06 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 348/3036/24 пров. № А/857/6190/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
з участю секретаря судового засідання Прачук І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові апеляційну скаргу адвоката Гайтанюк Мар'яни Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 20 січня 2025 року у справі №348/3036/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови,-
суддя в 1-й інстанції Гундяк Т.Д.,
дата ухвалення рішення 20.01.2025,
місце ухвалення судового рішення м. Надвірна,
дата складання повного тексту судового рішення 20.01.2025,
Позивач ОСОБА_1 (далі - апелянт, позивач), в інтересах якого діє представник адвокат Гайтанюк М.М., звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування позову зазначає, що 25.11.2024 о 10.27 год. на автодорозі М03 Київ-Харків Довжанський на 306 км в м. Решетилівка щодо нього інспектором взводу 2 роти 4 батальйону УПП в Полтавській області капітаном поліції Коваленко М.О. винесено постанову серії БАД №539149, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122, ч. 4 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20 400 грн.
Відповідно до постанови 25.11.2024 о 09.52 год. на автодорозі М03 Київ-Харків Довжанський на 306 км в м. Решетилівка, водій керував транспортним засобом зі швидкістю 75 км/год. та перевищив встановлені обмеження швидкості руху, вимірювання проводилося приладом ТruСаm 202 ТС001013, чим порушив п. 12.4 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України); керував, будучи позбавленим права керування таким транспортним засобом, чим порушив ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», постанову Кабінету Міністрів України №340. Об'єднано ст. 36 КУпАП, чим скоїв правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 122, ч. 4 ст. 126 КУпАП.
Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 в званні підполковника на посаді заступника командира мотопіхотного батальйону з тилу військової частини НОМЕР_1 .
Він разом з трьома військовослужбовцями військової частини 24.11.2024 тимчасово виконуючим обов'язки командира військової частини направлені у службове відрядження до АДРЕСА_1 , терміном з 24.11.024 до окремого розпорядження для виконання бойового розпорядження від 14.11.2024. Всі вони слідували разом з матеріально-технічними засобами та зброєю автомобілем, який надали волонтери і який ще на той момент не був зареєстрований за військовою частиною. Автомобіль мав вигляд напівфургона. В салоні автомобіля знаходився водій - старший сержант ОСОБА_2 та він. Інші два військовослужбовці знаходилися в задній частині автомобіля - в фургоні разом зі зброєю та речовим майном.
Із військової частини вони відбули 24.11.2024 о 23.30 год., рухалися всю ніч та о 09.30 год. - 09.45 год. проїжджали автодорогу М03 Київ-Харків Довжанський, 306 км, в м. Решетилівка Полтавської області. Оскільки водій автомобіля ОСОБА_2 дуже втомився і засинав за кермом, а зупинятися в дорозі на тривалий час було заборонено та інші військовослужбовці не вміли керувати автомобілем, то він був змушений сісти за кермо автомобіля, щоб дати можливість водію трохи перепочити та поспати.
Проїжджаючи м. Решетилівку Полтавської області, їхній автомобіль зупинив працівник поліції. На його запитання про причини зупинки автомобіля, поліцейський запитав, чому на автомобілі номери не військові, на що отримав пояснення. На твердження поліцейського, що позивач перевищив встановлені обмеження швидкості руху, він пояснив, що по дорозі передня панель автомобіля то загорялася, то гасла і що він через це був позбавлений можливості постійно контролювати точну швидкість. Після розмови з ним і огляду документів про відрядження, наданих позивачем, поліцейський відпустив його з іншими військовослужбовцями і він продовжив рух. Проїхавши незначну відстань, поліцейській автомобіль наздогнав їх. На твердження поліцейського, що він не має права керувати автомобілем, бо позбавлений права керування транспортними засобами, було надано пояснення щодо причин перебування його за кермом.
Однак, незважаючи на його пояснення про причини перебування за кермом та щодо перебоїв в роботі передньої панелі в автомобілі, працівник поліції виніс щодо нього оскаржувану постанову.
Вказує, що він перебував на військовій службі і виконував обов'язки військової служби. З метою виконання бойового розпорядження тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 він діяв в умовах крайньої необхідності - щоб не допустити вчинення втомленим водієм, який вже засинав за кермом, ДТП був змушений керувати автомобілем. Тому він не підлягав адміністративної відповідальності за ст. 126 КУпАП.
