про повернення апеляційної скарги
Справа № 128/1405/24
05 березня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Сторчака В. Ю.
суддів: Граб Л.С. Матохнюка Д.Б.
перевіривши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 22 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Немирівського РУП ГУНП у Вінницькій області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
Відповідно до ухвали Вінницького районного суду Вінницької області від 22 квітня 2024 року позовну заяву позивача повернуто.
Не погодившись із судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.
Встановивши невідповідність апеляційної скарги вимогам ст.296 КАС України, Сьомим апеляційним адміністративним судом відповідно до ухвали від 09 січня 2025 року залишено апеляційну скаргу ОСОБА_1 без руху. При цьому особі, яка подала апеляційну скаргу, запропоновано в строк 10 днів з моменту отримання даної ухвали усунути недоліки апеляційної скарги.
20 лютого 2025 року до Сьомого апеляційного адміністративного суду надійшла заява скаржника на виконання вимог суду, в якій позивач просить звільнити його від сплати судового збору, посилаючись на майновий стан. До заяви додано відомість з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків та довідку пенсійного органу про неотримання пенсії.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши заяву скаржника, дійшов висновку про неповне виконання останнім вимог ухвали від 09 січня 2025 року та не надання суду належних і достатніх доказів відповідно до яких суд міг би розглянути клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Надаючи оцінку вказаній заяві, суд апеляційної інстанції враховує положення частини першої статті 133 КАС України, де відзначено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою звільнити від їх оплати повністю або частково.
Ця норма встановлює можливість полегшення судом тягаря судових витрат для осіб з низьким рівнем достатку. Положення такої норми спрямоване на те, щоб сплата судового збору не була перешкодою для доступу до суду малозабезпечених осіб, і слугує гарантуванню принципу рівності всіх осіб у правах щодо доступу до суду незалежно від майнового стану.
Водночас, згідно з статтею 8 Закону № 3674-VI, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. При цьому, варто зауважити, що звільнення від сплати судового збору є правом, а не обов'язком суду, при цьому суд, вирішуючи це питання, враховує майновий стан сторони, який є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану.
Відповідно до статей 1 та 2 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом; судовий збір включається до складу судових витрат; платники судового збору - це громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення.
Таким чином, судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Суд також виходить з того, саме на заявника покладається обов'язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення (відстрочення, розстрочення) від сплати судового збору; обов'язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов'язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.
При прийнятті таких висновків суд враховує положення пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким однією із основних засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. У зв'язку із цим обставини, пов'язані з небажанням сторони сплатити судовий збір, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення (відстрочення, розстрочення) від такої сплати.
Відповідно до пункту 11 Рекомендацій щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, що прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи, прийняття до судочинства не повинно обумовлюватися сплатою стороною державі будь-якої грошової суми, розміри якої нерозумні стосовно до даної справи; у тій мірі, в якій судові витрати є явною перешкодою для доступу до правосуддя, їх слід, по можливості, скоротити або анулювати.
Суд також враховує положення частини першої статті 139 КАС України, згідно з якими при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Окрім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.
У справі "Шишков проти Росії" (Shishkov v. Russia, заява № 26746/05, п. 108-112) Суд нагадує, право на доступ до суду не є абсолютним та може бути обмеженим; це допускається, оскільки право доступу за своєю природою вимагає державного регулювання, що може змінюватися в часі та на місці відповідно до потреб та ресурсів громади та окремих осіб (Ashingdane v. the United Kingdom, 8225/78, п. 57).
Разом з тим, Суд вважає, що встановлюючи таке регулювання, Договірні держави користуються певною свободою розсуду; застосовані обмеження не повинні обмежувати доступ, що залишається індивідууму таким чином або в такій мірі, що сутність права порушується; обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує законної мети і якщо не існує розумного співвідношення пропорційності між використаними засобами та метою, яку потрібно досягти; національні суди надають звільнення від судових зборів тим заявникам, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію (Marina v. Latvia, № 46040/07, п. 50, 52); такі особливості, як здатність заявника сплатити судові збори, та стадія розгляду справи, враховуються при оцінці того, чи був порушений доступ до суду (Paykar Yev Haghtanak Ltd v. Armenia, № 21638/03, п. 48); обмеження суто фінансового характеру, які абсолютно не пов'язані з перспективами успішності позову, повинні бути предметом особливо суворого розгляду з точки зору інтересів правосуддя (Podbielski and PPU Polpure v. Poland, № 39199/98, п. 65).
Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 686/114/16-ц, положення Закону України "Про судовий збір" не містять вичерпного й чітко визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи; у кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища ("Kniat v. Poland", заява № 71731/01, п. 44; "Jedamski and Jedamska v. Poland", заява № 73547/01, п. 63- 64).
При розгляді справ ЄСПЛ встановлює, чи був, з однієї сторони, дотриманий баланс між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи, та з іншої - правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема, правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді; для того, щоб гарантувати такий справедливий баланс, та, власне, зберегти безперебійне функціонування судової системи, суди мають можливість звільнити від судового збору тих заявників, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію ("Шишков проти Росії", № 26746/05, п. 111). Крім того, на переконання ЄСПЛ, при оцінюванні розміру судового збору слід обов'язково враховувати питання фінансової спроможності заявника його сплатити, а також обставини конкретної справи та стадію провадження (Kreuz v. Poland, № 28249/95, п. 60); підставою для рішення суду про звільнення від сплати судового збору може бути майновий (фінансовий) стан особи («FC Mretebi v. Georgia», № 38736/04, п. 47).
В даному ж випадку, заявляючи клопотання про звільнення від сплати судового збору позивачем не додано достатньо доказів, відповідно до яких суд може розглянути можливість звільнення скаржника від сплати судового збору, ураховуючи розмір річного доходу за попередній календарний рік, позаяк долучена до матеріалів апеляційної скарги відомість з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків та довідка пенсійного органу про неотримання пенсії, не дає можливості встановити розмір річного доходу апелянта за минулий рік.
Із зіставлення вимог закону з доводами позивача, наведеними для звільнення його від сплати судового збору, можна дійти висновку, що ним не надано доказів наявності підстав для звільнення від сплачення судового збору, визначених статтею 8 Закону № 3674-VI.
Окрім того, факт відсутності доходів не є апріорі підтвердженням наявності підстав для звільнення від сплати судового збору, оскільки скаржник може отримувати дохід із інших джерел, окрім заробітної плати, пенсії, бути працевлаштованим станом на дату подання клопотання про звільнення від сплати судового збору, отримувати виплати із центру зайнятості, тощо.
Аналогічна правова позиція з даного питання висловлена у Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.04.2022 року у справі № 9901/377/21.
Відповідно до частини першої статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Таким чином, сплата судового збору є обов'язком позивача, а тому зловживання правом на звільнення від сплати судового збору є неприпустимим.
Без пред'явлення документа, з якого можна буде визначити сукупний розмір річного доходу, розглянути заявлене клопотання неможливо. Для його вирішення скаржник має додати відповідні документи або сплатити судовий збір. До подання цих документів подальший розгляд апеляційної скарги неможливий.
На підставі підпункту 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI за подання до адміністративного суду апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З огляду на наведені вище норми законодавства за подання апеляційної скарги на ухвалу суду скаржник мав сплатити судовий збір у розмірі 3028 грн.
Суд зауважує, що апелянту було надано достатньо часу для виконання обов'язку зі сплати судового збору або ж надання достатніх доказів в підтвердження наявності підстав для звільнення від сплати судового збору, однак станом на 04 березня 2025 року вимоги суду, викладені в ухвалі від 09 січня 2025 року скаржником не виконанні.
Згідно з ч.2 ст.298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу, відповідно до яких апеляційна скарга підлягає поверненню скаржнику.
Керуючись ст.ст.169, 296, 298, 325, 328, 329 КАС України, суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 22 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Немирівського РУП ГУНП у Вінницькій області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди повернути особі, яка її подала.
2. Копію ухвали про повернення апеляційної скарги разом з апеляційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику.
3. Копію ухвали про повернення апеляційної скарги надіслати учасникам справи.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач Сторчак В. Ю.
Судді Граб Л.С. Матохнюк Д.Б.