Справа № 172/60/25
Провадження № 2/172/31/25
07.03.2025 року Васильківський районний суд Дніпропетровської області в складі: головуючого судді - Філіппова Є.Є.
за участі секретаря судового засідання - Лук?яненко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Васильківка у відсутність сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами цивільну справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області про встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дитини батьком та перебування неповнолітньої дитини на утриманні батька дитини, -
До суду надійшов вищевказаний позов, в обґрунтування якого позивач вказує, що вони з відповідачкою перебували у шлюбі зареєстрованому 21 лютого 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Васильківського районного управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 21. Від шлюбу мають малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сторони не проживають разом. Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 19.07.2024 року шлюб між сторонами розірвано, визначено місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 , 1990 року народження за адресою його проживання. Відповідачка ОСОБА_2 уклала контракт із Міністерством оборони України про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового складу. На даний час позивач ОСОБА_1 повністю утримує та виховує свою неповнолітню доньку. Зазначає, що встановлення факту перебування неповнолітньої дитини на його самостійному вихованні та утриманні має для нього суттєве юридичне значення, оскільки дасть можливість реалізувати право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Іншого порядку встановлення такого факту законодавством України не передбачено, а про необхідність надання саме «рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини» міститься пряма вказівка в Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560. Просив встановити факт перебування на його самостійному утриманні та вихованні доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
13.01.2025 року ухвалою Васильківського районного суду Дніпропетровської області відкрито провадження у справі та розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження.
11.02.2025 року ухвалою Васильківського районного суду Дніпропетровської області залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору:орган опіки та піклування Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області.
26.02.2025 року ухвалою Васильківського районного суду Дніпропетровської області закрито підготовче провадження по справі та призначено до судового розгляду .
Позивач ОСОБА_1 до канцелярії суду подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі,
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, до канцелярії суду подала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги визнала в повному обсязі.
Представник третьої особи Павліченко С.В. надав суду заяву про розгляд справи у відсутність представника третьої особи.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв'язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.
Суд, вивчивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази за правилами ст. 89 ЦПК України, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1.ст.13 ЦПК України).
Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі зареєстрованому 21 лютого 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Васильківського районного управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 21.
ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_3 , в свідоцтві про народження якої ОСОБА_1 записаний батьком, ОСОБА_2 - матір'ю.
Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 19.07.2024 року шлюб між сторонами розірвано, визначено місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 , 1990 року народження за адресою його проживання.
ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, має частку у власності квартири, розташованої за вищевказаною адресою разом зі своїми батьками.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Васильківської селищної ради Дніпропетровської області від 05.06.2024 року № 142, розглянувши заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , додатні документи, виконавчий комітет селищної ради вирішив, що доцільно встановити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 , 1990 року народження за адресою його проживання. Матір дитини ОСОБА_2 , 1991 року народження може безперешкодно спілкуватися з дитиною, попередньо повідомивши про свої наміри батька дитини. Батько зобов'язується не перешкоджати спілкуванню дитини з матір'ю.
Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов проживання від 30.05.2024 року ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , санітарний стан будинку задовільний, умови проживання відповідають санітарно-гігієнічним нормам, у будинку забезпечено всі необхідні комунікації. У дитини є окрема кімната, місце для сну, навчання та розвитку, загальний прибуток сім?ї 80000 грн. Батьки наразі не проживають разом, між батьками складні відносини.
Відповідачка ОСОБА_2 27.11.2024 року уклала контракт із Міністерством оборони України про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового складу строком на три роки.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст.1 СК України).
У статті 7 СК України визначено, що суд при розгляді справ про регулювання сімейних відносин повинен забезпечити можливість здійснення прав дитини, які встановлені Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними правовими актами, визнаними в Україні та максимально можливо враховувати інтереси дитини.
Відповідно до ст.8 ЗУ «Про охорону дитинства» - кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
У ч.3 ст.11 ЗУ «Про охорону дитинства» закріплено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ст.3 «Конвенції про права дитини» від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
У принципі 6 Декларації прав дитини Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959 року закріплено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір'ю.
Згідно ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч.5 ст.157 цього Кодексу.
У ч.1 ст.15 ЗУ «Про охорону дитинства» закріплено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Відповідно до ст.153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
У частинах 1-3 ст.157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Стаття 160 СК України закріплює, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно зі ст.12 ЗУ «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ч.1 ст.180, ч.1 ст.181 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. При цьому визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини.
Тобто факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини. Аналогічна правова позиція була викладена Великою палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року по справі №201/5972/22.
При цьому доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане із настанням обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Аналогічна правова позиція була викладена Великою палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року по справі № 201/5972/22.
Так судом було враховано встановлені судовим рішенням обставини справи, за якими неповнолітня донька ОСОБА_3 , фактично з квітня 2024 року постійно мешкає із батьком, що позивач ОСОБА_1 одноосібно утримує свою доньку оскільки доказів утримання спільної для сторін дитини з боку матері суду не було надано.
Незважаючи на проживання матері окремо від дитини, це не впливає на обов'язок ОСОБА_2 піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, готувати її до самостійного життя, а також на її обов'язок утримувати неповнолітню доньку ОСОБА_3 до досягнення нею повноліття.
Крім того судом установлено, що встановлення факту самостійного виховання та повного утримання дитини батьком у судовому порядку надасть можливість позивачу виконати вимоги ч.3 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та на підставі п.4 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і в Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 отримати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Іншого порядку встановлення такого факту законодавством України не передбачено, а про необхідність надання саме «рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини» дійсно міститься пряма вказівка в Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560.
Тобто судом установлено, що позивачем ОСОБА_1 виконано закріплений у ст.ст. 12, 81 ЦПК України обов'язок з доведення належними, достатніми та допустимими доказами наявності обставин, які мають значення для справи і на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини батьком.
Згідно з ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Визнання позову відповідачем не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Враховуючи наведені вище вимоги закону, досліджені докази та встановлені на їх підставі обставин, виходячи з якнайкращих інтересів дитини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , про встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дитини батьком та перебування неповнолітньої дитини на утриманні батька дитиниобґрунтовані належними, достатніми та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь позивача судові витрати по справі в розмірі 1211 грн. 20 коп.
На підставі викладеного, принципу 6 Декларації прав дитини Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959 року, ст.ст.7, 19, 141, 153, 157, 160, 180, 181 СК України, ст.ч.8,11, 12, 15 ЗУ «Про охорону дитинства», керуючись ст.ст.4, 5, 12, 13, 76-82, 206, 258-259, 263-265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, Суд,
1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області про встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дитини батьком та перебування неповнолітньої дитини на утриманні батька дитини- задовольнити.
2. Встановити факт перебування на самостійному уриманні та вихованні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
3. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Васильківський районний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Є.Є. Філіппов