Справа №:755/18302/24
Провадження №: 6/755/188/25
"07" березня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Гаврилової О.В.,
за участю секретаря - Василенко В.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за поданням Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, -
05 березня 2025 року представник Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) - Кидонь Євгеній Вікторович звернувся до суду з поданням, в якому просить тимчасово обмежити у праві виїзду за кордон, без вилучення паспорта для виїзду за кордон, громадянку України ОСОБА_2 .
Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що на примусовому виконанні у Дніпровському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) знаходиться виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання ухвали № 755/18302/24 виданої 29.10.2024 Дніпровським районним судом міста Києва про визначити час та місце побачень і спілкування малолітньої дитини ОСОБА_3 з батьком - ОСОБА_1 : - під час навчального процесу малолітньої ОСОБА_3 - першого та третього тижня кожного календарного місяця з 11 год. 50 хв. п'ятниці, але не раніше фактичного часу закінчення занять в Гімназії №99 м. Києва згідно затвердженого розкладу, до 08 год. 30 хв. понеділка, але не пізніше початку занять в Гімназії №99 м.Києва згідно затвердженого розкладу, за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 без присутності матері; - під час перебування малолітньої ОСОБА_3 на весінніх, осінніх, зимових та літніх канікулах - першого та третього тижня кожного календарного місяця з 19 год. 00 хв. п'ятниці до 19 год. 00 хв. неділі, за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 без присутності матері.
Зобов'язати ОСОБА_2 передавати малолітню дитину ОСОБА_3 батьку - ОСОБА_1 адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 протягом навчального періоду за адресою місця її навчання, а саме: АДРЕСА_3 , а протягом перебування малолітньої ОСОБА_3 на весінніх, осінніх, зимових та літніх канікулах за адресою: АДРЕСА_4 відповідно до визначеного судом часу побачень та спілкувань. 13.11.2024 державним виконавцем, керуючись вимогами ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», винесена постанова про відкриття виконавчого провадження. 15.11.2024 року державним виконавцем здійснено вихід за адресою, визначеною виконавчим документом, а саме: АДРЕСА_3 та встановлено, що сторони виконавчого провадження досягли домовленості, що стягувач забере дитину 16.11.2024 року та поверне 17.11.2024 року, а боржниця, в свою чергу, не буде чинити перешкод про що свідчить акт державного виконавця від 15.11.2024 року. 06.12.2024 року державним виконавцем здійснено вихід за адресою, визначеною виконавчим документом, а саме: АДРЕСА_3 та встановлено, що боржниця не чинить перешкод, передає дитину стягувачу, однак дитина відмовляється йти про що свідчить акт державного виконавця від 06.12.2024 року. 20.12.2024 року державним виконавцем здійснено вихід за адресою, визначеною виконавчим документом, а саме: АДРЕСА_3 та встановлено, що у визначений ухвалою суду час боржниця відсутня за визначеною адресою., вимоги ухвали суду не виконано. Звернення до Відділу про можливі зміни у розкладі навчання дитини - відсутні. На телефонний дзвінок державного виконавця боржниця не відповіла. Того ж дня державним виконавцем, керуючись статтями 64-1, 75 Закону України «Про виконавче провадження» винесено штраф за невиконання рішення суду. Державним виконавцем, зі свого боку, вжито усіх, передбачених чинним законодавством заходів примусового виконання рішення суду, однак, у зв'язку зі свідомим невиконанням боржницею своїх обов'язків, які вона має змогу виконати, та зобов'язань, покладених на неї, ухвала суду досі залишається невиконаною. Зазначене має негативні наслідки, як для стягувача, так і держави в цілому, оскільки реальне виконання рішення суду є одним з показників ефективності роботи державних органів та сприяє зміцненню авторитету держави. Беручи до уваги вищевикладене, враховуючи необхідність виконання покладеного на державного виконавця державою обов'язку щодо вжиття всіх передбачених законодавством заходів задля своєчасного та повного виконання Боржником рішення суду, з огляду на умисне ухилення Боржником своїх обов'язків та зобов'язань, покладених на нього рішенням суду, яке є негайним до виконання, виникла нагальна потреба у зверненні до суду з проханням застосувати до боржниці юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
06 березня 2025 року подання передано в провадження судді Гаврилової О.В. на підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 05 березня 2025 року.
У відповідності до ч.4 ст.441 ЦПК України ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.
Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) повідомлений про день, час та місце розгляду подання належним чином - за вказаними в поданні засобами зв'язку, в судове засідання представника не направив, заяв чи клопотань до суду не подав.
Як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути подання за відсутності представника Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ).
Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК, суд розглянув справу за відсутності учасників справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Вивчивши доводи подання та дослідивши подані держаним виконавцем документи, надані на його обґрунтування, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1, 3 ст.441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Судом установлено, що на виконанні у Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) перебуває виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2024 року у справі №755/18302/24, якою частково задоволено заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову, визначено час та місце побачень і спілкування малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком - ОСОБА_1 :
- під час навчального процесу малолітньої ОСОБА_3 - першого та третього тижня кожного календарного місяця з 11 год. 50 хв. п'ятниці, але не раніше фактичного часу закінчення занять в Гімназії №99 м.Києва згідно затвердженого розкладу, до 08 год. 30 хв. понеділка, але не пізніше початку занять в Гімназії №99 м.Києва згідно затвердженого розкладу, за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , без присутності матері;
- під час перебування малолітньої ОСОБА_3 на весінніх, осінніх, зимових та літніх канікулах - першого та третього тижня кожного календарного місяця з 19 год. 00 хв. п'ятниці до 19 год. 00 хв. неділі, за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , без присутності матері.
Зобов'язано ОСОБА_2 передавати малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьку - ОСОБА_1 протягом навчального періоду за адресою місця її навчання, а саме: АДРЕСА_3 (місцезнаходження навчального закладу), а протягом перебування малолітньої ОСОБА_3 на весінніх, осінніх, зимових та літніх канікулах за адресою: АДРЕСА_4 , відповідно до визначеного судом часу побачень та спілкувань.
З доданих до подання копій матеріалів з виконавчого провадження вбачається, що державним виконавцем було вжито низку дій, спрямованих на примусове виконання виконавчого документу, зокрема, залучено представників органу опіки та піклування для участі у проведенні виконавчих діях.
За змістом п.19 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.
Тобто, Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Саме по собі невиконання боржником самостійно зобов'язань не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього судовим рішенням обов'язків. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
Разом з тим, відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов'язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій, щоб якнайскоріше задовольнити інтереси стягувача та позбутися обмежувальних заходів.
Свобода пересування гарантована статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі Конвенція), частина друга якої передбачає: «Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною». Разом з тим, частиною 3 вказаної статті передбачено, що на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Так, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, які обмежують свободу пересування наступним чином:
- У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82);
- Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordov. Italy), скарга № 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlikv. Hungary), скарга № 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121). Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин;
- Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 124 і рішення Європейського Суду "Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии", § 35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 р. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70);
- Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 року за справою "Ле Конт, Ван Лейвені ДеМейере проти Бельгії" (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, § 60)."
Тобто, застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов'язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
У свою чергу, відповідно до п. 5 ч.1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань.
Юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду передбачені саме за ухилення від виконання зобов'язань, а не за наявність факту їх невиконання.
При цьому, під ухиленням від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, слід розуміти такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним таких обов'язків у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.
Отже, аналізуючи наведені норми законодавства, суд вважає, що тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, та має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Крім того, наявність самого лише невиконаного зобов'язання не наділяє державного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України. Факт ухилення боржника має підтверджуватись сукупністю належних доказів, які державний виконавець повинен подати до суду.
Разом з тим, відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми (ст. 77-80 ЦПК України).
Частинами 1, 2, 5 статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За матеріалами подання вбачається наступне.
06.12.2024 державним виконавцем було складено акт, в якому встановлено, що боржник не чинить перешкод, передає дитину стягувачу, однак дитина відмовляється.
20.12.2024 державним виконавцем було складено акт, в якому встановлено, що у визначений ухвалою час боржник відсутня за вказаною в ухвалі адресою, вимоги ухвали не виконано.
Цього ж числа державним виконавцем було винесено постанову про накладення на боржника штрафу.
17.01.2025 державним виконавцем було складено акт, в якому встановлено, що дитина відмовляється йти до батька.
07.02.2025 державним виконавцем було складено акт, в якому встановлено, що боржник передає дитину, однак дитина відмовляється йти до стягувача.
Цього ж числа державним виконавцем було складено акт, в якому зафіксовано, що стягувачем та боржником була досягнута домовленість про зміну часу, визначеного в ухвалі суду.
21.02.2025 державним виконавцем було складено акт, в якому встановлено, що боржник не перешкоджає в передачі дитини, однак дитина відмовляється йти до стягувача.
Отже, наявні в матеріалах справи документи вказують на те, що боржник лише один раз - 20.12.2024 ухилилась від виконання ухвали суду і вжиті державним виконавцем заходи (накладення на боржника штрафу) виявились дієвими, оскільки з січня 2025 року боржник не ухилялась від виконання ухвали суду про забезпечення позову - передавала дитину батьку, яка відмовлялась йти бо стягувача. При цьому, матеріали подання не містять доказів здійснення боржником впливу на таку поведінку дитини.
Таким чином за матеріалами подання факт ухилення боржника від виконання судового рішення є недоведеним.
Слід зауважити, що звернення державного виконавця до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України повинно бути крайнім заходом, який застосовується до боржника, коли державним виконавцем вже виконані всі можливі дії щодо примусового виконання судового рішення, оскільки це веде до обмеження конституційного права громадянина на свободу пересування.
За викладених обставин, суд приходить до висновку про відсутність визначених законом підстав для тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України. Тому подання не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження», статтями 2, 4, 5, 8, 10, 12, 13, 18, 260, 353, 354, 441 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
У задоволенні подання Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: