вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"04" березня 2025 р. м. Рівне Справа № 918/15/25
Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., при секретарі судового засідання Мельник В.Я., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 411, код ЄДРПОУ 41084239)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Українця Олександра Вікторовича ( АДРЕСА_1 , ІН НОМЕР_1 )
про стягнення в сумі 242 828 грн. 25 коп..
В судовому засіданні приймали участь:
від позивача: адвокат Глуховецький О.С.,
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Українця Олександра Вікторовича, в якому просить стягнути з останнього заборгованість у сумі 242828 грн. 25 коп.. Даний позов обгрунтовує неналежним виконанням Відповідачем умов Кредитного Договору №456915-КС-004 від 21 травня 2023 року, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 242 828 грн. 25 коп., з яких: основний борг у сумі 75000,00 грн., 159261 грн. 85 коп. заборгованості за процентами, 8566,40 грн. заборгованості за комісією.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 15.01.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 18.02.2025 року.
Ухвалою суду від 18.02.2025 року відкладено розгляд справи по суті на 04.03.2025 року.
Відповідач відзиву на позов суду не надав, причини такої не подачі суд не повідомив.
У судове засідання 04.03.2025 року Відповідач не з'явився. Згідно Трекінгу сайту Укрпошти про вручення Ухвали суду від 03.04.2025 року, яка направлялась рекомендованим листом №0610232860696 відповідачу за адресою 33018, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Миколи Самокиша, буд. 38, зазначено - "Повернення Відправнику (Одержувач відсутній за вказаною адресою)".
Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зробленого на запит суду, місцезнаходження Фізичної особи-підприємця Українця Олександра Вікторовича значиться: АДРЕСА_1 .
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Крім того пунктом сьомим статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Таким чином суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву відповідача за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши представника позивача, з'ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.
21 травня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика", як Кредитодавцем та Фізичною особою - підприємцем Українцем Олександром Вікторовичем, як Позичальником було укладено Договір №456915-КС-004 (далі Кредитний договір) про надання кредиту (Електронна форма). Послідовність та перелік дій Позичальника щодо укладання Кредитного договору зазначена в Візуальній формі послідовності дій Клієнта за Договором.
Як вбачається із змісту Договору та Правил надання коштів у кредит фізичним особам-підприємцям, затверджених 27.06.2022р. (далі Правила), які складають єдиний договір, в яких визначаються всі істотні умови Договору, з якими Позичальник був попередньо ознайомлений (п. 5,14 Кредитного договору).
Як встановлено судом, Кредитний договір був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного та підписаного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених ст. ст. 3, 11, 12 Закону України "Про електронну комерцію".
За приписами статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Відповідно до ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі
Відповідно до п. 1. Кредитного договору Кредитодавець надає Позичальнику грошові кошти у розмірі 75 000,00 грн. на засадах строковості, поворотності, платності (далі - Кредит), а Позичальник зобов'язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом та комісію за надання Кредиту у порядку та на умовах, визначених Договором та Правилами надання споживчих кредитів Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" (далі - Правила).
Сторонами відповідно до умов Договору погоджено, що Кредит надається строком на 16 тижнів, процентна ставка за Кредитом в день є фіксованою та становить 2,00000000, комісія за надання кредиту становить 11250 грн 00 коп., термін дії договору - до 10.09.2023 року.
Цілі (мета) Кредиту: для придбання товарів (робіт, послуг) для здійснення підприємницької, господарської діяльності, незалежної професійної діяльності або будь-якої іншої не забороненої законом діяльності. Цей Кредит не є споживчим кредитом.
Пунктом 2 Кредитного договору визначено, що протягом строку (терміну) кредитування процентна ставка за Кредитом (надалі - Проценти за користування Кредитом), нараховуються за ставкою вказаною у п. 1 Договору на залишок заборгованості по Кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом, в залежності від дотримання Позичальником графіку платежів, що вказаний в п. 3 Договору і розраховується в порядку описаному нижче.
Пунктом 2.1. Кредитного договору визначено, що у разі якщо погашення Кредиту здійснюється згідно погодженого Сторонами графіку платежів, що наведений в п. 3 до Договору, чи в разі дострокового повернення суми наданого Кредиту, то зобов'язання Позичальника по сплаті Процентів за користування Кредитом розраховуються відповідно до зниженої процентної ставки, що вказана в п. 1 Договору.
Пунктом 2.2. Кредитного договору визначено, що сторони домовились, що у разі якщо повернення Кредиту не здійснюється згідно погодженого графіку платежів, що наведений в п. 3 Договору, (за виключенням дострокового повернення Кредиту), у наслідок чого виникає прострочка по Кредиту, та строк цієї прострочки більше семи календарних днів то умови про нарахування Процентів за користування Кредитом за зниженою процентною ставкою втрачають чинність і до відносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, що вказана в п. 1 Договору.
Пунктом 3. Кредитного договору встановлений графік платежів, які має здійснювати Позичальник для належного виконання умов Кредитного договору.
Як встановлено судом, Кредитодавець свої зобов'язання відповідно до умов Кредитного договору виконав в повному обсязі та надав Відповідачу кредитні кошти в розмірі 75 000,00 гривень, що підтверджується Довідками та квитанціями ТОВ ФК "Елаєнс".
Наявність правовідносин між Позивачем та ТОВ ФК «Елаєнс» щодо надання послуги з переказу грошових коштів підтверджується Договором про надання послуг з переказу грошових коштів № 41084239_14/12/17, укладеним ТОВ "Бізнес Позика" та ТОВ "Фінансова компанія "Елаєнс"
В той же час Відповідач всупереч умовам Кредитного договору свої зобов'язання належним чином не виконав, а лише часткового сплатив кошти у загальному розмірі 3840 гривень: 2683,60 гривень - часткове погашення комісії за надання кредиту; 1156,40 гривень - часткове погашення процентів за кредитом.
Часткове погашення Відповідачем заборгованості за Кредитним договором підтверджується довідками ТОВ "Платежі Онлайн".
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір, крім визначених Цивільним кодексом України істотних умов для відповідного виду договору, може містити інформацію про: технологію (порядок) укладення договору; порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору; можливість та порядок внесення змін до умов договору; спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); порядок обміну електронними повідомленнями та інформацією між сторонами під час виконання ними своїх зобов'язань; технічні засоби ідентифікації сторони; порядок внесення змін до помилково відправленого прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); посилання на умови, що включаються до договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до іншого електронного документа і порядок доступу до такого документа; спосіб зберігання та пред'явлення електронних документів, повідомлень, іншої інформації в електронній формі та умови доступу до них; умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів; можливість вибору мови, що використовується під час укладення та виконання договору; інші відомості.
Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відтак, вимога Позивача про стягнення з Відповідача 75 000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту на підставі Договору №456915-КС-004 про надання кредиту (Електронна форма) від 21.05.2023 року ґрунтується на договорі та законі, і, відповідно, підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання, надавши відповідачу позику (кредит) у розмірі 75 000,00 грн..
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано суду доказів повернення ним кредиту за Договором про надання кредиту №456915-КС-004 від 21.05.2023 року у строки, встановлені договором - до 10.09.2023 року.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, долученого позивачем до позовної заяви, позивачем нараховано відповідачу проценти за користування кредитом по 10.09.2023 року, що свідчить про те, що позивач не нараховує проценти за період, який перевищує строк кредитування.
Таким чином правомірними є і вимоги Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості за процентами у сумі 159261 грн. 85 коп. та заборгованості за комісією у сумі 8 566 грн. 40 коп..
В рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов'язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищезазначене, та те, що Позивач довів належними та допустимими доказами неналежне виконання Відповідачем зобов'язань за кредитним договором №456915-КС-004 від 21.05.2023 у розмірі 242 828 (двісті сорок дві тисячі вісімсот двадцять вісім) гривень 25 копійок, а Відповідач вказаного не спростував позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі в частині судового збору покладаються на Відповідача.
