ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.11.2024Справа № 910/9661/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Рєпкіній Ю.Є., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Дніпробуд" вул. Стратегічне шосе, буд. 53, м. Київ, 03028
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Віа-Авто" провулок Лужевського Руслана, 14, корп. 7, оф. 32, м. Київ, 03039
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕКВОЙЯ ДЕВЕЛОПМЕНТ" Стратегічне шосе, буд.53, м. Київ,03028
третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - гр. ОСОБА_1 АДРЕСА_1
третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - гр. ОСОБА_2 АДРЕСА_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1 - гр. ОСОБА_3 АДРЕСА_2
про розірвання договору та визнання недійсним договору
Представники сторін:
від позивача: Малашонок Б.І.
від відповідача 1: не з'явився.
від відповідача 2: не з'явився.
від третьої особи 1: Кисель А.С.
від третьої особи 2: не з'явився.
від третьої особи 3: не з'явився.
вільний слухач: ОСОБА_4
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Дніпробуд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віа-Авто" та Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕКВОЙЯ ДЕВЕЛОПМЕНТ" про:
- розірвання з дати набрання чинності судовим рішенням Договір про часткову участь у будівництві № 02-19/07-12 від 19.07.2012, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Дніпробуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віа-Авто" на умовах, в редакції проекту угоди про розірвання, що додана до позовної заяви із зазначенням тексту угоди у резолютивній частині рішення;
- визнання недійсним Договір № 18/09-14 про часткову участь у будівництві і передачу функцій замовника від 17.09.2014, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Віа-Авто" та Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕКВОЙЯ ДЕВЕЛОПМЕНТ".
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на невиконання відповідачем 1 зобов'язань з проходження експертизи проекту і забезпечення будівництва дозвільною документацією, наслідком чого є визнання такого будівництва самочинним, а відтак неможливість досягнення мети, на яку розраховував позивач при укладенні Договору про часткову участь у будівництві № 02-19/07-12 від 19.07.2012. Окрім цього позивач зазначає про протиправну, без згоди позивача передачу відповідачем 1 функцій замовника спірного будівництва відповідачу 2, та недодержання відповідачами вимог ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" в частині наявності у відповідача 1 функцій замовника будівництва, у зв'язку з чим Договір № 18/09-14 про часткову участь у будівництві і передачу функцій замовника від 17.09.2014 має бути визнаний недійсним в судовому порядку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через канцелярію суду 10.07.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 26.06.2023 року надійшла заява б/н б/д про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2023, за результатами розгляду заяви б/н від 10.07.2023 про усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/9661/23, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 16.08.2023.
Судом доведено до відома представників сторін, що через канцелярію суду 09.08.2023 року від члена правління Громадського об'єднання інвесторів "ЖК Мозаїка" ОСОБА_5 надійшла заява б/н від 09.08.2023 року про необхідність врахування при прийнятті рішення інтереси інвесторів "ЖК Мозаїка", які уклали договори про придбання житлових площ в "ЖК Мозаїка" з ТОВ "Віа-Авто" та ТОВ "Секвойя Девелопмент; від представника позивача 11.08.2023 року надійшло клопотання б/н від 10.08.2023 року про виклик свідка ОСОБА_6 , а також 15.08.2023 року надійшла заява б/н, б/д про надання і залучення до матеріалів справи письмових доказів, а саме технічний паспорт, виготовлений 07.07.2023 року. Вказані документи судом долучено до матеріалів справи.
Розглянувши в судовому засіданні 16.08.2023 року клопотання представника позивача про допит свідка - ОСОБА_6 , за умови можливості надання нотаріально посвідченої заяви свідка, наявність якої є передумовою виклику свідка для допиту, відповідно до ч. 1 ст. 89 ГПК України, на даній стадії підготовчого провадження протокольною ухвалою відмовлено в клопотанні представника позивача про допит свідка.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 у зв'язку з неявкою в судове засідання уповноважених представників відповідачів 1, 2 та ненаданням останніми відзиву на позовну заяву відкладено підготовче засідання на 14.09.2023.
Судом встановлено, що через канцелярію суду 11.09.2023 року від гр. ОСОБА_6 надійшло клопотання б/н від 04.09.2023 року про залучення останньої до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача; від представника гр. ОСОБА_1 - адвоката Старовойтової Д.А. надійшла 14.09.2023 року заява б/н від 14.09.2023 року про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів ОСОБА_1 ; від позивача - директора ТОВ "ІБК "Дніпробуд" 14.09.2023 року надійшло клопотання вих. 14/09-23 від 14.09.2023 року про відкладення розгляду справи у зв'язку зі мною представника та підготовкою заяви про зміну предмета спору, які судом були долучені до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 14.09.2023 для надання позиції іншими учасниками справи щодо заяв про вступ у справу третіх осіб та подання позивачем заяви про зміну предмета спору, протокольною ухвалою оголошено перерву на 05.10.2023.
Судом повідомлено, що через канцелярію суду 05.10.2023 року від гр. ОСОБА_2 надійшла заява б/н від 05.10.2023 року про залучення останньої в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1, а також від представника позивача 05.10.2023 року надійшла заява б/н б/д про зміну предмету позову, з доказами надсилання її копії сторонам, в якій позивач доповнив первісні позовні вимоги додатковою вимогою про зобов'язання передати в розпорядження стороні 1 для завершення будівництва незавершені капітальні інвестиції з усіма складовими, які не можуть бути відділені від майна без ушкодження або істотного його знецінення, в тому числі матеріали, вироби, конструкції, обладнання, що завезені, але не використані в будівництві, а також устаткування, що не здане до монтажу або монтажу не потребує і знаходиться на будівельному майданчику за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 80000000000:82:083:0045, площею 0,9794 Га.
За результатами розгляду в підготовчому засіданні 05.10.2023 року клопотання гр. ОСОБА_6 про вступ у справу останньої в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, враховуючи предмет та підстави позову, відсутність обґрунтувань в частині необхідності залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, та за відсутності доказів на підтвердження впливу рішення з даного спору безпосередньо на її права та/або обов'язки щодо однієї зі сторін, а також враховуючи, що гр. ОСОБА_6 є членом Правління Громадської організації "Об'єднання інвесторів ЖК "Мозаїка", який є учасником ТОВ "ІБК Дніпробуд", представництво інтересів якого як позивача у даній справі здійснюється директором Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБК Дніпробуд" ОСОБА_7 , суд дійшов висновку про відсутність процесуальних підстав для залучення останньої до участі у справі, відтак протокольною ухвалою в задоволенні клопотання гр. ОСОБА_6 про вступ у справу в якості третьої особи відмовлено.
У судовому засіданні 05.10.2023 для отримання учасниками справи заяви позивача про зміну предмета позову, а також для визначення позивачем особи представника для участі у розгляді справи, протокольною ухвалою оголошено перерву до 19.10.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у зв'язку з залученням до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідачів - гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 за заявами останніх про вступ у справу, а також для надання можливості третім особам подати пояснення щодо суті спору, неявкою в судове засідання відповідачів 1, 2 та ненаданням останніми відзиву на позовну заяву, за ініціативою суду продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 22.11.2023.
У підготовчих судових засіданнях 22.11.2023 та 10.01.2024 для витребування списків членів громадської організації та інвесторів у позивача оголошено протокольні перерви до 10.01.2024 та 07.02.2024 відповідно.
Проте, у зв'язку із перебування судді Селівона А.М. на лікарняному, судове засідання 07.02.2024 не відбулося.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2024, враховуючи перебування судді Селівона А.М. з 12.02.2024 по 16.02.2024 на навчанні в Національній школі суддів України, підготовче засідання призначене на 13.03.2024.
Судом доведено до відома, що через канцелярію суду 18.01.2024 року від гр. ОСОБА_8 та гр. ОСОБА_9 надійшли заяви б/н від січня 2024 про долучення до суду копій документів та заяви про залучення до участі у справі в якості третіх осіб; через систему "Електронний суд" від гр. ОСОБА_3 30.01.2024 року надійшла заява б/н від 30.01.2024 року про вступ його у справу як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1; через канцелярію суду 05.02.2024 року від гр. ОСОБА_10 надійшла заява б/н від 05.02.2024 року про долучення доказів до матеріалів справи, а саме списку інвесторів, які написали заяви і є членами ГО "Об'єднання інвесторів" "ЖК "Мозаїка" станом на 14.02.2019 року, та залучення її до участі у справі як третю особу. Документи судом долучені до матеріалів справи.
Також через канцелярію суду 06.02.2024 року від позивача надійшли письмові пояснення б/н б/д з доданими доказами, зокрема, списком інвесторів, які є членами ГО "Об'єднання інвесторів" "ЖК "Мозаїка" станом на 11.01.2024 року, та переліком інвесторів "ЖК "Мозаїка", а також клопотанням про витребування доказів згідно ст. 81 ГПК України, з доказами надсилання їх на адреси учасників справи; від третьої особи 1 - гр. ОСОБА_1 через канцелярію суду 12.03.2024 року надійшло клопотання б/н від 12.03.2024 року про долучення доказів, разом з доказами направлення його учасникам справи. Документи судом долучені до матеріалів справи.
За результатами розгляду в підготовчому засіданні 13.03.2024 поданого позивачем 06.02.2024 клопотання про витребування доказів згідно ст. 81 ГПК України, в якому ТОВ "ІБК "Дніпробуд" просить суд: витребувати у Головного слідчого управління Національної поліції України Реєстр інвесторів, який був вилучений у процесі кримінального провадження №12014000000000501 від 05.11.2014 року, касову документацію по фактах внесення громадянами коштів на виконання умов Договорів, укладених з ТОВ "Віа-Авто" (код ЄДРПОУ 24882232) і ТОВ "Секвойя Девелопмент" (код ЄДРПОУ 39156953), яка була вилучена у процесі кримінального провадження №12014000000000501 від 05.11.2014 року; витребувати у АТ "УкрСиббанк" Київ виписки по рахунку № НОМЕР_1 ТОВ "Віа-Авто", код ЄДРПОУ 24882232 з 19.07.2012 року до 31.12.2019 року, виписки по рахунку № НОМЕР_2 ТОВ "Секвойя Девелопмент" (код ЄДРПОУ 39156953) з 17.09.2014 року до 31.12.2019 року; витребувати у ПАТ "БТАбанк" виписки по рахунку ТОВ "Секвойя Девелопмент" (код ЄДРПОУ 39156953) у 2014- 2016 роках (номер рахунку невідомий), виписки по рахунку ТОВ "Віа-Авто" (код ЄДРПОУ 24882232) у 2014-2016 роках (номер рахунку невідомий), посилаючись на необхідність підтвердження осіб, які дійсно є реальними інвесторами, та встановлення внесення грошових коштів на виконання договорів, приймаючи до уваги наявність та зміст поданих сторонами під час підготовчого провадження доказів, зокрема, наданого на вимогу суду переліку інвесторів ЖК "Мозаїка", а також зміст зобов'язальних правовідносин між позивачем та відповідачами, реалізація яких як підстава даного спору є первинною та підлягає дослідженню у даній справі, за умови не наведення позивачем обставини, які можуть підтвердити докази, або аргументів, що вони можуть спростувати в контексті даного спору, судом протокольною ухвалою в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів відмовлено.
Окрім цього, зважаючи на те, що позивачем в заяві про зміну предмету позову не наведено конкретний розмір та чіткий перелік майна та капітальних інвестицій, а також ТОВ "ІБК "Дніпробуд" не сплачено суму судового збору за пред'явлення додаткової вимоги відповідно до її змісту, протокольною ухвалою від 13.03.2024 судом відмовлено в прийнятті поданої 05.10.2023 року заяви позивача про зміну предмету позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2024 за заявою представника гр. ОСОБА_3 - адвоката Боженка І.Ф. залучено гр. ОСОБА_3 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача 1, а також враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, судом закрито підготовчне провадження у справі № 910/9661/23 та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.04.2024 року.
Поряд із цим, через канцелярію суду 22.03.2024 позивачем на підставі ст.ст. 110, 112 ГПК України подано заяву б/н від 21.03.2024 про забезпечення доказів шляхом витребування: у АТ "УкрСиббанк" Київ виписки по рахунку № НОМЕР_1 ТОВ "Віа-Авто", код ЄДРПОУ 24882232 з 19.07.2012 до 31.12.2019, виписки по рахунку № НОМЕР_2 ТОВ "Секвойя Девелопмент" (код ЄДРПОУ 39156953) з 17.09.2014 до 31.12.2019; у ПАТ "БТАбанк" виписки по рахунку № НОМЕР_3 ТОВ "Секвойя Девелопмент" (код ЄДРПОУ 39156953) з 2014 по 31.12.2018, по рахунку № НОМЕР_4 ТОВ "Радуга СІТІ" (код ЄДРПОУ 35162345) та по рахунку ТОВ "Віа-Авто" (код ЄДРПОУ 24882232) у 2014-2016 роках (номер рахунку невідомий); у Головного слідчого управління Національної поліції України касову документацію по фактах внесення громадянами коштів на виконання умов Договорів, укладених з ТОВ "Віа-Авто" (код ЄДРПОУ 24882232) і ТОВ "Секвойя Девелопмент" (код ЄДРПОУ 39156953), яка була вилучена у процесі відкриття правоохоронними органами досудового розслідування у кримінальному провадженні №12014000000000501, внесеному до ЄРДР 05.11.2014.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 22.03.2024 вищевказана заява була передана на розгляд судді Селівону А.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 призначено розгляд заяви позивача на 03.04.2024.
Проте, у зв'язку із перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному, засідання з розгляду заяви 03.04.2024 не відбулося.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 вказану заяву позивача про забезпечення доказів, з урахуванням перебування судді Селівона А.М. 08.04.2024 у відпустці, призначено до розгляду в судовому засіданні на 25.04.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у задоволенні заяви позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Дніпробуд" про забезпечення доказів у справі № 910/9661/23 відмовлено.
Судом доведено до відома, що через систему "Електронний суд" 13.05.2024 року від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача 1 - гр. ОСОБА_3 надійшли додаткові пояснення б/н від 13.05.2024 року, а також через канцелярію суду 15.05.2024 року від третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - гр. ОСОБА_1 надійшла заява б/н від 15.05.2024 року про застосування строку позовної давності до позовних вимог позивача та відмову в задоволенні позову. Документи судом долучені до матеріалів справи.
В свою чергу, у судових засіданнях з розгляду справи по суті 25.04.2024, 01.05.2024 та 15.05.2024 судом протокольними ухвалами оголошувались перерви до 01.05.2024, 15.05.2024 та 23.05.2024 відповідно.
Поряд із цим, до початку судового засідання 23.05.2024 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла ухвала Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2024 про витребування матеріалів справи № 910/9661/23 у зв'язку з надходженням апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБК "Дніпробуд" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.04.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2024 зупинено провадження у справі № 910/9661/23 до розгляду Північним апеляційним господарським судом апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Дніпробуд" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі № 910/9661/23 про відмову у забезпеченні доказів.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Дніпробуд" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі №910/9661/23 залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі №910/9661/23 залишено без змін, матеріали справи №910/9661/23 повернуто до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2024 року поновлено провадження у справі № 910/9661/23 та призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 07.11.2024 року.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 07.11.2024 року протокольною ухвалою оголошено перерву до 27.11.2024 року.
Будь - яких інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від учасників справи станом на 27.11.2024 року до суду не надходило.
У судове засідання з розгляду справи по суті 07.11.2024 року з'явились уповноважені представники позивача, третіх осіб 1, 2, 3, уповноважені представники відповідачів 1, 2 - не з'явились.
У судове засідання з розгляду справи по суті 27.11.2024 року з'явились уповноважені представники позивача та третьої особи 1, уповноважені представники відповідачів 1, 2, треті особи 2, 3 особисто та/або їх уповноважені представники - не з'явились.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Окрім цього суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей ГПК України.
Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов'язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.
Тобто, товариство з обмеженою відповідальністю як юридична особа, а також адвокат, в разі представлення інтересів цього товариства, згідно з наведеними приписами цього Кодексу, зобов'язані зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) в обов'язковому порядку.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (в редакції Закону № 3200-ІХ від 29.06.2023 року).
При цьому судом згідно бази даних "Діловодство спеціалізованого суду" встановлено відсутність у відповідачів 1, 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Віа-Авто» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Секвойя Девелопмент» як на час відкриття провадження у справі № 910/9661/23, так і на час розгляду справи по суті 27.11.2024 року зареєстрованих електронних кабінетів ЄСІТС.
З метою повідомлення відповідачів 1, 2 про відкриття провадження у справі № 910/9661/23 та про їх право подати відзив на позовну заяву, а також можливості участі уповноважених представників в судових засіданнях, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 20.07.2023 року, а також подальші ухвали у справі № 910/9661/23 були направлені судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідачів 1, 2, зазначені в позовній заяві, а саме: провулок Лужевського Руслана (до перейменування пров. Червоноармійський), 14, корп. 7, оф. 32, м. Київ, 03039 та Стратегічне шосе, буд.53, м. Київ, 03028 відповідно.
Згідно пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Проте, ухвала суду від 20.07.2023 року про відкриття провадження у справі № 910/9661/23, а також подальші ухвали суду, в тому числі від 04.10.2024 про поновлення провадження, повернуті відділенням поштового зв'язку на адресу суду неврученими відповідачу 1 - ТОВ "Віа - Авто" та відповідачу - 2 - ТОВ «Секвойя Девелопмент» у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою та закінченням терміну зберігання поштового відправлення.
Станом на час проведення судового засідання з розгляду справи по суті 27.11.2024 докази вручення відповідачам 1, 2 ухвали суду від 07.11.2024 до суду не повернуті та в матеріалах справи відсутні.
Судом здійснено запит з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0610208661682 відповідачеві 1, в якому зазначено, що станом на 27.11.2024 року поштове відправлення повернуто відправнику у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою, та поштового відправлення № 0610208661690 відповідачеві 2, згідно якого поштове відправлення виїхало з логістичного центру та не вручене адресату.
В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Віа-Авто" та відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕКВОЙЯ ДЕВЕЛОПМЕНТ" адресам, зазначеним судом на конвертах, що повернулися.
Електронні адреси та/або інші поштові адреси, за якими можна встановити місцезнаходження відповідачів 1, 2 матеріали справи не містять та суду невідомі.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно з матеріалами справи, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 року у справі № 911/3142/18).
Судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Враховуючи вищевикладене господарський суд зазначає, що відповідачі 1, 2 не були позбавлені права та можливості ознайомитися з усіма ухвалами суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/.
З огляду на наведене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідачів 1, 2 та повідомлення їх про розгляд справи судом.
В той же час суд звертає увагу, що за змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 20.07.2023 року, відповідачі мали подати відзиви на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи відповідачі 1, 2 не скористалися наданим їм процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідачів на час розгляду справи по суті 27.11.2024 до суду також не надходило.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Наразі, від відповідачів 1, 2 станом на час розгляду справи по суті 27.11.2024 року до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Віа-Авто" та Товариство з обмеженою відповідальністю «Секвойя Девелопмент» не скористались наданими їм процесуальними правами, зокрема, відповідачами не надано відзивів на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами та за відсутності уповноважених представників відповідачів 1, 2.
У судових засіданнях з розгляду справи по суті 07.11.2024 року та 27.11.2024 року уповноважені представники позивача підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити.
Уповноважений представник третьої особи 1 в судових засіданнях розгляду справи по суті 07.11.2024 року та 27.11.2024 року, а також уповноважений представник третьої особи 2 в судовому засіданні 07.11.2024 року надали пояснення щодо суті спору та просили відмовити в задоволенні позову.
Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 27.11.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення уповноважених представників сторін та учасників справи, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як визначено частиною 1 ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендною землі регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Згідно ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатом аукціону.
Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
У відповідності до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Суд зазначає, що статтею 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки визначено як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Згідно з частиною другою статті 93 Земельного кодексу України земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземця та особам без громадянства, іноземних юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди землі, зареєстрованого відповідно до закону.
Відповідно до п. 12 перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 27 серпня 2008 року між Київською міською радою (Орендодавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Дніпробуд" (орендар за договором, позивач у справі) укладено Договір оренди земельної ділянки (далі - Договір оренди), згідно п.1.1. якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 24.05.2007 року № 613/1274 за Актом приймання - передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об'єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим Договором.
Згідно п. 2.1 Договору оренди об'єктом оренди відповідно до цього Договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - Стратегічне шосе у Голосіївському районі м. Києва; розмір - 0,9794 га; цільове призначення - для будівництва житлових будинків з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом; кадастровий номер - 8000000000:82:083:0045.
За умовами п. 3.1 Договору оренди останній укладено на 5 (п'ять) років.
Розділом 4 вказаного Договору оренди сторони узгодили орендну плату та порядок її сплати.
Зазначений Договір оренди підписаний представниками орендодавця та орендаря та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І., зареєстрований в реєстрі за № 3278.
Як свідчать матеріали справи, Договір оренди зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 10.09.2008 року за №79-6-00647, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру від 23.07.2012 року, згідно якого зареєстровано за позивачем право оренди земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:82:083:0045 на 5 років до 10.09.2013 року.
Наразі, за матеріалами справи судом встановлено та сторонами не заперечувалось, що у відповідності до рішення Київської міської ради від 24.05.2007 року № 613/1274 за наслідками досягнення згоди по всіх істотних умовах правочину Київською міською радою виконано прийняті на себе зобов'язання по наданню в оренду земельної ділянки, обумовленої Договором оренди, а позивачем, у свою чергу, прийнято вказану земельну ділянки без будь - яких зауважень.
Тобто, уклавши відповідний Договір оренди земельної ділянки Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Дніпробуд» набуло право здійснювати свою господарську діяльність на орендованій земельній ділянці згідно її цільового призначення, вказаного в Договорі, а саме для будівництва житлових будинків.
В свою чергу, з метою здійснення будівництва на орендованій земельній ділянці позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Дніпробуд» (сторона 1 за договором, позивач у справі) 19 липня 2012 року було укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Віа - Авто» (сторона 2 за договором, відповідач 1 у справі) Договір № 02-19/07-12 про часткову участь у будівництві (далі - Договір № 02-19/07-12), згідно п.2.1 предметом якого є будівництво об'єкту сторонами, на умовах, визначених цим Договором. Кожна із сторін виконує свою частку робіт, функцій, обов'язків, необхідних для будівництва об'єкту та отримує у власність частину об'єкту відповідно до умов цього Договору.
Для виконання Стороною 2 своєї частки робіт та функцій по будівництву Об'єкту, Сторона 1 передає Стороні 2 Функції замовника, а Сторона 2 зобов'язується належним чином виконувати зазначені функції та відповідні зобов'язання та забезпечити фінансування Будівництва об'єкту за власний рахунок та/або із залученням коштів третіх осіб відповідно до умов цього Договору.
Сторона 1 передає стороні 2 за актом приймання - передачі (Додаток № 1) будівельний майданчик та всі належні їм функції замовника, за винятком права продажу третім особам (фізичним/юридичним) майнових прав на частини об'єкту, що належить стороні 1 відповідно до пункту 6.2 статті 6 даного Договору та права обтяження сторони 1 будь - якими грошовими зобов'язаннями перед третіми особами, а сторона 2 здійснює всі необхідні дії для Будівництва Об'єкту, продажу прав на Частини об'єкту, що належать стороні 2 відповідно до пункту 6.2 статті 6 даного Договору третім особам (фізичним/юридичним), оформлення за сторонами та/або третіми особами прав власності на частини об'єкту відповідно до умов цього Договору та законодавства, а також право здійснювати всі інші дії, які є необхідними для досягнення мети за даним Договором.
Розділами 2 - 9 Договору № 02-19/07-12 сторони погодили предмет договору, строки реалізації договору, права та обов'язки сторін, обсяг участі сторін, порядок розрахунків, порядок розподілу частина об'єкту та оформлення майнових прав сторін та частини об'єкту гарантії сторін, їх відповідальність, форс- мажор, строки, особливі умови, інші умови тощо.
Згідно п. 2.5 Договору № 02-19/07-12 строки початку та закінчення дії цього Договору визначені у наступному порядку: початок дії Договору - з дня підписання сторонами цього Договору та виконання стороною 1 обов'язку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 Договору; закінчення дії Договору - після остаточного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.
Вказаний Договір № 02-19/07-12 підписаний представниками сторони 1 та сторони 2 та засвідчений печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про спільну діяльність, який підпадає під правове регулювання норм параграфу 1 глави 77 Цивільного кодексу України.
Нормами ст. 1130 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Відповідно до приписів ст. 1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об'єднання осіб для досягнення спільної мети.
При цьому виконання Договору пов'язане, в тому числі, з будівництвом об'єкта - всього комплексу робіт, який включає в себе проектування об'єкту та спорудження об'єкту (п.1.1.10 Договору № 02-19/07-12).
Так, відповідно до норм ст. 318 ГК України, ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно - кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчення будівельної роботи та оплати їх.
Згідно ст. 317 ГК України будівництво об'єктів виробничого та іншого призначення, підготовка будівельних ділянок, роботи з обладнання будівель, роботи з завершення будівництва, прикладні та експериментальні дослідження і розробки тощо, які виконуються суб'єктами господарювання для інших суб'єктів або на їх замовлення, здійснюються на умовах підряду. Для здійснення робіт, зазначених у частині першій цієї статті, можуть укладатися договори підряду: на капітальне будівництво (в тому числі субпідряду); на виконання проектних і досліджувальних робіт; на виконання геологічних, геодезичних та інших робіт, необхідних для капітального будівництва; інші договори. Загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
За визначенням, наведеним в п. 1.1 Договору № 02-19/07-12 об'єктом є будівництво житлових будинків з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом, що має бути збудований на Земельній ділянці, на будівництво якого складається Проектно-кошторисна документація і надається дозвіл на виконання будівельних робіт. Параметри Об'єму будуть визначені при розробці Проектно-кошторисної документації;
замовник - юридична особа, яка має намір щодо забудови Земельної ділянки, видає замовлення на виконання робіт (послуг) на Будівництво Об'єкту, укладає всі необхідні для Будівництва Об'єкту договори, контролює вартість, терміни, якість виконаних робіт та здійснює їх оплату, а також здійснює інші Функції Замовника;
функції замовника - передбачені Законодавством права та обов'язки, дії замовника Будівництва Об'єкту, включаючи, але не обмежуючись цим, права та обов'язки, а також дії щодо отримання необхідних дозволів на Будівництво Об'єкту, розробка та погодження проектно - кошторисної документації; отримання відповідних вихідних даних, технічних умов, Будівництва Об'єкту, оформлення права власності на Об'єкт чи Частини Об'єкту, фінансування всіх вище перелічених та інших дій власними коштами та/або із залученням грошових коштів третіх осіб, продаж третім особам (юридичним/фізичним) прав на Частина Об'єкту майнові права на які належать Стороні 2 згідно з Протоколом розподілу площ в Об'єкті, сплати пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва та інших відрахувань, обумовлених у Договорі оренда Земельної ділянки, виконання інших дій, визначених цим Договором та Законодавством, необхідних для Будівництва Об'єкту.
Згідно п. 2.2 Договору № 02-19/07-12 сторони розподіляють між собою майнові права на Частини Об'єкту у порядку, визначеному статтею 6 цього Договору.
Підписанням даного Договору Сторона 1 передає Стороні 2 Функції Замовника з правами та зобов'язаннями, визначеними даним Договором (п. 2.3 Договору № 02-19/07-12).
Сторони за цим Договором можуть передавати (делегувати) одна одній, за умови отримання письмової згоди іншої Сторони, частини своїх інших функцій, прав та обов'язків, які пов'язані з будівництвом Об'єкту, що оформлюється окремими угодами з наданням відповідних доручень (п.2.4 Договору № 02-19/07-12).
Відповідно до п. 12.3 Договору № 02-19/07-12 після укладення даного Договору Сторона-1 не має права укладати з третіми особами будь - які договори (угоди, контракти) щодо Земельної ділянки. Сторони не вправі на власний розсуд передавати свої права та обов'язки за цим Договорам третім особам без попередньої письмової згоди Іншої Сторони, за виключенням передачі третім особам майнових прав на Частини Об'єкту, які розподілені між Сторонами, згідно з Протоколом розподілу площ в Об'єкті.
За умовами п.п.3.1, 3.2 Договору № 02-19/07-12 домовилися виконати умови даного Договору у наступні строки:
- проектування об'єкту - строк 10 місяців з дня підписання цього Договору;
- спорудження - строк 42 календарні місяці з дня підписання цього Договору.
Черговість Будівництва Об'єкту та місце розташування Будинків визначені сторонами додатку № 6 до даного Договору «Черговість Будівництва та місце розташування будинків», який підписується у день підписання цього Договору.
Як свідчать матеріли справи, на виконання умов Договору № 02-19/07-12 сторонами було погоджено та підписано Акт приймання - передачі будівельного майданчика від 19.07.2012 року (Додаток № 1 до Договору), згідно якого сторона 1 передала, а сторона 2 прийняла для виконання підготовчих та будівельних робіт будівельний майданчик для будівництва об'єкту, що знаходиться: Стратегічне шосе у Голосіївському районі міста Києва. На будівельному майданчику знаходяться не належні стороні 1 110 гаражів (капітальне будівництво) з яких 12 металевих та нежитлове приміщення орієнтовною площею 15 кв.м.
Вказаний Акт приймання - передачі Будівельного майданчика від 19.07.2012 року, копія якого надана позивачем, підписаний представниками позивача та відповідача 1 без зауважень.
Окрім цього, за умовами п. 4.1.1 Договору № 02-19/07-12 підписанням цього договору сторона 1 зобов'язана передати Стороні 2 всі Функції Замовника в обсязі, необхідному згідно з вимогами чинного законодавства України для реалізації цього Договору. Факт передачі стороні 2 функцій Замовника підтверджується підписанням цього Договору. Також сторона 1 у момент підписання цього Договору надає Стороні 2 Довіреності, форма яких викладена у Додатку № 2 до цього Договору. Вказані Довіреності видаються строком до закінчення будівництва об'єкту і не можуть бути достроково відкликані без розірвання цього Договору.
Наразі, копія виданої позивачем відповідачу 1 відповідно до п. 4.1.1 Договору № 02-19/07-12 довіреності від 19.07.2012 року (Додаток № 1 до Договору) наявна в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.
Частиною 4 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Відповідно до приписів ч. 5 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції, яка діяла станом на дату укладення договору) проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
Замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 413 ЦК України передбачено, що право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для забудови не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди, що розміщені на такій земельній ділянці), внесено до статутного фонду, передано у заставу.
За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 8-1 Закону України «Про оренду землі» право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного капіталу, передано у заставу, крім передбачених частиною другою цієї статті випадків. Право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності, наданої для будівництва житлового будинку, може бути відчужене орендарем за згодою орендодавця у разі, якщо таке будівництво розпочате, на строк та на умовах, визначених первинним договором оренди, або якщо таке відчуження передбачено первинним договором оренди.
З аналізу названих норм випливає, що право на забудову земельної ділянки та функції замовника будівництва нерозривно пов'язані з правом власності особи на земельну ділянку або правом користування земельною ділянкою, наданою для будівництва; функції замовника будівництва можуть перейти до іншої особи у разі набуття такою особою статусу замовника будівництва, а для цього необхідно отримати належним чином оформлене право на використання під будівництво земельної ділянки, або право на забудову чужої земельної ділянки (суперфіцій); делегування функцій замовника будівництва без набуття права користування земельною ділянкою можливе лише у випадках, прямо передбачених законом.
При цьому, згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 01.08.2019 року у справі № 921/1204/15-г/6, законодавством не встановлено виключного переліку форм організації такого будівництва, його фінансування тощо. Зазначені питання можуть бути вирішені особою, що отримала земельну ділянку в оренду, в тому числі шляхом укладення різних за своєю юридичною природою видів договорів з різними суб'єктами, які не тягнуть за собою передачу прав на земельну ділянку (договір доручення, договір про спільну діяльність, інвестиційний договір тощо).
Таким чином, з урахуванням наведених вище положень законодавства та умов Договору № 02-19/07-12 вбачається, що замовником будівництва та законним користувачем земельної ділянки виступає саме позивач, тоді як відповідач 1 має виконувати частину функцій замовника щодо організації, здійснення та фінансування будівництва та продажу прав на частини об'єкта від імені та в інтересах позивача саме як повірений на підставі довіреності від 19.07.2012 року, позаяк фактично за змістом Договору № 02-19/07-12 вбачається, що правочин передбачає виконання відповідачем 1 функцій замовника від імені та в інтересах позивача у зв'язку з покладенням на відповідача 1 окремих функції замовника та/або залучення його до виконання окремих робіт.
В подальшому, з метою реалізації делегованих згідно Договору № 02-19/07-12 функцій замовника будівництва Товариством з обмеженою відповідальністю «Віа-Авто» (сторона 1 за договором, відповідач 1 у справі) було залучено до участі у будівництві відповідача 2 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Секвойя Девелопмент» (сторона 2 за договором), шляхом укладення з останнім Договору про часткову участь у будівництві і передачу функцій замовника від 17 вересня 2014 року № 18/09-14 (далі - Договір № 18/09-14), предметом якого є спільна часткова участь сторін на умовах, визначених цим договором.
Для виконання цього договору Сторона 1 надає Стороні 2 довіреність на виконання відповідних Функцій Замовника (Додаток № 1) в обсязі, встановленому цим Договором. Цей договір не є заміною Сторони 1 в зобов'язаннях за укладеними з користувачами Земельної ділянки та набувачами частин Об'єкту, а є способом виконання нею своїх зобов'язань перед третіми особами (п.п.2.2, 2.3 Договору № 18/09-14).
Підписанням цього Договору Сторона 1 передає Стороні 2 Функції Замовника з правами та зобов'язаннями, визначеними цим Договором. Для виконання частини функцій Замовника будівництва Об'єкту за договором з користувачем земельної ділянки Сторона 1 залучає Сторону 2 (п.п.2.4, 2.5 Договору № 18/09-14).
За умовами п. 3.1 Договору № 18/09-14 Сторона 1 передає Стороні 2 право на виконання Функцій замовника, а Сторона-2 приймає та зобов'язується належним чином виконувати зазначені функції та відповідні зобов'язання на умовах визначених цим Договором. Стороні 2 виключно надаються наступні Функції Замовника: залучення грошових коштів третіх осіб, продаж третім особам (юридичним/фізичним) прав на Частини Об'єкту та фінансування будівництва Частин Об'єкту, майнові права на які належать Стороні 2 згідно з Протоколом розподілу площ в Об'єкті.
Згідно п. 3.1 Договору № 18/09-14 для виконання цього договору Сторона 1 надає Стороні 2 довіреність на виконання відповідних Функцій Замовника.
Наразі, копія виданої відповідачем 1 відповідно до п. 3.1 Договору № 18/09-14 довіреності від 17.09.2014 року відповідачу 2 (Додаток № 1 до Договору № 18/09-14) наявна в матеріалах справи.
Сторони домовились розподілити між собою майнові права в Об'єкті будівництва згідно з розділом 6 цього Договору, розмір яких вказується в Протоколі розподілу площ, який є Додатком № 2 цього Договору. З моменту підписання Протоколу розподілу площ Сторони розпоряджаються належними їм майновими правами в Об'єкті будівництва за власним розсудом та у спосіб, не заборонений законодавством, з урахуванням положень цього Договору (п.п. 3.3., 3.4 Договору № 18/09-14).
Відповідно до п. 3.5 Договору № 18/09-14 Сторона 1 не може без попередньої згоди Сторони 2 передавати (не обмежуючись - делегувати, доручати, відчужувати) третім особам Функції Замовника Будівництва, які були передані Стороні 2 за цим Договором, вчиняти будь-які інші дії, результатом яких може бути порушення прав та інтересів Сторони 2.
Згідно п. 3.6. Договору № 18/09-14 сторони домовилися виконати умови даного Договору у наступні строки:
- початок будівництва Об'єкту - строк 12 місяців з дня підписання цього Договору;
- будівництво Об'єкту в строк 36 місяців з моменту отримання дозволу на виконання
будівельних робіт.
Порядок виконання Будівництва Об'єкту Сторона 1 визначає самостійно (п .3.7 Договору № 18/09-14).
Згідно п. 11.1 Договору № 18/09-14 строки початку та закінчення дії цього Договору визначені у наступному порядку: початок дії Договору - з дня підписання сторонами цього Договору та виконання стороною 1 обов'язку, передбаченого підпунктом 4.1.1 пункту 4.1 Договору; закінчення дії Договору - після остаточного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.
Вказаний Договір № 18/09-14 підписаний представниками сторони 1 та сторони 2 та засвідчений печатками сторін.
З урахуванням положень Договору № 18/09-14 суд зазначає, що умовами останнього відповідачу 2 було передано частину функцій замовника вказаного будівництва щодо фінансування останнього, які були отримані відповідачем 1 від позивача на підставі Договору № 02-19/07-12, отже, за вказаним Договором № 18/09-14 ТОВ «Секвойя Девелопмент» уповноважене виконувати окремі функції замовника від імені та в інтересах замовника будівництва, які не пов'язані безпосередньо з реалізацією будівництва Об'єкту, обсяг яких визначений в межах частини функцій, переданих відповідачу 1 позивачем за Договором № 02-19/07-12 та полягає виключно в залученні грошових коштів третіх осіб, продажу третім особам прав на частини об'єкту та фінансування частини об'єкта, права на які належать стороні 2 згідно з протоколом розподілу площ в об'єкті.
Поряд із цим, здійснюючи функції замовника будівництва ТОВ «Віа-Авто» почало залучати у будівництво кошти фізичних осіб за наслідками укладення договорів купівлі - продажу майнових прав. Зокрема, в матеріалах справи наявні договори купівлі - продажу майнових прав, укладені з гр. ОСОБА_11 (№ МЗК/02/175/06.04-13/381 від 06.04.2013 року, № МЗК/02/184/01.04-13/376 від 01.04.2013 року), гр. ОСОБА_1 (№ МЗК№01/11/02.04-13/33/5 від 02.04.2013 року, № МЗК№01/168/02.04-13/37/1 від 12.04.2013 року, № МЗК03/73/11.06-13/442 від 11.06.2013 року, № МЗК03/73/10.06-13/439 від 10.06.2013 року), за умовами яких продавець (ТОВ «Віа-Авто», відповідач 1 у справі) продає, а покупець (фізична особа) купує Майнові права на Об'єкт нерухомості у порядку та на умовах, передбачених цим Договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж.
