номер провадження справи 19/217/24
24.02.2025 Справа № 908/3296/24
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Давиденко Ірини Вікторівни, розглянувши матеріали справи
за позовом: Концерну “Міські теплові мережі» (69091, м. Запоріжжя, вул. Героїв полку “Азов», 137, ідентифікаційний код 32121458)
до відповідача: Приватного акціонерного товариства “ЗАПОРІЖСАНТЕХМОНТАЖ» (ПРАТ “ЗСТМ») (69019, м. Запоріжжя, вул. Рекордна, буд. 36, приміщення А 4, ідентифікаційний код 01415559)
про стягнення 283 671,40 грн.
представники сторін
До Господарського суду Запорізької області через підсистему “Електронний суд» надійшла позовна заява (вх. № 3296/08-07/24 від 19.12.2024) Концерну “Міські теплові мережі» до Приватного акціонерного товариства “ЗАПОРІЖСАНТЕХМОНТАЖ» про стягнення 283 671,40 грн заборгованості за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії №72214181 від 01.11.2021 року за період 01.11.2021- 31.07.2024 рр.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати теплової енергії, в зв'язку з чим, у останнього виникла заборгованість.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 23.12.2024, здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3296/24 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.
Ухвалою суду від 24.12.2024 позовну заяву Концерну “Міські теплові мережі» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3296/24; вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалено розгляд справи по суті розпочати через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі. Встановлено відповідачу строк - не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження / п'ятнадцяти днів з дня опублікування тексту даної ухвали на офіційному веб-сайті судової влади України у справі надати відзив на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України та заперечень із урахуванням вимог ст. 167 ГПК України.
У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже, тридцятиденний термін, наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, сплив. Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило. Тому, суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву (ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України).
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно зі ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
30.01.2025 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого ПрАТ «ЗСТМ» просить продовжити строк на його подачу та заперечує проти вимог Концерну «МТМ» в повному обсязі.
Клопотання обґрунтовано приписами ст. 119 та ст. 251 ГПК України, та мотивовано постійними повітряними тривогами, вимушеністю перебування працівників поза межами робочих місць, що потребувало додаткового часу для збору необхідних документів, ознайомлення з ними та на підготовку відзиву.
Статтею 118 ГПК України передбачено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги та документи, подані після закінчення процесуальних строків залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 119 ГПК суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Зміст наведеної норми свідчить про те, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Разом з тим, на відміну від поновлення процесуального строку, вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена.
Слід зазначити, що Закон встановлює рівні можливості для сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи “Серявін та інші проти України», “Пронін проти України», “Кузнєцов та інші проти Російської Федерації») одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі отримана відповідачем 07.01.2025. Отже останнім днем строку для подання відзиву, встановленим в ухвалі суду про відкриття провадження, є 22.01.2025.
З огляду на наведені у клопотанні обставини, беручи до уваги наявність у відповідача контраргументів відносно позиції іншої сторони процесу, з метою недопущення порушення права на доступ до правосуддя, враховуючи норми статей 7, 13 ГПК України, а також завдання та основні засади (принципи) господарського судочинства, визначені статтею 2 ГПК України, суд дійшов висновку про задоволення клопотання та наявність підстав для продовження відповідачу строку для подання відзиву на позовну заяву до 30.01.2025.
Заперечення відповідача, викладені у відзиві полягають в наступному.
Відповідач вважає, що позивачем не підтверджено належними доказами надання послуги з постачання теплової енергії, оскільки згідно ст. 901 ЦК України: "За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором."
За твердженням відповідача, відсутність послуги теплопостачання підтверджується Актом обстеження системи теплоспоживання та ГВП від 17.07.2024 року, складеним представниками позивача, який підтверджує, що система опалення у приміщенні відсутня і по ньому проходить виключно заізольований транзитний трубопровід житлового будинку.
На думку відповідача, транзитні заізольовані трубопроводи, що проходять через приміщення, не можуть вважатися системою теплопостачання, як то передбачено Законом, оскільки відсутнє спеціальне обладнання (батареї), необхідне для передачі тепла від теплоносія до приміщення.
Також відповідач зазначає, що вказані трубопроводи, навпаки, з метою перешкоджання віддачі тепла у приміщення, були заізольовані спеціальними матеріалами, що підтверджується як вказаним вище актом, так і актом обстеження системи теплопостачання від 13.06.2016 року.
Відповідач вважає, що вказані висновки підтверджуються також розрахунком теплопостачання від 21.06.2016 року, виконаний представниками позивача, який обов'язково було необхідно враховувати при розрахунку начебто існуючої заборгованості відповідача за теплову енергію, адже вказаний розрахунок впливав саме з факту відсутності в приміщенні приладів теплопостачання.
Відповідач також зазначає, що згідно статті 6 Закону України "Принципи державної політики у сфері теплопостачання", крім іншого, передбачено: - забезпечення захисту прав та інтересів споживачів; - взаємної відповідальності суб'єктів відносин у сфері теплопостачання за якісне постачання теплової енергії та своєчасну її оплату. Таким чином, в цій статті мова йде, перш за все про наявність такої якісної послуги і позивач свідомо ігнорує вказані обставини, намагаючись стягнути з відповідача значні грошові кошти за відсутності наданої послуги. В той же час статтею 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено: 1. Споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: 2) належну якість продукції та обслуговування.
З аналізу вказаних вище обставин, на думку відповідача, в цьому випадку належна якість продукції відсутня, позаяк як зазначалося вище, у приміщенні відсутні будь які прилади (батареї) опалення, окрім заізольованих транзитних труб житлового будинку.
Позивач процесуальним правом на надання відповіді на відзив не скористався.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 24.02.2025.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
Позивач - Концерн “МТМ» є суб'єктом природної монополії відповідно до положень Закону України “Про природні монополії» та за приписами статті 19 Закону України “Про теплопостачання» як монополіст не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі.
Концерн “МТМ» діє на підставі Статуту. Основною метою діяльності Концерну “МТМ» є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією. Предметом діяльності Концерну є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ та організацій, її збут та інше.
Згідно з пунктом 2.2 Статуту Концерну «МТМ», предметом діяльності Концерну є виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут.
Відповідач - Приватне акціонерне товариство «Запоріжсантехмонтаж» є власником нежитлового приміщення X, підвалу (літ. А-4) за адресою: м. Запоріжжя, вул. Рекордна, буд. 36 на підставі договору купівлі-продажу № 17 від 09.02.2005, що підтверджено даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.09.2024 р.
02.10.2021 на виконання вимог Закону України “Про житлово-комунальні послуги», концерн “Міські теплові мережі» розмістив на офіційному вебсайті індивідуальні договори на послугу з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (за посиланням в мережі Інтернет http://teploseti.zp.ua, вкладка “Споживачам»).
Відповідне повідомлення про розміщення 02.10.2021 на сайті Концерну “МТМ» публічних договорів опубліковано також на офіційному вебсайті органу місцевого самоврядування - Запорізької міської ради (https://zp.gov.ua/uk, вкладка Новини, Всі новини, Місто, у вільному доступі в мережі Інтернет за посиланням: https://zp.gov.ua/uk/articles/item/10370/ukladannya-publichnih-dogovoriv-z-koncernom-miski-teplovi-merezhi-).
Вказані договори є публічними договорами приєднання і вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. Умови вказаних договорів будуть застосовуватись до співвласників багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, які обрали форму індивідуального договору та до власників індивідуальних (садибних) житлових будинків.
Відповідно до вищенаведеного, станом на 01.11.2021 Типовий індивідуальний договір №72214181 про надання послуги з постачання теплової енергії (надалі - Договір) до об'єкту нерухомого майна - нежитлового приміщення цокольного поверху по вул..Рекордна, буд. 36 м.Запоріжжя, між позивачем (концерном “МТМ») та відповідачем (ПрАТ «ЗСТМ»), є укладеним.
Згідно з пунктом 4 Договору фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послуги, факт отримання послуги.
У пункті 5 Договору зазначено, що виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».
Відповідно до пункту 11 Договору, обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 року № 315.
Згідно з п. 31 Договору вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Розмір тарифу визначається на офіційному вебсайті органу місцевого самоврядування та/або на вебсайті виконавця http://teploseti.zp.ua.
Розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць (п. 32 Договору).
Пунктом 34 Договору визначено, що споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Позивачем надано послугу з постачання теплової енергії в період з 01.11.2021-31.07.2024 на загальну суму 283 671,40 грн.
Житловий будинок 36 по вул.Рекордній в м.Запоріжжі обладнаний приладом комерційного обліку теплової енергії.
Факт надання позивачем послуги з теплопостачання до спірного приміщення відповідачем заперечується з підстав відсутності спеціального обладнання (батарей), необхідного для передачі тепла у приміщенні адресою: м.Запоріжжя вул. Рекордна, буд. 36, що підтверджується актами обстеження від 13.06.2016,17.07.2024.