Судом встановлено, що між Позивачем та Адвокатським об'єднанням "Правовий баланс" укладено Договір про надання правової (правничої допомоги) від 01.10.2024р. у відповідності до якого АО "Правовий баланс" взяло на себе зобов'язання надавати правову (правничу) в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором.
У відповідності до п.4.1- 4.6 Договору, що надається Адвокатським об"єднанням, Клієнт оплачує в гривнях. Оплата за даним Договором здійснюється на підставі отриманих Клієнтом рахунку (рахунків). При розрахунку вартості (ціни) правової допомоги - гонорару (винагороди) враховується час, витрачений Адвокатським об"єднанням, його партнерами, адвокатами, помічниками адвоката та співробітниками. За результатами надання правової допомоги складається Акт, що підписується Сторонами. В Акті вказується обсяг наданої Адвокатським об"єднанням правової допомоги і її вартість (ціна) - гонорар (винагорода). Акт про надання правової допомоги вважається підписаним, а сума гонорару (винагороди) - узгодженою, якщо Акт про надання правової допомоги підписаний обома Сторонами. В Акті, який підписаний Сторонами, Сторони можуть визначити інший порядок оплати та/чи вартість (ціну) правової допомоги - гонорару (винагороди). В цьому випадку Сторони керуються умовами Акта.
У відповідності до платіжної інструкції №3565 від 09 січня 2025 року ТОВ "Бізнес Позика" сплатила на користь АО "Правовий баланс" 9780,00 грн. в якості оплати послуг правничої допомоги.
Відтак представник позивача просить стягнути з відповідача 9780,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ГПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; (4) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу чи розподіл витрат судом (стаття 129 ГПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Разом з тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, актів виконаних робіт тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).
Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в пунктах 106-108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
Також, у рішенні ЄСПЛ зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Судом встановлено, що представництво інтересів ТОВ "Бізнес Позика" у суді першої інстанції здійснював адвокат АО "Правовий Баланс" Глуховецький О.С., що підтверджується Довіреністю від 01.10.2024 року та свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю Серія ТР №000217 від 31.08.2017 року.
Як уже зазначалося вище договором між Адвокатським об'єднанням "Правовий Баланс" та ТОВ "Бізнес Позика" про надання правової (правничої) допомоги від 01.10.2024р. позивачем було визначено суму витрат на професійну правничу допомогу на підставі Акту про надання правової допомоги.
З огляду на вищевикладене суд зазначає наступне.
За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).
Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Суд зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.
Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру,
- погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
За положенням частини другої статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Пункт 1 частини третьої цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад (принципів) господарського судочинства.
Зміст вказаного принципу неодноразово і досить детально аналізував Конституційний Суд України. Так, зокрема, в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 Рішення від 02.11.2004 № 15-рп/2004 ним акцентувалася увага на тому, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Так, частина третя статті 126 ГПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 по справі №922/1964/21 виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Саме лише не зазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також зауважила, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
Відтак Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 по справі №922/1964/21 дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов'язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Крім того суд зазначає, що відповідно до змісту позову, позивачем надано копії документів, які підтверджують понесені Позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 9780,00 грн..
Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, з огляду на вищезазначене, зокрема те, що позовні вимоги задоволені судом, суд доходить висновку, що співмірною із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи є вартість витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 9780 грн. 00 коп..
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задоволити.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Українця Олександра Вікторовича (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" (ЄДРПОУ: 41084239, м. Київ 01133, бульвар Лесі Українки, 26 оф. 411) заборгованість за кредитним договором №456915-КС-004 від 21.05.2023 у розмірі 242 828 (двісті сорок дві тисячі вісімсот двадцять вісім) гривень 25 копійок з яких: 75000 грн. 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 159 261 грн. 85 коп. - заборгованість за процентами, 8 566 грн. 40 коп. - заборгованість за комісією.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Українця Олександра Вікторовича (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" (ЄДРПОУ: 41084239, м. Київ 01133, бульвар Лесі Українки, 26 оф. 411) судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції в сумі 2913 грн. 94 коп та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9780 гривень.
4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 07.03.2025 року.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Суддя Марач В.В.