04 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/21526/24 пров. № А/857/33148/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року про повернення позовної заяви (судді Братичак У.В., ухвалену у письмовому провадженні в м. Львів) у справі №380/21526/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 21.10.2024 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якому просить - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця - січня 2008 року для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення; - зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця - січня 2008 року для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення; - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 01.03.2018 по 31.12.2022 із застосуванням абз. абз. 4-6 п. 5 Постанови КМУ “Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17 липня 2003 р. № 1078; - зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.03.2018 по 31.12.2022 із застосуванням абз. абз. 4-6 п. 5 Постанови КМУ “Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17 липня 2003 р. №1078, а саме в розмірі 4032,80 грн./місяць.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 28.10.2024 позовну заяву залишено без руху, а позивачеві надано строк для усунення виявлених недоліків, а саме для подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та доказів поважності причин його пропуску.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 продовжено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви у справі №380/21526/24 щодо доказів поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду з цим позовом.
22.11.2024 від представника позивача до Львівського окружного адміністративного суду надійшла заява про поновлення процесуального строку, в якій зазначає, що позивачу в порушення норм трудового законодавства в день виключення зі списків особового складу відповідачем не надавалось повідомлень про нараховані та виплачені йому суми та складові грошового забезпечення. Такі відомості позивачу надано відповідачем лише 16.09.2024 року листом за вихідним №99/1029.
Оскаржуваною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року позовну заяву повернуто позивачу.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яка мотивована тим, що оскаржувана ухвала постановлена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду про повернення позовної заяви та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Вимоги апеляційної скарги, обґрунтовує тим, що лише 16.09.2024 відповідачем йому було надано письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільнені. Відповідно до вимог частини 2 статті 233 Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116), а тому висновки що строки передбачені нормами Кодекс законів про працю України позивачем не порушені з підстав того, що він отримав відповідні відомості лише 16.09.2024 року. При наданні оцінки щодо строків звернення до суду треба враховувати, що на теперішній час в Україні діє воєнний стан. Отже життя та праця в умовах воєнного стану є обставиною, що вочевидь порушує звичайний уклад життя та напряму впливає на будь-які строки у звичайному житті. Так слід корегувати день з врахуванням рівню небезпеки, пов'язаної з повітряними тривогами, оцінкою реальної загрози, прийнятті заходів, пов'язаних з забезпеченням безпеки родини та учасників процесу. Також Суд має врахувати, що законодавець при внесенні змін до статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку звернення до суду з трудовим спором, залишив незмінним положення статті 238 Кодекс законів про працю України. При цьому, під час розгляду справи треба врахувати, що можливий пропуск строку звернення до суду відбулися у зв'язку з неправомірними діями відповідача щодо не надання письмових документів під час звільнення позивача, а наданням таких відомостей відповіді лише 16.09.2024 року тобто з повним ігноруванням норм закону, також позивач під час проходження військової служби отримав значні поранення під час захисту України від збройної агресії російської федерації, значний час витратив на лікування та реабілітацію та отримав статус інваліда війни І групи, тобто він став особою з особливими потребами, що в свою чергу внесло певні корективи щодо можливості в повній мірі здійснювати ним захист своїх інтересів. Отже, при надані оцінки про строки звернення до суду, потрібно врахувати право особи на доступ до правосуддя, як гарантоване Конституцією України право. Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, надаючи оцінку поняттям “грошова винагорода», “одноразова грошова допомога при звільненні» та “оплата праці» і “заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: “Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті» Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21 та від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22. За змістом позовних вимог позивач просить зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 01 січня 2023 року станом на день зупинення дії Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік». Отже, предметом спору є стягнення індексації грошового забезпечення, спірні правовідносини щодо якої виникли до 19 липня 2022 року. Відтак судом першої інстанції мав враховувати статтю 233 КЗпП у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, яка не передбачала обмеження строку на звернення до суду із позовом про вирішення трудового спору. Суд першої інстанції мав врахувати, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №130 від 17.04.2023 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку з переміщенням до нового місця служби в/ч НОМЕР_2 . В свою чергу військова частина НОМЕР_2 з 17.04.2023 по 04.05.2024 (день звільнення позивача з лав Збройних Сил України) приймала безпосередню участь у відсічі збройної агресії російської федерації проти України на Запорізькому напряму, а сам позивач був безпосередньо залучений до відповідних заходів та не мав фактичної можливості звернутись ні до відповідача з відповідними запитами, ні до суду за захистом своїх законних прав та інтересів. Крім цього, 12.09.2023 позивачем під час виконання бойового завдання, пов'язаного з захистом Батьківщини, було отримано поранення потиличної дільниці, в період з 12.09.2023 по 18.01.2024 позивач проходив лікування після вогнепального поранення потиличної частини голови у різних медичних закладах, був виключений зі списків військової частини НОМЕР_2 лише 05.04.2024, а з 06.05.2024 надалі проходить лікування та реабілітацію, отримав І групу інвалідності.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи, що ухвалу суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку частини першої статті 312 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила таке.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 17.04.2023, згідно наказу №130 (аркуш справи 12).
