04.03.2025 Справа № 756/14050/24
№ 3/756/78/25
№ 756/14050/24
іменем України
04 березня 2025 року суддя Оболонського районного суду м. Києва Дев'ятко В.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення стосовно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 147791, 10 жовтня 2024 року, близько 23 год. 20 хв., ОСОБА_1 , керував автомобілем марки «Toyota», моделі «Corolla», номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Левка Лук'яненка, 2-Ж, що у м. Києві, з ознаками наркотичного сп'яніння. Від огляду на стан наркотичного сп'яніння, у встановленому Законом порядку, відмовився, що було зафіксовано технічними засобами відеозапису (нагрудні камери патрульних поліцейських).
Будучи неодноразово належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП України), ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився та не повідомив суду про поважні причини свого неприбуття.
Вивчивши та дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що дана справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю за відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України, з огляду на таке.
Правилами статей 245, 251, 252, 280 КпАП України передбачено, що суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну оцінку, з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і, в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Склад адміністративного правопорушення - це передбачена нормами права сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. До цих ознак належать: об'єкт; об'єктивна сторона; суб'єкт; суб'єктивна сторона. Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу адміністративного правопорушення в цілому.
Об'єктивну сторону адміністративного правопорушення характеризують ознаки, які визначають акт зовнішньої поведінки правопорушника. До них належать діяння (дія чи бездіяльність), їх шкідливі наслідки, причинний зв'язок між діяннями і наслідками, місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення проступку.
Суб'єктивну сторону адміністративного правопорушення становить пов'язаний з його вчиненням психічний стан особи. До ознак, які характеризують суб'єктивну сторону, належать вина, мотив і мета вчинення правопорушення.
Так, відповідно до п. 2 Загальних положень Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі - Інструкція), затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України 09.11.2015, за № 1452/735: огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Відповідно до змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 147791, який складено 10.10.2024, зазначено, що ОСОБА_1 , по вул. Левка Лук'яненка, 2-Ж, що у м. Києві, керував автомобілем марки «Toyota», моделі «Corolla», номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками наркотичногосп'яніння. Від огляду на стан наркотичного сп'яніння, у встановленому Законом порядку, відмовився, що було зафіксовано технічним засобом відеозапису (нагрудні камери патрульних поліцейських).
Так, із дослідженого відеозапису із нагрудних камер патрульних поліцейських, убачається, що після зупинки та спілкування з ОСОБА_1 , останній, у подальшому, направився з працівниками поліції до медичного закладу з метою проведення огляду на стан наркотичного сп'яніння. На території медичного закладу, ОСОБА_1 та працівники поліції чекали запрошення лікаря. На запитання ОСОБА_1 щодо ймовірного часу очікування, працівники поліції, ввели ОСОБА_1 в оману, оскільки вказали, що він може не чекати, відмовитися від проведення огляду, за що може бути призначено незначний штраф або ж взагалі не буде відповідальності.
У контексті вказаного, суд наголошує на наступному.
Так, згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Національну поліцію» під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації.
Водночас, стаття 57 Конституції України передбачає, що кожному гарантується право знати свої права і обов'язки.
Також, суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені зокрема в рішенні від 09.09.2011 року у справі «Лучанінова проти України», від 15.05.2018 року у справі «Надточій проти України», який неодноразово зазначав, що до провадження в справах про адміністративні правопорушення застосовується кримінальний аспект та відповідні гарантії ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Приписи ч. 2, п. а) ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказують, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права, зокрема, бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.
У своїх рішеннях ЄСПЛ вказував, що суд не має висловлюватись щодо прийнятності певних доказів, наприклад, отриманих у спосіб, що суперечить національному праву. Натомість слід перевірити, чи провадження, включно із способом збирання доказів, було справедливим в цілому, що передбачає перевірку згаданого порушення законності, і у випадках, коли йдеться про порушення іншого захищеного Конвенцією права, характеру цього порушення («Хан проти Сполученого Королівства» (Khan v. the United Kingdom), § 34; «П.Г. і Дж.Х. проти Сполученого Королівства» (P.G. and J.H. v. the United Kingdom), § 76; «Аллан проти Сполученого Королівства» (Allan v. the United Kingdom), § 42).
Таким чином, з урахуванням вищевказаного, суд приходить до висновку, що працівники поліції діяли всупереч вимогам Інструкції, Закону України «Про Національну поліцію» та допустили порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому докази, які було отримано останніми, суд визнає недопустимими.
Разом з цим, суд зауважує, що адміністративний матеріал у відношенні ОСОБА_1 не містять інших відомостей та належних, допустимих доказів про наявність в його діях ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України.
Згідно із ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Зазначене узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, що сформульована у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».
На обґрунтування провини ОСОБА_1 суду не надано жодних об'єктивних доказів, які б дозволяли на підставі ст. 252 КпАП України зробити висновок про доведеність факту вчинення ним інкримінованого правопорушення, передбаченого саме ч. 1 ст. 130 КпАП України.
Відповідно до ст. 284 КпАП України, по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) застосування заходів впливу, передбачених ст. 24-1 КпАП України; 3) закриття справи.
Положенням п. 1 ст. 247 КпАП України визначено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд вважає, що протокол про адміністративне порушення за ч. 1 ст. 130 КпАП України стосовно ОСОБА_1 складено безпідставно та необґрунтовано, оскільки матеріали справи не містять беззаперечного підтвердження, що ОСОБА_1 умисно порушив п. 2.5 ПДР України, а отже, приходить до висновку щодо необхідності закриття провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КпАП України.
З огляду на закриття провадження у справі, судовий збір в порядку ст. 40-1 КпАП України стягненню не підлягає.
Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 130, 251, 256, п. 1 ст. 247, 283-286 КпАП України, суд
Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КпАП України стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня її винесення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя В.В. Дев'ятко