Провадження № 22-ц/803/2739/25 Справа № 227/1701/20 Суддя у 1-й інстанції - Авраменко А. М. Доповідач - Макаров М. О.
04 березня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.
при секретарі - Паромовій О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальова Станіслава Сергійовича на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2024 року по справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову головного державного виконавця Добропільського відділу державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дружбіної Юлії Василівни про накладення штрафу, -
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на постанову головного державного виконавця Добропільського відділу державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дружбіної Ю.В. про накладення штрафу.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2024 року відмовлено у відкриті провадження.
Ухвала суду мотивована тим, що дії державного виконавця з винесення постанови та сама постанова державного виконавця про накладення на боржника штрафу в рамках виконавчого провадження, згідно ч.2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 287 КАС України можуть бути оскаржені сторонами виконавчого провадження лише в порядку адміністративного судочинства.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Ковальов С.С. посилаючись на порушення судом норм процесуального права просив ухвалу скасувати, а матеріали справи направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що постанова виконавця про накладення штрафу у зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів є рішенням виконавця щодо виконання судового рішення про стягнення аліментів, що має відмінний порядок від оскарження постанов виконавців про накладення інших штрафів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з огляду на наступне.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що скарга на постанову про накладення штрафу має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Колегія суддів не може погодитись із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
У пункті 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Частинами 1, 2 ст. 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно ч. 1 ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Частиною 1 ст. 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно з пунктом 7 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
Як вбачається з даної справи, боржником оскаржується постанова головного державного виконавця Добропільського відділу державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дружбіної Ю.В. щодо накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 20 710,77 грн. у виконавчому провадженні №72069780, у зв'язку з несплатою останнім аліментів.
Статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно ст. 195 СК України визначено порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), та вказано, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Частиною 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.
У пункті 8 глави XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802 (далі - Інструкція № 512/5), визначено, що виконавець накладає на боржника штраф у розмірі та у випадках, визначених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону №1404-VIII.
Постанова про накладення штрафу оформлюється відповідно до вимог пункту 7 розділу І цієї Інструкції та містить відомості про розмір заборгованості, яка утворилася з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання, та суму штрафу.
Постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилається сторонам виконавчого провадження.
Суми штрафів стягуються виконавцем з боржника після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
Поняття та різновиди штрафів, що передбачені нормами ЗаконуУкраїни «Про виконавче провадження», і штрафу, передбаченого статтею 549 ЦК України, мають різну правову природу, оскільки в останньому випадку штраф є різновидом неустойки - грошової суми або іншого майна, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Поняття штрафу, вжите у ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», стосується випадків покладення відповідальності на боржника за невиконання рішення, та його стягнення проводиться на користь держави.
У той час, як суми штрафів за невиконання судових рішень про стягнення аліментів, передбачені ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», перераховуються на користь стягувача аліментів.
Вказане свідчить про те, що правова природа, характер, цільове призначення та стягувач штрафу, визначеного в ч. 2 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», та штрафу, передбаченого ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», - відмінні, оскільки постанова виконавця про накладення штрафу у зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів є рішенням виконавця щодо виконання судового рішення про стягнення аліментів, як це передбачено ч. 1 ст. 74 Закону. Це дає можливість тлумачити частину 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» таким чином, що оскарження постанов виконавців про накладення штрафу у зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів має відмінний порядок від оскарження постанов виконавців про накладення інших штрафів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.
Порядок стягнення аліментів, крім норм СК України, регулюється також положеннями ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачається, серед іншого, накладення на користь стягувача штрафу за наявності заборгованості зі сплати аліментів у відповідних розмірах.
Оскільки предметом регулювання за вказаними нормами є як визначення розміру заборгованості за аліментами, так і накладення штрафів за наявності заборгованості, порядок вирішення спору як щодо розміру заборгованості, так і про накладення штрафу з огляду на наявність заборгованості має відбуватися у межах однієї юрисдикції - у порядку цивільного судочинства, що буде відповідати принципам верховенства права та ефективності провадження як механізму судового захисту.
Таким чином, скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв'язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки така постанова не є постановою про накладення штрафу в розумінні частини другої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», яка підлягає оскарженню до суду в порядку, визначеному частиною другою статті 74 цього Закону, тобто, в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №2610/27695/2012, постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі №438/257/13.
На вказане суд першої інстанції уваги не звернув, в зв'язку із чим дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті провадження у справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України є підставною для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленні справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальова Станіслава Сергійовича - задовольнити.
Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2024 року - скасувати, справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 07 березня 2025 року.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді І.А. Єлізаренко
О.В. Свистунова