07 березня 2025 рокуСправа №: 695/3834/24
Номер провадження 3/695/63/25
07 березня 2025 рокум. Золотоноша
Суддя Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області Бойко Н.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, що надійшла із Золотоніського РВП ГУНП в Черкаській області, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, РНОКПП в матеріалах справи відсутній, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
До Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області надійшли матеріали адміністративної справи із Золотоніського РВП ГУНП в Черкаській області про притягнення до адміністративної відповідальності гр. ОСОБА_2 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Водій ОСОБА_2 21 вересня 2024 року о 12 годині 55 хвилини в с.Гельмязів, вул. Корольова керував мотоциклом Днепр-11, державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп"яніння (запах алкоголю з порожнини рота, нерозбірлива мова). Від огляду на стан сп"яніння у встановленому законом порядку в медичному закладі та за допомогою алкотестера Драгер відмовився.
Своїми діями гр. ОСОБА_2 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
У судове засідання ОСОБА_2 не з'явився, про день, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином шляхом направлення рекомендованих повідомлень на адресу його проживання.
Крім того, на офіційному сайті Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області було неодноразово розміщено оголошення про виклик особи, яка притягається до адміністративної відповідальності до суду.
Крім того, судом неодноразово застосовувався примусовий привід в судове засідання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, виконання яких було покладено на Золотоніський РВП ГУНП в Черкаській області, проте постанови суду органом поліції виконані не були, оскільки згідно рапорту т.в.о. заступника начальника С.Пірко в ході виконання постанов суду було здійснено виїзд за адресою проживання ОСОБА_2 : за адресою: АДРЕСА_1 , але останній був відсутній за місцем проживання, та двері будинку ніхто не відчинив.
Таким чином, судом вживались всі належні та можливі заходи для повідомлення ОСОБА_2 про день, місце і час розгляду справи.
Згідно ст.268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У рішеннях Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року в справі «Пономарьов проти України», «Олександр Шевченко проти України» (Заява N 8371/02) від 26.04.2007 (п.27) «Трух проти України" (заява N 50966/99) від 14 жовтня 2003 року наголошено на тому, що особа в розумні інтервали часу має вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження.
Процесуальна поведінка ОСОБА_2 , який жодного разу не з'являвся у судові засідання, свідчить про зловживання процесуальними правами та свідоме затягування ОСОБА_2 розгляду справи з метою спливу строку притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченого ст. 38 КУпАП та уникнення відповідальності за вчинене правопорушення.
На думку суду неодноразова неявка особи, що притягається до адміністративної відповідальності до суду, яка повинна добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, свідчить про безпідставне умисне затягування справи, нівелює завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст.1 КУпАП).
Намагання шляхом зловживання процесуальними правами уникнути відповідальності за правопорушення не сприяє законності і не свідчить про сумлінне виконання ОСОБА_1 своїх обов'язків та відповідальності перед суспільством, а також суперечить положенням Конституції України про те, що кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості (ст. 23); кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч.6 ст. 55); кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ч.1 ст. 68).
З огляду на те, що при повідомленні про місце і час розгляду справи, судом були вжиті всі необхідні та можливі заходи щодо унеможливлення порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_2 , зважаючи на вимоги ст.268 КУпАП, яка не передбачає обов'язкової участі особи при розгляді справи за ст. 130 ч. 1 КУпАП, а також з урахуванням принципу судочинства, зазначеного в практиці Європейського Суду з прав людини, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суд вважає за необхідне провести розгляд справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного.
Так, суд зобов'язаний виконувати завдання Кодексу України про адміністративне правопорушення, передбачені ст. 1 КУпАП, у якій зазначено, що завданням Кодексу України про адміністративне правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушення, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що санкції, які згідно національному законодавству Договірних держав не входять у сферу кримінальних покарань, можуть вважатися такими в світлі положень Конвенції. У своїх рішеннях у справах «Малофєєв проти Росії від 30 травня 2013 року», «Малиге проти Франції від 23 вересня 1998 року», «Озтюрк проти Германії» ЄСПЛ визнав адміністративні правопорушення кримінальними злочинами, які підпадають під гарантії статі 6 Конвенції.
Крім того, у п. 21 свого рішення у справі «Надточий проти України від 15 травня 2008 року» ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Як зазначено в преамбулі Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р., з наступними змінами, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ.
