06 березня 2025 р. Справа № 520/15721/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Калиновського В.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2024, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., м. Харків, повний текст складено 26.09.24 у справі №520/15721/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив суд:
- скасувати рішення №205050010670 від 15.12.2023 Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначені дострокової пенсії за віком, як учаснику бойових дій;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до загального страхового стажу періодів роботи з 01.07.1999 по 20.09.1999, з 06.02.2002 по 04.08.2002, з 01.10.2006 по 31.10.2006;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи з 01.07.1999 по 20.09.1999, з 06.02.2002 по 04.08.2002, з 01.10.2006 по 31.10.2006;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплатити ОСОБА_1 з 14.12.2023 дострокову пенсію за віком, як учаснику бойових дій.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишено без задоволення.
ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 у справі №520/15721/24 та ухвалити нове рішення, яким його адміністративний позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає, що воно винесено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що рішення пенсійного органу №205050010670 від 15.12.2023 прийнято необґрунтовано та без урахування усіх обставин, що мали значення для його прийняття, а тому підлягає скасуванню. Зазначає, що відмова відповідача в зарахуванні йому до загального стажу періоду роботи з 01.07.1999 по 20.09.1999 та періоду з 06.02.2002 по 04.08.2002 є незаконною та протиправною. Окрім цього, вказує на те, що відмова відповідача в зарахуванні йому до загального стажу періоду роботи з 01.10.2006 по 31.10.2006 є незаконною та протиправною. Вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області при розгляді його заяви про призначення пенсії за віком діяло не на підставі та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Відтак, вважає, що рішення від 15.12.2023 року №205050010670 про відмову у призначені пенсії за віком на пільгових умовах не відповідає критеріям, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідачі у даній справі не скористалися правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст.304 КАС України.
На підставі положень п.3 ч.1 ст.311 КАС України дана справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач 14.12.2023 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
За результатом розгляду заяви позивача та доданих до неї документів Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийняло рішення №205050010670 від 15.12.2023 про відмову позивачу в призначенні пенсії.
У рішенні №205050010670 від 15.12.2023 зазначено, що пенсійний вік, визначений пунктом 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", становить 55 років. Вік заявника - 55 років 08 місяців.
Необхідний страховий стаж, визначений п.4 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", становить 25 років. Страховий стаж заявника - 24 роки 02 місяці 26 днів.
За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди роботи. Право на призначення дострокової пенсії за віком згідно п.4 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на даний час відсутнє, оскільки відсутня довідка, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (Додаток № 2) та у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Позивач, вважаючи, що наявні правові підстави для скасування рішення №205050010670 від 15.12.2023 Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову йому у призначенні дострокової пенсії за віком, як учаснику бойових дій, звернувся до суду першої інстанції з даним позовом.
Приймаючи рішення про залишення без задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було порушено прав позивача, а в діях відповідачів відсутня протиправність. Також, суд першої інстанції вважав, що не встановлено протиправності оспроюваного рішення пенсійного органу.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до п.5 Рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
Згідно з п.п.1,6 ч.1 ст.92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Так, правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі по тексту - Закон №1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 (далі по тексту - Закон №1058-IV).
Так, Закон №1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до ч.3 ст.4 Закону №1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Приписами ч.1 ст.8 Закону №1058-IV визначено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Як встановлено з матеріалів справи, 14.12.2023 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, за результатом розгляду заяви позивача про призначення дострокової пенсії за віком за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", прийнято рішення №205050010670 від 15.12.2023 про відмову позивачу в призначенні пенсії. (а.с.18).
Зі змісту вказаного рішення пенсійного органу встановлено, що пенсійний вік, визначений п.4 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", становить 55 років. Вік заявника - 55 років 08 місяців. Необхідний страховий стаж, визначений п.4 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", становить 25 років. Страховий стаж заявника - 24 роки 02 місяці 26 днів. За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди роботи. Право на призначення дострокової пенсії за віком згідно пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на даний час відсутнє, оскільки відсутня довідка, передбачена постановою КМУ від 12.08.1993 № 637 (Додаток №2) та у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Відтак, зі змісту наведеного вище рішення встановлено, що пенсійний орган, приймаючи оспорюване рішення, фактично визначив дві підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії, а саме, у зв'язку з відсутністю довідки, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (Додаток №2), та у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Надаючи правову оцінку відмові пенсійного органу у зв'язку з відсутністю довідки, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (Додаток №2), колегія суддів зазначає наступне.
Згідно приписів ст.16 Закону №1788-ХІІ військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та поліцейські, які брали участь у бойових діях, а також ті, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов'язку, а також батьки і дружини (якщо вони не взяли повторний шлюб) військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, мають право на пенсію: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років;
Відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV (у відповідній редакції) право на призначення дострокової пенсії за віком мають, зокрема, військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення; особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи з числа резервістів і військовозобов'язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Згідно ст. ст. 44, 45 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Колегія суддів зазначає, що приписи Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року (далі по тексту - Порядок №22-1) регламентують, що посвідчення учасника бойових дій та довідка про період (періоди) участі у бойових діях або в антитерористичній операції в районах її проведення є два альтернативні документи, що посвідчують спеціальний статус особи для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику бойових дій, які кожний окремо є достатнім документом, який засвідчує спеціальний статус особи, яка звернулась за призначенням пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику бойових дій.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 09.06.2021 у справі №340/576/19, від 17.01.2023 у справі №580/8208/21.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як встановлено з наявного в матеріалах справи посвідчення серія НОМЕР_1 від 27.05.2005, останнє підтверджує статус позивача як учасника бойових дій, і право останнього на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій (а.с.29).
Вказане посвідчення є чинним, недійсним та скасованим у встановленому чинним законодавством України не визнавалось. Доказів протилежного відповідачем не було надано.
Оскільки, звертаючись до пенсійного органу з заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" позивач надав документ, який посвідчує (підтверджує) спеціальний статус особи для призначення такої пенсії (статус учасника бойових дій), відмова пенсійного органу, викладена в оспорюваному рішенні №205050010670 від 15.12.2023 Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, мотивована відсутністю довідки, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (Додаток №2), є необґрунтованою, а відтак слід дійти висновку, що таке рішення є необґрунтованим, оскільки прийняте без урахування усіх обставин, що мали значення для його прийняття.
Висновки суду першої інстанції про те, що в матеріалах даної справи фактично відсутні докази того, що позивач брав участь у бойових діях або того, що він отримав інвалідність внаслідок виконання інших обов'язків військової служби, що б давало йому право на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" колегія суддів вважає помилковими, оскільки вони суперечать наведеним вище висновкам суду апеляційної інстанції, що позивачем було надано документ, що підтверджує його статус як учасника бойових дій, який є достатнім при вирішенні питання про призначення пенсії згідно вищевказаної норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Надаючи правову оцінку висновкам пенсійного органу, викладеним в оспорюваному рішенні про зарахування всіх періодів роботи до його страхового стажу, колегія суддів зазначає наступне.
Так, згідно вимог позивача, останній вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідачів щодо відмови йому в зарахуванні до загального страхового стажу періодів його роботи з 01.07.1999 по 20.09.1999, з 06.02.2002 по 04.08.2002, з 01.10.2006 по 31.10.2006 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати йому до загального страхового стажу періоди роботи з 01.07.1999 по 20.09.1999, з 06.02.2002 по 04.08.2002, з 01.10.2006 по 31.10.2006.
В оспорюваному рішенні відповідач зазначив, що необхідний страховий стаж, визначений п.4 ч1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", становить 25 років. Страховий стаж заявника - 24 роки 02 місяці 26 днів. (а.с.18).
Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового 8 стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).
Приписами ст.48 Кодексу законів про працю України визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі по тексту - Порядок №637).
Відповідно до п. 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Так, щодо спірного періоду з 01.07.1999 по 20.09.1999, то колегія суддів зазначає, що останній стосується періоду роботи в Лозовеньківській ЗОШ І-ІІІ ступенів, що підтверджується записами в трудовій книжці позивача НОМЕР_2 (а.с.22).
Як встановлено з форми РС-право №205050010670 відносно ОСОБА_1 , пенсійним органом зараховано до страхового стажу період роботи позивача з 01.07.1999 по 16.09.1999 (а.с.19).
Водночас, незарахованим до загального страхового стажу є період роботи позивача з 17.09.1999 по 20.09.1999.
Матеріали справи не містять належних доводів на обґрунтування правомірності незарахування пенсійним органом вищенаведеного періоду роботи позивача (17.09.1999 по 20.09.1999) до загального страхового стажу, а відтак такий період підлягає зарахуванню до загального страхового стажу позивача, а дії пенсійного органу щодо його незарахування є протиправними.
Наведене вище не було враховано судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.
Щодо спірного періоду роботи позивача з 01.10.2006 по 31.10.2006, то колегія суддів зазначає наступне.
Так, вказаний період роботи стосується періоду роботи позивача в сільськогосподарському ЗАТ «Лани України», що підтверджується трудовою книжкою позивача НОМЕР_2 (а.с.25).
Як встановлено з форми РС-право №205050010670 відносно ОСОБА_1 , пенсійним органом зараховано до страхового стажу такий період роботи позивача.
Щодо спірного періоду з 06.02.2002 по 04.08.2002, то колегія суддів зазначає наступне.
Так, вказаний період роботи позивача стосується періоду отримання позивачем допомоги по безробіттю в Балаклійському районному центрі зайнятості.
Відповідний запис міститься в трудовій книжці позивача НОМЕР_2 (а.с.23).
Згідно абз.3 ч.1 ст.24 Закону №1058-ІV період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Отже, період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), повинен бути врахований до страхового стажу такої особи.
Згідно форми РС-право № 205050010670 щодо ОСОБА_1 не встановлено зарахування періоду отримання позивачем допомоги по безробіттю з 06.02.2002 по 04.08.2002 до страхового стажу позивача.
Період з 06.02.2002 по 04.08.2002 становить 5 місяців 30 днів.
Матеріали справи не містять належних доводів на обґрунтування правомірності незарахування пенсійним органом вищенаведеного періоду роботи позивача до загального страхового стажу, а відтак такий період роботи позивача підлягає зарахуванню до загального страхового стажу позивача, а дії пенсійного органу щодо його незарахування протиправними.
Відтак, пенсійним органом при прийнятті оспорюваного рішення не було враховано всіх обставин у спірних відносинах, що вказує на передчасність і необґрунтованість висновків останнього про зарахування всіх періодів роботи позивача до його страхового стажу, а відтак, як наслідок, протиправність його дій щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до загального страхового стажу періодів роботи з 17.09.1999 по 20.09.1999 та з 06.02.2002 по 04.08.2002.
Колегія суддів враховує, що Європейським судом з прав людини у рішенні в справі "Рисовський проти України" (№29979/04) викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування".
В рішенні ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків (заява №29979/04, пункт 70).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункт 73).
Держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу (рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункт 74).
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Серед критеріїв /принципів/, які повинні застосовуватись суб'єктом владних повноважень при прийнятті ним рішень та вчиненні дій та якими керується адміністративний суд у разі оскарження таких рішень, дій, є, зокрема, критерій законності, відповідно до якого суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, а рішення суб'єкта владних повноважень має прийматися обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень вказаним критеріям для оцінювання рішення є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.
У спорах про оскарження акту індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень, який стосується прав та обов'язків особи, суд при вирішенні справи має надати повну та об'єктивну правову оцінку такому акту.
У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі “Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, суб'єкт владних повноважень, у даному випадку орган пенсійного фонду, зобов'язаний обґрунтовувати рішення, які він приймає, зобов'язаний навести/вказати його належне обґрунтування. Таке рішення має бути належно визначеним та зрозумілим, а його мотивування (обґрунтування) у письмовій формі повинно давати можливість особі правильно його зрозуміти та реалізувати право на оскарження.
Відповідно до п.п.1, 3 ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Колегія суддів, враховуючи наведене вище, вважає, що при прийнятті рішення про відмову у призначенні пенсії №205050010670 від 15.12.2023 відповідач (Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області) діяв необґрунтовано, без врахування всіх обставин справи, та всупереч вимогам чинного законодавства.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було доказано правомірність власного рішення, яке є предметом оскарження у даній справі.
Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії №205050010670 від 15.12.2023 є таким, що підлягає скасуванню.
Висновки суду першої інстанції про те, що вказане рішення пенсійного органу є правомірним, є такими, що не узгоджуються із наведеним вище.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що оспорюване рішення №205050010670 від 15.12.2023 було прийнято саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, останнє досліджувало заяву позивача, документи останнього та вирішувало питання про зарахування до страхового стажу періодів роботи позивача, та як наслідок його право на призначення дострокової пенсії за віком згідно п.4 ч.1 ст.115 Закону України Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а не Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Дії зобов'язального характеру, як спосіб відновлення порушених прав, можуть бути застосовані судом до того органу, рішення якого оскаржується.
Належним відповідачем у частині позовних вимог ОСОБА_1 зобов'язального характеру є саме Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
З урахуванням наведеного вище, а також з огляду на приписи Порядку №22-1, відсутні підстави для покладання на Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області вимог зобов'язального характеру.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про необхідність визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до загального страхового стажу періоди роботи з 17.09.1999 по 20.09.1999 та з 06.02.2002 по 04.08.2002 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи з 17.09.1999 по 20.09.1999 та з 06.02.2002 по 04.08.2002.
Окрім того, колегія суддів зазначає, що призначення пенсії є дискреційними повноваженнями відповідного територіального органу ПФУ, суд не є органом, уповноваженим на призначення пенсії, а лише має компетенцію на здійснення судового контролю за відповідністю чинному законодавству оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб'єкта владних повноважень.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.10.2019 у справі №804/3646/18 та від 21.12.2019 у справі №663/574/17.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" та враховує положення "Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 року, а саме суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Адміністративний суд не може перебирати на себе повноваження іншого державного органу щодо вирішення питань по суті, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а не забезпечення ефективності державного управління, інакше б порушувався принцип розподілу влади. Відтак, завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень (вчинення дій, допущення бездіяльності).
Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ст.2 КАС України критеріям, не втручається в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Враховуючи наведені вище висновки суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що найбільш ефективним із можливих способів захисту порушеного права позивача в даному випадку є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.12.2023 про призначення дострокової пенсії за віком згідно п.4 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
З урахуванням наведеного вище, вимоги позивача про зобов'язання відповідачів призначити та виплатити йому з 14.12.2023 дострокову пенсію за віком, як учаснику бойових дій, є в даному випадку необґрунтованими та передчасними.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, внаслідок невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також з огляду на неправильне застосування судом норм матеріального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду скасуванню, з прийняттям постанови про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дій.
Оскільки дана справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно вказане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 у справі №520/15721/24 скасувати.
Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії №205050010670 від 15.12.2023.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до загального страхового стажу періоди роботи з 17.09.1999 по 20.09.1999 та з 06.02.2002 по 04.08.2002.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи з 17.09.1999 по 20.09.1999 та з 06.02.2002 по 04.08.2002.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.12.2023 про призначення дострокової пенсії за віком згідно п.4 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Мінаєва
Судді О.А. Спаскін В.А. Калиновський