За визначенням Договорів купівлі-продажу майнових прав об'єкт капітального будівництва - житловий будинок з нежилими приміщеннями на АДРЕСА_4 , кадастровий номер, земельної ділянки 8004000000:82:083:0045, право на спорудження якого виникло у продавця на підставі договору № 02-19/07-12 про часткову участь у будівництві від 19 липня 2012 року, укладеного з ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «ДНІПРОБУД» та декларації про початок виконання будівельних робіт №КВ 083130940026-від 04.04.2013 року та договору оренди земельної ділянки від 10.09.2008р. №79-6-00647; об'єкт нерухомості - складова та невід'ємна частина Об'єкту капітального будівництва, яка виражена у вигляді квартиру та/або нежитлового приміщення (паркомісце), спорудження яких здійснює Продавець. Характеристики Об'єкта нерухомості та інформація яка його ідентифікує, надана в п. 2.2 договору; майнові права - це всі права на Об'єкт нерухомості, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ВІА-АВТО» (код ЄДРПОУ 24882232 ). Майнові права, відчужуються Покупцю, який у зв'язку з цим набуває у майбутньому право власності на Об'єкт; нерухомості.
При цьому, згідно п. 4.3 вказаних договорів купівлі-продажу майнових прав покупець після підписання договору зобов'язаний перерахувати на поточний рахунок продавця 100% вартість майнових прав, зазначених в п. 4.2 договору на об'єкт нерухомості.
Наразі, матеріалами справи підтверджується факт виконання покупцями умов договорів купівлі-продажу майнових прав в частині сплати відповідачу 1 грошових коштів, що складають 100% вартості майнових прав за договорами та прийняття таких коштів продавцем.
Також в матеріалах справи наявні попередні договори купівлі - продажу майнових прав, укладені ТОВ «Віа-Авто» з фізичними особами, згідно яких сторони зобов'язалися в строки, встановлені попереднім договором укласти в майбутньому договір купівлі - продажу квартир, та відповідно до яких відповідач 1 (продавець) зобов'язався передати квартири, характеристики яких зазначені в договорів, а сторона 2 (покупець) - прийняти цей об'єкт та належним чином оплати його вартість.
Натомість, як зазначено позивачем в позовній заяві, з 2015 року будівництво було припинене, а об'єкт постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2015 року у справі № 826/13236/15 було визнано самочинним будівництвом, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 17.03.2015 року у справі 757/8872/15-к, у зв'язку з проведенням досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12014000000000501, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 05.11.2014 року за фактом самовільного заняття земельних ділянок та самовільного будівництва на особливо цінних землях, землях в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно захисних зонах та зонах особливого режиму використання земель, а також легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом за попередньою змовою групою осіб, а отже за ознаками правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 197-1, ч. 2 ст.209 КК України, за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, накладений арешт на земельну ділянку площею 0,98 га по вул. Стратегічне шосе, 53 в Голосіївському районі м. Києва з забороною розпорядження вказаною земельною ділянкою.
Як наголошує позивач, оскільки зобов'язання перед інвесторами, кошти яких залучені у будівництво, забудовником були не виконані, інвестори об'єднались у громадську організацію «Об'єднання інвесторів «ЖК «Мозаїка» (код ЄДРПОУ 40595139), яке на підставі Договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Дніпробуд» та пов'язаних з нею корпоративних прав від 19.01.2017 року придбало у Товариства з обмеженою відповідальністю «РСБ Компані» частку у Статутному капіталі ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Дніпробуд» у розмір 31000,00 грн., що становить 100% Статутного капіталу, включаючи корпоративні права, тобто стало єдиним засновником ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Дніпробуд». Вказані обставини підтверджуються також протоколом № 01/2017 загальних зборів членів Громадської організації «Об'єднання інвесторів «ЖК Мозаїка» від 17.01.2017 року, а також Статутом вказаної громадської організації та даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, копія яких наявні в матеріалах справи.
В подальшому, за клопотанням вказаної громадської організації ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 25.01.2019 року у справі 757/43042/18-к з земельної ділянки знятий арешт і дозволено отримання вихідних умов на будівництво, розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, отримання її в користування з метою завершення будівництва, проектування і отримання дозвільної документації на завершення будівництва, фактичне завершення будівництва та введення в експлуатацію комплексу багатоквартирних будинків по вул. Стратегічне шосе, 53, в м. Києві.
Окрім цього, на підставі Договору від 03.06.2019 року про поновлення договору оренди земельної ділянки, укладеного між Київською міською радою та ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Дніпробуд», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т.М. та зареєстрованим за № 411, поновлено на 5 (п'ять) років договір оренди земельної ділянки від 27.08.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І. та зареєстрований в реєстрі за № 3278, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 10.09.2008 року за №79-6-00647.
Відповідне речове право оренди ТОВ ІБК «Дніпробуд» земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:82:083:0045 зареєстроване 03.06.2019 року в Державному реєстрі речових прав не нерухоме майно.
Як зазначає позивач в позовній заяві, станом на дату звернення до суду з позовною заявою відповідачем 1 не були виконані зобов'язання за Договором № 02-19/07-12 в частині проходження експертизи проекту та забезпечення будівництва дозвільною документацією, об'єкт добудовано та введено в експлуатацію не було, натомість було визнано самочинним будівництвом, що унеможливило досягнення мети, на яку розраховував позивач укладаючи Договір № 02-19/07-12.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Наразі, як зазначено позивачем в позовній заяві, допущені відповідачем порушення умов Договору № 02-19/07-12 є істотними та взагалі унеможливлюють як здійснення відповідачем 1 функцій замовника будівництва, так і фактичне будівництво та введення об'єкту будівництва в експлуатацію.
Як наголошує позивач в позовній заяві, обставини таких порушень встановлені постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2015 року у справі № 826/13236/158 (провадження №К/9901/14276/18) за позовом ТОВ «Віа-Авто» до Державної архітектурно-будівельної інспекції про визнання протиправними дій та скасування рішення, якою відмовлено у задоволенні позову, та яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2015 року та постановою Верховного Суду від 24.09.2019 року у справі №826/13236/15.
Згідно з ч. 5 ст. 26 «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 року № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI), проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
Відповідно до ст.37 Закону № 3038-VI право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням або зареєстрованою декларацією про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах будівництва, що належать до IV і V категорій складності, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт видається органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.
За наявності дозволу на виконання будівельних робіт отримання замовником та генеральним підрядником чи підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт та видалення зелених насаджень у межах будівельного майданчика не вимагається. Форма дозволу на виконання будівельних робіт, форма заяви, що подається для його отримання, перелік документів, що додаються до заяви, форма відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт, порядок видачі та анулювання дозволу на виконання будівельних робіт визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Так, судами у адміністративній справі № 826/13236/158 встановлено, що Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) замовнику будівництва - ТОВ «ІБК «Дніпробуд» та інвестору-забудовнику - ТОВ «Віа-Авто», якому згідно договору від 19.07.2012 року №02-19/07-12 ТОВ «ІБК «Дніпробуд» делеговано функції замовника будівництва в повному обсязі, видано містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки на Стратегічному шосе у Голосіївському районі м. Києва від 01.03.2013 року №2512/0/12/009-13.
Державною архітектурно-будівельною інспекцією 04.04.2013 року відповідно до Порядку виконання будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року № 466 зареєстровано декларацію ТОВ «ІБК «Дніпробуд» про початок виконання будівельних робіт з будівництва житлових будинків з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом на Стратегічному шосе у Голосіївському районі м. Києва від 04.04.2013 року № KB 083130940026.
Проте, наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції від 27.01.2014 року № 4/1 «д» «Про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт», реєстрація декларації про початок виконання будівельних робіт «Будівництво житлових будинків з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом на Стратегічному шосе у Голосіївському районі м. Києва» від 04.04.2013 року № КВ 083 130940026 скасована.
Водночас, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/3360/14 від 08.04.2014 року, яка набрала законної сили, в задоволенні позову ТОВ «ІБК «Дніпробуд» про скасування наказу Державної архітектурно-будівельної інспекції від 27.01.2014 року № 4/1 «д» «Про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт» відмовлено повністю. Вказаним судовим рішенням встановлено, зокрема, що проектна документація була розроблена без проходження обов'язкової експертизи, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2011 року № 560, у зв'язку з чим будівництво є самочинним.
В подальшому, Державною архітектурно-будівельною інспекцією відповідно до Порядку № 466 зареєстровано подану замовником ТОВ «Віа-Авто» декларацію про початок виконання будівельних робіт «Будівництво житлових будинків з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом на Стратегічному шосе у Голосіївському районі м. Києва» від 18.07.2014 року № КВ 083141990403.
За результатами розгляду подання прокуратури міста Києва про усунення порушень вимог містобудівного законодавства № 07/1/5-230 вих-14 від 15.08.2014 року, Державною архітектурно-будівельною інспекцією видано наказ № 48 «д» від 20.07.2014 року, яким скасовано реєстрацію декларації від 18.07.2014 року № КВ 083141990403.
Як зазначено у справі № 826/13236/158, Державною архітектурно-будівельною інспекцією проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил позивачем під час виконання будівельних робіт на об'єкті «Будівництво житлових будинків з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом на Стратегічному шосе у Голосіївському районі м. Києва», за результатами якої встановлено, що на Стратегічному шосе, 53 у Голосіївському районі м. Києва на замовлення ТОВ «Віа-Авто» (код ЄДРПОУ 24882232) виконуються будівельні роботи із будівництва житлових будинків з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом, без документів, що надають право на виконання будівельних робіт, що є порушенням вимог ст. 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Крім того, перевіркою встановлено, що частина першого поверху будинку, який знаходиться в стадії будівництва, експлуатується під «Офіс продажу» та «Відділ по роботі з інвесторами ЖК «Мозаіка», без прийняття його в експлуатацію у встановленому законодавством порядку, що є порушенням частини 8 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Також представником замовника будівництва ТОВ «Віа-Авто» не надано підтверджуючих документів щодо здійснення на зазначеному об'єкті технічного та авторського нагляду, що є порушенням порядку здійснення технічного та авторського нагляду під час будівництва об'єкта архітектури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2007 №903, та не надано підтверджуючих документів та інформації щодо проходження обов'язкової експертизи проекту «Будівництво житлових будинків з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом на Стратегічному шосе у Голосіївському районі м. Києва», що є порушенням вимог ч. 4 ст. 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
За вчинені правопорушення у сфері містобудівної діяльності 16.06.2015 року Департамент відносно ТОВ «Віа-Авто» виніс постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівельної діяльності № 34/15/10/26-29/1606/02/3 та постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівельної діяльності № 36/15/10/26-31/1606/02/3.
Таким чином, як зазначено судом у справі № 826/13236/15, оскільки роботи з будівництва багатоповерхової житлової забудови ЖК «Мозаїка» в Голосіївському районі м. Києва, що має V категорію складності, здійснювалось ТОВ «Віа - Авто» без отримання дозволу на виконання будівельних робіт, таке будівництво має ознаки самочинного, відтак судами встановлено наявність допущених порушень та відсутність підстав для скасування постанов від 16.06.2015 року про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.
При цьому судами у справі № 826/13236/15 зазначено, що відповідач - Державна архітектурно-будівельна інспекція як суб'єкт владних повноважень повністю довела правомірність вчинення нею дій щодо проведення позапланової перевірки та за її результатами прийнято обґрунтоване рішення, в той час як твердження ТОВ «Віа-Авто» не спростовують встановленого факту вчиненого правопорушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, а саме здійснення будівельних робіт без належних на те дозвільних документів органу державного архітектурно - будівельного контролю.
Отже, в даній позовній заяві позивач - ТОВ «ІБК «Дніпробуд» зазначив, що невиконання відповідачем 1 своїх зобов'язань за договором призвело до визнання об'єкту будівництва самочинним у зв'язку з відсутністю дозвільної документації, та унеможливило досягнення мети Договору № 02-19/07-12, передбаченої п. 3.1, а саме щодо завершення будівництва об'єкту та здачі його в експлуатацію впродовж 52 місяців після укладання цього договору, тобто до 19 листопада 2016 року.
Відтак, за твердженням позивача, неналежне виконання відповідачем умов Договору № 02-19/07-12 в частині проходження експертизи проекту та забезпечення будівництва дозвільною документацією, наслідком чого стало визнання об'єкту будівництва самочинним, є істотним порушенням умов Договору, що є підставою для його розірвання.
За загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Таким чином, положення статті 651 Цивільного кодексу України пов'язують можливість розірвання договору у зв'язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення договору визначається за об'єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того на, що особа розраховувала при укладенні договору.
Виходячи зі змісту вищенаведених правових норм підставою для розірвання договору може бути належним чином доведене невиконання відповідачем 1 його зобов'язань, передбачених законом або договором.
При цьому суд зазначає, що заявляючи вимоги про розірвання договору позивач повинен довести обставини, які передбачені статтею 651 Цивільного кодексу України та необхідні для розірвання правочину судом на вимогу однієї з його сторін.
Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Як встановлено судом та зазначено позивачем, у зв'язку з невиконанням відповідачем 1 зобов'язань за Договором № 02-19/07-12 та з метою досудового врегулювання спору позивач звертався до ТОВ «Віа-Авто» з пропозицією про розірвання договору від 23.03.2023 року, якою пропонував відповідачу 1 погодити розірвання договору шляхом укладення угоди, проект якої було додано до вказаної пропозиції.
Факт надсилання пропозиції на адресу ТОВ «Віа-Авто» підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку від 30.03.2023 року, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0302809163993 та відповідного поштового конверту з довідкою форми 20, згідно якого поштове відправлення повернуто не врученим адресату.
Вказана пропозиція залишена ТОВ «Віа-Авто» без відповіді та задоволення.
Окрім цього, посилаючись на порушення відповідачем 1 умов п. 12.3 Договору № 02-19/07-12 в частині протиправної без згоди позивача передачі відповідачем 1 функцій замовника спірного будівництва відповідачу 2 - ТОВ "СЕКВОЙЯ ДЕВЕЛОПМЕНТ", та недодержання відповідачами вимог ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" в частині наявності у відповідача 1 функцій замовника будівництва, позаяк договір оренди земельної ділянки закінчився 10.09.2013 року, позивач зазначає про звернення з похідними вимогами про визнання недійсним Договору № 18/09-14 про часткову участь у будівництві і передачу функцій замовника від 17.09.2014 року, укладеного між відповідачами 1, 2.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та висловлено представником при розгляді справи по суті, істотне порушення умов Договору № 02-19/07-12 з боку відповідача 1 в частині проходження експертизи проекту та забезпечення будівництва дозвільною документацією, що призвело до визнання об'єкта будівництва самочинним в судовому порядку та унеможливило досягнення мети, на яку розраховував позивач при укладенні договору, є підставою для розірвання спірного Договору № 02-19/07-12 про часткову участь у будівництві від 19.07.2012 року в судовому порядку на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України шляхом укладення угоди про розірвання договору в редакції, яка додана позивачем до позовної заяви, а також визнання недійсним укладеного між відповідачами - ТОВ «Віа -Авто» та ТОВ "СЕКВОЙЯ ДЕВЕЛОПМЕНТ" Договору № 18/09-14 про часткову участь у будівництві і передачу функцій замовника від 17.09.2014 року, з посиланням на протиправну, без згоди позивача передачу відповідачем 1 функцій замовника спірного будівництва відповідачу 2, та недодержання відповідачами вимог ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" в частині наявності у відповідача 1 функцій замовника будівництва.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Суд зазначає, що за приписами статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності до норми 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; іншими способами, передбаченими законом.
Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним Договору № 02-19/07-12 про часткову участь у будівництві від 19.07.2012 року та/або його окремих положень сторонами суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін також відсутні.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Як встановлено судом та зазначалось вище, сторонами погоджено строк дії Договору № 02-19/07-12 в п. 11.1 до остаточного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.
Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно положень частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд зазначає, що відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У розумінні наведеної норми, яка надає визначення порушення зобов'язання, останнє може бути двох видів. По-перше, це невиконання зобов'язання, яке виникає якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов'язання (не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо), або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов'язання мають утримуватися. По-друге, це неналежне виконання зобов'язання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов'язання. У разі невідповідності виконання зобов'язання критеріям належності, можна говорити про неналежне виконання, а отже порушення зобов'язання (аналогічна позиці викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.04.2019 р. у справі 910/2693/18).
Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.12.2021 року у справі №905/2196/20 у разі, коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови в межах, встановлених нормами законодавства чи умовами договору. Обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору і слід досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від договору в односторонньому порядку на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених в обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови. З огляду на викладене судам необхідно в кожному конкретному випадку, виходити з встановлених обставин справи, досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, та обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).
Згідно зі статтею 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Дана норма узгоджується з приписами частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, згідно якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Так, згідно з п. 11.2 Договору № 02-19/07-12 останній може бути достроково припинено (розірвано) тільки за згодою сторін або за рішенням суду.
Відповідно до п. 11.4 Договору № 02-19/07-12 у разі виникнення обставин, що спричинені діями та/або бездіяльністю Сторони 1, зокрема, невиконання нею обов'язку, викладеного у підпункті 4.1.3 пункту 4.1 статті 4 Договору, та/або органів влади, якщо такі дії та/або бездіяльність унеможливлюють виконання Стороною 2 обов'язків за Договором, строки викладені у статті 3 Договору, автоматично продовжуються на строк дії таких обставин без внесення будь-яких змін до Договору.
Протягом 10-ти робочих днів з моменту настання зазначених в абзаці першому цього пункту обставин, Сторона 2 повинна надати Стороні 1 документальне підтвердження їх виникнення, в іншому випадку положення абзацу першого цього пункту не застосовуються.
У випадку, якщо на протязі 3 (трьох) місяців з дати надання довіреності Стороні 2, відповідно до умов цього договору, відбудеться настання обставин, що не залежать від Сторони 2 та/або які виникли через неподання Стороною 1 інформації та/або відомостей, що є необхідними для реалізації цього Договору, або призвело до унеможливлення початку виконання робіт або продовження розпочатого будівництва, сторона 2 має право розірвати цей Договір, а Сторона 1 Погоджується з таким розірванням Договору, підписанням цього Договору.
Розірвання здійснюється шляхом направлення письмового повідомлення Стороною 2 Стороні 1. Договір вважається розірваним на 30 календарний день з дня відправлення Стороною 2 відповідного письмового повідомлення Стороні 1. У випадку розірвання Договору за ініціативою Сторони 2 остання не здійснює будь-яких компенсацій Стороні 1.
Таким чином, положення спірного Договору № 02-19/07-12 містять умови про можливість його дострокового розірвання як за згодою сторін, а у разі недосягнення сторонами такої згоди - за рішенням суду, так і внаслідок одностороннього розірвання Договору стороною 2 у разі невиконання стороною 1 (позивачем) своїх зобов'язань або настання обставин, що не залежать від сторони 2.
Отже, оскільки умовами спірного Договору № 02-19/07-12 не передбачено позасудове розірвання договору з ініціативи сторони 1 - позивача ТОВ «ІБК «Дніпробуд», за загальним правилом необхідною умовою одностороннього розірвання даного договору за наслідками звернення учасника договору до суду та ухвалення відповідного рішення є встановлення факту невиконання учасником своїх зобов'язань за спірним договором, тобто істотного порушення умов договору.
Суд зазначає, що згідно з частиною 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
За приписами частини 3 статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Тобто, одним із наслідків розірвання договору є припинення зобов'язань сторін, що виникли у сторін такого Договору відповідно до п.1 ч.2 ст.11 та ст.509 ЦК України.
Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Таким чином, розірвання договору можна визначити як дію, направлену на припинення частково або повністю невиконаного договору і тим самим припинення виниклих на підставі договору зобов'язань на майбутнє. Сутність розірвання договору виражається відмовою від виконання його умов та від прийняття виконаних умов за цим договором, позаяк розірвання договору спричиняє повне припинення невиконаних зобов'язань сторін такого договору.
При цьому суд наголошує, що в контексті визначених п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України критеріїв справедливості, добросовісності, розумності під час розгляду даного спору про розірвання договору врахуванню підлягає, зокрема, баланс інтересів сторін, ступінь виконання Договірних зобов'язань, а також наслідки розірвання в судовому порядку, як для безпосередніх учасників правочину, так і для третіх осіб, в тому числі можливість подальшої реалізації запланованого будівництва Об'єкту іншим виконавцем в межах розумних строків.
З урахуванням вищенаведеного та за умови надання позивачем на підтвердження вчинення подальших дій щодо реалізації будівництва тільки виготовлення Технічного паспорту від 07.07.2023 року на об'єкти незавершеного будівництва щодо якого набуто право на виконання будівельних робіт, за результатами технічної інвентаризації, за відсутності будь - якої іншої технічної документації суд вважає за необхідне звернути увагу на наявні в матеріалах справи докази фактичного стану будівництва об'єкта за адресою м. Київ, вул. Стратегічне шосе, 53, зокрема, надані представником третьої особи 1 фото останнього, на яких відображено, що об'єкт є частково побудованим, значна ступінь його готовності свідчить про можливість визначення загальних параметрів будинку, поверховості, площі та меж окремих квартир і приміщень тощо, у зв'язку з чим зазначає про можливі негативні наслідки розірвання Договору № 02-19/07-12 саме для інвесторів - фізичних осіб, а також ненадання позивачем суду доказів продовжувати будівництво об'єкта та введення його в експлуатацію іншою особою, яка буде виконувати безпосередні функції забудовника будинку.
Наразі, як встановлено судом за змістом доданого до позовної заяви проекту угоди про розірвання договору про часткову участь у будівництві № 02-19/07-12 від 19.07.2012 року, остання окрім положень про розірвання Договору № 02-19/07-12, містить умови про передачу відповідачем 1 позивачу зобов'язань останнього перед власниками майнових прав на об'єкти нерухомості, що належать фізичним та юридичним особам, кошти яких були залучені у будівництво (п.2).
Згідно п.п. 6, 7 проекту угоди про розірвання виконання позивачем обов'язку відповідача 1 перед особами, кошти яких раніше були залучені у будівництво відбувається шляхом заміни боржника (переведення боргу) на замовника-інвестора відповідно до умов договору приєднання (додаток № 1 до угоди). Загальний розмір кредиторських вимог осіб, кошти яких були залучені у будівництво, і виконання яких може бути покладений на позивача згідно п. 6 цієї угоди дорівнює 209 973 404,00 грн.
Підписанням цієї угоди відповідач 1 надає згоду на укладання позивачем договорів про переведення боргу з власниками майнових прав на об'єкти нерухомості. Особи, кошти яких були залучені у будівництво об'єктів житла відповідачем 1, і які погодились які погодились взяти участь у завершенні будівництва та приєднались до договору приєднання про заміну боржника відповідно до п. 6 цього договору, фактом приєднання надають свою згоду на заміну боржника в зобов'язанні позивачем і передачу їй прав та обов'язків, які мала Сторона-2 (відповідач 1) перед ними. (п.п.8, 9 проекту угоди про розірвання).
Згідно п. 10 проекту угоди про розірвання на позивача покладається виконання обов'язку:
10.1. Здійснення функцій замовника завершення будівництва;
10.2. Фінансування завершення будівництва;
10.3. Організація завершення будівництва;
10.4. Завершення будівництва самостійно або шляхом передачі всіх або частини функцій замовника на договірній підставі;
10.5. Введення об'єкту будівництва в експлуатацію;
10.6. Передача власникам майнових прав закінчених будівництвом об'єктів нерухомості у введеному в експлуатацію об'єкті будівництва.
Окрім цього, до проекту угоди про розірвання позивачем додано проект договору приєднання про переведення боргу, які, на переконання позивача, мають бути укладені між позивачем як замовником - інвестором з урахуванням п. 6 угоди про розірвання договору про часткову участь у будівництві № 02-19/07-12 від 19.07.2012 року та наслідками заміни сторони в зобов'язанні боржника (переведення боргу) з ТОВ «Віа- Авто» на позивача.
Тобто, фактично запропонований позивачем проект угоди є по суті угодою про переведення боргу (в певній її частині), зокрема, в обсязі кредиторської заборгованості в сумі у 209 973 404,00 грн. та за участі осіб інвесторів-кредиторів, перелік яких не є визначеним умовами угоди.
Також проект угоди про розірвання містить положення про передачу позивачу низки повноважень задля подальшого виконання спірного Договору № 02-19/07-12 з метою добудови незавершеного об'єкта будівництва, а також передачу права власності на побудовані активи (об'єкт будівництва).
Так, згідно п.п. 14, 15 проекту угоди про розірвання відповідно до п. 13 цієї угоди фактом укладання цієї угоди відповідач 1 передає, а позивач приймає незавершені капітальні інвестиції в об'єкти житла. Незавершені капітальні інвестиції передаються з усіма складовими, які не можуть бути відділені від майна без ушкодження або істотного його знецінення відповідно до акту обстеження будівельного майданчика, в тому числі матеріали, вироби, конструкції, обладнання що завезені на майданчик, але не використані в будівництві, а також устаткування, що не здане до монтажу або монтажу не потребує.
Відповідно до п. 17 проекту угоди зазначена угода є підставою набуття права власності позивача на незавершені капітальні інвестиції. У разі, якщо діючим законодавством встановлена вимога, згідно якої особа набуває право власності на нерухоме майно та має змогу повноцінно його здійснювати, зокрема, у спосіб розпорядження своєю власністю, після державної реєстрації права власності на майно, позивач набуває право вчинити низку юридично значимих дій, необхідних для реєстрації такого права.
Суд зазначає, що запропонований позивачем проект Угоди про розірвання, окрім прямого визначення припинення Договору № 02-19/07-12 шляхом розірвання (п.1), передбачає також зміну умов спірного договору і його продовження на інших умовах, оскільки позивач наділяється правом: передачі позивачеві прав замовника шляхом укладення угод про переведення боргу відповідно до договору про приєднання (п.6. та п.8); повноважень на отримання дозвільних документів, користування електроенергією, газом, водою тощо щодо добудови об'єкта будівництва (п.11.1); повноважень на укладення угод із підрядниками, субпідрядниками, проектними організаціями, службами, постачальниками будівельних матеріалів тощо щодо добудови об'єкта будівництва (п. 11.2); повноважень на організацію та управління будівництвом об'єкта будівництва (п. 11.3); повноважень на фінансування придбання матеріалів та обладнання, необхідних для добудови об'єкта будівництва (п. 11.4); повноважень на залучення будь-яких не заборонених джерел фінансування задля добудови об'єкта будівництва (п. 11.5); повноважень на здійснення розрахунків за виконання будівельно-монтажних (будівельних) та спеціальних робіт, придбання матеріалів та обладнання для добудови об'єкта будівництва (п. 11.6); повноважень на здійснення авторського та технічного нагляду за будівництвом об'єкта будівництва (п. 11.7); повноважень на здійснення контролю вартості та обліку робіт через підписання актів приймання виконаних робіт КБ-2В та довідок про вартість виконаних робіт КБ-3 (п. 11.8); повноважень на підготовку виконавчої та іншої документації для приймання об'єкту будівництва в експлуатацію (п. 11.9); повноважень на забезпечення введення об'єкту будівництва в експлуатацію та отримання відповідних документів (п. 11.10); повноважень позивача на відчуження або розпорядження в будь - який інший спосіб об'єктом будівництва чи його частинами (п. 11.11), тобто проектом угоди передбачена передача від відповідача 1 позивачеві функцій замовника, попередньо переданих за умовами укладеного Договору № 02-19/07-12.
Таким чином, з урахуванням змісту наданого проекту угоди суд зазначає, що останній є одночасно угодою про зміну умов Договору № 02-19/07-12 та продовжує дію спірного Договору, а не припиняє його, а також регулює право власності на об'єкт будівництва і його перехід від відповідача 1 до позивача, містить ознаки правочину по переведенню боргу (кредиторської заборгованості в сумі 209 973 404,00 грн.) без попередньої/одночасної згоди всіх/частини кредиторів-інвесторів на таке переведення та стосується прав та обов'язків третіх осіб - інвесторів будівництва, залучених відповідачем 1.
При цьому судом враховано той факт, що в поданій суду 10.07.2023 заяві про усунення недоліків позовної заяви позивач самостійно зазначає, що саме по собі рішення суду про розірвання договору не призведе до поновлення прав позивача, оскільки залишає нерегульованими наслідки такого розірвання, в тому числі немайнові питання.
Додатково суд зазначає, що подана позивачем заява про зміну предмету позову, яка не була прийнята судом до розгляду та в якій позивач просив розірвати Договір № 02-19/07-12, визнати недійсним Договір № 18/09-14 та передати в розпорядження позивача для завершення будівництва незавершені капітальні інвестиції з усіма складовими, які не можуть бути відділені від майна без ушкодження або істотного його знецінення відповідно до акту обстеження будівельного майданчика, в тому числі матеріали, вироби, конструкції, обладнання що завезені на майданчик, але не використані в будівництві, а також устаткування, що не здане до монтажу або монтажу не потребує і знаходиться на будівельному майданчику за адресою вул. Стратегічне шосе 53 в Голосіївському районі м. Києва, навіть у разі прийняття судом не свідчить про застосування позивачем ефективного способу захисту та врегулювання наслідків розірвання договору в судовому порядку.
Надаючи оцінку наданому позивачем проекту Угоди про розірвання суд наголошує на неможливості одночасного включення до змісту правочину положень про розірвання договору та про зміну умов останнього, які передбачають його подальшу дію (викладення договору в іншій редакції), зважаючи на визначення приписами ст. 651 та ч.ч.1,2 ст. 653 ЦК України можливості застосування одного з зазначених юридичних наслідків істотного порушення зобов'язання іншою стороною як способу реагування та захисту права від такого порушення, що вже відбулося, - розірвання або зміну умов, з огляду на різну правову природу таких дій, їх підстав та правових наслідків, та додатково зазначає, що в даному аспекті дослідженню підлягають обставини виключно з урахуванням заявлених позивачем підстав позову, якими є посилання на істотне порушення відповідачем 1 умов Договору № 02-19/07-12 як підстави для розірвання останнього згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України.