Згідно з вимогами ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасого затримання транспортного засобу, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов"язок щодо збирання доказів, в силу вимог ч.2 ст.251 КУпАП покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 КУпАП.
Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 2 Закону України Про Національну поліцію завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Згідно ст.31 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-VIII поліція може застосовувати превентивні заходи серед яких: перевірка документів особи, опитування особи, застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки.
Згідно з вимогами ст. 40 цього Закону поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Також, відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року (Далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно вимог ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, статтею 53 цього Закону передбачено, що юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.
Відповідно до п. 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України, від 10.10.2001 № 1306 водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Об"єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 ч.1 КУпАП є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Диспозицією ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Так, порядок проходження огляду водіїв на стан сп'яніння регламентується ст. 266 КУпАП та Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом МВС України та МОЗ України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року.
Відповідно до ч.ч. 2,3,4 ст. 266 КУпАП огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. Перелік закладів охорони здоров'я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.
Огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров'я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров'я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського. Кожний випадок огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, у закладі охорони здоров'я реєструється в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.
Крім того, згідно ст.266 ч.5 КУпАП проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.п.2,3 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп"яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі-Інструкції), затвердженої наказом МВС України та МОЗ України за №1452/735 від 09.11.2015 року, огляду на стан сп"яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі-поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп"яніння згідно з ознаками такого стану.
Ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Отже, поліцейський вправі пред'явити до водія транспортного засобу вимогу пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану сп'яніння за наявності підстав вважати, що водій перебуває в стані, зокрема, алкогольного сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Відповідно до вимог п.п.6,7 Розділу І Інструкції огляд на стан сп"яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі спеціальні технічні засоби).
У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведенного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров"я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Розділом 2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України 10.10.2001 року за №1306 передбачено обов'язки водіїв транспортних засобів.
Згідно з п.1.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України 10.10.2001 року за №1306 учасники дорожнього руху зобов"язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємо ввічливими.
Відповідно до п.1.9 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України 10.10.2001 року за №1306 особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до Розділу X «Особливості оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 130 КУпАП» Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», затвердженої Наказом МВС України від 07.11.2015 № 1395, у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису (а в разі неможливості застосування таких засобів у присутності двох свідків) складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Також, згідно з п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року № 14 (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19 грудня 2008 р.), судам слід ураховувати, що відповідальність за ст.130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника, який проводять згідно з Інструкцією про порядок використанням технічних засобів. Якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп'яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному під відеозапис та/або у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що обставини адміністративного правопорушення та вина ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП підтверджується сукупністю зібраних та наявних у справі доказів, досліджених у судовому засіданні, а саме:
- протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №401953 від 21.09.2024, згідно якого водій ОСОБА_2 21 вересня 2024 року о 12 годині 55 хвилини в с.Гельмязів, вул. Корольова керував мотоциклом Днепр-11, державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп"яніння (запах алкоголю з порожнини рота, нерозбірлива мова). Від огляду на стан сп"яніння у встановленому законом порядку в медичному закладі та за допомогою алкотестера Драгер відмовився. Під час складання працівником поліції протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ст.130 ч 1 КУпАП ОСОБА_2 був присутній, копію даного протоколу отримав. Зауважень або заперечень на цей протокол та дії працівників поліції ОСОБА_2 не зазначив, підписав його.
У відповідності до національного законодавства протокол про адміністративне правопорушення, в силу положень статті 251 КУпАП є предметом оцінки суду у якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді судом справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
З урахуванням правової позиції, викладеній в рішенні ЄСПЛ по справі «карелін протии російської федерації» протокол про адміністративне правопррушення не може визнаватись автоматично недопустимим доказом, а підлягає оцінці із сукупністю з іншими доказами.
З урахуванням викладеного, суд приймає протокол про адміністративне правопорушення як належний і допустимий доказ.
Зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини підтверджуються такими доказами, а саме:
- направленням на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 21.09.2024 до КНП «Золотоніська багатопрофільна лікарня», згідно якого інспектором СРПП Золотоніського РВП Бондаренко Я.О. були виявлені у водія ОСОБА_3 ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, нерозбірлива мова та даний водій відмовився від проходження огляду на стан сп"яніння у медичному закладі;
- копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3099339 від 21.09.2024 за ч. 2 ст. 126 КУпАП стосовно ОСОБА_2 за керування транспортним засобом не маючи права керування, без мотошолому та без полісу обов"язкового страхування наземних транспортних засобів.
Крім того, винуватість ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП підтверджується відеозаписами з нагрудної відеокамери (відеореєстраторів), використання яких передбачено ст. 40 Закону України «Про національну поліцію» та Інструкцію про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них», затвердженої наказом Департаменту патрульної поліції від 03.02.2016 року №100, та були досліджені у судовому засіданні, на яких зафіксовано обставини вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, під час відеофіксації, в результаті чого був складений стосовно нього протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
З відеозаписів судом встановлено, що поліцейські неодноразово вказували ОСОБА_2 на наявність у нього ознак алкогольного сп'яніння та пропонували пройти відповідний огляд. Однак ОСОБА_2 на пропозиції працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транпортного засобу та в закладі охорони здоров'я, протягом тривалого часу чіткої відповіді не надавав та вказаний огляд не проходив, демонструючи поведінку, яка, на думку суду, свідчить про умисне затягування часу, та створення умов за якими він фактично не надавав згоду на проходження такого огляду як на місці, так і в закладі охорони здоров'я, за передбаченим порядком та у відповідності до Інструкції, однак не заперечуючи, що він дійсно перебуває в стані алкогольного сп'яніння, що вірно розцінено працівниками поліції, як його відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння.
При цьому суд зауважує, що майже увесь час, зафіксований на відеозаписах ОСОБА_2 поводить себе зухвало, агрессивно, відмовляється відповідати на всі пропозиції поліцейських як щодо представитися для встановлення його особи та надання документів, так і щодо проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
При цьому по зовнішніх ознаках водія видно, що він очевидно пребуває в стані сп'яніння: у нього млява нерозбірлива мова, порушена координація рухів.
Із переглянутих відеозаписів судом встановлено, що працівниками поліції, на місці зупинки транспортного засобу повідомлено ОСОБА_2 про виявлені у нього ознаки алкогольного сп'яніння.
Отже, саме таку поведінку особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 суд і розцінює як умисні, цілеспрямовані дії на ухилення від проходження огляду на стан сп'яніння, і які не пов'язані з іншими обставинами.
Суд зазначає, що відеозаписи є повними та вичерпно інформативними, носять безсторонній характер, позбавлені упередження та суб'єктивного ставлення і надають можливість повно та об"єктивно дослідити обставини вчиненого правопорушення, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Відеозапис є належним та допустимим доказом, оскільки згідно з приписами п.1 ст.40 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-VIII поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою, зокрема, попередження, виявлення або фіксування правопорушення.
Додані до протоколу про адміністративне правопорушення відеозаписи відповідають вимогам ст.251 КУпАП, оскільки є показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Будь-яких даних, які б спростовували винуватість ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченогоч. 1 ст.130 КУпАП, що підтверджується вказаними вище доказами, суду не надано.
Досліджені докази послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності їхнього розуміння обставин, з приводу яких вони отримані, добровільності та істинності позиції, оскільки вони достатньо вагомі (переконливі), чіткі (точні), узгоджені між собою (без суперечностей), а тому достовірні, і підстав їм не довіряти у суду немає.
Підстав вважати ці докази такими, що отримані з порушенням встановленого законом порядку, і давали б підстави визнавати встановлені обставини недійсними, у суду немає.
Під час огляду відеозаписів було встановлено, що з боку працівників поліції відсутні будь-які ознаки впливу на ОСОБА_2 та упередженості до нього з боку зазначених осіб. Дії працівника поліції в частині правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_2 не оскаржував в передбаченому законом порядку. Заперечень до адміністративного матеріалу по складеному протоколу про адміністративне правопорушення не подав. Відсутність в матеріалах справи наданих ОСОБА_2 доказів оскарження дій працівників поліції вказує на погодження ним зі складеним відносно нього протоколом.
Зокрема, винесена відносно ОСОБА_2 постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №3099339 від 21.09.2024 за ч. 2 ст. 126 КУпАП за керування транспортним засобом не маючи права керування, без мотошолому та без полісу обов"язкового страхування наземних транспортних засобів не була оскаржена в порядку Кодексу адміністративного судочинстава, що безумовно свідчить про погодження ОСОБА_2 з даною постановою, якою зафіксовано у тому числі і факт керування транспортним засобом.
В даному випадку, підстави вважати, що ОСОБА_2 перебуває у стані алкогольного сп'яніння у інспектора поліції були в наявності. Так, інспектором поліці було встановлено, що у водія ОСОБА_2 відчувається різкий запах алкоголю з порожнини рота та запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння в установленому законом порядку на місці за допомогою газоаналізатора або в лікарні.
Для фіксування факту відмови водія пройти огляд на стан сп'яніння достатньо зафіксувати його відмову за допомогою технічного пристрою на який здійснюється безперервний відеозапис. При цьому закон передбачає необхідну присутність двох свідків у тому випадку, якщо не можливо застосувати технічні пристрої для здійснення такого виду відеозапису.
Дослідженими матеріалами справи достовірно встановлено факт відмови водія ОСОБА_2 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння (на місці події та в найближчому медичному закладі) що також зафіксовано на нагрудну боді-камеру та об'єктивно підтверджується відеозаписом, який додано до матеріалів справи. Ніякі обставини чи причини не звільняють водія від проходження такого огляду, відмова від проходження огляду має наслідком адміністративну відповідальність за ст.130 ч.1 КУпАП, за таких обставин докази перебування в стані сп'яніння для правильного розгляду справи не потрібні.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП., оскільки останній, порушив вимоги п.п. 2.5 Правил дорожнього руху України 21.09.2024 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які досліджені у судовому засіданні та не викликають у суду сумнівів, оскільки вони є логічними, послідовними та узгоджуються між собою.
Суд зазначає, що підстави для притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, передбаченої ст.130 ч. 1 КУпАП, обґрунтовані та визначені законом, оскільки ОСОБА_2 , відмовившись від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, порушив вимогу п. 2.5 ПДР України, а відтак вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до п. 2 розділу ІІ Інструкції № 1395 від 07.11.2015, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання, які долучаються до протоколу.
ОСОБА_2 будь-яких зауважень щодо порушень поліцейськими законодавства при складанні протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП та про невідповідність внесених до протоколу даних не заявляв.
Вказаний протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою на те особою - працівником поліції із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст.256 КУпАП, протокол підписаний уповноваженою особою, що оформила протокол та особою, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Перевіркою матеріалів провадження порушень при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не встановлено, поліцейським протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 401953 від 21.09.2024 стосовно ОСОБА_2 складений в установленому законом порядку, відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, поліцейським було виконано вимоги ст.266 КУпАП та запропоновано пройти ОСОБА_2 огляд на стан сп'яніння на місці скоєння адміністративного правопорушення, або у найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на проведення такого огляду, що відповідає вимогам п.8 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп"яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року №1103, на що ОСОБА_2 відмовився.
Враховуючи те, що у ОСОБА_2 було достатньо часу для виявлення реального бажання для проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп"яніння або на місці зупинки транспортного засобу, або у відповідному медичному закладі, проте такого бажання вказаною особою фактично виявлено не було, будь-яких переконливих дій щодо наявності бажання пройти огляд на стан сп"яніння ОСОБА_2 не вчинив, а також аналізуючи докази по справі з точки зору їх допустимості, об'єктивності та достатності, за відсутності будь-яких суперечностей, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 на час інкримінованих подій був особою, яка порушила п. 2.5 Правил дорожнього руху.
Суд звертає увагу на те, що норми чинного законодавства не передбачають, що будь-яке формальне недотримання вимог законодавства про адміністративні правопорушення під час складання протоколу про адміністративне правопорушення тягне необхідність визнання доказів недопустимим. Натомість національне законодавство та практика ЄСПЛ зобов'язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи допущене порушення КУпАП є істотним та яким чином воно перешкоджало й забезпеченню та реалізації прав і свобод особи.
Судом не встановлено порушень фундаментальних прав і свобод ОСОБА_2 під час складання протоколу про адміністративне правопорушення.
В ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов"язкова до застосування як джерело права.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини.
Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 21.07.2011 по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих не спростованих презумпцій факту.
У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18.06.2015, заява № 10705/12) ЄСПЛ відзначив таке: «Суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою, така доведеність може випливати із сукупності ознак чи не спростованих презумцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
Європейський суд з прав людини у складі Великої палати у рішенні по справі «OHalloran and Francis v. The United Kingdom» [GC] no. 15809/02 і 25624/02ECHR 29 червня 2007 року, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
У рішенні «Шмауцер протии Австрії» від 23.10.1995 року ЄСПЛ зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення».
Поряд з цим, ЄСПЛ відносить до кримінально-правової санкції й позбавлення прав на управління транспортним засобом, оскільки право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності, що вимагає додержання процедурних гарантій, визначених Конвенцією і викладених у Рекомендації No R (91), зокрема: забезпечення права особи на захист, в тому числі: знати про можливість застосування адміністративної санкції та про факти, які ставляться їй в провину, мати достатньо часу для підготовки свого захисту, отримати інформацію про характер доказів, зібраних проти неї, обов"язок адміністративного органу нести тягар доказування є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов"язку доводити свою непричетність до вчинення порушення (рішення ЄСПЛ у справі «Маліге проти Франції» від 23.09.1998 року).
Системний аналіз вищезазначеної практики ЄСПЛ свідчить про те, що гарантії ст.6 Конвенції поширюються також на осіб, які вчинили діяння, що відповідно до національного законодавства хоч і не є злочинами, але визнаються кримінальними у конвенційному значенні.
За таких обставин, встановлюючи наявність адміністративного правопорушення в діях особи, щодо якої складено протокол, та даючи оцінку фактичним даним, наявним в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вина ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, повністю доводиться поза розумним сумнівом дослідженими у судовому засіданні доказами, які на переконання суду є належними та допустимими, повністю узгоджуються між собою та відповідають дійсним фактичним обставинам справи встановленим у судовому засіданні.
Суд зауважує, що матеріали справи містять достатню кількість доказів, які дають підстави суду дійти вказаного вище висновку. Доказів на спростування даних, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, судді не надано.
При цьому, суд враховує особу ОСОБА_2 , виходячи з того, що останній відповідно до довідок Золотоніського районного управління поліції ГУНП в Черкаській області до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП протягом 2023-2024 років не притягався.
При накладенні стягнення, суд враховує характер вчиненого правопорушення, особу ОСОБА_2 , ступінь його вини та майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Обставин, що згідно ст. ст. 34, 35 КУпАП, пом'якшують та обтяжують відповідальність правопорушника ОСОБА_2 за вчинене адміністративне правопорушення, суд не вбачає.
Відповідно до положень ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчинення нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням особи та ступеню вини ОСОБА_2 , характеру та суспільної небезпеки вчиненого ним правопорушення, суд вважає, що на ОСОБА_2 необхідно накласти стягнення в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що в грошовому еквіваленті становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, що є достатньою мірою відповідальності з метою його виховання, а також запобігання вчиненню нових правопорушень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.130 КУпАП стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, яке передбачене санкцією зазначеної статті КУпАП, є основним стягненням, а не додатковим.
При цьому, суд звертає увагу, що адміністративне правопорушення, передбачене ст.130 КУпАП, відноситься до тих правопорушень, яке за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та є небезпечним як для самого правопорушника, так і для інших учасників дорожнього руху.
Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті адміністративного стягнення. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети стягнення щодо запобігання вчиненню нових правопорушень як особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом. Так, внаслідок порушення особою правил безпеки дорожнього руху створюється реальна небезпека для життя і здоров'я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров'ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього рухув майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.
Накладення адміністративного стягнення на у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, відповідає санкції ч.1 ст.130 КУпАП, вимогам ст.33 КУпАП щодо загальних правил накладення стягнення за адміністративне правопорушення, є співрозмірним скоєному адміністративному правопорушенню, особі правопорушника та не містить його альтернативних видів.
Положеннями ст. 40-1 КУпАП передбачено, що у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується судовий збір особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення з правопорушника підлягає стягненню судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що з 01.01.2024 року складає 605,60 грн.
Доказів того, що ОСОБА_2 відноситься до осіб, які підлягають звільненню від сплати судового збору суду не надано, а відтак, з нього належить стягнути судовий збір у сумі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень шістдесят копійок).
Керуючись ст. ст. 9, 23, 30, 40-1, 130, 245, 252, 256, 280, 283, 284 КУпАП, ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», -
ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що в грошовому еквіваленті становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 (один) рік.
Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави у розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень шістдесят копійок).
Відповідно до ч. 1 ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення особі постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
У випадку несплати накладеного штрафу у передбачений законом строк, може бути застосовано подвійне стягнення штрафу в порядку ст. 308 КУпАП, тобто у випадку примусового виконання постанови суду.
Постанова може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду через Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області протягом 10 днів.
Суддя Бойко Н.В.