Позивач вказує на те, що відповідачу були сформовані та виставлені на оплату рахунки, які містять детальну інформацію по нарахуванням споживача, за надані послуги за договором №72214181 за спірний період 01.11.2021-31.07.2024 на загальну суму 283 671,40 грн.
Відповідач отриману теплову енергію на суму 283 671,40 грн не оплатив, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість у розмірі 283 671,40 грн.
Невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором в частині оплати обсягу спожитої послуги стало підставою звернення позивача до суду про стягнення боргу в розмірі 283 671,40 грн.
Доказів погашення суми позову відповідач на час розгляду справи суду не надав.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 2 ст. 275 ГК України, відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Відповідно до приписів ст.ст. 3, 4 Закону України “Про теплопостачання», відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об'єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами відносин у сфері теплопостачання.
Укладання договору на постачання теплової енергії передбачено ст.ст. 24, 25 Закону України “Про теплопостачання» та є обов'язковим для сторін на підставі закону.
За змістом ст. 25 вказаного Закону теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами, водночас своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії є основними обов'язками споживача теплової енергії (ст. 24 Закону).
Положеннями ст. 1 Закону України “Про теплопостачання» визначено, що:
споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;
теплова енергія - це товарна продукція, яка виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;
теплова мережа - це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.
Таким чином аналіз наведених вище визначень дає підставою дійти висновку про те, що обов'язковою ознакою споживача теплової енергії, а саме споживачем теплової енергії у розумінні цього Закону може бути особа (ОСББ, житлово-комунальні організації, виконавці послуг), теплоспоживче обладнання якої (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввід приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі.
З огляду на зазначене вище (за умови технічної можливості для приєднання внутрішньобудинкових мереж, теплоспоживчого устаткування до місцевої (розподільчої) теплової мережі) до споживачів теплової енергії відносяться, зокрема, власники/балансоутримувачі/користувачі будинків (споруд), будинки яких приєднані до місцевої (розподільчої) теплової мережі.
Як встановлено судом, об'єкт споживання відповідача нежитлове приміщення цокольного поверху (Літ. А-4), загальною площею 302,3 кв.м, розташований у багатоквартирному житловому будинку по вул.Рекордна 36 м.Запоріжжя, а тому відповідач є споживачем комунальних послуг у розумінні Закону України “Про житлово-комунальні послуги» №2189-VІІІ.
В офіційному виданні Голос України № 231 від 09.12.2017 був опублікований Закон України “Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VІІІ.
Відповідно до п. 1 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (з 10.12.2017), та вводиться в дію з 01.05.2019, крім окремих його положень, які вводяться в дію пізніше.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 2 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
У статті 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ст. 5 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг, зокрема, належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління з побутовими відходами.
За приписами ч. ч. 1 та 2 ст. 12 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньо-будинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач).
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону, учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.
Виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст. 1, ч. 2 ст. 6 Закону).
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (ст. 1 Закону).
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 7, ч. 2 ст. 8 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний, зокрема, укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Виконавець комунальної послуги зобов'язаний, зокрема: забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання; готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.
Згідно з ч. ч. 2, 3, 7 ст. 21 Закону України “Про житлово-комунальні послуги», виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. ч. 3, 6 ст.19 Закону України “Про теплопостачання», споживач або суб'єкт теплоспоживання має право вибирати (змінювати) теплопостачальну організацію, якщо це технічно можливо; споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Так, 01.05.2021 набрав чинності Закон України від 03.12.2020 № 1060-ІХ “Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг». Згідно з цим Законом внесено низку змін до Законів України, що регулюють житлово-комунальні відносини, в тому числі і до Закону України “Про житлово-комунальні послуги», зокрема до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону.
Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.
Разом з тим, пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII передбачено, що не пізніш як протягом одного року з дня введення в дію цього Закону (тобто не пізніше 01.05.2020) співвласники багатоквартирних будинків незалежно від обраної ними форми управління багатоквартирним будинком зобов'язані прийняти рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг (крім послуг з постачання електричної енергії та природного газу) щодо кожного виду комунальної послуги згідно з частиною першою статті 14 цього Закону, а виконавці комунальних послуг - укласти із такими співвласниками договори про надання відповідних комунальних послуг відповідно до обраної співвласниками моделі організації договірних відносин.
Водночас пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2189-VIII передбачено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги протягом строку, визначеного в пункті 4 цього розділу, між виконавцем та кожним співвласником укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги відповідно до частини сьомої статті 14 цього Закону.
Наведені вище положення спеціального законодавства у сфері надання комунальних послуг свідчать про те, що законодавець унормував обов'язок підприємства теплопостачання з 01.05.2019 укладати договори на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за новими правилами, які в силу вимог Закону мали бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг та споживачами цих послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022, з урахуванням волевиявлення споживача щодо обрання моделі договірних відносин. Водночас, за відсутності волевиявлення співвласників багатоквартирних будинків щодо прийняття рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг ініціатива щодо його укладення надається безпосередньо виконавцям таких послуг, що мало місце у цій справі.
У частині першій статті 14 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» (в редакції Закону № 1060-IX від 03.12.2020) встановлено, що за рішенням співвласників багатоквартирного будинку, прийнятим відповідно до закону, з виконавцем відповідної комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) укладається договір про надання комунальних послуг, а саме:
1) індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, що укладається кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно, за умови що співвласники прийняли рішення про вибір відповідної моделі організації договірних відносин та дійшли згоди з виконавцем комунальної послуги щодо розміру плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку;
2) колективний договір, що укладається від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою;
3) договір про надання комунальних послуг з колективним споживачем, що укладається з об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об'єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір.
Співвласники багатоквартирного будинку (об'єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначених цією частиною, за кожним видом комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії).
У межах одного багатоквартирного будинку дозволяється обрання різних моделей організації договірних відносин за різними видами комунальних послуг.
Згідно з ч. 7 ст. 14 Закону України “Про житлово-комунальні послуги», до дати обрання співвласниками багатоквартирного будинку однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою цієї статті, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається публічний договір приєднання відповідно до вимог ч. 5 ст. 13 цього Закону.
За приписами ч. 5 ст. 13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги», у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
Відповідно до абз. 2 п. 3 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 №2189-VIII (в редакції від 01.05.2021), договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України про затвердження типових публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.
Постановою Кабінету Міністрів України №830 від 21.08.2019 затверджено Правила надання послуги з постачання теплової енергії та Типові договори про надання послуги з постачання теплової енергії.
Постановами Кабінету Міністрів України № 1022 від 08.09.2021 та № 1023 від 08.09.2021 внесено зміни до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових форм договорів, відповідно до яких згідно із Законом України “Про житлово-комунальні послуги» договори за новими правилами мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності зазначених постанов.
Відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 (в редакції постанови КМУ №1022 від 08.09.2021), ці Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (далі - виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (далі - споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (далі - послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати.
Відповідно до п. 13 цих Правил надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах.
Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до ст.ст. 13 і 14 Закону України “Про житлово-комунальні послуги».
Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.
Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.
02.10.2021, на виконання вимог Закону, Концерн “Міські теплові мережі» оприлюднив на власному офіційному вебсайті Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що є публічним договором приєднання (за посиланням в мережі Інтернет http://teploseti.zp.ua/ua/for_consumers/Public_contracts/).
Згідно з п. 1 оприлюдненого Концерном “Міські теплові мережі» Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуг з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води (послуга) індивідуальному споживачу. Цей договір укладається сторонами з урахуванням ст.ст. 633, 634, 641, 642 ЦК України.
Відповідно до п. 53 Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, цей договір може бути розірваний у разі прийняття рішення співвласниками щодо зміни моделі договірних відносин відповідно до ст. 14 Закону України “Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до положень ст. 1 Закону України “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»:
багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об'єктами нерухомого майна;
нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об'єктом нерухомого майна;
співвласник багатоквартирного будинку - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку.
Як встановлено судом, відповідач є власником та користувачем нежитлового приміщення цокольного поверху за адресою: вул.Рекордна, 36 м.Запоріжжя, площею, 302,3 кв.м., що є невід'ємною частиною житлового будинку по вул.Рекордна, 36 м. Запоріжжя, який у спірний період був оснащений приладами комерційного обліку теплової енергії: SHARKY 775 заводський № 51441715, про що зазначено в рахунках за надані послуги з постачання теплової енергії, відповідно обсяг спожитої у будівлі теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень визначається за показаннями вузла комерційного обліку, що підтверджується Актом приймання в експлуатацію приладу обліку теплової енергії, доданих до справи, з подальшою держповіркою цього приладу обліку.
