06 березня 2025 року
м. Київ
справа № 460/6797/24
адміністративне провадження № К/990/8863/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ Трансгаз" до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю "СВ Трансгаз" звернулось до суду з позовом, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23 травня 2024 року №752417000701, №752517000701, №752617000701, №752817000701, №7530/17002406, №7533/17002406.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2025 року, позов задоволено.
3 березня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2025 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Також обов'язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
У поданій касаційній скарзі, скаржник, як підставу касаційного оскарження вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає, що суди першої й апеляційної інстанції неправильно застосували норми підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14, пункту 54.2 статті 54, пункту 163.1 статті 163, пункту 164.2, пункту 164.5 статті 164, пункту 167.1, пункту 167.2 статті 167, пункту 168.1 статті 168, статтю 171, статтю 173.1, підпункту "а" пункту 176.2 статті.176 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 2 травня 2024 року у справі №320/3024/22.
Ці доводи фактично стосуються правомірності, на думку скаржника, нарахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору.
У справі №320/3024/22 Верховний Суд зробив висновок, що індивідуальна знижка на товар є додатковим благом, який має включатися до оподатковуваного доходу та належним чином оподатковуватися (мають утримуватися та сплачуватися податки та збори). Зважаючи на обов'язок юридичної особи нараховувати та сплачувати податок на доходи фізичних осіб при виплаті (наданні) будь-якого виду доходів, який надається фізичній особі, такий обов'язок розповсюджується на юридичну особу і у випадку наданні індивідуальної знижки фізичній особі при продажу товарів. Тобто, у випадку надання юридичною особою додаткового блага у вигляді індивідуальної знижки на товари фізичній особі, юридична особа набуває статусу податкового агента (продавця) по відношенню до фізичної особи (покупця). Відповідно, у юридичної особи виникає обов'язок протягом трьох днів з дня вчинення операції з індивідуальною знижкою нарахувати та сплатити від імені фізичної особи, якій надано індивідуальну знижку, податок на доходи фізичних осіб.
Натомість у цій справі № 460/6797/24, роблячи висновок про невідповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України податкових повідомлень-рішень, на підставі яких нарахований податок на доходи фізичних осіб та військовий збір, суди вказли, що:
- текстуальне тлумачення пункту «е» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України свідчить на користь того, що базою оподаткування ПДФО, а відтак і військовим збором, є: 1)вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначена за правилами звичайної ціни; 2) сума знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначена для такого платника податку. При цьому, у другому випадку, для того, щоб трактувати додаткове благо оподатковуваним доходом необхідна така сукупність умов: а) дохід отримано у вигляді знижки на товар (роботу, послугу); б) знижка застосована до звичайної ціни (вартості) товару (роботи, послуги); в) знижка є індивідуальною, тобто призначена лише для даного платника податку;
- з урахуванням вимог підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України, звичайною ціною при реалізації платником податків власних основних фондів - транспортних засобів, вважається ціна таких транспортних засобів, визначена сторонами договору. Також вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін, якщо зворотного не доведено;
- податковим органом не доведено, що ціна транспортних засобів реалізованих платником податку, не відповідала рівню ринкових цін, адже ціна визначена договорами купівлі-продажу, де стороною яких було ТОВ «СВ Трансгаз», відповідно ціна транспортних засобів вважається звичайною ціною, а прирівнювання показника звичайної ціни до показника залишкової вартості основного засобу, в розрізі застосування такого показника як об'єкта оподаткування за пункту «е» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є помилковим.
Суд звертає увагу на те, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду. Скаржник повинен зазначити висновок щодо застосування якої норми права в ній викладено, а також обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Разом з тим, Відповідач у контексті висновків щодо застосування чи не застосування підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України до відповідних правовідносин так і не обґрунтував подібності правовідносин у цій справі та у справі, на неврахування висновків якої є посилання в касаційній скарзі.
Покликаючись на висновки Верховного Суду у інших справах, Відповідач не доводить також подібності правовідносин.
Крім того, Відповідач наводить доводи, що спрямовані на встановлення обставин у справі та оцінки доказів, зокрема, у контексті способу пошуку покупців Позивачем, що не є належним обґрунтуванням передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження.
Суд також звертає увагу, що Відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у повному обсязі й відмовити у задоволенні позовних вимог.
Натомість наведена контролюючим органом підстава касаційного оскарження (пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України), хоч і у спосіб, що не визначений КАС України (про що зазначено вище), стосується лиш двох податкових повідомлень-рішень щодо нарахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору.
Натомість судами першої апеляційної інстанцій досліджувалось питання щодо правомірності шести податкових повідомлень-рішень.
У касаційній сказі Відповідач наводить доводи щодо правомірності чотирьох податкових-повідомлень-рішень, а саме від 23 травня 2024 року №752517000701, №752617000701, №752417000701, №752817000701 взагалі безвідносно до передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України підстав касаційного оскарження, що не узгоджується з вимогами процесуального законодавства.
Усталеною є позиція Верховного Суду про те, що вимогам касаційної скарги щодо скасування судових рішень і ухвалення нового про відмову в позові має кореспондувати викладення у касаційній скарзі підстав для оскарження судових рішень у взаємозв'язку із усіма висновками, які стали підставою для задоволення позову. Тобто, вимоги касаційної скарги мають бути сформульовані і відповідати їх безпосередньому обґрунтуванню.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
Суд вважає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою (наведенням) конкретних висновків суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Мають бути також зазначені правові висновки Верховного Суду, стосовно конкретних норм права, які за наявності подібних правовідносин не враховані судом апеляційної інстанції.
Зазначене у сукупності свідчить про те, що наведені скаржником у касаційній скарзі доводи не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ Трансгаз" до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію цієї ухвали суду надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Є. Блажівська