄДР, оскільки скаржник був фізичною особою - підприємцем, тому просить в задоволенні позову відмовити повністю (арк. спр. 32-36).
Інших заяв по суті справи, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) до суду не надходило.
Суд, перевіривши доводи позивача у заяві по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 24 січня 1994 року був зареєстрований як фізична особа - підприємець номер запису: 21981750000024849. Дата державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця 09 липня 2021 року, номер запису 2001980060001024849, підстава припинення: власне рішення позивача (арк. спр. 43).
Згідно із даними інтегрованої картки платника податків за платежем єдиний соціальний внесок для фiзичних осіб - пiдприємців, у тому числі, якi обрали спрощену систему оподаткування та осiб, якi проводять незалежну професійну діяльність та розрахунку заборгованості з кодом бюджетної класифікації 7104000 за ОСОБА_1 рахується борг по єдиному внеску в загальній 37 788,74 грн.
Зокрема, позивачу нараховано єдиний соціальний внесок за наступні періоди: 09 лютого 2018 у сумі 8448 грн (за 2017 рік); 19 квітня 2018 року у сумі 2457,18 грн (за І квартал 2018 року); 19 липня 2018 року у сумі 2457,18 грн (за II квартал 2018 року); 19 жовтня 2018 року у сумі 2457,18 грн (за III квартал 2018 року); 21 січня 2019 року нараховано у сумі 2457,18 грн (за IV квартал 2018 року); 19 квітня 2019 року у сумі 2754,18 грн (за І квартал 2019 року); 19 липня 2019 року у сумі 2754,18 грн (за II квартал 2019 року); 21 жовтня 2019 року у сумі 2754,18 грн (за ІII квартал 2019 року), 20 січня 2020 року у сумі 2754,18 грн (за IV квартал 2019 року), 21 квітня 2020 року у сумі 2078,12 грн (за І квартал 2020 року), 20 липня 2020 року у сумі 1039,06 грн (за ІІ квартал 2020 року), 19 жовтня 2020 року у сумі 3178,12 грн (за ІІІ квартал 2020 року), 19 січня 2021 року у сумі 2020,00 грн (за IV квартал 2020 року) (арк. спр. 42).
ГУ ДПС у Волинській області відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано вимогу щодо позивача вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10 березня 2019 року №Ф-9968-55-У у сумі 26539,15 грн (арк. спр. 41) та №Ф-9969-13 на суму 37788,74 (арк. спр. 6).
Не погоджуючись із вказаними вимогами про сплату боргу (недоїмки) позивач звернувся до суду із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464-VI).
Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
З 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця обов'язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, якщо протягом 2017-2021 років він був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 01 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Водночас, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин врегульовано не було.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Разом з тим, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та в подальшому підтримана у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19 та від 23 січня 2020 року у справа №480/4656/18, від 04 листопада 2021 року у справі №140/3209/19 від 18 лютого 2022 року у справі №420/4911/20.
Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість з несплати єдиного внеску нараховано позивачу за періоди: за І-IV квартал 2017 року - у розмірі 8448,00 грн (розмір мінімального страхового внеску у 2017 році 704,00 грн), за І-IV квартал 2018 року 9828,72 грн (розмір мінімального страхового внеску у 2018 році 819,06 грн), за І-IV квартал 2019 року 11 016,72 грн (розмір мінімального страхового внеску у 2019 році 918,06 грн), за І-IV квартал 2020 року 8 495,30 грн (розмір мінімального страхового внеску у І-ІІІ кварталі 2020 року 1039,06 грн, а IV кварталі - 1100,00 грн).
Індивідуальними відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про застраховану особу ОСОБА_1 (довідка за формою ОК-7) підтверджується, що за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, сплачували страхувальники: з січня по березень 2017 року - ПП «Вітантранс»; з квітня 2017 року по лютий 2022 року - ТОВ «Унідор Сервіс» (арк. спр. 8).
На думку суду, у даному випадку, сплата єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за позивача досягнута за рахунок його сплати роботодавцем.
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено, докази отримання таких в матеріалах справи відсутні, відповідачем під час розгляду справи не надані.
У свою чергу, представником відповідача до суду не надано будь - яких пояснень або належних та достатніх доказів того, що позивач здійснював у період, за який нараховано суму боргу, підприємницьку діяльність та отримував дохід від такої діяльності.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
До того ж суд погоджується із посиланням позивача щодо задвоєння суми податкового боргу шляхом винесення податкової вимоги №Ф-9958-55-У від 10 березня 2020 року на суму 26 539,26 грн (за несплату єдиного внеску нараховано позивачу за період з 01 січня 2017 року по 30.09.2019), а також податкової вимоги №Ф-9969-13 від 07 липня 2021 року на суму 37 788,74 (за несплату єдиного внеску нараховано позивачу за період з 01 січня 2017 року по 31.12.2020).
