про відмову у відкритті касаційного провадження
05 березня 2025 року
м. Київ
справа №500/1449/24
адміністративне провадження № К/990/6578/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Стародуба О.П. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області
на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2025 року
у справі №560/1449/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якій просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №192650010487 від 11 січня 2024 року про відмову у призначенні їй пенсії за віком в частині періодів роботи з 01 січня 1992 року по 20 грудня 1996 року у Санепідемстанції Октябрського району міста Караганди та з 27 грудня 1996 року по 21 січня 2003 року у Виробничому кооперативі "Восход";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до її страхового стажу вказані періоди роботи;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити їй пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058) з 23 грудня 2023 року.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2025 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 11 січня 2024 року №192650010487 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 01 січня 1992 року по 20 грудня 1996 року у Санепідемстанції Октябрського району міста Караганди та з 27 грудня 1996 року по 21 січня 2003 року у Виробничому кооперативі "Восход" відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 17 грудня 1984 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03 січня 2024 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058 та прийняти рішення.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області 17 лютого 2025 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №500/1449/24, які передбачені частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а, 01 жовтня 2019 року у справі №804/3646/18, від 21 грудня 2019 року у справі №663/574/17, від 21 лютого 2020 року у справі №291/99/17, від 06 листопада 2023 року у справі №560/764/21; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Так, у касаційній скарзі відповідач наводить висновок Верховного Суду, що не був врахований судами першої і апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях, викладений у постанові від 06 листопада 2023 року у справі №560/764/21, у якому зазначено, що саме по собі зарахування до страхового стажу періодів роботи на території рф не може бути підставою для врахування заробітку, отриманого за вказаний період, без підтвердження належними доказами відрахувань із заробітної плати позивача в пенсійний фонд рф, а також утримання відповідних податків із його заробітної плати.
Колегія суддів вважає нерелевантним посилання на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 06 листопада 2023 року у справі №560/764/21, оскільки обставини цієї справи та справи, зазначеної скаржником з метою обґрунтування підстав касаційного оскарження, виникли за різних фактичних обставин, у різні періоди часу з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування. Так, висновок у справі №560/764/21 сформований у період чинності Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, укладеного між Україною і рф для встановлення права на пенсію.
Також посилаючись на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а, 01 жовтня 2019 року у справі №804/3646/18, від 21 грудня 2019 року у справі №663/574/17 відповідач зазначає, що зобов'язання зарахувати та призначити пенсію за віком є формою втручання в дискреційні повноваження та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Суд також вважає нерелевантними посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а (предметом спору було призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2), від 01 жовтня 2019 року у справі №804/3646/18 (предметом спору було призначення пенсії за віком з урахуванням заробітної плати для обчислення пенсії, військової служби, стажу зазначеного у трудовій книжці, як непрацюючому пенсіонеру), від 21 грудня 2019 року у справі №663/574/17 (предметом спору було рішення про відмову в призначенні пенсії за віком та зобов'язання відповідача здійснити запити щодо одержання відсутніх для призначення пенсії документів, призначити і виплачувати пенсію за віком), так як обставини цієї справи та справ, зазначених скаржником з метою обґрунтування підстав касаційного оскарження, виникли за різних фактичних обставин, у різні періоди часу з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування.
Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об'єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Водночас Суд зазначає, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
До того ж, колегія вважає за необхідне зазначити, що справа №291/99/17 вирішена на користь фізичної особи. При цьому, залишаючи судові рішення без змін, Суд виходив з того, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії, що відповідає правозастосуванню у даній справі.
Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що наведені скаржником постанови та оскаржувані судові рішення, прийняті з урахуванням різних фактичних обставин справи, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Мотиви судів першої та апеляційної інстанцій, якими вони керувалися ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 17 липня 2019 року у справі №144/669/17, від 20 березня 2019 року у справі №688/947/17, від 21 лютого 2020 року у справі №291/99/17, про що зазначено в оскаржуваних судових рішеннях.
При цьому, касаційна скарга не містить доводів про помилковість врахування судами першої та апеляційної інстанцій вищенаведених висновків Верховного Суду, що свідчить лише про незгоду відповідача з ухваленими судовими рішеннями.
Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №500/1449/24, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 26 липня 2023 року у справі №440/786/23, від 31 липня 2023 року у справі №560/11189/22, від 10 серпня 2023 року у справі №300/424/23.
Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 355, 359 КАС України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2025 року у справі №560/1449/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді О.П. Стародуб
В.М. Шарапа