Справа № 357/11420/24 Головуючий в суді І інстанції Клепа Т.В.
Провадження № 33/824/521/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції Писана Т.О.
20 лютого 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі судді-доповідача Писаної Т.О.,
За участі секретаря судового засідання Савченко К.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2024 року у адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, працюючого торговим представником на ТОВ «Епіко» в м. Біла Церква Київської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за фактом вчинення адміністративного правопорушення, ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2024 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 (сімнадцять тисяч) грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.
ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за те, що 05 серпня 2024 року о 00:53 год на вул. Михайла Грушевського, 4, в м. Біла Церква Київської області керував транспортним засобом «Skoda Octavia» з д.н.з. НОМЕР_1 у стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння проводився у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального механічного приладу Drager Alcotest 7510 ARLM-0401, тест № 1140, результат позитивний - 1,23 проміле. Від проходження огляду на стан сп'яніння в медичному закладі у лікаря нарколога відмовився. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.9 а Правил дорожнього руху України, тобто вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погоджуючись з постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2024 року захисник ОСОБА_1 - адвокат Поліщук Р.А. подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати, а провадження у справі закрити у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Вважає, що постанова прийнята судом першої інстанції з порушеннями норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, є незаконною і необґрунтованою.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що в матеріалах справи відсутні достатні, належні та допустимі докази вини ОСОБА_1 , судом першої інстанції не дано належної правової оцінки тому що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності діяв в стані крайньої необхідності.
Вказує, що ОСОБА_1 не погоджується з обставинами справи, свою вину не визнає, при цьому зазначає, що діяв в стані крайньої необхідності.
Вважає, що факт того, що ОСОБА_1 діяв в стані крайньої необхідності, повністю підтверджується доказами, а саме довідкою від 17.10.2024 року виданої генеральним директором КНП Білоцерківської міської ради «Білоцерківський пологовий будинок», згідно якої 05.08.2024 року о 00 годин 45 хв. до гінекологічного відділення пологового будинку поступила ОСОБА_2 , якій лікарем акушером-гінекологом була надана невідкладна медична допомога та яка потребувала стаціонарного лікування.
У судовому засіданні, яке було призначено на 30 січня 2025 року захисник ОСОБА_1 - Поліщук Р.А. надав свої пояснення по справі та просив відкласти розгляд справи, для з'ясування у служби таксі чи працюють вони у комендантську годину.
ОСОБА_1 та його захисник Поліщук Р.А. в судове засідання 20 лютого 2025 року не з'явилися про дату, час та місце судового засідання були належним чином повідомлені.
19 лютого 2025 року Поліщук Р.А. подав до Київського апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки він прийматиме участь у іншому судовому процесі в Богуславському районному суді Київської області.
Дослідивши матеріали справи апеляційний суд встановив, що у даній справі в ході судового розгляду фактично було завершено дослідження матеріалів даної справи, а саме допитано захисника ОСОБА_1 - Поліщука Р.А. та досліджено матеріали справи, заслухано позицію захисника. Розгляд справи відкладався у зв'язку із наданням можливості стороні захисту надати додаткові докази у підтвердження обставин крайньої необхідності, проте таких доказів надано не було. Клопотання про відкладення також не містить доказів того, що сторона захисту має наміри подати додаткові докази у підтвердження обставин крайньої необхідності, як про це було заявлено у попередньому судовому засіданні.
З урахуванням наведеного, підстави для задоволення відповідного клопотання про відкладення розгляду справи відсутні.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами поданої апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з вимогами ст. ст. 245, 251 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом і правосвідомістю.
Так, відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху (ПДР України) та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктом 2.9. а) ПДР України встановлено заборону водієві керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Згідно п. 2 Розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України №1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі - Інструкція), огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці (п. 3 Розділ І Інструкції).
Огляд на стан сп'яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі - спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку) (п. 6 Розділ І Інструкції).
У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - заклад охорони здоров'я) (п. 7 Розділ І Інструкції).
Відповідно до п. 7 Розділу ІІ Інструкції, установлення стану алкогольного сп'яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.
Частиною 1 ст. 130 КУпАП встановлено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Зі змісту оскаржуваної постанови, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, ґрунтується на даних, що містяться у протоколі про адміністративне правопорушення, акті огляду, направленні на огляд водія транспортного засобу, рапорту поліцейського, роздруківкою приладу «Драгер» та відеозаписом з нагрудної камери поліцейського.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 425123, 5 серпня 2024 року о 00:53 год на вул. Михайла Грушевського, 4, в м. Біла Церква Київської області водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Skoda Octavia» з д.н.з. НОМЕР_1 у стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння проводився у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального механічного приладу Drager Alcotest 7510 ARLM-0401, тест № 1140, результат позитивний - 1,23 проміле . Від проходження огляду на стан сп'яніння в медичному закладі у лікаря нарколога відмовився.
Відповідно до чеку Drager Alcotest 7510, долученого до протоколу про адміністративне правопорушення, цифровий показник результату огляду на стан алкогольного сп'яніння водія ОСОБА_1 становить 1,23 проміле, в той час як допустимий показник, не повинен перевищувати 0,2 проміле.
Згідно акту огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням технічних засобів, огляд проведено у зв'язку з виявленими ознаками: різкий запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці. У графі «з результатами згоден», ОСОБА_1 проставив свій підпис.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції безпідставно не було взято до уваги той факт, що ОСОБА_1 діяв в стані крайньої необхідності, не ґрунтуються на матеріалах справи та нормах діючого законодавства.
Відповідно до положень ст.ст.17,18 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності. Не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.
Однією з найважливіших умов правомірності акту крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
В апеляційній скарзі скаржником зазначено, що керування ним транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння було зумовлено крайньою необхідністю, а саме, необхідністю доставлення ОСОБА_2 (дівчини) до медичного закладу.
Проте, в даному випадку дії ОСОБА_1 не можна вважати вчиненими в умовах крайньої необхідності, оскільки, як зазначає скаржник, він викликав швидку допомогу, але їм повідомили, що в них немає спеціального обладнання і вони на такі виїзди не їздять. Через пару хвилин їм перетелефонували і повідомили, що вони можуть звернутися у пологовий будинок по вул. Семашко. Він зателефонував друзям, яких згадав, однак вони не відповідали на дзвінок. Через це він вирішив самостійно відвести її до лікарні. Разом з тим, доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 викликав швидку допомогу та отримав від закладу відмову приїхати на виклик матеріали справи не містять.
У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що був вимушений сісти за кермо, оскільки їм відмовила швидка допомога, а його дівчина потребувала допомоги. Проте такі доводи захисника не свідчать про те, що зазначена небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами, зокрема викликом таксі, та здійснюючи керування автомобілем у стані алкогольного сп'яніння, ОСОБА_1 перебував в стані крайньої необхідності та його дії є виправданими.
У зв'язку з тим, що водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, чим порушив п.2.9 (а) ПДР України, працівниками поліції щодо нього правомірно складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП.
Таким чином, факт вчинення правопорушення у стані крайньої необхідності в даній справі судом апеляційної інстанції не встановлений.
Крім того, у апеляційній скарзі скаржник просив закрити провадження за відсутності події та складу адміністративного правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Проте, визнання дій особи такими, що вчинені у стані крайньої необхідності, не є підставою для закриття провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Враховуючи наведені обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
За таких обставин постанова суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, а апеляційна скарга не містить будь-яких доводів, які б могли служити достатніми підставами для її скасування та закриття провадження у справі.
Керуючись ст.294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Т.О. Писана