07 березня 2025 року
м. Київ
справа № 461/6392/24
провадження № 61-2383ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Прокоп Юлія Романівна, на рішення Галицького районного суду міста Львова від 26 вересня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Кулиняка Ігоря Ярославовича, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький Ігор Миронович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
25 лютого 2025 року до Верховного Суду через систему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Прокоп Ю. Р., на рішення Галицького районного суду міста Львова
від 26 вересня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду
від 30 січня 2025 року.
Щодо підстав касаційного оскарження
Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки вона не відповідає вимогам пункту 5 частини другої
статті 392 ЦПК України якою визначено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.
Правильність оформлення касаційної скарги, зокрема її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених
частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Верховний Суд зауважує, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 2 пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України).
Відповідно до сталої практики Верховного Суду у цьому випадку необхідно чітко вказати:
- норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні;
- навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні;
- навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи;
- обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої
статті 389 ЦПК України у касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, при цьому, необхідно чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої
статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися у спірних правовідносинах.
У разі, якщо касаційна скарга подається у зв'язку з порушенням норм процесуального права, то підставою касаційного оскарження є пункт 4 частини другої статті 389 цього Кодексу, і касаційна скарга має містити зазначення, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення.
У касаційній скарзі заявник зазначає, що оскаржувані судові рішення є незаконними і необґрунтованими, ухвалені з порушенням та неправильним застосуванням норми матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи. У касаційній скарзі міститься посилання на статтю 389 ЦПК України.
Натомість касаційна скарга не містить зазначення передбаченої (передбачених) частиною другою статті 389 ЦПК України підстави (підстав) касаційного оскарження судових рішень та відповідного їх обґрунтування.
Таким чином, Верховний Суд звертає увагу заявника, що необхідно чітко визначити підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга та навести відповідне їх обґрунтування, зазначивши норми права, які скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували та/або порушили, згідно з вимогами пункту 5 частини другої
статті 392 ЦПК України.
Заявник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених частиною другою статті 389 ЦПК України випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, так як в іншому разі буде порушено принцип «правової визначеності».
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду, закріплені у статті 400 ЦПК України, суд не наділений правом самостійно визначати підстави касаційного оскарження.
За таких обставин заявнику необхідно подати до Верховного Суду уточнену касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 ЦПК України, та надати копії цієї скарги відповідно до кількості учасників справи.
Щодо змісту касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, якщо така скарга та додані матеріали подаються до суду в електронній формі через електронний кабінет. У разі подання скарги та доданих матеріалів в електронній формі через електронний кабінет до неї додаються докази надсилання її копії та копій доданих матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень
статті 43 цього Кодексу.
Частиною шостою статті 43 ЦПК України передбачено, що процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи
(далі - ЄСІТС) в порядку, визначеному Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до пункту 29 Положення про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) передбачено, що у разі подання до суду документів в електронній формі учасник зобов'язаний у випадках, визначених процесуальним законодавством, надати доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів. У випадку, коли інший учасник справи відповідно до внесених ідентифікаційних даних про нього має зареєстрований Електронний кабінет, функціонал Електронного суду в автоматичному режимі надає суду та учаснику справи доказ надсилання до Електронних кабінетів інших учасників справи поданих до суду документів. В іншому випадку засобами Електронного суду користувача інформують про відсутність в іншого учасника справи зареєстрованого Електронного кабінету.
Згідно з частиною сьомою статті 43 ЦПК України у разі подання до суду в електронній формі касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов'язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи.
Такі документи в електронній формі направляються з використанням ЄСІТС або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.
Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов'язку надсилання копій документів такому учаснику справи.
Так, касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка
Прокоп Ю. Р., сформована в системі «Електронний суд».
Отже, згідно з абзацом другим частини сьомої статті 43 ЦПК України заявник має надати докази надіслання копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів у паперовій формі листом з описом вкладення іншим учасникам справи. В іншому випадку засобами Електронного суду заявник має проінформувати про відсутність в інших учасників справи зареєстрованого Електронного кабінету.
Виходячи з наведеного, касаційну скаргу слід залишити без руху, а заявнику надати строк для усунення вказаних недоліків шляхом направлення до суду касаційної інстанції доказів надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи (відповідачу приватному нотаріусу Львівського міського нотаріального округу Кулиняку І. Я.) копії касаційної скарги.
Необхідно звернути увагу заявника на те, що відповідно до частини восьмої статті 14 ЦПК України реєстрація в ЄСІТС не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Ураховуючи наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без руху
з наданням заявнику строку для усунення недоліків, а саме:
1) надати уточнену касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог
статті 392 ЦПК України; 2) додати копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Прокоп Юлія Романівна, на рішення Галицького районного суду міста Львова від 26 вересня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 січня 2025 року залишити без руху.
Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І. М. Фаловська