08.08.2024 ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 щодо нараховування та виплати індексації грошового забезпечення під час проходження служби.
Відповідач, листом від 16.09.2024 року № 99/1029 надав відповідь, якою відмовив у задоволені вимог відповідача про перерахунок індексації грошового забезпечення, та надав відповідні відомості про належні виплати грошового забезпечення при звільнені як додаток до вищевказаного листа.
Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду із позовом.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до вимог частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з частинами першою та другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
При цьому, триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду та поважність пропуску цього строку з урахуванням наявної можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Апеляційний суд зазначає, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною п'ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з тим, Суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відмінений карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
Судом встановлено на підставі матеріалів справи, що позивача було виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 - 17.04.2023, тобто вже після набрання чинності Закон №2352-IX (19.07.2022), а у витязі з наказу №130 від 17.04.2023 містяться відомості про всі належні позивачу при звільненні види виплат, серед яких відсутні виплати, які є предметом даного позову (аркуш справи 12).
Колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, що доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав, а відсутність у позивача фахових знань у галузі права не перешкоджало йому скористатись професійною правничою допомогою.
Водночас, позивач вперше почав вчиняти активні дії, щодо отримання відомостей про складові свого грошового забезпечення за 2016-2022 роки лише в серпні 2024 року, а не після отримання відповідних сум грошового забезпечення та навіть не одразу після звільнення зі служби.
Верховний Суд в постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 вирішив відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №822/1928/18 про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді, а не після отримання виплати за відповідний період.
Так Верховний Суд зазначив, що отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен мав дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Суд також критично оцінює аргументи представника позивача про те, що спірні правовідносини виникли до 19.07.2022 (дати набрання чинності Законом №2352-IX), адже відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Таким чином, саме 17.04.2023 (дата виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ), є крайньою датою, коли позивач міг розраховувати на виплату відповідачем усіх не виплачених під час проходження військової служби сум та, відповідно, датою виникнення спірних правовідносин.
Колегія суддів звертає увагу на те, що індексація не є виплатою, яка виплачується виключно при звільненні, а нараховується щомісяця, тому позивачу мало бути відомо про її ненарахування або неправильне нарахування в складі грошового забезпечення, і він мав реальну можливість дізнатися про це раніше.
Також колегія суддів погоджується із висновком, який викладений в ухвалі від 18.11.2024 Львівського окружного адміністративного суду, що безумовно проходження позивачем військової служби в Збройних Силах України, лікування після вогнепального поранення, а також виконання бойових завдань під час воєнного стану є поважною причиною для поновлення пропущеного внаслідок цього строку звернення до суду, однак матеріалами справи підтверджується лише проходження позивачем лікування у період з 12.09.2023 по 18.01.2024, а також військової служби в Збройних Силах України по 05.04.2024.
Так, згідно з витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 №125 від 04.05.2024, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 05.04.2024. На підтвердження ж поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом за період після 05.04.2024 (дати звільнення зі Збройних Сил) по 21.10.2024 (дата звернення до суду з цим позовом), позивач не надав суду жодних доказів, як і не подав до апеляційного суду.
Колегії суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу, оскільки на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом за період після 05.04.2024 дати звільнення зі Збройних Сил по 21.10.2024 дата звернення до суду з цим позовом, позивач не надав до суду достатній і обґрунтованих доказів пропуску. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 04.10.2024 у справі №200/1643/24, від 10.10.2024 у справі №200/5937/23, від 29.01.2025 у справі №500/6880/23, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
В контексті наведеного суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими покликання скаржника на висновки Верховного Суду, висловлених у справах №460/17052/21, №260/3564/22, №460/17052/21 та №380/15245/22.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
У постанові від 19.05.2020 справа № 910/719/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Встановлюючи обов'язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, частина 5 статті 242 КАС презюмує застосування норм права у подібних правовідносинах.
Проте аналіз зазначених позивачем постанов Верховного Суду, на які зроблено посилання у апеляційній скарзі як на приклад іншого правозастосування, не дає підстав для висновку про те, що ці рішення прийняті у справах правовідносини у яких є подібними. Такі висновки були сформовані за наявності інших фактичних обставин, тому вказане не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства та, відповідно, правові позиції.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Практика Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ) свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа “Стаббігс на інші проти Великобританії», справа “Девеер проти Бельгії»).
Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення у справі “Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні “Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» ЄСПЛ зазначив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 328, 329, 331 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року про повернення позовної заяви у справі №380/21526/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
Р.Й. Коваль
Повний текст постанови складено 04.03.2025