Суд зазначає, шо вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
Порядок стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі - Інструкція №449; у редакції, чинній на момент формування оскаржуваної вимоги).
Відповідно до пункту 7 розділу VІ Інструкції № 449 якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки).
Під сумою зростання боргу (недоїмки) для цілей цього пункту необхідно розуміти:
позитивне значення різниці між сумою боргу платника за даними інформаційної системи органів доходів і зборів станом на кінець календарного місяця та сумою боргу, зазначеною у пред'явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі, зменшене на суму сплат(и) після такого пред'явлення, якщо сума сплат(и) не більша за суму боргу, зазначену у пред'явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі;
позитивне значення різниці між сумою боргу платника за даними інформаційної системи органів доходів і зборів станом на кінець календарного місяця та сумою сплат(и) після пред'явлення до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимоги, зменшене на суму боргу, зазначену в такій вимозі, якщо сума сплат(и) менша за суму боргу, зазначену у пред'явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі.
Якщо протягом наступних базових звітних періодів платник повністю погасив суму боргу (недоїмки), зазначену у вимозі про сплату боргу (недоїмки), що подана до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства, орган доходів і зборів подає до відповідного органу повідомлення про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 9 до цієї Інструкції.
Тобто, кожна наступна вимога про сплату боргу (недоїмки), яка пред'явлена до примусового виконання, повинна містити лише суму зростання боргу, без суми за попередньою вимогою.
У даному випадку має місце факт повторного включення суми до вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Вимоги про сплату боргу (недоїмки) мають статус виконавчих документів та можуть бути пред'явлені до примусового виконання. При чому, до оскаржуваної вимоги фіскальний орган не може вносити зміни щодо суми боргу, що може мати наслідком подвійне стягнення з позивача сум боргу за декількома вимогами - виконавчими документами.
При цьому, суд зазначає, що жодною нормою Закону № 2464-VI та Інструкції №449 не передбачено подвійне включення однієї і тієї ж суми боргу до різних вимог про сплату боргу (недоїмки).
Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Отже, нормою прямої дії встановлено заборону на притягнення двічі до одного виду юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення.
Таким чином, в контексті наведених фактичних обставин, суд вважає, що мало місце повторне притягнення позивача на підставі оскаржуваних вимог до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, що є неприпустимим.
Враховуючи викладене, суд вважає, що одночасне відображення однієї і тієї ж суми боргу (недоїмки) в різних вимогах контролюючого органу, може призвести до її подвійного стягнення.
Доказів того, що інша вимога була відкликана суду надано не було.
До того ж суд зауважує, що в матеріалах справи наявні податкові вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9958-55-У від 10 березня 2020 року на суму 26 539,26 грн та №Ф-9969-13 від 07 липня 2021 року на суму 37 788,74 грн (арк. спр. 6,41), тому саме вони і підлягають скасуванню.
З урахуванням встановлених обставин справи, вищенаведених норм чинного законодавства України та правових висновків Верховного Суду, беручи до уваги повноваження суду, визначені у статті 245 КАС України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9958-55-У від 10 березня 2020 року на суму 26 539,26 грн та №Ф-9969-13 від 07 липня 2021 року на суму 37 788,74 грн.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В порушення вимог статті 77 КАС України, контролюючий орган не надав суду належні, достовірні докази наявності правових підстав для нарахування позивачу, як найманому працівнику, єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, у зв'язку із чим було винесено оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки).
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Судом встановлено, що при зверненні до суду позивач згідно із квитанцією про сплату судового збору №4469-2755-6000-2583 10 грудня 2024 року сплатив судовий збір в розмірі 1211,90 грн (арк. спр. 3), тоді як сплаті підлягав судовий збір в сумі 1211,20 грн (3028,00 грн х 0,4 = 1211,20 грн).
Питання про повернення судового збору, надміру сплаченого за подання даного адміністративного у розмірі 00,70 грн (00 гривень сімдесят копійок), може бути вирішено за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить із того, що часткове задоволення позовних вимог зумовлене обрання судом ефективного способу захисту порушених прав, свобод та інтересів позивача протиправними діями/рішеннями відповідача.
Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір в сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок), який сплачений згідно із квитанцією про сплату судового збору №4469-2755-6000-2583 10 грудня 2024 року.
Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 260, 262, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, майдан Київський, 4, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу юридичної особи 44106679) про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Волинській області від 07 липня 2021 року №Ф-9969-13 на суму 37 788,74 грн та від 10 березня 2020 року №Ф-9968-55-У на суму 26 539,26 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судовий збір в сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.І. Смокович
07 березня 2025 року