Справа № 240/10478/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Леміщак Д.М.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
06 березня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
в травні 2024 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову у зарахуванні до страхового стажу період здійснення ним підприємницької діяльності з 05.01.1993 по 31.12.1997;
- зобов'язати відповідачів зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період здійснення підприємницької діяльності з 05.01.1993 по 31.12.1997 та провести перерахунок пенсії починаючи з 20.03.2024.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що з огляду на нормативні документи, які діяли на момент спірного періоду здійснення позивачем підприємницької діяльності з 05.01.1993 по 31.12.1997, можна зробити висновок, що ОСОБА_1 не міг здійснювати діяльність без реєстрації в органах Пенсійного фонду України як платник страхових внесків, тоді як органи Пенсійного фонду мали здійснювати контроль та перевірку правильності нарахування та сплати страхових внесків позивачем.
При цьому, у разі виявлення будь-яких порушень органи Пенсійного фонду повинні були провести перевірку та накласти відповідні фінансові санкції на позивача, а звіти про нарахування та сплату ОСОБА_2 страхових внесків за формою 4-ПФ мали зберігатися в органах Пенсійного фонду України.
На думку апелянта, суду першої інстанції не було надано доказів здійснення пенсійним органом своїх повноважень щодо перевірки наявних у нього відомостей про сплату впродовж 1993-1997 років страхових внесків позивачем та доказів отримання відповідачем додаткових документів чи допомозі позивачу в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірного періоду зайняття підприємницької діяльності до страхового стажу.
10.12.2024 та 11.12.2024 до суду надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких відповідач просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
20.12.2024 представником позивача додаткові пояснення у справі.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В02 № 339136 ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований як фізична особа-підприємець, дата проведення державної реєстрації 05.01.1993, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців № 20740170000008504, місце проведення реєстрації - Шевченківська районна у місті Києві державна адміністрація.
З виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 23.04.2014 вбачається, що основний вид економічної діяльності позивач здійснює за КВЕД 62.01 «Комп'ютерне програмування».
20.03.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Заява позивача в порядку екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Житомирській області, яким за результатами розгляду заяви позивачу була призначена пенсія.
У відповіді на адвокатський запит від 08.04.2024 № 2600-0202-8/73703 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило, що до страхового стажу не врахований період здійснення підприємницької діяльності з 05.01.1993 по 31.12.1997, оскільки позивачем не було надано документів, передбачених п. 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), тому відсутні правові підстави для зарахування вказаного періоду до страхового стажу.
У відповіді на адвокатський запит від 08.03.2024 № 6/26-15-24-01-19-08 ГУ ДПС у м. Києві зазначило, що ФОП ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебував на загальній системі оподаткування у період:
- з 01.01.1994 по 30.06.2004;
- з 01.01.2005 по 30.09.2006.
Надати інформацію щодо сплати єдиного внеску за період з 05.01.1993 по 01.10.2013 немає можливості.
Позивач, вважаючи, що спірний період здійснення підприємницької діяльності підлягає зарахуванню до страхового стажу, звернувся до суду з адміністративним позовом.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що до страхового стажу включаються періоди здійснення особою підприємницької діяльності за певних умов, а саме:
- до 01.05.1993 час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків;
- з 01.01.1998 по 31.12.2003 періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців при підтвердженні цього статусу довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування чи сплати фіксованого податку, або спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, або довідкою, виданою податковою інспекцією про перебування особи на обліку як суб'єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку; тобто особа має підтвердити статус підприємця і обрану систему обліку і звітності (через сплату єдиного податку, фіксованого податку), або сплату страхових внесків;
- з 01.05.1993 для осіб, які обрали загальний спосіб оподаткування, період провадження підприємницької діяльності до 01.07.2000 зараховується до страхового стажу за умови надання особою документів про сплату страхових внесків, а з 01.07.2000 періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням загальної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків
Судом встановлено, що в довідці форми ОК-5 щодо ОСОБА_1 містяться відомості про сплату страхових внесків починаючи з 1998 року.
У відповіді на адвокатський запит від 08.03.2024 № 6/26-15-24-01-19-08 ГУ ДПС у м. Києві зазначило, що ФОП ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебував на загальній системі оподаткування у період, зокрема з 01.01.1994 по 30.06.2004.
Таким чином, вказаний лист ГУ ДПС у м. Києві не підтверджує факти сплати страхових внесків в періоди здійснення підприємницької діяльності, а лише вказує на перебування позивача в зазначений період на загальній системі оподаткування.
Сторона позивача ні у позовній заяві, ні у відповіді на відзив не заперечила факту перебування позивача у цей період на загальній системі оподаткування.
Враховуючи, що у період з 1993 року по 31.12.1997 на законодавчому рівні було передбачено зарахування до страхового (трудового) стажу для обчислення пенсій період здійснення підприємницької діяльності за умови сплати підприємцями страхових внесків до Пенсійного фонду України, які підлягали обов'язковій реєстрації як платники внесків в органах пенсійного фонду, а позивачем доказів на підтвердження сплати страхових внесків за вказані періоди не надано, тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зарахування вказаних періодів до його страхового стажу.
Суд першої інстанції зазначив, що позивач не позбавлений можливості повторно звернутися до відповідача з заявою про зарахування страхового стажу, додавши до неї документи, які будуть підтверджувати сплату страхових внесків до пенсійного фонду в період здійснення підприємницької діяльності з 05.01.1993 по 31.12.1997.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема, Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом №1058-IV.
При цьому, пунктом 2 частини 1 статті 11 Закону № 1058-IV встановлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно із частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У відповідності до пункту «б» частини 1 статті 3 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом: особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно з пунктом 3-1 розділу XV Закону №1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
За змістом підпункту 2 пункту 2.1 Порядку №22-1 період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
Згідно з пунктом 4 Порядку №637 (у редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії) періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).
Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
Досліджуючи матеріали справи судом встановлено, що 20.03.2024 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення пенсії по віку згідно Закону України «Про загального обов'язкове державне пенсійне страхування».
До вказаної заяви позивачем долучено ряд документів на підтвердження здійснення підприємницької діяльності в період з 05.01.1993 по 31.12.1997:
-копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серія В02 №339136 від 05.01.1993 (а.с. 60);
-витяг з ЄРС для ФОП , зі змісту якого встановлену дату запису про проведення державної реєстрації - 05.01.1993 (а.с. 81);
-копію виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1 , дата державної реєстрації 05.01.1993 (а.с. 82);
-лист Головного управління ДПС у м. Києві від 08.03.2024 №20125/6/26-15-24-01-19-08, зі змісту якого вбачається, що державна реєстрація ФОП ОСОБА_1 здійснена 05.01.1993. Згідно документів, які містяться в обліковій справі, ФОП ОСОБА_2 перебував на загальній системі оподаткування, зокрема, в період з 01.01.1994 по 30.06.2004. Також, ГУ ДПС у м. Києві вказано, що згідно Закону України від 04.07.2013 року №406-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи», функції контролю за нарахуванням та сплатою єдиного соціального внеску покладено на Державну податкову службу починаючи з 01 жовтня 2013 року, у зв'язку з чим надати інформацію щодо сплати єдиного внеску ОСОБА_4 за період з 05.01.1993 по 01.10.2013 немає можливості (а.с. 74-76).
Надаючи оцінку вказаним документам, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані докази не підтверджують факту сплати страхових внесків в періоди здійснення підприємницької діяльності, в свою чергу лист Головного управління ДПС у м. Києві від 08.03.2024 №20125/6/26-15-24-01-19-08 містить інформацію щодо перебування позивача в зазначений період на загальній системі оподаткування.
При цьому, апеляційним судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 26.10.2018 у справі №643/20104/15-а, згідно якої належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
З метою повного та всебічного з'ясування обставин у справі, суд апеляційної інстанції ухвалою від 26.02.2025 витребував в Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві як суб'єкта владних повноважень, на пенсійному обліку в якому перебуває позивач докази, які б підтверджували сплату страхових внесків ОСОБА_1 у період з 05.01.1993 по 31.12.1997, враховуючи положення наступних інструкцій:
-з січня 1992 року - Інструкція про порядок сплати і обліку страхових та інших внесків підприємств, установ, організацій і громадян до Пенсійного фонду України затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 26 березня 1992 року № 2-1;
-з вересня 1994 року - Інструкція про порядок обчислення і сплати страхових внесків підприємствами, установами, організаціями та громадянами до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 10 червня 1994 року № 5-5;
-з вересня 1996 року - Інструкція про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 6 вересня 1996 року № 11-1;
- з липня 1999 року - Інструкція про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходжень до Пенсійного фонд України, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 03 червня 1996 року №4-6.
03.02.2025 на виконання вимог суду від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшла інформація, згідно змісту якої ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві з 04.02.1993. За період з 04.02.1993 по 31.12.1997 - інформація про систему оподаткування та звіти про нарахування/сплату страхового збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відсутня.
Тобто, на стадії розгляду справи в суді апеляційної інстанції судом вживались заходи з метою отримання інформації про сплату позивачем страхових внесків в спірний період, однак, враховуючи відсутність відповідних відомостей та документів, передбачених п. 2.1 Порядку №22-1 та п. 4 Порядку №637, які б підтверджували факт такої сплати, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для зарахування вказаних спірного періоду здійснення підприємницької діяльності до страхового стажу позивача.
Крім того, колегія суддів не може врахувати надані представником позивача документи, а саме: лист ДПС по м. Києву від 30.03.1995 №12-13/28 «Про наслідки перевірки листа підприємця ОСОБА_1 від 06.03.1995 року», довідку ДПС по м. Києву від 27.03.1995 про наслідки перевірки заяви підприємця ОСОБА_1 від 06.03.1995, оскільки вказані документи не свідчать про сплату страхових внесків у спірний період.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, у зв'язку з чим підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.
Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо відмови в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.