26 лютого 2025 року
м. Харків
справа № 953/7012/23
провадження № 22-ц/818/319/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Маміної О.В., Яцини В.Б.,
за участю секретаря - Львової С.А.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Сенс Банк»,
відповідачка - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 на заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2024 року в складі судді Юрлагіної Т.В.
У серпні 2023 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права іпотеки на нерухоме майно.
Позовна заява мотивована тим, що 02 березня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладено договір кредиту № 825/2-40/1/7-017, згідно умов якого останній у тимчасове користування на умовах строковості, платності та цільового характеру використання надані грошові кошти у сумі 50 000,00 доларів США зі сплатою 12,25 % річних з щомісячним погашенням основної заборгованості по 596,00 доларів США та кінцевим терміном погашення основної заборгованості до 01 березня 2014 року.
02 березня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір № 825/4-40/9/7-021 предметом якого є трикімнатна квартира, загальною площею 64,6 кв м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 04 вересня 2002 року.
Постановою господарського суду Харківської області від 30 березня 2011 року у справі № Б-39/67-10 ФОП ОСОБА_3 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру; з дня прийняття постанови підприємницьку діяльність банкрута припинено, строк виконання всіх грошових зобов'язань, та зобов'язань щодо сплати податків і обов'язкових платежів вважається таким, що настав, припинено нарахування неустойки, відсотків та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості, вимоги за зобов'язаннями банкрута, що виникли під час проведення процедур банкрутства, пред'являються в межах ліквідаційної процедури; припинено стягнення з банкрута за всіма виконавчими документами, за винятком виконавчих документів за вимогами про стягнення аліментів, а також за вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян; скасовано арешти, що накладені на майно боржника і інші обмеження щодо розпорядження майном боржника, у тому числі, податкові застави. Надалі арбітражним керуючим в рамках ліквідаційної процедури було знято всі обтяження на предмет іпотеки.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24 квітня 2012 року апеляційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено, постанову господарського суду Харківської області від 30 березня 2011 року у справі №Б-39/67-10 скасовано, провадження у справі припинено.
Зазначив, що у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язань за кредитним договором рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19 травня 2014 року звернуто стягнення за іпотечним договором № 825/4-40/9/7-021 від 02 березня 2007 року на предмет іпотеки, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 64,6 кв м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 для задоволення вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» за договором кредиту № 825/2-40/1/7-017 у сумі 296858,50 грн, з яких заборгованість за кредитом у розмірі 183 481,47 грн, заборгованість за відсотками у розмірі 79 959,53 грн, пеня у розмірі 33 417,40 грн.
Вказав, що в подальшому з метою уникнення відповідальності за невиконання умов договору ОСОБА_3 21 вересня 2016 року здійснила відчуження предмету іпотеки шляхом укладання договору дарування з ОСОБА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Непочатих В.В.
Посилався на те, що відповідно до п. п. 2.1.1.-2.1.9 іпотечного договору передбачено обов'язок іпотекодавця вживати всіх необхідний заходів щодо захисту від зазіхань будь-яких третіх осіб, без письмової згоди іпотекодержателя не відчужувати предмет іпотеки, негайно повідомляти про зміни, що відбулися та відбуваються з предметом іпотеки. Проте банк свого дозволу на реалізацію предмета іпотеки не надавав. Частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Станом на сьогодні зобов'язання за договором не виконано, що встановлено рішенням суду під час розгляду справи за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Зазначив, що правонаступником усього майна, майнових прав та обов'язків Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», яке змінило назву на Акціонерне товариство «Сенс Банк».
Вважав, що незважаючи на відсутність в єдиному державному реєстрі запису про іпотеку, іпотека є чинною для нового власника у відповідності до положень ст. 23 Закону України «Про іпотеку».
Просив визнати за Акціонерним товариством «Сенс Банк» право іпотеки на нерухоме майно, а саме квартиру, загальною площею 64,6 кв м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1038216663101) на умовах, передбачених договором іпотеки від 02 березня 2007 року; внести запис до державного реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна, а саме квартиру, загальною площею 64,6 кв м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1038216663101) та внести відповідний запис в Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про обтяження вказаного приміщення; вирішити питання судових витрат.
Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2024 року позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» - задоволено частково, визнано за Акціонерним товариством «Сенс Банк» право іпотеки на нерухоме майно, а саме квартиру, загальною площею 64,6 кв м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1038216663101) на умовах передбачених договором іпотеки від 02 березня 2007 року; в задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» судовий збір в розмірі 6076,38 грн.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 15 липня 2024 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення - залишено без задоволення.
Не погоджуючись з заочним рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила заочне рішення скасувати і призначити справу до розгляду за правилами загального позовного провадження та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що з 01 липня 2022 року вона перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа у АДРЕСА_2 , а суд надсилав кореспонденцію на її адресу реєстрації: АДРЕСА_1 . Таким чином, вона не була належним чином повідомлена щодо розгляду даної справи та була позбавлена права на подання заперечень в судовому засіданні, зокрема, щодо застосування позовної давності та інших підстав. Зазначила, що кредитний договір, за яким спірна нерухомість була предметом забезпечення, було укладено між АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_3 . За таких обставин, суд з метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду справи, мав би залучити у якості співвідповідача ОСОБА_3 , як позичальника за кредитним договором, проте не зробив цього, що призвело по суті до ухвалення помилкового та передчасного рішення. Вказала, що з наявних матеріалів справи не вбачається, що позичальником ОСОБА_4 були вчинені будь-які дії, які б свідчили про переривання строків позовної давності для звернення стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, позивачем фактично пропущено строки позовної давності для звернення стягнення на предмет іпотеки. Посилалася на те, що відповідно до договору кредиту №825/2-40/1/7-017 від 02 березня 2007 року, укладеного між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 , зокрема, п. 3.2.1., кредитор має право перевіряти наявність майна. Отже, банк, як іпотекодержатель із відповідним правом, що закріплене в договорі, з моменту виявлення фактів невиконання або неналежного виконання ОСОБА_4 основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою, або, внаслідок неможливості виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 травня 2014 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, мав за розумної обачності протягом такого тривалого часу здійснити перевірку належного виконання іпотекодержателем умов іпотечного договору та, зокрема, своєчасно дізнатися про факт зміни власника спірного майна (предмета іпотеки) та переходу прав і обов'язків іпотекодавця до іншої особи (відповідача у цій справі), проте не зробив цього. Зазначила, що в разі звернення стягнення на предмет іпотеки, його вартість визначається на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на момент звернення стягнення, тобто, наприклад, у 2024 році, в той час, як за основу суд взяв вартість майна, яка була встановлена договором іпотеки у 2007 році. Так, відповідно до довідки про оціночну вартість об'єкту нерухомості, ринкова вартість квартири АДРЕСА_3 станом на 24 червня 2024 року складає щонайменше 1 348 212,74 грн, що є значно більшим, ніж встановлена у договорі іпотеки на 2007 рік. Таким чином, позивач, повинен був сплатити судовий збір у розмірі 1,5 % від ціни позову за вимогу майнового характеру про визнання права іпотекодержателя, але не менше ніж 20 223,19 грн. При цьому, позивачем було сплачено судовий збір лише в розмірі 6076,38 грн.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, заочне рішення суду - залишити без змін.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції керувався тим, що оскільки позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту є вимога про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 02 березня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладено договір кредиту № 825/2-40/1/7-017, згідно умов якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 50 000,00 доларів США зі сплатою 12,25 % річних з щомісячним погашенням основної заборгованості по 596,00 доларів США та кінцевим терміном погашення основної заборгованості до 01 березня 2014 року. Кредит надається позичальнику на наступні цілі: на поточні потреби (а.с.27-30).
В забезпечення виконання зобов'язання за договором кредиту між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) укладено іпотечний договір № 825/4-40/9/7-021 від 02 березня 2007 року, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зубарєвим І.Ю., та зареєстровано в реєстрі за № 1975.
Відповідно до пункту 1.1. іпотечного договору встановлено, що іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за Договором кредиту № 825/2-40/1/7-017 від 02 березня 2007 року, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем, надалі «Основне зобов'язання», наступне нерухоме майно - квартиру, трикімнатну, загальною площею 64,6 кв м, житловою площею 43,7 кв м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцеві на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 04 вересня 2002 року, Бєсєдою Т.Д., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області, за реєстровим № 1-3564, право власності на яку зареєстроване Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 04 вересня 2002 року та записано в реєстрову книгу за номером П-2-19802.
Відповідно до пункту 1.2. вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 315 625,00 грн, що в еквіваленті складає 62 500,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України.
Пунктом 2.1.4. іпотечного договору передбачено, що іпотекодавець зобов'язаний без письмової згоди іпотекодержателя, що оформляється додатковою угодою до цього договору, не відчужувати предмет іпотеки, а також не передавати його в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Пунктом 2.2.1. іпотечного договору передбачено, що іпотекодавець має право після повного виконання всіх забезпечених іпотекою вимог без будь-яких обмежень розпоряджатися предметом іпотеки.
Відповідно до пункту 4.1. іпотечного договору у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
02 березня 2007 року Зубарєвим І.Ю., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, у зв'язку з посвідченням іпотечного договору накладено заборону відчуження квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 до припинення або розірвання іпотечного договору, зареєстровано в реєстрі за № 1975 (а.с.33-35).
Постановою господарського суду Харківської області від 30 березня 2011 року у справі № Б-39/67-10 визнано фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру; з дня прийняття постанови підприємницьку діяльність банкрута припинено, строк виконання всіх грошових зобов'язань, та зобов'язань щодо сплати податків і обов'язкових платежів вважати таким, що настав, припинити нарахування неустойки, відсотків та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості, вимоги за зобов'язаннями банкрута, що виникли під час проведення процедур банкрутства, пред'являються в межах ліквідаційної процедури; припинено стягнення з банкрута за всіма виконавчими документами, за винятком виконавчих документів за вимогами про стягнення аліментів, а також за вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян; скасовано арешти, що накладені на майно боржника і інші обмеження щодо розпорядження майном боржника у тому числі податкові застави. Накладання нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Фоміна Г.В.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24 квітня 2012 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задоволено, постанову господарського суду Харківської області 30 березня 2011 року у справі № Б-39/67-10 скасовано, провадження у справі № Б-39/67-10 припинено (а.с.44-47).
Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19 травня 2014 року по справі № 640/3773/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено, звернуто стягнення за іпотечним договором № 825/4-40/9/7-021 від 02 березня 2007 року на предмет іпотеки, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 64,6 кв м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 для задоволення вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» за договором кредиту № 825/2-40/1/7-017 у сумі 296 858,50 грн, з яких заборгованість за кредитом у розмірі 183 481,47 грн, заборгованість за відсотками у розмірі 79 959,53 грн, пеня у розмірі 33 417,40 грн; встановлено спосіб реалізації предмету іпотеки за іпотечним договором № 825/4-40/9/7-021 від 02 березня 2007 року, шляхом застосування процедури продажу предмету іпотеки, встановленої статтею 41 Закону України «Про іпотеку» шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження на підставі оцінки, проведеної в межах процедури виконавчого провадження, відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність; стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» сплачений судовий збір у розмірі 2968,60 грн (а.с.41-43).
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 315943019 від 24 листопада 2022 року вбачається, що щодо іпотечної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1038216663101 здійснені наступні реєстраційні дії:
02 березня 2007 року приватним нотаріусом Зубарєвим І.Ю. встановлена заборона на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження 4582925, та іпотека, реєстраційний номер обтяження 4582572. Запис про обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна погашено 21 вересня 2016 року на підставі перенесення до спецрозділу ДРРП;
02 лютого 2012 року на предмет іпотеки накладено арешт. Дата, час державної реєстрації: 02.02.2012 13:03:52. Підстава обтяження: ухвала, справа № 2018/1293/2012, 01.02.2012, Київський районний суд м. Харкова. Запис про обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна погашено 03.09.2013 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 5546790 від 03 вересня 2013 року;
27 лютого 2012 року на предмет іпотеки накладено арешт. Дата, час державної реєстрації: 27.02.2012 09:35:53. Підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, 31346410, 27.02.2012, державний виконавець Київського ВДВС ХМУЮ Огієнко Б.С. Запис про обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна погашено 26 листопада 2013 року на підставі рішення реєстратора № 8360061 від 26 листопада 2013 року;
21 вересня 2016 року іпотека щодо нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 припинена, відомості внесено до реєстру 21.09.2016 14:13:37, приватний нотаріус Остапенко Євген Михайлович, Харківський міський нотаріальний округ, Харківська обл., індексний номер рішення: 31496744. Підстав припинення не зазначено.