Відтак, зважаючи на зміст позовних вимог та підстави позову в межах даного спору судом не досліджувались обставини реалізації сторонами Договору № 02-19/07-12 в частині, наведеній в Проекті угоди про внесення змін до Договору № 02-19/07-12, зокрема, щодо обсягу фінансування інвесторами, залученими відповідачами, обсягу кредиторської заборгованості, переведення боргу перед інвесторами - кредиторами, а також передачі права власності на об'єкт будівництва як такі, що, за висновками суду, не входять до предмету доказування у даній справі.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Отже, враховуючи вищезазначене, з огляду на характер спірних правовідносин, що склалися між сторонами у даній справі, а також враховуючи посилання позивача на невиконання ТОВ «Віа-Авто» своїх зобов'язань за спірним договором як на підставу позову в частині заявлених позовних вимог про розірвання Договору № 02-19/07-12 саме шляхом укладення угоди про розірвання в наданій позивачем редакції, суд зазначає, що обраний позивачем у даному спорі спосіб захисту є неефективним в розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та таким, що не забезпечує реальне поновлення прав позивача, за захистом яких останній звернувся до суду, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про розірвання договору з мотивів, наведених судом.
Щодо позовних вимог позивача про визнання недійсним укладеного між відповідачами 1, 2 Договору № 18/09-14 про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника від 17.09.2014 року суд зазначає, що згідно правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 року у справі №761/26815/17, недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
При виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд, відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, враховує висновки, викладені в постановах Верховного Суду.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, що сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав, тобто особа має обґрунтувати юридичну зацікавленість щодо наявності/відсутності цивільних прав (постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 року у справі № 904/2979/20).
Суд зазначає, що загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України).
За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Отже, чинним законодавством визначено, що договір (його частина) може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст. 215 Цивільного кодексу України).
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) (його частини) необхідно встановити, що правочин (його частина) не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
При цьому, приписами статті 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У відповідності до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Тобто в силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).
Крім того, за приписами частини 1 статті 207 Господарського кодексу, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю чи в частині.
Отже, виходячи з наведених приписів позивач, звертаючись із даним позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору, зобов'язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.
Суд зазначає, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Так, під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами, зокрема, про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.
Зокрема, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на момент укладення оскаржуваного Договору № 18/09-14 у ТОВ «Віа-Авто» були відсутні функції замовника будівництва у зв'язку закінченням строку дії договору оренди землі 10.09.2013 року, а також відсутність згоди позивача на передачу функцій замовника будівництва на користь відповідача 2, додатково зазначаючи про заявлення таких позовних вимог як похідних від вимог про розірвання Договору № 02-19/07-12.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 11 серпня 2021 року по справі № 926/324/20, статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
При цьому як встановлено судом, умовами п. 4.1.3 Договору №02-19/07-12 саме на позивача покладено обов'язок та відповідальність на строк, зазначений як строк дії Договору оренди земельної ділянки нести відповідальність за дійсність та чинність Договору оренди земельної ділянки.
Пункт 4.1.5 Договору №02-19/07-12 зобов'язує позивача інформувати ТОВ «Віа - Авто» про всі проблеми, складнощі, що виникають при виконанні цього Договору, якщо ці проблеми можуть вплинути на належне виконання умов Договору.
Проте, матеріали справи не містять та позивачем суду не надано доказів вчинення позивачем під час реалізації Договору №02-19/07-12 щодо повідомлення ТОВ «Віа - Авто» як сторону 2, якій безпосередньо передано частину функцій замовника, про неможливість належного виконання позивачем умов правочину у своїй частині та/або наявні складнощі, які можуть вплинути на належне виконання умов договору, а також будь - якого обґрунтування підстав недотримання позивачем зобов'язань щодо забезпечення чинності договору оренди земельної ділянки, який було поновлено тільки за наслідками придбання частки у статутному капіталі ТОВ «ІБК «Дніпробуд» в 2017 році Громадською організацією «Об'єднання інвесторів «ЖК Мозаїка».
Також пунктами 4.1.7, 4.1.8. Договору № 02-19/07-12 встановлено, що ТОВ «ІБК «Дніпробуд» зобов'язується своєчасно та в повному обсязі виконувати свої зобов'язання за даним Договором, не перешкоджати виконанню ТОВ «Віа - Авто» функцій замовника, а також за умовами п. 8.3 ТОВ «ІБК «Дніпробуд» гарантує, що воно має всі права та документи, необхідні для виконання цього Договору і буде підтримувати їх чинність протягом усього строку дії цього Договору; прикладе всіх можливих зусиль для виконання обов'язку, викладеного у п. 4.1.3. Договору.
Таким чином, фактичні обставини свідчать, що саме позивачем як стороною Договору оренди земельної ділянки від 27.08.2008 року та особою, яка ініціювала забудову земельної ділянки не виконано зобов'язання в частині забезпечення дії Договору оренди земельної ділянки, який було поновлено тільки в 2019 році.
Окрім цього суд зазначає, що за умови дійсності Договору № 02-19/07-12, враховуючи, що замовником будівництва та законним користувачем земельної ділянки виступає саме позивач, тоді як відповідач 1 виконує функції замовника від імені та в інтересах позивача саме як повірений на підставі довіреності та відповідачу 1 було передані частина функції замовника вказаного будівництва, окрім тієї, що законом не передається, тобто даний договір не породжує, не змінює і не припиняє право на цю ділянку у сторін, а відтак право на забудову земельної ділянки реалізується саме її користувачем - ТОВ «ІБК «Дніпробуд», закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки, учасником якого є позивач, не може бути розцінене в якості підстав для визнання недійсним укладеного між відповідачами 1, 2 договору.
Разом з цим суд відзначає, що в позовній заяві окрім тверджень про укладення Договору № 18/09-14 без згоди позивача, відсутнє посилання на імперативну норму нормативно-правового акту, якій би суперечили положенню оспорюваного Договору.
Так, відповідно до частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.
У постанові Верховного Суду від 11.06.2020 року у справі № 281/129/17 та від 11.11.2020 року у справі № 591/3176/17 зроблено висновок по застосуванню частини першої статті 203 Цивільного кодексу України та вказано, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 Цивільного кодексу України. Втім, більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах.
Під імперативною нормою слід розуміти, норму яка не допускає відступлення від правил, передбачених нею.
Як вже зазначалося судом вище, обов'язковою складовою судового захисту є доведення позивачем обставин порушення його прав та законних інтересів, а також відновлення внаслідок застосування обраного ним способу захисту. Тобто, у даному випадку позивачем повинно бути доведено суду порушення умовами Договору № 18/09-14 його прав та законних інтересів, а також їх відновлення у разі задоволення позову про визнання останнього недійсним (ефективний спосіб захисту).
Верховний Суд у постанові від 27 березня 2018 року у справі № 910/24269/16 прийшов до висновку, що при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Проте, всупереч викладеного, позивачем не наведено правової норми, якій би суперечив оспорюваний Договір № 18/09-14, а також не доведено, яким чином укладений Договір № 18/09-14 порушує його законні права та інтереси.
Тобто, позивачем не доведено та законодавчо необґрунтовано у чому саме полягає порушення його прав і охоронюваних законом інтересів внаслідок укладення відповідачами Договору № 18/09-14 та не надано доказів на підтвердження таких обставин, а судом встановлено відсутність доказів на підтвердження наявності підстав, визначених Цивільним кодексом України, за яких Договір № 18/09-14 може бути визнаний недійсним.
Суд зазначає, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Натомість, враховуючи заявлення позивачем в межах однієї позовної заяви вимог про розірвання/зміну умов укладеного з відповідачем 1 Договору № 02-19/07-12 та визнання недійсним укладеного між відповідачами 1,2 Договору № 18/09-14, із наведенням в якості спільних для цих позовних вимог підстав позову - неналежного виконання ТОВ «Віа-Авто» в межах переданих функцій замовника обов'язків за Договором № 02-19/07-12, суд констатує про відсутність будь - якої взаємопов'язаності невиконання відповідачем 1 - ТОВ «Віа-Авто» умов укладеного з позивачем правочину в розрізі вимоги про розірвання як з фактом укладення Договору № 18/09-14 між відповідачами, так і з обставинами його реалізації.
З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215, 230 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а також у зв'язку з відсутністю фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання оскаржуваного правочину недійсним і настання відповідних юридичних наслідків, зважаючи на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у відповідній частині у даній справі, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позову в частині визнання недійсним Договору № 18/09-14 з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.
Поряд з цим, третьою особою 1 заявлено вимогу про застосування позовної давності, відповідно до якої гр. ОСОБА_1 просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на сплив позовної давності, оскільки з урахуванням передбаченого Договором № 02-19/07-12 строку введення в експлуатацію будинку до 19.11.2016 року трирічний термін сплив в листопаді 2019 року.
Суд зазначає, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Отже, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов'язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд.
Суд звертає увагу, що за приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Згідно статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.(п. 5).
Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд зазначає, що частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
При цьому, за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог статті 73 Господарського процесуального кодексу України, з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.
З огляду на зазначене, зважаючи на вищевикладені висновки суду щодо наявності самостійних підстав для відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ «ІБК «Дніпробуд», підстави для застосування строку позовної давності до вимог про розірвання Договору № 02-19/07-12 і визнання Договору № 18/09-14 та розгляду відповідного клопотання третьої особи 1 відсутні.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні статті 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів порівну пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 05 березня 2025 року.
Суддя А.М. Селівон