Поліцейський не показав йому результат вимірювання швидкості руху їхнього автомобіля, який рухався не швидко, і він намагався притримуватися швидкості 50-70 км/год., хоча передня панель в автомобілі то світилася, то гасла. В нього не було підстав вважати, що він перевищив встановлені обмеження швидкості руху.
Також згідно п. 2, 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та ст. 235-1 КУпАП у зв'язку з тим, що він 25.11.2024 перебував на військовій службі та виконував обов'язки військової служби справу за ч. 1 ст. 122 та за ч. 4 ст. 126 КУпАП вважає, що щодо нього питання про порушення правил дорожнього руху могли розглядати тільки посадові особи військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.
Крім того, поліцейським було незаконно здійснено зупинку транспортного засобу, з порушенням вимог ст. 35 Закону України «Про національну поліцію», допущено процесуальні порушення під час розгляду справи та винесення постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності, оскільки порушено його право на захист, розгляд справи відбувся в його відсутності, йому не оголошено постанову. Також поліцейський не встановив, чи належить до його компетенції розгляд даної справи, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи він винен в його вчиненні, чи підлягає він адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також - не з'ясував інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а оцінюючи докази не врахував, що він перебував на військовій службі і виконував обов'язки військової служби, з метою виконання бойового розпорядження тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 діяв в умовах крайньої необхідності.
Посилаючись на викладене, просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАД №539149, винесену 25.11.2024 інспектором взводу 2 роти 4 батальйону УПП в Полтавській області капітаном поліції Коваленком М.О. у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 122, ч. 4 ст. 126 КУпАП щодо нього, і закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 20.01.2024 у цій справі в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції сторона позивача оскаржила таке в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.
Зауважено, що позивач проходить військову службу в Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_1 в званні підполковника на посаді заступника командира мотопіхотного батальйону з тилу військової частини НОМЕР_1 . Не зважаючи на пояснення позивача ОСОБА_1 про причини перебування за кермом та щодо його перебування на військовій службі при виконанні військових обов'язків та пред'явлення документів про відрядження, а також того, що передня панель в автомобілі то світилася, то гасла, інспектор взводу 2 роти 4 батальйону УПП в Полтавській області капітан поліції Коваленко виніс щодо ОСОБА_1 спірну постанову.
Позивач діяв в умовах крайньої необхідності для виконання бойового розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 , зупинку транспортного засобу здійснено незаконно, з порушенням вимог Закону України «Про національну поліцію», оскільки позивачу не пред'явлено результати вимірювання швидкості руху їхнього автомобіля, позивач вважає, що інспектор винісши оскаржувану постанову, вийшов за межі своїх повноважень.
Крім того, враховуючи порушення поліцейським вимог ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», під час зупинки автомобіля, в силу правових принципів «плодів отруйного дерева» - всі здобуті докази поліцейськими у цій справі докази є недопустимими, а тому оскаржувану постанову слід скасувати.
Також зауважено, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, про те, що ОСОБА_3 можливо допитати в якості свідка у даній справі 20.01.2025 і що позивачем таке клопотання не заявлено безпідставно.
Судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що відповідну справу могли розглядати тільки посадові особи військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, а також поклав на позивача всю відповідальність за те, що вищестояще командування та командир ВЧ НОМЕР_1 несвоєчасно ввели в стрій ВЧ НОМЕР_1 автомобіль Volkswagen Transporter, яким під час виконання обов'язків військової служби в стані крайньої необхідності керував позивач.
Зауважено і про наявність процедурних порушень при складенні спірної постанови, у тому числі права на захист, а справу розглянуто у його відсутності.
Апелянт просив скасувати рішення суду першої інстанції від 20.01.2025 у цій справі та ухвалити нове про повне задоволення позову, провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
Від Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на апеляційну скаргу. Зазначено, що апеляційні вимоги є абсолютно безпідставні, а рішення суду першої інстанції є цілком законним, обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм процесуального та матеріального права.
Департамент просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції у цій справі - без змін.
Позивач та його представник в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити. Позивач повторно наголосив на тому, що виконував бойове завдання, яке його командування наказало виконати якнайшвидше. Саме у зв'язку з цим позивач був змушений замінити водія ОСОБА_2 , який тривалий час був за кермом.
Представник позивача зауважила, серед іншого, що транспортний засіб ще перебував на балансі благодійного фонду, однак вже проводилися заходи щодо його передачі військовій частині та остаточно такий передано 08.12.2024. З позиції представника позивача, оскільки транспорт хоч і не зазначений у посвідченні про відрядження, однак використовувався для виконання бойового завдання, а тому справу слід було передати для розгляду Військовій службі правопорядку. Також наголосила, що спершу транспортний засіб був справним, однак технічні несправності виникли в процесі його експлуатації.
Відповідач явки уповноваженого представника не забезпечив, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи чи іншого змісту не подавав.
За ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем правомірно було винесено оскаржувану постанову від 25.11.2024 серії БАД №539149, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122, ч. 4 ст. 126 КУпАП, а саме перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину та керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, тому в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.
Розглядаючи спір апеляційний суд виходить із такого.
Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 25.11.2024 інспектором взводу 2 роти 4 батальйону УПП в Полтавській області капітаном поліції Коваленко М.О. винесено постанову серії БАД №539149, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122, ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20 400 грн.
Згідно постанови 25.11.2024 о 09.52 год. на автодорозі М03 Київ-Харків Довжанський на 306 км в м. Решетилівка, водій: керував транспортним засобом зі швидкістю 75 км/год. та перевищив встановлені обмеження швидкості руху в населеному пункті на 25 км/год., швидкість руху вимірювалася приладом ТruСаm LТІ20/20 ТС001013, чим порушив п. 12.4 ПДР України; керував транспортним засобом, будучи позбавленим права керування таким транспортним засобом, чим порушив ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», постанову КМУ №340, об'єднано ст. 36 КУпАП, чим скоїв правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 122, ч. 4 ст. 126 КУпАП. До постанови додаються відео з бодікамери 462963, фото, відео ТruСаm ТС001013 (а.с.11).
Відповідно до посвідчення про відрядження від 24.11.2024 №3753, виданого ТВО командира військової частини НОМЕР_1 , підполковника ОСОБА_1 - заступника командира мотопіхотного батальйону з тилу військової частини НОМЕР_1 відряджено до АДРЕСА_1 для виконання бойового розпорядження, термін відрядження з 24.11.2024 до окремого розпорядження, слідує зі зброєю (а.с. 14).
Згідно посвідчення про відрядження від 24.11.2024 №3754, виданого ТВО командира військової частини НОМЕР_1 , лейтенанта ОСОБА_4 - помічника начальника штабу-начальника розвідки мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 відряджено до АДРЕСА_1 для виконання бойового розпорядження, термін відрядження з 24.11.2024 до окремого розпорядження, слідує зі зброєю (а.с. 15).
Відповідно до посвідчення про відрядження від 24.11.2024 №3755, виданого ТВО командира військової частини НОМЕР_1 , старшого сержанта ОСОБА_2 - командира господарського відділення взводу матеріального забезпечення мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 відряджено до АДРЕСА_1 для виконання бойового розпорядження, термін відрядження з 24.11.2024 до окремого розпорядження, слідує зі зброєю (а.с. 16).
Згідно посвідчення про відрядження від 24.11.2024 №3756, виданого ТВО командира військової частини НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_5 - старшого кухаря господарського відділення взводу матеріального забезпечення мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 відряджено до АДРЕСА_1 для виконання бойового розпорядження, термін відрядження з 24.11.2024 до окремого розпорядження, слідує зі зброєю (а.с. 17).
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.11.2024 №255 вищевказаних військовослужбовців вважати такими, що 24.11.2024 вибувають з пункту постійної дислокації до району виконання завдань до м. Павлоград. Знято їх з котлового забезпечення зі сніданку 25.11.2024 та наказано видати добовий набір сухих продуктів та бутильованої води з розрахунку на 7 (сім) діб (а.с 18).
Згідно копії реєстраційної картки транспортного засобу автомобіль Volkswagen Transporter, д.н.з. НОМЕР_2 , фургон-спеціалізований, категорія транспортного засобу В, належить НОМЕР_3 МБФ «Софія Київська» та зареєстровано 30.05.2024 (а.с. 56).
Відповідно до витягу з фотофайлу з приладу ТruСаm LТІ 20/20 ТС001013 від 25.11.2024 9:52:13 год. у населеному пункті м. Решетилівка Полтавської області за відповідними координатами, що підтверджені скріншотом з сервісу googlemaps, зафіксовано швидкість автомобіля Volkswagen Transporter, д.н.з. НОМЕР_2 на білому фоні, 75 км/год. при дозволеній швидкості 50 км/год. (а.с. 57-58).
Прилад ТruСаm LТІ 20/20 ТС001013 згідно свідоцтва про повірку від 28.08.2024 відповідає вимогам технічної документації на вимірювач, на цей тип засобів вимірювальної техніки видано сертифікат та експертний висновок, який дійсний до 24.12.2025 (а.с. 59-61).
Стороною позивача визнаються обставини встановлення обмеження швидкості до 50 км/год. у населеному пункті м. Решетилівка Полтавської області та щодо позбавлення позивача права керування транспортними засобами станом на 25.11.2024, на підтвердження яких стороною відповідача надано витяги з баз даних МВС та копію постанови Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08.02.2024, а також дані про встановлення знаків, зокрема і щодо вимірювання швидкості руху (а.с. 65, 69-71).
Згідно витягу з бази даних МВС від 08.01.2025 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 05.01.2021 видано посвідчення водія НОМЕР_4 , категорії А, В, строком дії до 05.01.2051, замість виданого посвідчення водія вперше від 27.12.2018, строком дії до 27.12.2020 (а.с. 67).
Відповідно до витягу з бази даних МВС від 08.01.2025 ОСОБА_2 , 16.08.2017 видано посвідчення водія НОМЕР_5 , категорії В, С1, С, строком дії до 16.08.2047 (а.с. 68).
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.12.2024 №2231-АГД введено в стрій автомобіль Volkswagen Transporter, номер кузова якого збігається з даними картки транспортного засобу автомобіля, д.н.з. НОМЕР_2 , військовий номер НОМЕР_6 , та закріплено водія.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_7 від 26.11.2023 позивач у період з 26.11.2023 по 07.12.2023 перебував у щорічній відпустці.
Допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_2 пояснив, що позивач є його безпосереднім командиром. 24.11.2024 десь о 23.30 год. вони виїхали з частини в означену місцевість. Рухалися вночі, його клонило на сон, він хотів спати, підполковник у Полтавській області сів на його місце. Десь у Полтавській області автомобіль зупинили патрульні, а потім зупинили другий раз і він розписався в документах, наданих поліцейським. Ухвалював рішення про те, що він водій, начальник штабу, завдання було поставлено чим скоріше, тим краще. Розмови позивача з поліцейськими не чув ні першого, ні іншого разу, бо був у напівсонному стані. Коли він їхав, то швидкість не контролював, бо прибори не показували.
Не погоджуючись із спірною постановою, позивач звернувся до суду із позовом.
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Згідно п. 1 розділу IV Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1395 від 07.11.2015, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.
Пунктами 4-5 Розділу І Інструкції №1395 передбачено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься в разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою, шостою, восьмою, десятою і одинадцятою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою і другою статті 121-3, частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 122, частиною першою статті 123, статтями 124-1, 125, частинами першою, другою і четвертою статті 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128 - 129, частиною першою статті 132-1, частинами третьою, шостою, восьмою, дев'ятою, десятою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140, частинами шостою, сьомою і восьмою статті 152-1 КУпАП поліцейськими підрозділів Департаменту патрульної поліції, територіальних (відокремлених) підрозділів територіальних органів поліції, поліцейські яких забезпечують безпеку дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах.
Разом з тим, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» правила дорожнього руху встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (ПДР України). Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.
Згідно з п.п. 3, 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення адміністративних правопорушень та припиняє їх; у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням ПДР України його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
У статті 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу, у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Своєю чергою, відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306.
Крім того, у п. 1.5 ПДР, вказано, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Разом з тим, п. 1.9 ПДР, зазначає, що особи, які порушують ПДР, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Як передбачено ч. 1 ст. 3 Закону України «Про національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
За змістом п. 1-2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про національну поліцію», поліцейський зобов'язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
Згідно ч. 1 ст. 287 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог ст. 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При накладенні стягнення необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність (частина друга статті 33 КУпАП).
Згідно з ч. 1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржувати постанову у справі. Крім того, у цій правовій нормі передбачено, що справа про адміністративне правопорушення повинна розглядатися в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; за відсутності такої особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У наведених положеннях КУпАП визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Водночас вказані положення є законодавчими гарантіями об'єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності.
Відповідно положень ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 280 КУпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Підставою притягнення до адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення.
Частиною 10 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» встановлено заборону керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Відповідно до п. 1.10 ПДР України водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
За вимогами п. 2.1. ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: a) посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної Гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон).
За ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Відповідно до ч. 4 ст. 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортним засобом, тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як встановлено судом, відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, 25.11.2024 о 09:52 год на автодорозі МОЗ Київ-Харків Довжанський на 306 км. в м. Решетилівка, водій керував транспортним засобом зі швидкістю 75 км/год. та перевищив встановлені обмеження швидкості руху, вимірювання здійснювалося приладом TruCam 202 ЕС001013, чим порушено п. 12.4 ПДР України; керував будучи позбавленим права керування таким транспортним засобом, чим порушено ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», постанову КМУ №340, об'єднано ст. 36 КУпАП, чим скоєно правопорушення передбачені ч. 1 ст. 122, ч. 4 ст. 126 КУпАП.
Відповідно до вказаної постанови на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20400 грн.
Відповідно до ст. 317 та 317-1 КУпАП особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права. Виконання постанови про позбавлення права керування транспортним засобом здійснюється шляхом вилучення посвідчення водія на строк позбавлення права керування транспортними засобами та внесення до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про позбавлення права керування транспортним засобом на строк, визначений постановою, та про вилучення посвідчення водія. Постанова про позбавлення права керування транспортними засобами виконується посадовими особами органів Національної поліції.
Згідно ст. 291 КУпАП постанова про позбавлення права керування транспортним засобом набирає чинності з наступного дня після закінчення строку на її оскарження, визначеного цим Кодексом, а у випадку такого оскарження - з дня набрання законної сили рішенням за результатами такого оскарження, яке винесено за наслідками розгляду справи по суті.
Згідно з постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08.02.2024 у справі №344/23257/23 позивача визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Вказана постанова набрала законної сили 20.02.2024.
Вказане свідчить, що станом на 25.11.2024 (дата складання оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД №539149) постанова Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області набрала законної сили та була чинною, а тому позивач не мав права керувати транспортним засобом.
Як вже було зазначено, згідно п. 1 ст. 247 КУпАП України обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є військовослужбовцем, проходить службу на посаді заступника командира мотопіхотного батальйону з тилу військової частини НОМЕР_1 , 25.11.2024 перебував у відрядженні та виконував обов'язки військової служби.
Водночас, позивач 25.11.2024 керував транспортним засобом Volkswagen Transporter, д.н.з. НОМЕР_2 , номерний знак якого зображений на білому фоні та який не є власністю Збройних Сил України, а належить громадській організації.
Згідно ст. 8 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» функції контролю за виконанням у Збройних Силах України вимог законодавства, зокрема з питань забезпечення безаварійного використання техніки; ведення обліку та розподіл номерних знаків, реєстрацію військових транспортних засобів Збройних Сил України, покладено на Службу правопорядку.
Згідно ст.235-1 КУпАП Військова інспекція безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України розглядає справи про вчинені водіями військових транспортних засобів - військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків правопорушення, передбачені частинами першою, четвертою і п'ятою статті 121, статтею 121-1, частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 122, частиною першою статті 123, статтями 124-1 - 126, статтею 132-1 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» військовослужбовцям Служби правопорядку під час виконання покладених на них завдань, зокрема, надається право вимагати від військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, військовозобов'язаних під час проходження ними зборів та від інших осіб у військовій формі одягу, звільнених з військової служби в запас або відставку з правом її носіння, дотримання громадського порядку, правил носіння військової форми одягу, припинення правопорушень, а також дій, що перешкоджають здійсненню завдань і функцій Служби правопорядку, а в разі невиконання зазначених вимог застосовувати заходи примусу, передбачені статтями 9-11 цього Закону.
Встановивши, що транспортний засіб, є військовим транспортним засобом, працівник поліції повинен вирішити питання щодо передачі матеріалів про правопорушення відповідним органам для вирішення питання про притягнення винного до дисциплінарної відповідальності, що зазначено в п.6 Розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1395 від 07.11.2015.
Так, п. 6 розділу І вказаної Інструкції визначено, що ри порушенні правил дорожнього руху водіями транспортних засобів Збройних Сил України або інших утворених відповідно до законів України військових формувань та Державної спеціальної служби транспорту - військовослужбовцями строкової служби штраф як адміністративне стягнення до них не застосовується. У цих випадках поліцейські передають матеріали про правопорушення відповідним органам для вирішення питання про притягнення винних до дисциплінарної відповідальності.
Своєю чергою у цій спірній ситуації, станом на момент події 25.11.2024 відповідний транспортний засіб належав саме громадській організації, не був військовим транспортним засобом та не відносився до Збройних Сил України. Доказів іншого до матеріалів справи не надано.
При цьому відповідний транспортний засіб Volkswagen Transporter, на якому рухався позивач, взято на облік військової частини НОМЕР_1 та закріплено за ним військовий номер НОМЕР_6 тільки 08.12.2024 і саме з цього моменту такий є військовим транспортним засобом та відноситься до Збройних Сил України.
Щодо безпідставності зупинки транспортного засобу під керуванням позивача, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те. що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди. кримінального чи адміністративного правопорушення; 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; 6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; 7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; 8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; 9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; 10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не помішували в митний режим транзиту; 11) якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених.
Суд першої інстанції правильно встановив, що позивач керував автомобілем Volkswagen Transporter, д.н.з. НОМЕР_2 , у населеному пункті м. Решетилівка Полтавської області зі швидкістю 75 км/год., тобто з перевищенням на 25 км/год., чим порушив п. 12.4, 12.9 ПДР, що зафіксовано в установленому законом порядку.
Так, п. 12.4, 12.9 ПДР передбачено, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Водієві забороняється:
а)перевищувати максимальну швидкість, визначену технічною характеристикою даного транспортного засобу;
б)перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6 та 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31 або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил;
в)перешкоджати іншим транспортним засобам, рухаючись без потреби з дуже малою швидкістю;
г)різко гальмувати (крім випадків, коли без цього неможливо запобігти дорожньо-транспортній пригоді).
Посилання позивача на те, що він намагався притримуватися швидкості 50-70 км/год., хоча передня панель в автомобілі то світилася, то гасла, і в нього не було підстав вважати, що він перевищив встановлені обмеження швидкості руху, не спростовують порушення ним п. 12.4, 12.9 ПДР, оскільки згідно пп. «г» п. 31.4.7. ПДР забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам - не працюють передбачені конструкцією спідометр, одометр, тахограф.
Оскільки позивач як водій порушив ПДР, поліцейським при зупинці транспортного засобу було дотримано вимоги ст. 35 Закону України «Про національну поліцію». Отже, твердження позивача про безпідставність зупинки транспортного засобу, так і про безпідставність усіх подальших дій працівника поліції визнані необґрунтованими підставно.
Крім того, до матеріалів справи не надано доказів, які б підтверджували, що відповідач при складанні постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122, ч. 4 ст. 126 КУпАП діяв не в спосіб, передбачений КУпАП, не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б спростовували факт вчинення позивачем правопорушення або доводили наявність обставини, що виключають адміністративну відповідальність.
Щодо перебування у стані крайньої необхідності, апеляційний суд зауважує таке.
Відповідно до ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності (стаття 17 КУпАП).
У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.
Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності.
Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
Отже положеннями КУпАП передбачено можливість звільнення особи від адміністративної відповідальності у випадках, коли вчинені нею дії, які мають ознаки правопорушення і за які КУпАП передбачена відповідальність, вчинені у стані крайньої необхідності.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.12.2018 у справі №686/5225/17.
Обов'язковими ознаками крайньої необхідності є вчинення дії: 1) з метою усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, 2) якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами, 3) якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази в розумінні вимог ст. 251 КУпАП, які б доводили, що керування останнім автомобілем будучи позбавленим права керування транспортним засобом є виправданим та терміновим у даному конкретному випадку, зважаючи на значну небезпеку та загрозу для життя та здоров'я інших учасників дорожнього руху.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки позивач покинув місце розгляду справи за власною ініціативи, а постанову направлено йому у встановленому порядку, порушення прав позивача не встановлено.
Таким чином, на дату 25.11.2024 позивач порушував правила дорожнього руху, не маючи права керувати транспортним засобом, будучи позбавленим цього права судом.
Так, поліцейський, вбачаючи порушення ПДР, відреагував на це належним чином та виніс постанову за порушення позивачем ч. 1 ст. 122, ч. 4 ст. 126 КУпАП.
Відтак, усі зазначені вище обставини свідчать про наявність у діях позивача відповідного складу правопорушення станом на момент складення спірної постанови
Згідно з ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Враховуючи наведене, інспектор патрульної поліції під час винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності позивача за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, діяв відповідно до покладених на нього повноважень, постанова винесена з дотриманням положень діючого законодавства України.
Наведені позивачем доводи не спростовують факт вчинення ним адміністративного правопорушення та не можуть бути тими обставинами, що звільняють його від відповідальності.
Отже, висновок про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122, ч. 4 ст. 126 КУпАП відповідає встановленим обставинам та матеріалам справи. Стягнення за адміністративне правопорушення накладено у межах, визначених санкцією ч. 4 ст. 126 КУпАП, що узгоджується з правилами передбаченими абз. 2 ст. 36 КУпАП (Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.).
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що при прийнятті оскарженого позивачем рішення про притягнення його до адміністративної відповідальності, інспектором поліції не було порушено порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення та прав позивача.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства по справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. У ній повинні бути докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, і вказано мотиви не взяття до уваги інших доказів, на які посилається правопорушник чи висловлені останнім доводи.
Положення ст. 7 КАС України передбачає, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Позиція сторін має бути визначеною юридично і доведеною безспірними доказами, якими в даній справі є конкретні документи та матеріали.
Разом з цим, на думку суду, позиція позивача у даній справі не є доведеною.
Кодекс адміністративного судочинства України передбачає не лише обов'язок суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч. 2 ст. 77 КАС України), але й обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 77 КАС України).
Аналіз наявних матеріалів справи та правових норм свідчить, що відповідачем обґрунтовано визнано позивача винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122, ч. 4 ст. 126 КУпАП та правомірно накладено на позивача адміністративне стягнення у виді штрафу, а доводи, на які посилається позивач, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Суд вважає, що відповідач діяв у спосіб, передбачений законами України та правомірно притягнув позивача до адміністративної відповідальності. У той час, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови.
Разом з тим, колегія суддів вказує, що питання правомірності та законних підстав використання приладу «TruСam» та процедури фіксації працівником поліції у вказаний час не оскаржується стороною позивача.
Повноваження адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, визначені ст. 286 КАС України.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Постанова винесена уповноваженою особою, яка мала право розглядати справу про адміністративне правопорушення, з дотриманням правил чинного законодавства, на підставі наявних доказів про адміністративне правопорушення, на основі яких було встановлено винність ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушень передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 4 ст. 126 КУпАП та немає підстав для скасування відповідної постанови, оскільки доказів, які мали спростувати факт наявності адміністративного правопорушення та обставини, що виключають адміністративну відповідальність, позивачем в межах розгляду даної справи не надано.
Таким чином, суд вважає, що постанова по справі про адміністративне правопорушення в даному випадку винесена у межах повноважень відповідача в порядок та спосіб визначений КУпАП із дотриманням встановленої процедури та з урахуванням усіх обставин у справі, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Підсумовуючи викладене у сукупності, судом апеляційної інстанції не встановлено невідповідності спірної постанови ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому така є правомірною, а позов таким, що задоволенню не підлягає.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені позивачем та його представником в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Ба більше, звертаючись до апеляційного суду зі скаргою, апелянтом фактично продубльовано вимоги позовної заяви.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 316 КАС України).
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог статті 139 КАС України немає.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 286, 308, 311, 313, 316, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу адвоката Гайтанюк Мар'яни Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 20.01.2025 у справі №348/3036/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення складено 06.03.25