21 вересня 2016 року укладено договір дарування, серія та номер: 656, виданий 21.09.2016, видавник: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Непочатих В.В., згідно якого право власності на нерухоме майно, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 перейшло до ОСОБА_1 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_1 . Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31587128 від 27.09.2016 15:42:41, приватний нотаріус Непочатих Вікторія Володимирівна, Харківський міський нотаріальний округ, Харківська обл. (а.с.9-14).
Акціонерне товариство «Альфа-Банк» змінило назву на Акціонерне товариство «Сенс Банк», що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.53).
Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 статуту Акціонерного товариства «Сенс Банк» вбачається, що Акціонерне товариство «Сенс Банк» є правонаступником всього майна, прав та зобов'язань Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на підставі передавального акту (затвердженого рішенням єдиного акціонера Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (рішення 5/2019 від 15.10.2019) та рішенням Загальних зборів акціонерів Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (протокол № 4/2019 від 15.10.2019) у відповідності до якого до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» були передані все майно, права і зобов'язання Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (а.с.50-52).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.
Спірні правовідносини стосуються захисту права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, порушеного у зв'язку з відчуження предмету іпотеки на користь іншої особи та вилучення запису про іпотеку.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону).
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
У статті 33 Закону передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Отже, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.
Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» констатував, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов'язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов'язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов'язання. У разі порушення боржником свого зобов'язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов'язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов'язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» іпотека (як обтяження речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості) підлягає державній реєстрації.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) вказала, що виключення запису про обтяження, зокрема, на підставі судового рішення саме по собі не припиняє іпотеки, яка залишається чинною. Відповідно скасування такого судового рішення не спричиняє відновлення дії іпотеки. Якщо предмет іпотеки не був реалізований та відсутні інші підстави для припинення іпотеки, встановлені законом, то іпотека є чинною з моменту внесення про неї первинного запису до відповідного реєстру незалежно від того, чи було скасоване судове рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження. У такому разі запис про іпотеку підлягає відновленню. Запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису («заднім числом»), а підлягає відновленню з моменту вчинення запису про таке відновлення.
Також Велика Палата Верховного Суду вказала, що якщо іпотека припинена у зв'язку з реалізацією предмета іпотеки, то подальше скасування судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, не впливає ані на чинність договору купівлі-продажу, ані на чинність іпотеки. Відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 9.6 зазначеної постанови від 15 червня 2021 року дійшла висновку, що виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом. У такому випадку скасування судового рішення, яке стало підставою для внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек.
У пункті 9.8 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно потрібно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки. Тому у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).
У випадку виникнення судового спору учасники цивільного обороту мають розуміти, що їхні дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23).
Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (пункт 220 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 917/1212/21 (провадження № 12-24гс23)).
Для добросовісного іпотекодержателя має бути характерним такий стандарт поведінки, який притаманний середньому розумному та обачному іпотекодержателю.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, надавши належну оцінку поданим учасниками справи доказам, дійшов цілком обґрунтованого висновку про те, що позивач заявив належні позовні вимоги про визнання за ним права іпотекодержателя на спірне іпотечне майно, яке виникло на підставі договору іпотеки № 825/2-40/1/7-017 від 02 березня 2007 року, а задоволення позовних вимог у цій частині призведе до ефективного відновлення його порушених прав іпотекодержателя.
Матеріали справи свідчать про те, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 02 березня 2007 року ОСОБА_3 передала в іпотеку квартиру загальною площею 64,6 кв м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить їй на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 04 вересня 2002 року.
Постанову господарського суду Харківської області від 30 березня 2011 року у справі № Б-39/67-10, якою визнано фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру скасовано постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24 квітня 2012 року, провадження у справі № Б-39/67-10 припинено.
Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19 травня 2014 року по справі № 640/3773/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено, звернуто стягнення за іпотечним договором № 825/4-40/9/7-021 від 02 березня 2007 року на предмет іпотеки, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 64,6 кв м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 для задоволення вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» за договором кредиту № 825/2-40/1/7-017 у сумі 296 858,50 грн, з яких заборгованість за кредитом у розмірі 183 481,47 грн, заборгованість за відсотками у розмірі 79 959,53 грн, пеня у розмірі 33 417,40 грн; встановлено спосіб реалізації предмету іпотеки за іпотечним договором № 825/4-40/9/7-021 від 02 березня 2007 року, шляхом застосування процедури продажу предмету іпотеки, встановленої статтею 41 Закону України «Про іпотеку» шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження на підставі оцінки, проведеної в межах процедури виконавчого провадження, відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність; стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» сплачений судовий збір у розмірі 2968,60 грн.
Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 315943019 від 24 листопада 2022 року на виконання постанови господарського суду Харківської області від 30 березня 2011 року у справі № Б-39/67-10 реєстраційні дії щодо скасування іпотечних обмежень не здійснювалось.
Проте, 21 вересня 2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. здійснено запис про припинення іпотеки, без зазначення підстав припинення.
В свою чергу в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що рішення державного реєстратора про припинення іпотеки було прийнято на законних підставах.
21 вересня 2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Непочатих В.В. здійснено запис про реєстрацію права власності спірної квартири за ОСОБА_1 на підставі договору дарування № 656 від 21 вересня 2016 року, а внесено відомості до реєстру 27 вересня 2016 року.
Таким чином, на момент укладення договору дарування від 21 вересня 2016 року в реєстрі була наявна інформація про обтяження спірної квартири іпотекою, однак жодних підстав для припинення іпотеки, скасування відповідних записів у державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень не існувало, а відповідачкою не надано жодних доказів на підтвердження правомірності припинення іпотеки (заборони відчуження предмета іпотеки), зокрема виконання боргових зобов'язань позичальником перед кредитором.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач доводив недобросовісність набуття ОСОБА_1 спірного майна, а саме тим, що з метою уникнення відповідальності за невиконання умов договору ОСОБА_3 21 вересня 2016 року здійснила відчуження предмету іпотеки шляхом укладання договору дарування з ОСОБА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Непочатих В.В.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) міститься висновок, що «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.
Водночас дії ОСОБА_3 та ОСОБА_1 щодо відчуження предмета іпотеки за договором дарування від 21 вересня 2016 року дають підстави для висновку про їх спрямованість на ухилення від виконання боргових зобов'язань, забезпечених іпотекою.
Добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які, з точки зору розумного спостерігача, можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.
Надаючи оцінку добросовісності дій ОСОБА_1 , колегія суддів враховує наявність судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, наявність в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на момент відчуження спірної квартири обтяження у вигляді іпотеки та відсутність правових підстав для припинення іпотеки, а також того, що ОСОБА_1 мала переконатися у відсутності обмежень на відчуження майна, поцікавитися та відповідно розуміти наслідки та ризики придбання такого майна, яке обтяжено іпотечним договором, за відсутності доказів виконання зобов'язання, забезпеченого іпотекою, не можна вважати її дії добросовісними.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, діючи в межах заявлених позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, обґрунтовано вважав, що безпідставне виключення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не впливає на чинність іпотеки, оскільки, за відсутності доказів виконання зобов'язання, забезпеченого іпотекою, іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек.
Відмовляючи у задоволенні вимог банку щодо внесення запису до державного реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна та внесення відповідного запису в Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про обтяження вказаного приміщення, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що визнання за Акціонерним товариством «Сенс Банк» права іпотекодержателя стосовно спірного іпотечного майна має наслідком внесення до відповідного державного реєстру запису про іпотекодержателя.
Твердження ОСОБА_1 про те, що з 01 липня 2022 року вона перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа у АДРЕСА_2 , а суд надсилав кореспонденцію на її адресу реєстрації: АДРЕСА_1 , таким чином, вона не була належним чином повідомлена щодо розгляду даної справи, у зв'язку з чим наявні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів до уваги не приймає, виходячи з наступного.
Відповідно до частин 6, 7 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
З отриманої судом першої інстанції у порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України відповіді № 194267 від 22 серпня 2023 року з Єдиного демографічного реєстру, ОСОБА_1 значиться зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.62).
З матеріалів справи вбачається, що судова кореспонденція, зокрема, судові виклики, направлені відповідачці за адресою її реєстрації, а саме: АДРЕСА_1 , які були повернуті, причина повернення «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.75,94,105).
Згідно з пунктом 3 часини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Крім того, зі змісту заяв представника ОСОБА_1 адвоката Лисенка А.О., а саме заяви про ознайомлення з матеріалами справи, заяви про перегляд заочного рішення та апеляційної скарги, вбачається, що останній зазначав адресу відповідачки: АДРЕСА_1 , повідомлень до суду про зміну місця проживання не надходило.
Зазначене дає підстави для висновку про належне виконання судом першої інстанції вимог статті 128 ЦПК України.
Таким чином, ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про розгляд справи судом першої інстанції.
Отже, суд першої інстанції розглянув справу, належним чином повідомивши відповідачку ОСОБА_1 , що свідчить про виконання судом обов'язку із належного повідомлення указаного учасника справи про розгляд справи.
Між тим, враховуючи те, що направлена на адресу Север Сінем копія позовної заяви повернулася до суду першої інстанції з відміткою «за закінченням терміну зберігання», колегія суддів вважає, що наявні підстави для розгляду заяви ОСОБА_1 про застосування до спірних правовідносин наслідків пропуску строку позовної давності.
За статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
З цього випливає, що у разі закінчення строку, який припадає на період дії карантину, такий строк продовжується до закінчення дії карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023 року «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Разом з тим, з 24 лютого 2022 року дотепер в України діє воєнний стан, підставами якого є Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (з наступними змінами).
Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 (позовна давність), 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Вказаний Закон набрав чинності 17 березня 2022 року.
Наведене свідчить, що законодавцем з метою забезпечення визначеного Конституцією України права на доступ до суду передбачено продовження на період дії воєнного стану строку, протягом якого особа може реалізувати своє право на звернення до суду з метою захисту своєї прав та інтересів.
Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом статті 261 Цивільного кодексу України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 у справі № 57/314-6/526-2012.
Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суду слід з'ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов'язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.
Акціонерне товариство «Сенс Банк» не є стороною договору дарування від 21 вересня 2016 року, вказаний договір укладався без згоди іпотекодержателя.
Акціонерне товариство «Сенс Банк» надав до суду інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 315943019 від 24 листопада 2022 року, з якої вбачається про безпідставне припинення іпотеки у 2016 році.
Доказів того, що банк мав можливість довідатися раніше вказаної дати про порушення своїх прав матеріали справи не містять, враховуючи те, що підстави для припинення іпотеки відсутні.
Доводи ОСОБА_1 про те, що кредитний договір, за яким спірна нерухомість була предметом забезпечення, було укладено між АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_3 , за таких обставин, суд з метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду справи, мав би залучити у якості співвідповідача ОСОБА_3 , як позичальника за кредитним договором, проте не зробив цього, що призвело по суті до ухвалення помилкового та передчасного рішення, колегія суддів відхиляє, оскільки належним відповідачем у справі за позовом про визнання права іпотекодержателя за договором іпотеки є особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки та яка набула статусу іпотекодавця, тобто останній набувач спірного іпотечного майна. Оскільки ОСОБА_1 є останнім набувачем спірного іпотечного майна, тому саме вона є належним відповідачем у даній справі (постанови Верховного Суду від 19 червня 2023 року у справі № 686/10276/20 (провадження № 61-4117ск23), від 11 грудня 2024 року у справі № 521/12780/19 (провадження № 61-13314св24).
Посилання ОСОБА_1 на те, що в разі звернення стягнення на предмет іпотеки, його вартість визначається на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на момент звернення стягнення, тобто, наприклад, у 2024 році, в той час, як за основу суд взяв вартість майна, яка була встановлена договором іпотеки у 2007 році. Станом на 24 червня 2024 року ринкова вартість квартири складає щонайменше 1 348 212,74 грн, тому позивач, повинен був сплатити судовий збір не менше ніж 20 223,19 грн, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки подаючи позовну заяву, позивач мав указати в ній ціну позову та сплатити судовий збір, керуючись вартістю предмета іпотеки, визначеною в договорі іпотеки (постанова ВП ВС від 04 жовтня 2023 року у справі № 906/1026/22 (провадження № 12-33гс23). Зі змісту іпотечного договору від 02 березня 2007 року вбачається, що вартість предмета іпотеки становить 315 625,00 грн. Таким чином 1,5% ціни позову становить 4734,38 грн, які були сплачені позивачем.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.
Заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
В.Б. Яцина