06 березня 2025 року м. Київ
Унікальний номер справи № 756/13881/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/5536/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Ратнікової В.М., Ящук Т.І.,
за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 25 листопада 2024 року, постановлену під головуванням судді Яценко Н.О, у справі за заявою ОСОБА_1 , зацікавлені особи: Голосіївська районна у м. Києві державна адміністрація, Товариство з обмеженою відповідальністю «Умка-1» про встановлення факту, що має юридичне значення, -
У листопаді 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Криворученко Д.П. звернувся до суду з вказаною заявою, на обґрунтування якої зазначив, що 29 жовтня 1998 року між Фондом приватизації комунального майна Московського району міста Києва, в особі повіреної Коровіної Л.В., та ТОВ «Умка-1», в особі його директора ОСОБА_1, було укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення в частині, що орендувалась ТОВ «Умка-1», яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 27,9 кв.м. Відчужуване приміщення належало Московській районній Раді народних депутатів м. Києва.
Вказував, що даний договір був нотаріально посвідчений 29.10.1998 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шнирьовою Г.М., нотаріальний запис № 6266.
При цьому, приватним нотаріусом Шнирьовою Г.М. у договорі купівлі-продажу було зазначене наступне: «Вказане нежиле приміщення в частині складається з площі 27,9 кв.м., яка згідно виробничому розрахунку складає 1/100 ідеальну частку».
Згідно акту прийому-передачі нежилого приміщення в частині від 29.10.1998 року Фонд приватизації комунального майна Московського району м. Києва, в особі Голови фонду Кириченка К.В., передав, а ТОВ «Умка-1» в особі директора ОСОБА_1, прийняло продане нежиле приміщення в частині за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 12 470 грн., загальною площею 27,9 кв.м., що знаходиться у підвалі жилого будинку.
У відповідності до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна право власності на об'єкт нерухомого майна за № 2200730080000: приміщення нежитлове № 39 в літ. «А», загальною площею 27,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване на праві спільної часткової власності (розмір частки 1/100) за ТОВ «Умка-1».
Разом з тим, 28.10.2021 року при зверненні до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради з'ясувалось, що при оформленні договору купівлі-продажу нежилого приміщення допущена помилка у зазначенні розміру частки (указано 1/100 ідеальна частка від 27,9 кв.м. нежилого приміщення, а необхідно було указати 1/100 частка від усього домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , як то вказано в довідці-характеристиці, що стало підставою для відмови державним реєстратором у внесенні змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Зокрема, державний реєстратор указала, що відповідно до поданого договору купівлі-продажу реєстровий номер 6266 від 29.10.1998 нежитлове приміщення в частині складається з площі 27,9 кв.м., яка згідно виробничому розрахунку складає 1/100 ідеальну частку.
Відтак, при оформленні та нотаріальному посвідченні приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шнирьовою Г.М. договору купівлі-продажу від 29.10.1998 року було допущено технічну помилку, яка перешкоджає в реалізації права власності і яка має бути виправлена.
Зазначав, що приватний нотаріус, яка оформляла договір купівлі-продажу, померла, а тому в позасудовому порядку позбавлений можливості усунути розбіжності.
Враховуючи викладене, просив суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме те, що за договором купівлі-продажу нежилого приміщення в частині від 29.10.1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шнирьовою Г.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 6266, ТОВ «Умка-1», в особі директора ОСОБА_1, придбало нежиле приміщення, загальною площею 27,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , яке згідно довідки-характеристики приміщення, виданої бюро технічної інвентаризації м. Київ за № 216884-8 від 22.10.1998 р. зазначене під літерою «А» та згідно виробничого розрахунку становить 1/100 ідеальну частину від усього домоволодіння за вказаною адресою (а.с. 1-8).
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 25 листопада 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , зацікавлені особи: Голосіївська районна у м. Києві державна адміністрація, Товариство з обмеженою відповідальністю «Умка-1» про встановлення факту, що має юридичне значення (а.с. 11-13).
Не погодившись з ухвалою районного суду, 11 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Криворученко Д.П. звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій просив оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с. 14-15).
На обґрунтування апеляційної скарги посилався на обставини, викладені в заяві. Вказував, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і судом неповно такі обставини встановлені. Заявник не має жодної іншої можливості (в позасудовому порядку) одержати належним чином оформлений (виправлений) договір купівлі-продажу нерухомого майна, який безумовно посвідчує факт, що має юридичне значення, при цьому, встановлення цього факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право, що також підтвердять в судовому засіданні і заінтересовані особи. Єдиним засобом відновлення прав заявника є звернення до суду в порядку окремого провадження цивільного судочинства для встановлення факту, що має юридичне значення. Сторона заявника вважає, що нею доведено факт, що має юридичне значення і встановлення такого факту необхідне для належної державної реєстрації права власності ТОВ «Умка-1» в особі його засновників, що є юридично значимим; його встановлення не суперечить закону і жодним чином не порушує прав і законних інтересів інших осіб. Відтак, ОСОБА_1 має право на звернення до суду з заявою в порядку окремого провадження і провадження має бути відкритим, а судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (а.с. 14-15).
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Криворученко Д.П. підтримав скаргу і просив її задовольнити.
Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Факт належного сповіщення ОСОБА_1 його представник - адвокат Криворученко Д.П. в суді не заперечував, про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання. Зазначені заявником як зацікавлені особи: Голосіївська районна у м. Києві державна адміністрація, ТОВ «Умка-1» були сповіщені завчасно врученням повідомлень уповноваженим особам, про що є відмітки працівників пошти про вручення адресатам поштових відправлень суду (а.с. 57, 73-81).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі "Мусієнко проти України", № 26976/06).
Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Статтею 315 ЦПК України визначено перелік фактів, що мають юридичне значення та можуть бути встановлені судом загальної юрисдикції в порядку окремого провадження. При цьому, цей перелік не є вичерпним, оскільки згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 644/6274/16-ц від 22.08.2018 зазначено: «суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право».
Перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у частинах першій та другій статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Судом першої інстанції встановлено, що з копії договору купівлі-продажу від 29.10.1998 року за № 6266 вбачається, що ТОВ «Умка-1» придбало нежиле приміщення в частині, що орендується ТОВ «Умка-1», яке знаходиться у м. Києві, вул. Червоноармійська, 47, загальною площею 27,9 кв.м. Вказане нежитлове приміщення в частині складається з площі 27,9 кв.м., яка згідно виробничому розрахунку складає 1/100 ідеальну частку.
В Київському міському БТІ зареєстроване домоволодіння АДРЕСА_1 на праві приватної власності за ТОВ «Умка-1» на підставі договору купівлі-продажу від 29.10.1998 та записано в реєстровій книзі під № 1422-П домоволодіння АДРЕСА_1 в цілому складається з нежилих приміщень площею 27,9 кв.м.
З акту прийому-передачі нежилого приміщення в частині від 29.10.1998 вбачається, що приміщення загальною площею 27,9 кв.м. знаходиться в підвалі жилого будинку.
Однак, з матеріалів справи не вбачається, що заявником ОСОБА_1 , саме як фізичною особою, було придбано нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 під літерою А.
При цьому, зі змісту заяви про встановлення факту, що має юридичне значення вбачається, що ОСОБА_1 просив встановити, що за договором купівлі-продажу нежилого приміщення в частині від 29.10.1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шнирьовою Г.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 6266, ТОВ «Умка-1», в особі директора ОСОБА_1, придбало нежиле приміщення, загальною площею 27,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , яке згідно довідки-характеристики приміщення, виданої бюро технічної інвентаризації м. Київ за № 216884-8 від 22.10.1998 р. зазначене під літерою «А» та згідно виробничого розрахунку становить 1/100 ідеальну частину від усього домоволодіння за вказаною адресою (а.с. 1-8).
Тобто, фактично ОСОБА_1 звернувся з заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту, що має юридичне значення в інтересах юридичної особи ТОВ «Умка-1», що суперечить змісту ч. 2 ст. 315 ЦПК України.
Колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_1 , що він будучи співвласником ТОВ «Умка-1» та його директором уклав зазначений договір купівлі-продажу нежилого приміщення в частині, а отже, має подавати заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, оскільки власником зазначеного майна є саме ТОВ «Умка-1» за договором купівлі-продажу нежилого приміщення в частині від 29.10.1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шнирьовою Г.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 6266.
Крім того, суть вимог ОСОБА_1 зводиться до встановлення судом факту належності ТОВ «Умка-1» нежилого приміщення, загальною площею 27,9 кв.м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , яке згідно довідки-характеристики приміщення, виданої бюро технічної інвентаризації м. Київ за № 216884-8 від 22.10.1998 р. зазначене під літерою «А» у розмірі 1/100 ідеальної частини саме від усього домоволодіння за вказаною адресою.
Відтак, заявлені вимоги заявника вказують на існування спірних питань щодо розміру частки у праві власності на вказане майно, а тому такі вимоги підлягають вирішенню в порядку позовного провадження.
Враховуючи викладені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у даній справі.
Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 25 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 06 березня 2025 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
В.М. Ратнікова
Т.І. Ящук