06 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/11778/24 пров. № А/857/25750/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.
Обрізка І.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року (головуючий суддя Москаль Р.М.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів, у справі №380/11778/24 за позовом ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
20 травня 2024 року ОСОБА_1 від імені якого діє представник Гомзяк А.А., звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного просив визнати неправомірними дії та зобов'язання вчинити дії, щодо нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні: невиплату індексації грошового забезпечення за період із 13.09.2021 року по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення та перерахунку грошового забезпечення - 27.04.2024, із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року позов задоволено частково.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що у даних правовідносинах для розрахунку виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення за період із 13.09.2021 року по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення та перерахунку грошового забезпечення - 27.04.2024 необхідно застосовувати норми трудового законодавства щодо індексації грошового забезпечення та нарахування грошового забезпечення за 2020-2021 роки з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, які охоплюються поняттям «всіх сум, що належать працівнику при звільненні» в розумінні статті 116 КЗпП, тому затримка їх виплати є підставою для стягнення з відповідача компенсації за затримку розрахунку на підставі ст. 117 КЗпП України. Щодо компенсації позивачу сум податку з доходів фізичних осіб з суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні то суд першої інстанції зазначив, що Порядок № 44 не застосовується до сум середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, оскільки ця виплата не пов'язана з виконанням позивачем обов'язків служби, а відтак не підпадає під випадки виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, які визначені цим Порядком, що є підставою у відмові щодо задоволення такої.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року та в задоволені позову ОСОБА_1 відмовити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що спірні правовідносини, які виникли між Національною академією сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного та позивачем регулюються не Кодексом законів про працю України, а спеціальним законодавством, а отже порядок, встановлений КЗпП України, відносно оплати праці та відповідальності за порушення цього порядку, до даних правовідносин не застосовується. Зазначає, що індексація грошового забезпечення не є постійною складовою грошового забезпечення і, оскільки не була нарахована позивачу, то не могла бути і виплаченою при його виключенні зі списків особового складу Національної академії. Крім того, індексація грошового забезпечення не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця, а є самостійним видом компенсаційних виплат. Відтак, навіть якщо допустити застосування аналогії закону до спірних правовідносин, як про це просить позивач, то норми статті 117 КЗпП не можуть бути застосовані до затримки здійснення виплат, які не входять до складу грошового забезпечення, що свідчить про безпідставність заявленого позову.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, відповідно до наказу начальника НАСВ імені гетьмана Петра Сагайдачного (по стройовій частині) № 238 від 13.09.2021 виключений із списків особового складу НАСВ та всіх видів забезпечення із 13.09.2021.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.11.2022 у справі № 380/10862/22, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.05.2023 року, адміністративний позов ОСОБА_1 щодо виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб та виплати грошового забезпечення з 30.01.2020 по 31.12.2020, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року та з 01.01.2021 по 13.09.2021 виходячи із розрахункової величини-прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року, з врахуванням виплачених сум задоволено.
Так, Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на виконання рішення суду у справі № 380/10862/22 нарахувала ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення та грошове забезпечення за 2020-2021 роки з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року в розмірі 152035,05 грн. Кошти надійшли на банківський рахунок позивача 27.04.2024, що підтверджується платіжними інструкціями № 807 та № 810.
Не погоджуючись з діями щодо невчасного нарахування та виплати грошового забезпечення позивач звернувся в суд з позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з таких мотивів.
Так, порядок та умови проходження служби військовослужбовцями, порядок та умови визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) регламентується спеціальним законодавством.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це зазначено у спеціальному законі.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, індексації) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд апеляційної інстанції вважає можливим застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби військовослужбовців.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352-ІХ), яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України.
Статтею 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-ІХ, яка була чинною на час виплати позивачу спірних сум грошового забезпечення) передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Іншими словами, після 19 липня 2022 року середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обмежений шістьма місяцями.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Натомість частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Якщо ж спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20.
З урахуванням характеру змін до статті 117 КЗпП України, які внесені Закон № 2352-ІХ і які набрали чинності 19 липня 2022 року, сутність цієї норми не змінилась.
Як це правильно встановлено судом першої інстанції, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.11.2022 у справі № 380/10862/22, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.05.2023 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково та: - визнано протиправною бездіяльність Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018; зобов'язано Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004; визнано протиправними дії Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 30.01.2020 по 31.12.2020 та з 01.01.2021 по 13.09.2021 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року та на 1 січня 2021 року відповідно; зобов'язано Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 по 31.12.2020, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року та з 01.01.2021 по 13.09.2021 виходячи із розрахункової величини-прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року, з врахуванням виплачених сум.
На виконання вказаного рішення суду відповідач провів нарахування і виплату позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 152 035,05 грн. Ці кошти надійшли на банківський рахунок позивача 27.04.2024, що підтверджується платіжними інструкціями № 807 та № 810, та не заперечується відповідачем.
Отже, оскільки повний розрахунок з позивачем проведено 27.04.2024, а не у день його звільнення з військової служби, а тому позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього заробітку за період затримки повного розрахунку.
Спірний період у цих правовідносинах з 13.09.2021 по 27.04.2024, а предметом спору є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу вказаної індексації.
Отже, період з 13 вересня 2021 року по 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто, без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосуватися принцип співмірності та, суд, відповідно, може зменшити таку виплату.
Період з 19 липня 2022 року по 27 квітня 2024 року регулюється вже на сьогодні чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями.
Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.
Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).
Середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата (п. 7 Наказ Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам»).
При вирішенні цієї справи суд першої інстанції дійшов висновку, що таким, що відповідатиме обставинам цієї справи середній заробіток за час затримки розрахунку становить 119 587,02 грн.
Суд апеляційної інстанції не піддає аналізу присуджену судом суму, оскільки як її розрахунок так і її розмір апелянтом в апеляційній скарзі не оспорюється, а тому в силу приписів ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції такій оцінку не надає.
Аналізуючи наведені обставини справи, зіставлені з правовим регулюванням спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції констатує, що оскільки спірні правовідносини пов'язані із затримкою розрахунку за період з дати звільнення, то для звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки такого розрахунку законодавцем встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня фактичного розрахунку.
З наявних матеріалів справи вбачається, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 27.04.2024, позивач звернувшись до суду з позовної заявою 20.05.2024, а відтак не пропустив визначений законом строк звернення до суду з даним адміністративним позовом, отже відсутні правові підстави для застосування процесуальних наслідків, передбачених п.8 ч.1 ст. 240 КАС України.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції про підставність стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Оскільки, сторонами не оскаржується в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові, а тому, в силу приписів ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції такому оцінки не надає.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення стаття 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено мотиви наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 380/11778/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко