"27" лютого 2025 р. Справа №914/1502/24
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого - судді (доповідача) МАТУЩАКА О.
суддів КРАВЧУК Н.М.
СКРИПЧУК Н.М.
За участю секретаря судового засідання Телинько Я.П.
Без виклику сторін
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Локсір» (вх.ЗАГС №01-05/2742/24 від 01.10.2024)
на рішення Господарського Львівської області від 03.09.2024 (повний текст складено - 09.09.2024, суддя Запотічняк О.Д.)
у справі №914/1502/24
за позовом Приватного підприємства “СМВ-Транс», с. Липини, Волинська обл.,
до відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю “Локсір», м. Стрий, Львівська обл.,
про стягнення 63 901,44 грн
Суть спору.
До Господарського суду Львівської області звернулося ПП «СМВ-Транс» з позовом до ТОВ «Локсір» про стягнення 63 901,44 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ТОВ «Локсір» своїх зобов'язань за договором №2803-1 про надання послуг організації перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні і транспортно-експедиторського обслуговування щодо оплати за надані послуги перезення вантажу за замовленням № 1606-1 від 16.06.2023 за маршрутом Нідерланди Vlissigen- Львів (Україна) на загальну суму 1600 євро, що еквівалентно станом на дату подання позовної заяви 63901,44 грн.
Господарський суд Львівської області рішенням від 03.09.2024 позовні вимоги задоволив. Стягнув з ТОВ «Локсір» на користь ПП «СМВ-Транс» 63 901,44 грн заборгованості та 3 028,00 грн судового збору.
Рішення суду в частині задоволення позовних вимог мотивоване тим, що позивачем доведено неналежне виконання відповідачем умов договору, а відтак обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення коштів у розмірі 63 901,44 грн за надані позивачем послуги.
Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.
ТОВ «Локсір» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 03.09.2024 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, зарахувавши за договором про надання послу і організації перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні №2803-1 від 28.03.2022 згідно заявки № 1606-1 від 16.06.2023 суму 63 901.44 грн частиною зустрічних однорідних вимогам ТОВ «ЛОКСІР» із суми 282 135 грн, які ТОВ «ЛОКСІР» як збитки утримало з платіжок, безпосередньо призначених перевізнику згідно п. 12 транспортного замовлення.
Покликається на те, що суд не врахував, що строк оплати послуг не настав, оскільки відповідач не отримав усіх передбачених договором документів, так як позивач не надав оригінал видруку температурного режиму, який є обов'язковою умовою оплати за перевезення. Документи, подані позивачем (товарно-транспортна накладна CMR, акт виконаних робіт), були односторонньо підписані та не підтверджують погодження послуг відповідачем. Позивач допустив порушення перевізником температурного режиму під час доставки вантажу, що спричинило апелянту збитки. Вважає, що суд неправомірно повернув зустрічний позов з підстав його «непов'язаності» з основним позовом, однак взаємозв'язок позовів очевидний, оскільки обидві справи стосуються одного договору та питання фінансових взаєморозрахунків.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у її задоволенні відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. Покликається на такі обставини:
- відсутність безспірних підстав для зарахування вимог;
- відсутність доказів порушення перевізником умов договору;
- відсутність належних доказів розміру збитків;
- апелянт сам визнав борг, намагаючись провести зарахування вимог
- документи (CMR, рахунок, акт) були направлені відповідачу, але акт він не підписав та не повернув.
Інших клопотань чи заяв, в порядку ст. 207 ГПК України, сторонами подано не було.
Відповідно до ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Частиною 13 ст. 8 ГПК України встановлено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи зазначене та те, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення в сумі 63 901,44 грн, що становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, вказана справа підлягає розгляду судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З огляду на вказане, ухвалою від 21.10.2024 Західний апеляційний господарський суд призначив справу №914/1502/24 до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.
Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі «Броуган та інші проти Сполученого Королівства»).
Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення «Бараона проти Португалії», 1987 рік, «Хосце проти Нідерландів», 1998 рік; «Бухкольц проти Німеччини», 1981 рік; «Бочан проти України», 2007 рік).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Фактичні обставини справи та оцінка суду.
Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 28.03.2022 ПП «СМВ-Транс» та ТОВ «Локсір» уклали договір про надання послуг організації перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні і транспортно-експедиторського обслуговування № 2803-1.
На виконання договору, 16.06.2023 сторони підписали транспортне замовлення №1606-1 за маршрутом Нідерланди Vlissigen - Львів (Україна).
У заявці сторони погодили умови оплати шляхом банківського переказу через 15 днів після отримання оригіналів документів.
ПП «СМВ-Транс» свої зобов'язання по Договору та Заявці виконав, що підтверджується міжнародною транспортною накладною CMR № 107285/419031 від 20.06.2023 р.
Для оплати замовлення перевезень, позивач 24.06.2023 виписав відповідачу рахунок №СТ00-000305 на суму 63 901,44 грн.
ПП «СМВ-Транс» надіслав на адресу відповідача оригінали документів (CMR, рахунок № СТ00-000305 від 24.06.2023 та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 305 від 24.06.2023), що підтверджується експрес-накладною ТОВ «НОВА ПОШТА» №20450733586990 від 27.06.2023.
Однак відповідач у добровільному порядку заборгованість не сплатив, відтак позивач звернувся до суду із цим позовом про стягнення з відповідача 63 901,44 грн заборгованості за надані послуги перевезення.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Як встановлено судом, між ПП «СМВ-Транс» та ТОВ «Локсір» було укладено договір про надання послуг організації перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні і транспортно-експедиторського обслуговування та транспортного замовлення. Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками сторін.
Відповідно до п. 1.1, 1.2 договору, договір регулює взаємини сторін при виконанні перевізником доручень експедитора по плануванню, організації перевезень і транспортно - експедиторському обслуговуванню вантажів в міжнародному сполученні, а також при розрахунках за виконані послуги. Вартість транспортних послуг вказується в заявці. Ціни на транспортні послуги є договірними і визначаються, виходячи з поточної ситуації на ринку авто перевезень.
Так, сторонами було погоджено транспортне замовлення №1606-1 від 16.06.2023, яке підписане сторонами та засвідчене печатками підприємств, отже, належним чином підтверджує узгодження позивачем з відповідачем всіх необхідних умов перевезення.
Згідно із ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.
Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 909 ЦК України визначає, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
Перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», дідповідно до ч. 11, 12 якої перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про транзит вантажів", який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування
Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (AirWaybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.
Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19.05.1956 (далі - Конвенція).
За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.
Згідно із ст. 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.
Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
На виконання умов договору та вказаного транспортного замовлення до нього, позивачем було організовано та здійснено міжнародне перевезення вантажу за маршрутом Нідерланди Vlissigen - Львів (Україна). На підтвердження зазначеного позивач надав копію міжнародної товарно-транспортної накладної СМR № 107285/419031, згідно якої вантаж прийнятий до перевезення, доставлений вантажоодержувачу та прийнятий без зауважень 24.06.2023; проходження митного контролю підтверджується відповідними відмітками митниці на CMR.
Враховуючи зазначені приписи чинного законодавства, надані позивачем міжнародні товарно-транспортні накладні (СМR) є належними та допустимими доказами надання позивачем транспортно-експедиторських послуг, зміст яких, зокрема, відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем на вказаних CMR (графа 24) дають суду підстави стверджувати про виконання експедитором обов'язків з прийняття вантажу до перевезення та належної передачі вантажу вантажоотримувачу в обумовленому місці вивантаження.
Вантажоодержувачем та вантажовідправником, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь - яких зауважень, доказів звернення останніх з претензіями щодо неналежного виконання послуг перевезення ПП «СМВ-Транс» або відмови від прийняття виконання матеріали справи не містять та відповідач суду на надав.
Окрім цього, апелянт не заперечує факту надання позивачем послуг з перевезення за транспортним замовленням № 1606-1 від 16.06.2023 та CMR.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з надання послуг перевезення вантажу, обумовлені договором та замовленням № 1606-1 від 16.06.2023 в зазначених обсягах та з належною якістю, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь - яких зауважень. Доказів на спростування зазначеного апелянт не надав.
Згідно з ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Умовами замовлення № 1606-1 від 16.06.2023 визначено, що вартість послуг з перевезення складає 1 600,00 євро з курсом НБУ на день завантаження. Умови оплати встановлено шляхом банківського переказу через 15 днів після отримання оригіналів документів.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач виставив відповідачу рахунок на оплату транспортних послуг № СТ00-000305 від 24.06.2023 на суму 63 901,44 грн.
Окрім цього, позивач в односторонньому порядку склав та підписав акт надання послуг № 305 від 24.06.2023 на суму 63 901,44 грн.
Відповідно до умов договору, після виконання перевезень документи, які підтверджують виконання ПП «СМВ-Транс» своїх зобов'язань з організації перевезення вантажу за договором, а саме: рахунок на оплату, СМR та акт надання послуг були направлені позивачем на адресу ТОВ «Локсір» за допомогою компанії ТОВ «Нова пошта». Зазначене підтверджується експрес накладною.
Також позивач звертався до відповідача з претензією № 121 від 11.08.2023 щодо погашення заборгованості за надані послуги перевезення вантажу автомобільним транспортом. Проте на момент відповідач заборгованість у розмірі 63 901.44 грн перед позивачем не оплатив.
Колегія суддів вважає безпідставними покликання апелянта на те, що послуги не надані, строк оплати по заявці не настав, оскільки ПП «СМВ-Транс» не надіслано ТОВ «Локсір» документів, визначених пунктом 4.1. договору та п. 15 заявки, а сам вантаж при перевезенні втратив товарний вид та зіпсувався з огляду на таке.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає про завдання збитків ТОВ "Локсір", заподіяних внаслідок порушення ПП "СМВ-Транс" температурного режиму при здійснені міжнародного перевезення товару за транспортним замовленням №0307-1 від 03.07.2023, відтак просить зарахувати за договором № 2803-1 від 28.03.2022 згідно заявки № 1606-1 від 16.06.2023 суму 63 901, 44 грн частиною зустрічних однорідних вимогам ТОВ «Локсір» із суми 282 135 грн. Аналогічну інформацію та клопотання відповідач зазначав і у відзиві на позовну заяву.
Зазначеним підтверджується те, що апелянт погодився із заборгованістю по замовленню № 1606-1 від 16.06.2023 на суму 63 901,44 грн, оскільки просить таку суму зарахувати частиною зустрічних однорідних вимогам ТОВ «Локсір» із суми 282 135 грн.
Щодо покликання апелянта на доставку зіпсованого вантажу, суд зазначає, що згідно транспортного замовлення № 1606-1 від 16.06.2023, яке є предметом спору у даній справі, жодних доказів наявності мотивованої відмови відповідача від підписання акту наданих послуг, а також будь-яких зауважень щодо допущених перевізником недоліків у наданих послугах за вказаним замовленням матеріали справи не містять, CMR по даному транспортному замовленню підписано отримувачем без зауважень.
Тобто, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що підписаний в односторонньому порядку ПП «СМВ-Транс» акт надання послуг є таким, що погоджений замовником, та є доказом належного виконання позивачем своїх зобов'язань щодо своєчасного та повного виконання обумовлених договором послуг з організації міжнародного перевезення вантажу. Таким чином, вказана в цьому акті послуга є такою, що позивачем надана в повному обсязі та відповідно до умов договору.
Вказаний факт за відсутності будь - яких претензій відповідача щодо обсягу, змісту та ціни наданих послуг за транспортним замовленням №1606-1 від 16.06.2023 дає змогу стверджувати про наявність у відповідача зобов'язання, а у позивача права вимагати оплати цих послуг.
Згідно ч.1, 2 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
В силу ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно встановив, а апелянт не спростував, що відповідач свої зобов'язання щодо перерахування коштів за надані ПП «СМВ-Транс» послуги міжнародного перевезення вантажу у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам договору та заявки, не виконав, в результаті чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем за спірним транспортним замовленням № 1606-1 від 16.06.2023, укладеним за договором №2803-1 від 28.03.2022 у розмірі 6 901,44 грн, яка підлягає стягненню в судовому порядку.
Разом з тим, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції та зазначає, що дії відповідача щодо подання відзиву на позовну заяву та апеляційної скарги, у яких апелянт просить зарахувати за договором № 2803-1 від 28.03.2022 згідно заявки №1606-1 від 16.06.2023 суму 63 901.44 грн частиною зустрічних однорідних вимогам ТОВ «Локсір» із суми 282 135 грн, яка не є узгодженою, а згодом ствердження, що за заявкою №1606-1 від 16.06.2023 послуги не надано, суперечать його попередній поведінці і є недобросовісними.
Суд зазначає, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з оплати наданих позивачем послуг за замовленням, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не надав, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 63 901,44 грн правомірно та обґрунтовано задоволена судом першої інстанції.
Відповідно до ч.4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що надала відповіді на усі істотні доводи сторін, які мають значення при прийнятті судового рішення у цій справі.
Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних та обґрунтованих висновків місцевого господарського суду, то рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Судові витрати.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції за апелянтом.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275 , 276, 281- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Локсір» залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Львівської області від 03.09.2024 у справі №914/1502/24 - без змін.
2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Головуючий суддя О.І. МАТУЩАК
Судді Н.М. КРАВЧУК
О.С. СКРИПЧУК