З урахуванням системного аналізу вище наведених норм чинного законодавства і матеріалів справи, оскільки нежитлове приміщення, власником та користувачем якого був відповідач у спірний період, є невід'ємною (вбудованою) частиною житлового будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул.Рекордна, 36, а співвласники житлового будинку, члени якого, у визначений нормативними актами строк, не ухвалили рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги, доказів протилежного не надано, відтак, суд дійшов висновку, що типовий індивідуальний договір №72214181 між Концерном “МТМ» та ПрАТ «Запоріжсантехмонтаж» є укладеним з 01.11.2021.
Пунктом 4 Типового індивідуального договору №72220051 встановлено, що фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послуги, факт отримання послуги.
Оскільки Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, повідомлення про розміщення 02.10.2021 на сайті Концерну “МТМ» публічних договорів, розміщені у відкритому доступі в мережі “Інтернет» за відповідними посиланнями, то відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 75 ГПК України, суд визнає вищезазначені обставини загальновідомими, такими, що визнаються учасниками справи та не підлягають доказуванню.
Згідно з п. 5 Типового договору виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», та складається з: обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо; частини обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку; та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.
Пунктом 24 Правил № 830 визначено, що розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об'єму) приміщення споживача відповідно до “Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 р. № 315».
Відповідно до п. 11 Типового договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315 (далі - Методика).
Нормами Розділу І Методики визначено (п. 3), що розподіл між споживачами обсягу спожитих комунальних послуг здійснюється на підставі визначених на розрахункову дату споживання (фактичних, розрахункових або скоригованих (приведених)) обсягів комунальної послуги за відповідний розрахунковий період. Розрахунковою датою є останній день розрахункового періоду.
Розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об'єктами нерухомого майна, не є самостійними об'єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг, та власниками майнових прав на об'єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано.
Розподіл між споживачами загального обсягу спожитої комунальної послуги у будівлі/будинку за відповідний розрахунковий період (далі - розподіл) здійснюється з урахуванням показань вузлів комерційного та розподільного обліку (теплолічильників, лічильників холодної води, лічильників гарячої води), установлених як у приміщеннях, так і за їх межами, або приладів-розподілювачів теплової енергії, установлених на опалювальних приладах опалюваних приміщень, а в окремих випадках - розрахунково.
Розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень здійснюється відповідно до Розділу ІІІ Методики.
Відповідно до абз. 1 п. 4 Розділу І Методики, для розподілу приймаються показання вузлів комерційного та розподільного обліку, приладів розподільного обліку теплової енергії станом на кінцеву дату розрахункового періоду, отримані виконавцем розподілу комунальної послуги, у спосіб, визначений договором про надання комунальної послуги.
За приписами п. 7 Розділу І Методики у разі, якщо одна будівля/будинок має два та більше вводи відповідної зовнішньої інженерної мережі, які оснащено вузлами комерційного обліку, то визначення обсягу спожитої послуги та її розподіл здійснюється за сумою всіх вузлів комерційного обліку відповідної комунальної послуги у будівлі/будинку. За рішенням співвласників будівлі/будинку розподіл може здійснюватися окремо для кожної її частини, що оснащена вузлом комерційного обліку відповідної комунальної послуги.
Розділом ІІ Методики передбачені базові правила визначення та розподілу між споживачами загальних обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг.
Так, згідно з п. 2 Розділу ІІ Методики загальний обсяг спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення (Qопбуд) у кожному розрахунковому періоді розподіляється на потреби безпосередньо опалення житлових/нежитлових приміщень (Qпр), забезпечення загальнобудинкових потреб на опалення (Qопз.п.б) будівлі/будинку та сумарного обсягу теплової енергії (Уi Qвідкл.і), що надходить до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення.
Пунктом 12 Розділу IV Методики передбачено: обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень будівлі/будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) пропорційно до загальних/опалюваних площ/об'ємів їх житлових/ нежитлових приміщень.
Відповідно до визначення, наведеного в п. 2 Розділ І Методики, опалюване приміщення - приміщення у будівлі/будинку, яке забезпечується тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання, та у якому забезпечується нормативна температура повітря.
Пунктом 12 частини 1 статті 7 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» визначено, що споживач серед іншого має право у встановленому законодавством порядку відключитися від систем централізованого теплопостачання та постачання гарячої води.
Процедура відключення визначена Порядком відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води, затвердженим Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 169 від 26.07.2019.
Доказів на підтвердження відключення від мережі опалення відповідачем не надано, отже приміщення, що перебувало у користуванні відповідача, є опалювальним.
Пунктом 8 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019, визначено, що постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період.
Рішення про початок та закінчення опалювального періоду приймається органами місцевого самоврядування з урахуванням кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, державними санітарними нормами і правилами.
Відповідні рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювальних періодів 2021-2022, 2022-2023 2023-2024 років у м. Запоріжжя розміщені в загальному доступі в мережі “Інтернет» на офіційному вебсайті Запорізької міської ради, та відповідно до яких позивачем було розпочато і закінчено опалювальні сезони в м. Запоріжжі.
Об'єктом теплопостачання є багатоквартирний будинок в цілому за адресою: м. Запоріжжя, вул. Рекордна, 36, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку - житлових та нежитлових приміщень.
Комунікаційні мережі приміщення відповідача приєднані до внутрішньобудинкової системи житлового будинку та складають його невід'ємну частину, зворотного відповідачем не спростовано.
Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази (відповідачем таких доказів також не надано) на підтвердження відключення від мережі теплопостачання позивача згідно з Порядком відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води, затвердженим наказом Мінрегіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №169 від 26.07.2019, тому, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що приміщення, що перебувало у користуванні відповідача, є опалювальним.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №904/2238/17, від 16.10.2018 у справі №904/7377/17, споживач, який фактично споживає теплову енергію, не вчинивши дій з відключення від послуг теплопостачання відповідно до Правил користування тепловою енергією, не може бути звільнений від оплати вартості спожитої теплової енергії, як особа, що допустила господарське правопорушення у відносинах теплопостачання.
Згідно з Порядком формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 Концерном “Міські теплові мережі» для застосування протягом опалювального періоду розраховано двоставкові тарифи на теплову енергію та послуги з постачання теплової енергії. Двоставковий формат тарифу обумовлює компенсацію підприємству двох частин витрат окремо. Тобто двома ставками. Перша ставка (умовно-змінні витрати) - плата за спожиту теплову енергію, за рахунок якої здійснюються витрати на придбання лише енергоресурсів (палива, електроенергії та покупної теплової енергії). Зважаючи на те, що обсяг цих витрат залежить від обсягів теплової енергії, яка виробляється та надається споживачеві, ця ставка визначена у гривнях за одиницю теплової енергії (грн./Гкал). Тобто споживач, сплачуючи за теплову енергію на опалення за показаннями будинкового приладу обліку, сплачує лише вартість природного газу, електричної та покупної теплової енергії. Споживач сплачує за цією ставкою лише протягом опалювального періоду та розмір платежу залежить від обсягів спожитої теплової енергії. Друга ставка (умовно-постійні витрати) - плата за приєднане теплове навантаження, за рахунок якої здійснюються витрати, пов'язані з виробництвом, транспортуванням та постачанням теплової енергії, з обслуговуванням обладнання, з підтриманням технологічного обладнання в робочому стані, а також зі збутом та реалізацією теплової енергії і послуг з опалення. Зважаючи на те, що обсяг цих витрат залежить від кількості і потужності технологічного обладнання, що виробляє та транспортує теплову енергію споживачам та визначається, виходячи з обсягу теплового навантаження, що приєднане до джерела теплової енергії, ця ставка визначена у гривнях за одиницю теплового навантаження на джерело теплової енергії (грн/Гкал/ годину). Тобто, споживач, сплачуючи за одиницю приєднаного теплового навантаження, сплачує всі витрати, пов'язані з виробництвом, транспортуванням та постачанням теплової, крім енергоносіїв. Оскільки ці витрати виникають у підприємства протягом всього року, то і тариф розраховано для місячної оплати протягом року, рівними частинами в опалювальний та міжопалювальний періоди. Відповідно до умов укладених договорів плата виконавцю складається з плати за послугу та плати за абонентське обслуговування.
Плата за абонентське обслуговування включає витрати виконавця, пов'язані з укладенням договору про надання комунальної послуги , здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води. Концерном “Міські теплові мережі» абонентська плата розрахована відповідно до річних планових витрат на зазначені функції та не залежить від обсягів спожитих послуг. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця та не залежить від обсягів послуг. В силу виконання Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України, від 21 серпня 2019 р., № 830 Позивачем формуються рахунки на оплату спожитої послуги та надаються споживачу на безоплатній основі щомісяця відповідно до статті 8 Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».
Згідно з п. 31 Договору вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Розмір тарифу визначається на офіційному вебсайті органу місцевого самоврядування та/або на вебсайті виконавця http://teploseti.zp.ua.
Розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць (п. 32 Договору).
За умовами п. 34 Типового договору споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Позивачем надано копії рахунків та реєстр відправлення електронних документів програмою ME DOC на відправку рахунків на оплату з позначкою про доставку.
Відтак, позивачем були сформовані та надані споживачу рахунки на оплату спожитої послуги за період з листопад 2021-липень 2024 р.р. на загальну суму 283 671,40 грн.
Рахунки на оплату наданих послуг містять детальну інформацію здійсненого нарахування, зокрема, щодо встановлених приладів комерційного обліку, їхніх показів, загальної площі будівлі, опалювальної площі споживача тощо, що у своїй сукупності дозволяють встановити кількість спожитої теплової енергії відповідачем.
Твердження відповідача, що в нього відсутнє зобов'язання оплачувати рахунки, оскільки фактично позивач не надавав послугу з постачання теплової енергії є безпідставним та спростовано вищевикладеним.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що факт відсутності спеціальних приладів опалення, як то батарей, підтверджено актами обстеження системи теплопостачання, складеними позивачем.
З представлених копій актів судом встановлено, що станом на дату обстеження Концерном «МТМ» - 13.06.2016, система опалення житлового будинку однотрубна з верхнім розведенням, приєднання до теплової мережі безелеваторне, від ЦТП 63-65 кварталу, ГВС житлового будинку - централізоване. Система опалення приміщення загальна з системою опалення житлового будинку. Теплове обладнання мережі опалення складаються з сталевих трубопроводів зворотного теплоносія, стояків та підводок у ізоляції , вкриті фольгоізолоном та склотканиною. На час перевірки засувка ГВС перекрита, опломбована, пломба не пошкоджена. Розрахунок теплового навантаження по фактично встановленим опалювальним приладам та трубопроводам відсутній.
Відповідно до розрахунку навантаження на опалення спірного приміщення надходження тепла від за ізольованих трубопроводів 1005 ккал/час.
Згідно з актом обстеження системи теплопостачання на ГВП від 17.07.2024, складеного Концерном «МТМ», система опалення 4х поверхового житлового будинку однотрубна з верхнім розподілом теплоносія приєднана до теплових мереж ЦТП (вул..Українська, 51а) та обладнана приладом обліку теплової енергії SHARKY 775 заводський № 51441715. Джерело теплоносія котельна по вул. Професора Анатолія Бойка, 4. Нежитлове приміщення вбудоване-прибудоване, розташоване на цокольному поверсі житлового будинку з окремим входом. По приміщенню проходить заізольований транзитний трубопровід житлового будинку.
Крім факту відсутності у приміщенні батарей, у зазначений актах також встановлено факт встановлення в будинку № 36 по вулиці Рекордна приладу обліку теплової енергії та факт погодження транзитного трубопроводу, тобто приєднання відповідача до мережі теплопостачання станом на 17.07.2024.
Крім того, суду надані копії Актів обстеження теплового вузла та зняття показань комерційного/розподільчого приладу обліку теплової енергії за спірний період по житловому будинку по вул. Рекордна,36, які містять інформацію про показники приладів обліку споживання теплової енергії на початок та кінець місяця, об'єм теплоносія, час роботи; акти готовності до опалюваного сезону об'єкта житлового будинку по вул.Рекордна, 36 м.Запоріжжя.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: “баланс імовірностей» (balance of probabilities) або “перевага доказів» (preponderance of the evidence); “наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); “поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким, зокрема, було внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК з “Достатність доказів» на нову - “Вірогідність доказів» і викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування “вірогідності доказів».
Стандарт доказування “вірогідності доказів», на відміну від “достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Так, відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі “Дж. К. та Інші проти Швеції» (“J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування “поза розумним сумнівом (“beyond reasonable doubt»). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням “балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог, зокрема, додано до позову (в копіях): інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо права власності відповідача на об'єкт споживання теплоносія, договір купівлі-продажу№17 від 09.02.2005 об'єкту споживання теплоносія,довідку про проведення поточного ремонту лічильника, акти зняття показів приладів обліку теплової енергії, акт приймання в експлуатацію приладу обліку теплової енергії, акти готовності до опалювального періоду житлового будинку ОСББ «Кайлас» по вул..Рекордна, 36 м.Запоріжжя, Акти обстеження системи тепло споживання та ГВП, Акт приймання в експлуатацію приладу обліку теплової енергії, свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки, архів показів опалення по вул.. Рекордна, 36, інформацію щодо нарахувань за послуги з постачання теплової енергії за договором № 72214181 з ПрАТ «ЗСТМ», рахунки за спірний період, скріншот відправлення електронної пошти відповідачу рахунків.
Відповідачем в обґрунтування заперечень надано суду копію акту обстеження системи теплоспоживання від 13.06.2016, копію акту обстеження теплоспоживання та ГВП від 17.07.2024.
Здійснивши аналіз наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що факт надання позивачем послуг з теплопостачання на нежитлове приміщення, яке є власністю відповідача, у період з листопада 2021 по липень 2024 року на суму 283 671,40 грн з більшою вірогідністю мав місце, аніж не був, про що стверджує відповідач у відзиві на позов (без долучення відповідних доказів на спростування позиції позивача).
Таким чином позивач виконав свої зобов'язання щодо надання послуг з централізованого опалення, а відповідач зобов'язаний оплатити надані послуги.
При цьому, суд відхиляє доводи відповідача, викладені у відзиві, як такі, що побудовані на концепції негативного доказу, яка суперечить принципу змагальності, не містить доказів на спростування відповідних тверджень позивача про надання послуг з теплопостачання у спірний період на нежитлове приміщення, яке належить відповідачу на праві приватної власності, загальною вартістю 283 671,40 грн (на підтвердження чого позивач надав суду відповідні документи). При цьому, з наданих відповідачем копій актів обстеження системи тепло споживання вбачається, що по приміщенню проходить трубопровід житлового будинку, що є доказом приєднання відповідача до мережі тепло споживання та наявністю обов'язку оплатити надані послуги.
Розрахунок заборгованості, здійснений позивачем, відповідачем не оскаржено, контррозрахунку суду не подавалось.
Оцінивши представлені письмові докази в їх сукупності, враховуючи відсутність документів, які б спростовували позицію позивача або неправильність визначення вартості наданих відповідачу послуг (заперечення відповідача не підтверджені належними та допустимими доказами), суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 283 671,40 грн. є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Судовий збір, в порядку ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача.
Заявлена вимога позивача про повернення надміру сплаченого судового збору в розмірі 2029,22 грн також підлягає задоволення з наступних підстав.
Відповідно до приписів ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за розглянутий позов справляється за ставкою 1,5 відсотка від ціни позову.
Частиною 3 Закону України «Про судовий збір» визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Враховуючи подання Концерн “Міські теплові мережі» позовної заяви в електронній формі через підсистему «Електронний суд», судовий збір підлягає сплаті в розмірі 3404,06 грн (283 671,40 х 1,5% х 0,8).
При цьому, позивачем відповідно до платіжної інструкції №10202 від 13.08.2024 та № 8035 від 09.07.2024 сплачено судовий збір в загальному розмірі 5433,28 грн.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
За приписами ч.2 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.
Враховуючи наведене, переплачена Концерн «МТМ» сума судового збору в розмірі 2029,22 грн підлягає поверненню позивачу.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 180, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.7 Закону України «Про судовий збір», суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства “ЗАПОРІЖСАНТЕХМОНТАЖ» (69019, м. Запоріжжя, вул. Рекордна, буд. 36, приміщення А 4, ідентифікаційний код 01415559) на користь Концерну “Міські теплові мережі» (69091, м. Запоріжжя, вул. Героїв полку “Азов», 137, ідентифікаційний код 32121458) 283 671,40 грн (двісті вісімдесят три тисячі шістсот сімдесят одна гривня 40 коп.) заборгованості.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства “ЗАПОРІЖСАНТЕХМОНТАЖ» (69019, м. Запоріжжя, вул. Рекордна, буд. 36, приміщення А 4, ідентифікаційний код 01415559)на користь Концерну “Міські теплові мережі» (69091, м. Запоріжжя, вул. Героїв полку “Азов», 137, ідентифікаційний код 32121458) 3404,06 грн (три тисячі чотириста чотири гривні 06 коп. ) витрат зі сплати судового збору.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
5. Повернути з Державного бюджету України Концерну «Міські теплові мережі» 2029,22 грн (дві тисячі двадцять дев'ять гривень 22коп.) судового збору.
Повний текст рішення складено та підписано після виходу судді з відпустки - 07.03.2025.
Суддя І.В. Давиденко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.