Провадження № 22-ц/803/2025/25 Справа № 206/1711/24 Суддя у 1-й інстанції - Католікян М. О. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
04 березня 2025 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
головуючого судді: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
за участю секретаря Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2024 року (повний текст складено 09 жовтня 2024 року у м. Дніпро) у цивільній справі за поданням Самарського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса), про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, у якому зареєстровані діти, заінтересовані особи - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , -
У квітні 2024 року державний виконавець Самарського ВДВС у м. Дніпрі звернувся до суду із заявою про звернення стягнення на нерухоме майно боржника. Зазначав, що у його провадженні перебуває виконавче провадження з примусового виконання судового рішення про стягнення з боржниці ОСОБА_1 на користь стягувача аліментів на утримання малолітньої ОСОБА_3 .. За боржницею зареєстроване право власності на 7/10 часток домоволодіння АДРЕСА_1 . Дніпровською міською радою було відмовлено у наданні дозволу на реалізацію майна боржника. Станом на березень 2024 року заборгованість за аліментами по вказаному виконавчому провадженню складає 175 033,49 грн. Враховуючи викладене просив суд вирішити питання щодо надання дозволу на звернення стягнення на майно боржниці.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2024 рокузадоволено подання Самарського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса) та звернуто стягнення на належні ОСОБА_1 7/10 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , у якому зареєстрована малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виконавчому провадженні №67039556.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та відмовити державному виконавцю у задоволенні подання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти.
В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи. Зазначала, що суд у порушення вимог процесуального законодавства не повідомив її належним чином про розгляд справи та не залучив співвласника 7/10 житлового будинку - ОСОБА_5 на 3/10 частини якого звернуто стягнення. Вона та ОСОБА_5 проживають разом у зазначеному будинку та спільно користуються належною їм нерухомістю, тобто фактично виділ часток в натурі не відбувся. А тому вважала, що права ОСОБА_5 , як співвласника будинку також порушуються зверненням стягнення на частину такого будинку. Також зазначала, що будинок є її єдиним житлом, вона є вагітною, а тому суд прийнявши відповідне рішення позбавив її та ненароджену дитину житла та ще й під час повномасштабної війни. Враховуючи наведене також зазначала що не має можливості працевлаштуватись та вчасно сплачувати аліменти. Вважала, що акт від 17.09.2024 року, який ліг в основу оскаржуваної ухвали та яким встановлено відсутність мешканців у спірному домоволодінні не є належним та допустимими доказом, оскільки її ніхто не повідомляв про прибуття комісії 17.09.2024 року; не потрапивши до будинку не можливо зрозуміти чи в ньому хтось проживає; комісія не зазначила ПІБ сусідів, які стверджували про не проживання господарів у будинку. Крім того зазначала,що суд першої інстанції у порушення ч.7 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» надав дозвіл на реалізацію єдиного майна боржника, не врахувавши, що сума заборгованості зі сплати аліментів є меншою ніж 20 розмірів мінімальної заробітної плати.
Стягувачем ОСОБА_2 надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, як законну та обґрунтовану. Зокрема звертає увагу, що подання апеляційної скарги із значним пропуском строку на апеляційне оскарження є процесуальним зловживанням з боку ОСОБА_1 , а також на те, що при подачі апеляційної скарги апелянтом не було подано докази направлення її копій учасникам справи та не сплачено судовий збір. Також зазначає, що матеріали справи містять підтвердження про повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи, а її вагітність не може бути підставою для звільнення від сплати аліментів та відмови у зверненні стягнення на нерухоме майно. Звертає увагу, що довідка про вагітність ОСОБА_1 датована листопадом 2024 року, а оскаржувана ухвала постановлена у жовтні. Також зазначає, що ОСОБА_1 17.09.2020 року отримала частину будинку на підставі договору дарування, а реєстрація ОСОБА_4 відбулась у 2014 році. Крім того матеріали справи не містять відомостей щодо родинних зв'язків останніх. А тому з огляду на зазначене вважає, що дитина при зверненні стягнення на будинок не втратить права користуватись ним. Вважає доводи боржниці з приводу непогодження з актом від 17.09.2024 року надуманими та такими що не відповідають вимогам закону. Щодо розміру суми, яка підлягає стягненню за виконавчим провадженням, то вважає, що до неї входить заборгованість не тільки за сплату аліментів , а і штрафи та пеня, що у сукупності перевищують розмір стягнення за двісті тисяч гривень.
В судове засідання з'явилися ОСОБА_1 та її представник-адвокат Грачов М.С..Інші сторони в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчить довідка про доставку судової повістки до електронного кабінету ДВС та ОСОБА_2 , а також рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення у вигляді судової повістки ОСОБА_1 ..
Згідно із ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06.04.2021, ухваленим у цивільній справі №203/308/21, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей її віку щомісяця, починаючи від 25.01.2021 і до досягнення дитиною повноліття.
5 жовтня 2021 року на підставі виданого виконавчого листа Самарським відділом державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (правонаступником якого є Самарський відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було відкрите виконавче провадження №67039556.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 12.12.2023 №358120263, від 28.06.2024 року №384807395 боржниця 11.09.2020 року набула право власності на 7/10 часток домоволодіння АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформації, наданої відділом формування та ведення реєстру територіальної громади управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, у зазначеному домоволодінні від 22.07.2014 року зареєстрована малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
20 листопада 2023 року Лівобережна адміністрація Дніпровської міської ради своїм листом №6/11-259 відмовила державному виконавцю у наданні дозволу на відчуження належного боржниці нерухомого майна у зв'язку з реєстрацією у ньому малолітньої дитини.
Станом на 20.03.2024 року заборгованість зі сплати аліментів становить 126 822,50 грн., згідно постанови про накладення штрафу від 20.10.2022 року та постанови про накладення штрафу від 01.11.2023 року заборгованість складає 48 210,99 грн.
Згідно з актом виходу в сім'ю від 17.09.2024 року, складеним комісією управління-служби у справах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, домоволодіння АДРЕСА_1 зачинене, подвір'я занедбане, ознак проживання у ньому людей не встановлено. Зі слів сусідів господарі виїхали у 2023 році.
Задовольняючи подання державного виконавця та звертаючи стягнення на частину домоволодіння, яким володіє ОСОБА_1 , та в якій зареєстрована малолітня ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив із того, що державним виконавцем було дотримано порядок досудового врегулювання даного питання, визначений законом, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що малолітня ОСОБА_4 у домоволодінні фактично не мешкає, не є членом сім'ї боржниці, а, з огляду на прізвище, є членом сім'ї власника решти 3/10 домоволодіння - ОСОБА_5 ..
Суд апеляційної інстанції не погоджується із зазначеними доводами з огляду на наступне.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, -і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.
Державний виконавець, серед іншого, обґрунтовував подання тим, що у боржника на праві власності наявне майно у вигляді 7/10 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , що підтверджується наявними у справі документами та не заперечується сторонами. Однак у зазначеному домоволодіння зареєстрована малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Інша частина домоволодіння у розмірі 3/10 частки належить ОСОБА_5 , яка також прописана в цьому будинку разом із ОСОБА_6 ..
Таким чином встановлено, що ОСОБА_1 належить частка домоволодіння.
Особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, при цьому зацікавленою особою виступає є стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Разом з тим, стягувач не має права вчиняти дії, пов'язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. В свою чергу боржник, як зазначалося, не є зацікавленою особою, що має наслідком ухилення його від звернення до органів опіки та піклування за отриманням дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. В той же час, чинним законодавством не передбачено механізмів зобов'язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати такий дозвіл у примусовому порядку.
У постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов'язань, отримання Держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов'язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій держвиконавця та/або органу опіки та піклування.
З огляду на зазначене державний чи приватний виконавець повинен звернутися до органу опіки та піклування з метою отримання дозволу на реалізацію житлової нерухомості, право на користування яким мають діти. А у випадку відмови органу опіки та піклування виконавець, з метою виконання судового рішення та забезпечення дотриманням прав дітей, повинен звернутися до суду.
Однак, як вбачається з матеріалів справи до подання про звернення стягнення на нерухоме майно державним виконавцем додано висновок Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради про відмову у наданні дозволу на реалізацію майна у вигляді житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , право користування у якому належить малолітній ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Таким чином матеріали справи не містять висновку органу опіки та піклування щодо доцільності звернення стягнення на буд. АДРЕСА_1 , в якому зареєстрована ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 ..
Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації майна у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).
Згідно із абзацом першим пункту 2 розділу VII Порядку реалізації майна Реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до вимог цього Порядку з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом та Законом про іпотеку.
У разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону про виконавче провадження (пункт 28 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень). Це кореспондує пункту 3 розділу ІІ цієї Інструкції.
Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду про існування неоднорідної судової практики з приводу того чи є відсутність згоди органу опіки та піклування при примусовому виконанні судового рішення шляхом продажу нерухомого майна у вигляді житла, право на користування яким мають діти, з прилюдних торгів підставою для висновку про неможливість державного або приватного виконавця вчиняти виконавчі дії щодо продажу такого майна.
В зв'язку з цим, враховуючи вищезазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов'язань, отримання Держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов'язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу Держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій Держвиконавця та/або органу опіки та піклування.
Отже, на думку Великої Палати Верховного Суду державний чи приватний виконавець повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування яким мають діти.
На вказане суд першої інстанції не звернув уваги та прийшов до передчасного висновку про наявність підстав для звернення стягнення на майно, в якому зареєстрована малолітня дитина без відповідного висновку органу опіки та піклування.
Також судом першої інстанції не з'ясовано чи є зазначений житловий будинок єдиним житлом боржника. ОСОБА_1 посилається на те, що зазначений будинок є її єдиним житлом, де вона проживає. Судом не перевірені докази, які б спростовували зазначені посилання та не зазначено, яке житло крім спірного ОСОБА_1 має на праві власності.
Щодо доводів апеляційної скарги з приводу неможливості звернення стягнення на нерухоме майно у вигляді 7/10 частини будинку у зв'язку із перевищенням розміру суми, яка підлягає стягненню за виконавчим провадженням, слід зазначити, що суд першої інстанції не звернув на це увагу, та не з'ясував сукупний розмір такої заборгованості, чим порушив норми Закону України «Про виконавче провадження»
Зокрема відповідно до ч.7 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, не здійснюється. У такому разі виконавець зобов'язаний вжити заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.
З приводу доводів апеляційної скарги про неналежне повідомлення боржника, то вони знайшли своє підтвердження з огляду на те, що матеріали справи не містять відомостей щодо належного повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи, зокрема конверти, направлені на її адресу, повернулись з відміткою АТ «Укрпошта» про причини не вручення «за закінченням терміну зберігання», що відповідно до положень ч.8 ст.128 не є днем вручення судової повістки на відміну від відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Отже, ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції на зазначені вимоги законодавства уваги не звернув, розглянув справу без належного повідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце її розгляду, чим порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд.
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема є: верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; гласність і відкритість судового процесу; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; неприпустимість зловживання процесуальними правами (частина третя статті 2 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскільки ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про розгляд вказаної справи, рішення суду підлягає скасуванню.
У зв'язку з наведеним, а також тим, що матеріали справи не містять відомостей про висновок органу опіки та піклування про доцільність звернення стягнення на майно, в якому проживає дитина, про наявність у ОСОБА_1 іншого житла, окрім спірного, про розмір сум, що підлягають стягненню за виконавчим провадженням, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, ухвалу суду скасувати та направити справу до того ж суду для продовження розгляду та з'ясування зазначених вище обставин.
З приводу заявленого ОСОБА_1 клопотання про зупинення дії оскаржуваної ухвали від 04 жовтня 2024 року, слід зазначити, що ст. 359 ЦПК України суд апеляційної інстанції у разі поновлення строку на апеляційне оскарження зупиняє дію рішення, а не ухвали. А тому за вказаних обставин не має підстав для зупинення дії ухвали від 04.10.2024 року. Крім того у відповідності до ч.1 ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження зупиняється виконавцем у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню). А у разі не дотримання державним виконавцем зазначених вимог закону сторона виконавчого провадження має право звернутись із відповідною скаргою на дії державного виконавця.
Що ж стосується клопотань стягувача про витребування документів для з'ясування обставин вчасного не подання апеляційної скарги та доказів надсилання копій апеляційної скарги сторонам у справі, то ці питання не вирішуються на стадії розгляду справи по суті та не мають значення для вирішення питання про звернення стягнення на майно боржника. Крім того, слід звернути увагу, що за подачу апеляційної скарги було сплачено судовий збір, апеляційна скарга була подана до суду апеляційної інстанції 25.11.2024 року через відділення поштового зв'язку у паперовому варіанті, а тому докази направлення її копії апелянт, у силу положень ст.356 ЦПК України не повинен надавати, натомість до апеляційної скарги були долучені її копії для сторін. Витребування документів, які підтверджують причини не сплати аліментів або відомості про дитину, якою вагітна боржник не стосуються обставин, які підлягають встановленню під час накладення стягнення на майно боржника у якому прописана неповнолітня дитина. У витребувані документів, які б підтверджували набуття ОСОБА_1 7/10 часток домоволодіння не має необхідності, оскільки матеріали справи містять копію відповідного договору дарування, а також витяги із державних реєстрів.
Інші зазначені стягувачем процесуальні порушення, не є обов'язковими для притягнення боржника в рамках розгляду цієї справи до кримінальної відповідальності.
Також клопотання ОСОБА_2 про визнання його як представника дитини заінтересованою особою не ґрунтується на вимогах процесуального закону з огляду на характер питання, яке розглядається в апеляційному порядку.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.
З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та повернення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.
Керуючись ст.ст. 367, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2024 року скасувати, справу направити до того ж суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 04 березня 2025 року.
Судді: