06 березня 2025 року справа №360/1154/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року (повне судове рішення складено 27 листопада 2024 року у м. Дніпро) у справі № 360/1154/24 (суддя в І інстанції Тихонов І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
Представник позивача Котік Олеся Станіславівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - Управління), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення №262840015122 від 25.09.2024 відповідача про відмову у перерахунку пенсії;
- зобов'язати Управління провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням довідок: - № 99 від 26.02.2024; - № 100 від 26.02.2024; - № 101 від 26.02.2024; - № 103 від 26.02.2024; - № 102 від 26.02.2024; - № 106 від 26.02.2024; - № 98 від 26.02.2024; - № 107 від 26.02.2024; - № 105 від 26.02.2024; - № 104 від 26.02.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком. 18.09.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про перерахунок пенсії у зв'язку з наданими додатковими документами відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV. Заяву позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькій області. За результатами розгляду було прийнято рішення №262840015122 від 25.09.2024, яким ОСОБА_1 було відмовлено у перерахунку пенсії відповідно до довідок № 98, 100, 102, 104, 106, оскільки довідки не підтверджені первинними документами, з чим позивач не погодилась та вважала, що такі дії відповідача не відповідають вимогам чинного законодавства. З урахуванням викладеного, позивач просила визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у перерахунку пенсії та здійснити перерахунок пенсії.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення відповідача №262840015122 від 25.09.2024 про відмову у перерахунку пенсії.
Зобов'язано Управління здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 18.09.2024 відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону 1058-IV з врахуванням довідок № 98 від 26.02.2024 про заробітну плату за період з січня 1985 року по грудень 1991 року; № 100 від 26.02.2024 про заробітну плату за період з січня 1992 року по грудень 2000 року; № 102 від 26.02.2024 про заробітну плату за період з січня 2001 року по грудень 2010 року; № 104 від 26.02.2024 про заробітну плату за період з січня 2011 року по грудень 2019 року; № 106 від 26.02.2024 про заробітну плату за період з січня 2020 року по лютий 2022 року, що видані «Сєвєродонецькою центральною міською багатопрофільною лікарнею» Луганської Народної Республіки.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви позивача, не взято до уваги суми нарахованої заробітної плати зазначеної в довідках для перерахунку пенсії, оскільки довідки видані організацією, яка знаходиться на непідконтрольній території України, а також вказані довідки не підтверджені первинними документами, чим порушено п.1 ст.40 Закону № 1058.
Судом першої інстанції не взято до уваги, що згідно п.п. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII, будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом; будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції відображає виключно позицію позивача, що свідчить про його однобічність та упередженість.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м.Києві, як отримувач пенсії за віком, розмір якої обчислено відповідно до Закону № 1058.
18.09.2024 позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, через систему вебпортал, із заявою про перерахунок пенсії, у зв'язку з наданими додатковими документами, відповідно до Закону № 1058.
Заяву ОСОБА_1 , враховуючи норми пункту 4.2 Порядку №22-1, було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №262840015122 від 25.09.2024 відмовлено позивачу у перерахунку пенсії.
В оскаржуваному рішенні зазначено:
«…вік заявниці 61 рік 07 місяців.
Страховий стаж становить 42 роки 4 місяці 1 день.
Працює.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: Не взято до уваги суми нарахованої заробітної плати зазначеної в довідках № 98,100,102,104,106 від 2024 року для перерахунку пенсії, оскільки довідки не підтверджені первинними документами, чим порушено п. 1 ст. 40 Закону № 1058.
Крім того дані довідки видані організацією, яка знаходиться на непідконтрольній території України.
Висновок: Враховуючи вищевикладене, відмовити гр. ОСОБА_2 у перерахунку пенсій згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю первинних документів по нарахуванню заробітної плати.»
Позивач вважала, що відповідач своїм рішенням порушив її право на належне пенсійне забезпечення.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадянам на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
За визначенням у Законі № 1058-ІV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим законом.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 16 Закону № 1058-IV позивач, як застрахована особа, має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, що передбачені цим Законом.
За ч. 1 ст. 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
У відповідності до ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Аналогічні норми закріпленні у ч. 1 ст. 101 Закону України № 1788-ХІІ від 05.11.1991 «Про пенсійне забезпечення».
Крім того, питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV врегульовано Порядком надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Пунктом 2.1 Порядку №22-1 передбачено, що за бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 5) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам. У разі якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року (додаток 5).
Згідно з абз. 1, 2 пункту 2.10 Порядку № 22-1 довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами. У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми.
Слід зазначити, що неможливість вчинення державним органом тих чи інших дій, у даному випадку проведення перевірки достовірності відомостей, підтверджених в особових рахунках та визначення сум, на які нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, не може бути підставою для обмеження прав пенсіонера, оскільки це не залежить від волі особи.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 808/1735/18.
Тобто перевірка достовірності виданих підприємством документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні/перерахунку пенсії.
Верховний Суд у постанові від 08.02.2021 у справі №2487/68/17 дійшов висновку, що особа, яка звертається за отриманням пенсії, не може нести відповідальність за неналежне оформлення роботодавцем особових справ працівників, відсутність у них певних документів, їх умисне ненадання на запити уповноважених органів, зокрема під час проведення пенсійним органом зустрічних перевірок на предмет достовірності поданих йому на розгляд документів (в тому числі уточнюючих довідок) і обґрунтованості їх видачі, й так само за неналежне, неповне проведення пенсійним органом таких перевірок.
Як вбачається з матеріалів справи, подані позивачем до органу Пенсійного фонду України довідки про заробітну плату для обчислення пенсії № 98 від 26.02.2024 про заробітну плату за період з січня 1985 року по грудень 1991 року; № 100 від 26.02.2024 про заробітну плату за період з січня 1992 року по грудень 2000 року; № 102 від 26.02.2024 про заробітну плату за період з січня 2001 року по грудень 2010 року; № 104 від 26.02.2024 про заробітну плату за період з січня 2011 року по грудень 2019 року; № 106 від 26.02.2024 про заробітну плату за період з січня 2020 року по лютий 2022 року, що видані «Сєвєродонецькою центральною міською багатопрофільною лікарнею» Луганської Народної Республіки, містять назви первинних документів, на підставі яких їх видано (зазначено, що їх видано на підставі особових рахунків, розрахункових відомостей), адресу підприємства на час видачі довідок. Довідки підписані відповідними посадовими особами та завірені печаткою підприємста, що їх видали.
Отже, довідки відповідають вимогам Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV, що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1.
Однак, як вказував відповідач, відповідні довідки не можливо врахувати, оскільки видані організацією, яка знаходиться на непідконтрольній території України.
З цього приводу суд зазначає.
Відповідно до частин першої та другої статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Згідно з частиною першою статті 18 вказаного Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Відповідно до частин другої та третьої статті 9 вказаного Закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Слід зазначити, що позивач набув трудовий стаж у період, коли населені пункти, на території яких підприємство здійснювало господарську діяльність, перебувало під контролем української влади, і таке підприємство було утворено відповідно до законодавства України.
Щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus V. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer V. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.
При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96).
Отже, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92).
Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, § 142).
Таким чином, позивач опинився в ситуації, що відповідно позбавляє її можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Отже, у даному випадку і при обставинах, що склались у зв'язку з тимчасовою окупацією певних територій Луганської області, відмова відповідачем - органом державної влади позивачу - фізичній особі у реалізації її права на соціальне забезпечення не є пропорційною меті, якої намагався досягти відповідач цією відмовою, та така відмова порушує баланс між конституційним правом позивача на соціальне забезпечення та завданням відповідача щодо призначення/перерахунку пенсії.
Таким чином,колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області №262840015122 від 25.09.2024 підлягає скасуванню як протиправне.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб''єктів владних повноважень.
Позивачем та її представником рішення суду першої інстанції не оскаржене.
Отже, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, враховуючи встановлені судами обставини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який обрав відповідний єфективний спосіб захисту порушеного права, про що зазначено вище.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року у справі № 360/1154/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 06 березня 2025 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук