"07" березня 2025 р.
м. Київ
справа № 755/3468/25
провадження № 2/755/4319/25
суддя Дніпровського районного суду м. Києва Галаган В.І., вивчивши матеріали позовної заяви Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування, -
До Дніпровського районного суду м. Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування.
Ухвалою суду від 03 березня 2025 року позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Зазначену ухвалу суду отримано позивачем 03 березня 2025 року, про що свідчить Інформаційна довідка про доставку електронного листа, що автоматично сформована Автоматизованою системою бази документообігу суду. Довідку долучено до матеріалів справи.
Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» та у рішенні від 30 травня 2013 року «Наталія Михайленко проти України» зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
06.03.2025 року представником позивача Сакун А.О. подано заяву на усунення недоліків (вх. № 13092 від 06.03.2025 р.), в якій зазначено про дотримання позивачем норм закону при оформленні платіжної інструкції при зверненні з позовом до суду.
Разом з тим, згідно положення ч. 4 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Так, відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VI (зі змінами та доповненнями), судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Із позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, ставка судового збору становить 1,5 відсотку ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно роз'яснень, наведених у пункті 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. У зв'язку із цим суд повинен перевірити, щоб платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, що додаються до позовної заяви (заяви, скарги), містити відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір. При цьому, наприклад, платіжне доручення повинно бути підписано відповідальним виконавцем банку і скріплено печаткою установи банку з відміткою про дату надходження та дату виконання платіжного доручення (пункт 2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (зі змінами)).
Правові засади справляння судового збору, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».
Згідно ст. 3 вказаного закону судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів; у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі, в тому числі з використанням платіжних систем через мережу Інтернет у режимі реального часу (частини першої статті 6 згаданого Закону).
Постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція), якою встановлено загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Положеннями Інструкції встановлено вимоги про заповнення розрахункових документів.
Відповідно до пункту 3.1 Інструкції платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладено в додатку 8 до цієї Інструкції, та подається до банку, який обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.
Згідно з додатками 2, 8 до Інструкції одним із реквізитів платіжного доручення є «Призначення платежу», який заповнюється з урахуванням вимог, установлених главою 3 Інструкції.
Положеннями п. 3.8. Інструкції визначено, що реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, які зазначено в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу».
Платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви, скарги) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується судовим збором.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 березня 2018 у справі №914/1542/17, від 16 січня 2019 у справі №905/1057/18, від 10 травня 2018 року у справі № 613/372/16-ц, та ухвалах Верховного Суду від 26 березня 2018 у справі № 907/892/15, від 16 квітня 2018 року у справі № 922/3137/17, від 20 квітня 2018 року у справі № 910/12031/17, від 21 лютого 2019 року у справі № 910/8880/18, від 13 лютого 2020 року № 910/4557/18.
Разом з тим, долучена до матеріалів позовної заяви платіжна інструкція № 62525439 від 12.02.2025 року не містить відомості про те, за яку саме позовну заяву сплачується судовий збір, тому вказана платіжна інструкція не може слугувати доказом належної оплати позивачем судового збору саме за позовом до ОСОБА_1 .
При цьому інша інформація, яка б надавала можливість ідентифікувати, що саме за подачу позовної заяви про стягнення заборгованості, відповідачем за якою є ОСОБА_1 сплачено судовий збір, відсутня, а отже суд дійшов висновку про те, що додана позивачем платіжна інструкція не є належним доказом сплати судового збору за даною позовною заявою.
Вказаний висновок підтверджено Постановою Київського апеляційного суду від 05 травня 2020 року у справі № 755/3288/20, Постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у справі № 755/3292/20, Постановою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2024 року у справі № 755/9632/24 за позовом ТОВ «Діджи Фінанс», яку підтримано ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2024 року, постановою Київського апеляційного суду від 27 грудня 2024 року у справі № 755/17965/24 за позовом ТОВ «Діджи Фінанс», постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2025 року у справі № 755/17827/24, що долучені до матеріалів даної справи.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що суд не піддає сумніву зарахування коштів судового збору за платіжною інструкцією від 12.02.2025 року до бюджету Держави. Однак матеріали позовної заяви, а також копія платіжного документу не містять жодних даних про те, що такі кошти зараховано саме за позовом до ОСОБА_1 , а не в тому числі і за іншими позовами Товариства, поданими до Дніпровського районного суду м. Києва.
При цьому, як суд так і учасники процесу зобов'язані керуватися нормами Закону, а не даними інтернет-сайтів, на що судом вказано в ухвалі Дніпровського районного суду м. Києва від 03 березня 2025 року, однак проігноровано представником позивача.
Таким чином, суд зобов'язаний попереджати зловживання правом з боку учасників процесу, контролювати надходження коштів до Державного бюджету України, - що не є надмірним формалізмом.
Відповідно до ч. 13 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Разом з тим, позивача не позбавлено права повернення неналежно оформленої суми судового збору на підставі відповідної заяви у порядку Закону України «Про судовий збір», а також позивач має право повторного звернення із позовною заявою до суду, сплативши судовий збір у відповідності до Закону.
Крім того, відповідно до частин 1, 2 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.
Статтею 170 Цивільного кодексу України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади в межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Позовна заява подана та підписана представником позивача - Сакун А.О.
Відповідно до частин 3, 4 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України юридична особа бере участь через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.
Юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб'єкта владних повноважень), або через представника.
Отже, процесуальний кодекс розмежовує такі юридичні категорії, як «представництво» і «самопредставництво».
Що стосується представництва, то за визначенням, наведеним у статті 237 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі - ЦК України), ним є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (частини перша, третя вказаної статті).
02 червня 2016 року Верховною Радою України було прийнято зміни до Конституції України (Закон України №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»), відповідно до яких розділ XV «Перехідні положення» Основного Закону України було доповнено пунктом 16-1, підпункт 11 якого передбачає, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.
Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.
Вказані зміни набули чинності 30 вересня 2016 року.
Процесуальні кодекси, які набрали чинності в грудні 2017 року, фактично здійснили поділ процесуального представництва юридичної особи на дві категорії:
- участь через «самопредставництво» - через керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від імені юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення;
- участь через «представника» - адвоката, уповноваженого на підставі довіреності чи ордеру, виданих на підставі договору про надання правової допомоги, за певними винятками.
Після 29 грудня 2019 року перелік осіб, які можуть вважатися такими, що здійснюють «самопредставництво» юридичної особи, був збільшений. Окрім керівників або членів виконавчого органу, до переліку було включено «інших осіб, які мають із такою юридичною особою трудові відносини (діють на підставі трудового договору (контракту)».
Відповідно до частини першої статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації (частина четверта статті 87 Цивільного кодексу України).
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації, регулюються, окрім Цивільного кодексу України, спеціальним Законом №755-IV.
Загальні засади державної реєстрації, а також її основні принципи визначені в статті 4 вказаного Закону. До них, зокрема, належать обов'язковість та публічність державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі.
З метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр, Реєстр) (частина перша статті 7 Закону №755-IV).
При цьому, відповідно до пункту другого частини першої статті першої цього закону витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.
Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, закріплений статтею 10 Закону №755-IV, яка, зокрема, визначає, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою (частина перша статті 10 Закону №755-IV). Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості (частина третя статті 10 Закону №755-IV).
Отже, відсутність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням відсутності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд.
Також суд звертає увагу, що у сфері державної реєстрації діє принцип мовчазної згоди, згідно з яким державний реєстратор набуває право на проведення державної реєстрації та інших реєстраційних дій навіть без одержання від державних органів у порядку та випадках, визначених цим Законом, відповідних документів (крім судових рішень та виконавчих документів) або відомостей, за умови, що відповідні державні органи у встановлений цим Законом строк не направили до державного реєстратора такі документи або відомості.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 11 лютого 2020 року № 260/988/19.
Представництво за своєю природою - це організаційне правовідношення, змістом якого є повноваження однієї особи (представника) діяти від імені, в інтересах іншої особи, яке виникає з договору, закону, акта органу публічної влади. Крім того, представництвом є діяльність представника, спрямована на реалізацію наданих йому повноважень. Змістом відносин представництва є повноваження, без яких останнє не може існувати. Як повноваження розуміють систему двох суб'єктивних прав представника, одне з яких є абсолютним, інше - відносним. Абсолютне право представника містить у собі можливість вчинення певних дій від імені та в інтересах особи, а відносне право полягає у тому, що представник вправі розраховувати на те, що всі юридичні наслідки, створені його діями, виникнуть лише для особи, яку він представляє, а не для самого представника.
Визначення довіреності міститься у частині третій статті 244 Цивільного кодексу України, за якою довіреність - це письмовий документ, що видається довірителем представнику для засвідчення його повноважень перед третіми особами в процесі здійснення представництва.
Специфіка представництва за довіреністю в адміністративному судочинстві зумовлена його публічно-правовим та офіційним характером і визначена відповідними нормами ЦК України.
Для цього слід звернутися до положень Цивільного кодексу України, а також зважати на те, що за Конституцією України особа може діяти у порядку та у спосіб, що не заборонений законом, а органи державної влади - навпаки, лише у спосіб, що передбачений законом.
Згідно з частиною 1 статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Відповідно до положень статті 238 Цивільного кодексу України представник (у тому числі і за довіреністю юридичної особи) може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Як передбачено статтею 246 Цивільного кодексу України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами
Варто зазначити, що за національним законодавством (частина друга статті 81 ЦК України) юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного та публічного права.
Згідно із ч. 7 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.
В матеріалах, що були подані до суду, представник позивача Сакун А.О., подаючи від імені ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» позовну заяву, надала на підтвердження своїх повноважень копію довіреності на представництво інтересів Товариства від 11.12.2024 року.
Однак, при цьому представником не було надано трудового договору, укладеного із позивачем ПрАТ «СК «Арсенал Страхування», що позбавляє суд можливості пересвідчитись у належних повноваженнях Сакун А.О.
Так, доказами підтвердження повноважень брати участь у справі в порядку самопредставництва працівник (юрисконсульт) має надати суду: докази того, що особа обіймає певну посаду (наказ, трудовий договір), а також докази, які дозволяють встановити обсяг повноважень вказаної посадової особи (статут, положення, трудовий договір (контракт).
При цьому, у відповідному трудовому договорі (контракті) має міститись положення щодо повноважень юрисконсульта на представництва інтересів юридичної особи в суді.
Відсутність відповідних положень у трудовому договорі (положенні/посадовій інструкції) є підставою для відмови у допуску до участі у справі.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 07 лютого 2020 року у справі № 17/495-08.
Крім того, надання правової допомоги без укладання договору про надання правової допомоги в письмовій формі, зокрема лише на підставі довіреності, не допускається, крім випадків, передбачених у Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Поки адвокатська діяльність у встановленому законом порядку не припинена, укладання договору про надання правової допомоги слід вважати передбаченим законом професійним обов'язком адвоката. Правова позиція викладена у постанові Великою палатою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 817/66/16.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що звернення до суду з використанням правничої допомоги інших осіб, зокрема, адвоката, при реалізації права на справедливий суд (стаття 131-2 Конституції України, стаття 4 Господарського процесуального кодексу України та статті 7, 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») передбачає надання до суду належних доказів дійсної волі особи, що є учасником справи, на уповноваження іншої особи на право надання правничої допомоги. Такі докази повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності такого уповноваження на момент вчинення певної процесуальної дії (докази повинні бути в оригіналі або у формі копії, якісно оформленої особою, що є учасником справи), а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень представника, що делеговані йому особою, яка реалізує право на справедливий суд (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 23.08.2018 року у справі № 805/4297/17-а).
Враховуючи вище зазначене, суд доходить висновку, що представником позивача на підтвердження своїх повноважень не надано належних та допустимих доказів на здійснення представництва інтересів позивача, що унеможливлює встановлення повноважень Сакун А.О., яка уповноважена діяти від імені Товариства.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 175, 177, 185, 258-261, 353 Цивільного процесуального кодексу України, суддя -
Позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування - вважати неподаною та повернути позивачеві.
Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Позивач має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення позивачу даної ухвали суду.
Суддя: В.І. Галаган