06 березня 2025 року справа №200/6527/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року (повне судове рішення складено 25 листопада 2024 року) у справі № 200/6527/24 (суддя в І інстанції Духневич О.С.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 051330003814 від 06.09.2024 про відмову у призначенні пенсії;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву від 29.08.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, визначивши право на пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 при досягненні віку 50 років відповідно до п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII, з урахуванням рішення Конституційного суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 та зарахувати до страхового стажу період роботи з 05.08.1992 по 02.09.1997 у кінотеатрі ім. Б. Хмельницького на посаді контролера, а до страхового та пільгового стажу за Списком № 2 період роботи у ВП «Шахта «Торецька» ДП «Торецьквугілля» у якості машиніста підіймальної машини поверхневого.
Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначала, що 29.08.2024 звернулася через вебпортал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
За принципом екстериторіального прийняття рішень заява була передана для розгляду та ухвалення відповідного рішення до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Рішенням відповідача від 06.09.2024 № 051330003814 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку із не досягненням віку 55 років згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV. Також до страхового стажу не зараховано період роботи з 05.08.1992 по 02.09.1997 у кінотеатрі ім. Б. Хмельницького на посаді контролера, а до страхового та пільгового стажу за Списком № 2 період роботи у ВП «шахта «Торецька» ДП «Торецьквугілля» у якості машиніста підіймальної машини поверхневого.
Позивач з рішенням пенсійного органу не погодилась та вказала на те, що воно суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20, де суд дійшов до висновку, що у разі досягнення жінкою 50 років та набуття достатнього пільгового стажу застосуванню підлягають норми Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення Конституційного суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-IV.
Таким чином, позивач вважала, що на дату її звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії вона відповідала вимогами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, визначеним статтею 13 Закону № 1788-XII, а тому відмова відповідача у призначенні пенсії є протиправною.
Тому, з метою захисту своїх прав та законних інтересів, звернулася з цим позовом до суду.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 06.09.2024 № 051330003814 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 05.08.1992 по 02.09.1997 у кінотеатрі ім. Б. Хмельницького та з 01.07.2022 по 30.06.2024 у Відокремленому підрозділі «Шахта «Торецька» Державного підприємства «Торецьквугілля», а до страхового та пільгового стажу за Списком № 2 період роботи з 01.01.2022 по 30.06.2022 у Відокремленому підрозділі «Шахта «Торецька» Державного підприємства «Торецьквугілля».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах згідно п. "б" ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.91 № 1788-XII, починаючи з 27.08.2024.
В решті позовних вимог - відмовити.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги наголошує на правомірності рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Апелянт зазначає, що позивач на дату звернення про призначення пенсії не досягла 55 років, а тому Головним управлінням правомірно прийнято рішення від 06.09.2024 № 051330003814 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV у зв'язку з недосягненням пенсійного віку 55 років.
Також відповідач вказав, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 05.08.1992 по 02.09.1997, оскільки у вкладці до трудової книжки не зазначено дату народження позивача, період роботи з 01.01.2022 по 30.06.2024, оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків. До пільгового стажу не зараховано період роботу з 01.01.2022 по 24.02.2023, оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.
Як встановлено з матеріалів справи, 27.08.2024 (а не як помилково зазначає позивач 29.08.2024) позивач звернулася через вебпортал Пенсійного фонду України і заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
За принципом екстериторіального прийняття рішень заява була передана для розгляду та ухвалення відповідного рішення до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Рішенням відповідача від 06.09.2024 № 051330003814 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку із не досягненням віку 55 років згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV. Також встановлено, що страховий стаж позивача становить 27 років 01 місяць 23 дні. Пільговий стаж за Списком № 2 - 17 років 06 місяців 12 днів.
До страхового стажу не зараховано: період роботи з 05.08.1992 по 02.09.1997 згідно вкладки до трудової книжки від 05.08.1992, оскільки в ній не зазначено дату народження позивача; період роботи з 01.01.2022 по 30.06.2024 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 28.02.2001, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного соціального страхування, відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. До пільгового стажу не зараховано: період роботи з 01.01.2022 по 24.02.2023 згідно пільгової довідки від 24.02.2023 № 6/126, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного соціального страхування, відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Позивач з рішенням пенсійного органу не погодилась та вказала на те, що воно суперечить Рішенню Конституційного суду України № 1-р/2020.
При ухваленні рішення апеляційний суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.
Спершу слід зазначити, що рішення місцевого суду оскаржено лише відповідачем. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення позивачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає рішення місцевого суду лише в частині, в якій задоволені позовні вимоги. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 № 1788-XII (далі-Закон № 1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі-Закон № 1058-IV).
Закон № 1788-XII був введений в дію з 01 січня 1992 року в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01 квітня 1992 року в повному обсязі.
01 січня 2004 року набув чинності Закон № 1058-IV.
3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що доповнив Закон № 1058-IV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
"На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом "б" статті 13 в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VIII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
Законом № 213-VIII, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України, стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-XII, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Відтак на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-XII, з урахуванням Рішення № 1-р/2020, встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-IV з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий у 55 років.
Тому, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.50, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").
У зв'язку з цим між сторонами виник спір, оскільки позивач вважає, що під час призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах відповідач повинен керуватися положенням статті 13 Закону № 1788-XII у редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VIII. Водночас пенсійний орган під час розгляду заяви позивача про призначення їй пенсії керувався нормами статті 114 Закону № 1058-IV.
Отже, визначаючись з тим, нормами якого саме закону слід керуватися під час призначення пенсії позивача, суд враховує правову позицію Верховного Суду, сформовану за результатами розгляду справи № 360/3611/20.
Так, розглядаючи вказану справу, у постанові від 03.11.2021 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Тому застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-IV.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 16.05.2023 у справі № 160/5189/20, від 02.06.2023 у справі № 160/13468/20, від 06.11.2023 у справі № 240/24/21.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Обставини цієї справи, склад її учасників, предмет спору та заявлені позовні вимоги вказують на те, що ця адміністративна справа є типовою справою, яка відповідає ознакам розглянутої справи № 360/3611/20.
Отже, враховуючи положення ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у цій справі суд має керуватися тими правовими висновками, що наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові за результатами розгляду справи № 360/3611/20.
Таким чином, оскільки ключовим для вирішення цієї справи є питання нормами якого саме закону слід застосовувати при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, і цьому питанню вже надано оцінку Верховним Судом під час розгляду справи № 360/3611/20, суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо застосування положень статті 13 Закону № 1788-XII під час призначення їй пенсії.
Так, відповідно до пункту "б" статті 13 Закону № 1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, а саме жінки, які досягнули 50-річного віку, мають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2 при стажі роботи 20 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що станом на 27.08.2024, тобто на час звернення позивача за призначенням пільгової пенсії, позивачу виповнилося 52 роки 4 місяць. Страховий стаж позивача становить 27 років 01 місяць 23 дні. Пільговий стаж за Списком № 2 - 17 років 06 місяців 12 днів
З огляду на викладене суд доходить до висновку, що відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на недосягнення позивачем пенсійного віку, визначеного статтею 114 Закону № 1058-IV, а саме 55 років, є протиправною.
Щодо не зарахування до страхового стажу період роботи з 05.08.1992 по 02.09.1997 згідно вкладки до трудової книжки від 05.08.1992, оскільки в ній не зазначено дату народження позивача, суд зазначає наступне.
Згідно вимог ст. 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Норма про пріоритетність трудової книжки як документу, що підтверджує стаж роботи міститься й у Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637.
І лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відтак, за чинними на момент розгляду заяви позивача нормами законодавства про пенсійне забезпечення, саме трудова книжка вважається основним документом, що підтверджує стаж роботи працівника.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Як встановлено із вкладки від 05.08.1982 до трудової книжки позивача в графі «рік народження» відсутня дата народження позивача.
Згідно записів до вкладки позивач у період з 05.08.1992 по 02.09.1997 працювала у кінотеатрі ім. Б. Хмельницького на посаді контролера.
Станом на час оформлення вкладки до трудової книжки позивача (05.08.1982), діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.74 № 162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція № 162).
Пунктом 1.4 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.73 № 656 «Про трудові книжки працівників та службовців» (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.
Відповідно до п. п. 2.2 Інструкції № 162 у трудову книжку вносяться, зокрема відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.
Аналогічні положення містяться в п. 6 Порядку № 656.
Згідно п. 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до її страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Крім цього слід врахувати й усталені правові висновки Верховного Суду із цього приводу, який вважає, що на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальну неправильність оформлення трудової книжки з вини адміністрації підприємства яка відповідальна за дотримання правил її ведення (постанова № 687/975/17 від 21.02.2018).
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 04.07.2023 у справі № 580/4012/19.
З урахуванням вищевикладеного, місцевий суд дійшов правильного висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача згідно вкладки до трудової книжки від 05.08.1992 період роботи з 05.08.1992 по 02.09.1997 у кінотеатрі ім. Б. Хмельницького, а тому вказаний період підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Щодо не зарахування до страхового стажу період роботи з 01.01.2022 по 30.06.2024 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 28.02.2001, та до пільгового стажу період роботи з 01.01.2022 по 24.02.2023 згідно пільгової довідці від 24.02.2023 № 6/126, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
За приписами ст. 20 Закону № 1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно ч. 16 ст. 106 Закону № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, порушення встановленого порядку нарахування, обчислення та строків сплати страхових внесків; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків; несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
За змістом вказаної норм, обов'язки по сплаті страхових внесків, а також звітування про найманих працівників (застрахованих осіб) та відповідальність за неналежне їх виконання покладена на страхувальника.
З наявної в матеріалах справи довідки форми ОК-5 щодо позивача, судом встановлено, що заробітна плата позивачу нараховувалася, однак сплата страхових внесків підприємством не здійснювалася.
Згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , позивач з 29.10.2003 працює машиністом підіймальної машини.
Згідно довідки ВП «Шахта «Торецька» ДП «Торецьквугілля» від 24.02.2023 № 6/126 «Про підтвердження наявного стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» позивач у період з 29.10.2003 по 30.06.2022 працювала машиністом підіймальної машини поверхневого, а з 01.07.2022 по теперішній час - задіяна для розбирання завалів після артилерійського обстрілу для ремонтних робіт з поверхневим непільговим стажем роботи.
Як видно з матеріалів справи, зокрема з довідки форми "РС - право", період роботи позивача з 01.01.2022 по 30.06.2022 взагалі не зарахований, як до страхового так і до пільгового стажу позивача, а період з 01.07.2022 по 30.06.2024 до страхового стажу.
Слід зазначити, що періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того сплатило підприємство-страхувальник ці страхові внески (єдиний внесок) чи ні, оскільки працівник не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, яке вчинене роботодавцем платником страхових внесків (єдиного внеску).
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку (в індивідуальних відомостях про застраховану особу - позивача (форма Ок-5)) відомостей про сплату підприємством-роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії за наявності відомостей, які підтверджують нарахування заробітної плати (доходу), на які відповідно до Закону нараховуються страхові внески (єдиний внесок), - не є підставою для позбавлення особи права на пенсію.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 в справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 в справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 в справі № 482/434/17.
Враховуючи зазначене, період роботи позивача з 01.01.2022 по 30.06.2022 підлягає зарахуванню до страхового та пільгового стажу, а період з 01.07.2022 по 30.06.2024 підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Перевіривши доводи позивача, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, окружний суд дійшов правильного висновку, що заявлений позов належить задовольнити шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 06.09.2024 № 051330003814.
Щодо належного способу поновлення порушеного права позивача.
Як було зазначено вище рішення місцевого суду позивачем не оскаржено.
На час звернення із заявою про призначення пенсії від 27.08.2024 позивач відповідала вимогам щодо віку та стажу роботи, необхідних для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. "б" ст. 13 Закону № 1788-XII, обґрунтованих підстав для відмови у призначенні пенсії у рішенні від 06.09.2024 № 051330003814 відповідачем не вказано.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що належним способом поновлення порушеного права позивача є: зобов'язання відповідача зарахувати позивачу до страхового стажу період роботи з 05.08.1992 по 02.09.1997 у кінотеатрі ім. Б. Хмельницького та з 01.07.2022 по 30.06.2024 у ВП «Шахта «Торецька» ДП «Торецьквугілля», а до страхового та пільгового стажу за Списком № 2 період роботи з 01.01.2022 по 30.06.2022 у ВП «Шахта «Торецька» ДП «Торецьквугілля»; зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах згідно п. "б" ст. 13 Закону № 1788-XII, починаючи з 27.08.2024.
Вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.
Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно із статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково з обранням відповідного способу захисту.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року у справі № 200/6527/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 06 березня 2025 року.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук