06 березня 2025 року Чернігів Справа № 620/66/25
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Баргаміної Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії з розгляду питань надання відстрочки військовозобов'язаним від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії з розгляду питань надання відстрочки військовозобов'язаним від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просить:
- визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", яка викладена у повідомленні № 6/3737 від 05.12.2024, витяг із протоколу № 51 від 04.12.2024 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути питання про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що чинним законодавством не забороняється отримувати відстрочку студентам, які навчаються у закордонних вищих навчальних закладах, однак, нормативно-правовими актами не передбачено документів, які можуть бути надані закордонними ВНЗ чи іншими уповноваженими особами та підтверджують послідовність освіти.
Відповідачем, ІНФОРМАЦІЯ_3 було подано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову, вказав, що позивач порушує послідовність здобуття рівнів освіти, оскільки за українським законодавством особа не має права здобувати ступінь магістра без наявності у неї ступеня бакалавра. Також вказує, що у позивача відсутня довідка про здобувача освіта з ЄДЕБО, що є обов'язковим та основним документом, згідно законодавства, що має підтверджувати право особи на відстрочку.
Комісією з розгляду питань надання відстрочки військовозобов'язаним від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 відзив на позовну заяву подано не було.
Позивачем було подано відповідь на відзив, в якій вказав, що існує можливість навчання і здобуття ступеня вищої освіти за програмою нероздільного магістерського навчання, тобто шляхом неподільного навчання на першому та другому рівні вищої освіти, тобто тривати 5 років і включати і бакалаврський і магістерський ступені.
ІНФОРМАЦІЯ_3 було подано заперечення, в яких вказав, що здобуття позивачем освіти одночасно за двома рівнями (бакалавр та магістр) - не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 звернувся до голови Комісії з розгляду питань надання відстрочки військовозобов'язаним від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою від 29.11.2024 про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
За результатами розгляду заяви позивача, 04.12.2024 Комісією з розгляду питань надання відстрочки військовозобов'язаним від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 було прийнято рішення, оформлене протоколом № 51, про відмову в наданні відстрочки на тій підставі, що відсутня довідка про здобувача освіти, сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти.
Повідомленням від 05.12.2024 № 6/3737 головою комісії було повідомлено позивача про прийняте рішення.
Разом з тим, не погоджуючись з рішенням Комісії, оформленим протоколом від 04.12.2024 № 51, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, № 49/2024 від 05.02.2024, № 271/2024 від 06.05.2024, № 469/2024 від 23.07.2024, № 740/2024 від 28.10.2024, № 26/2025 від 14.01.2025 строк дії режиму воєнного стану продовжувався.
Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) встановлено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Так, статтею 1 Закону № 3543-XII визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 23 Закону № 3543-XII визначені категорії громадян, для яких встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, згідно пункту 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
Суд зазначає, що у кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову, або підпадають під умови відстрочки слід надати той обсяг документів, який підтвердить існування обставин, достатніх для того, щоб уповноважений суб'єкт владних повноважень міг прийняти відповідне рішення.
Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.
Відповідно до абзацу 9 пункту 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Так, процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок № 560, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пунктів 56, 57 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Згідно з пунктом 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16 - 23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (пункт 59 Порядку № 560).
Відповідно до пункту 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Отже, наведеними нормами визначено, що військовозобов'язаний має право на особисте подання на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку, а комісії, утворені при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період зобов'язані, зокрема, вивчити отриману заяву та додані до неї документи, оцінити законність підстав для надання відстрочки, й фактично розглянути такі документи протягом семи днів з дати їх надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. Така комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, що оформляються протоколом. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за встановленою формою.
Як вже було встановлено судом, позивач звернувся до Комісії з розгляду питань надання відстрочки військовозобов'язаним від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про надання відстрочки від призову під час мобілізації відповідно до пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", до якої було додано копії паспорту громадянина України, РНОКПП, витяг з реєстру «Резерв+», копії контракту на навчання від 29.08.2024, довідки № 1489 від 28.11.2024, нотаріально завірена копія довідки про зарахування іноземної особи на навчання від 27.09.2024, нотаріально завірена копія довідки про статус студента від 27.09.2024, нотаріально завірена копія рішення про зарахування на навчання від 27.09.2024, виписка з ЄДЕБО на ім'я ОСОБА_1 .
Поряд з цим, позивачу було відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв'язку із відсутністю довідки про здобувача освіти, сформованої в Єдиній державній електронній базі з питань освіти.
При цьому, суд зазначає, що 13.07.2011 постановою Кабінету Міністрів України №752 створено Єдину державну електронну базу з питань освіти. Документ визначає, що Єдина державна електронна база з питань освіти є автоматизованою системою збирання, реєстрації, оброблення, зберігання та захисту відомостей та даних з питань освіти. Власником Єдиної державної електронної бази з питань освіти є держава Україна, розпорядником Міністерство освіти і науки України, а технічним адміністратором державне підприємство «Інфоресурс».
Отже, іноземні навчальні заклади не можуть сформувати довідку про здобувача освіти, сформованої в Єдиній державній електронній базі з питань освіти за формою, визначеною у додатку 9 Порядку №560.
Відповідно до частини 1 статті 23 Конституції України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до частини 1 статті 53 Конституції України кожен має право на освіту.
Як встановлено судом, позивач разом з заявою про надання відстрочки надав виписку з Єдиної державної електронної бази з питань освіти щодо документiв про ocвiтy та iнформацiї про навчання особи, згідно якої особу позивача не знайдено в ЄДЕБО.
Разом з тим, позивач є студентом першого курсу денної форми навчання Вищої Школи Внутрішньої Безпеки в м. Лодзь (Польща) з терміном навчання з 01.10.2024 до 30.09.2029 за рівнем вищої освіти - єдиний ступінь магістра за денною формою, що підтверджується контрактом на навчання, рішенням про зарахування на навчання, довідкою про зарахування іноземної особи на навчання від 27.09.2024, довідкою про статус студента від 27.09.2024.
Також суд зазначає, що згідно з частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» рівнями освіти є: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.
Відповідно до архівної довідки від 28.11.2024 № 1489 позивач навчався в Остерському будівельному технікумі, отримав диплом серії НОМЕР_1 від 01.03.1993, яким було присвоєно кваліфікацію техніка-будівельника.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач, навчаючись за денною формою здобуття освіти, здобуває рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».
Отже, оскільки позивач є студентом першого курсу денної форми навчання Вищої школи внутрішньої безпеки (м. Лодзь, Польща), та цей навчальний заклад не має доступу до Єдиної державної електронної бази з питань освіти України та не може сформувати таку Довідку про здобувача освіти, сформованої в Єдиній державній електронній базі з питань освіти за формою, визначеною у додатку 9 Порядку №560, позивач не може бути позбавлений права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
При цьому, суд зазначає, що згідно частини третьої статті 82 Закону України від 05.09.2017 №2145-VIII «Про освіту» центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки проводить роботу, пов'язану із встановленням еквівалентності атестатів і дипломів, міжнародним визнанням навчальних курсів, кваліфікацій, вчених звань і наукових ступенів, крім випадків, передбачених спеціальними законами.
Так, 11.04.2005 була укладена Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Польща про академічне взаємовизнання документів про освіту та рівноцінність ступенів.
Відповідно до умов контракту на навчання за програмою «Подвійний диплом» у Вищій школі Внутрішньої безпеки в м. Лодзь (Польща) (далі - ВШВБ) та Приватному акціонерному товаристві «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна академія управління персоналом» (далі - ПрАТ «МАУП») від 29.08.2024, предметом контракту є паралельне навчання за програмою подвійного диплому у ВШВБ та ПрАТ «МАУП».
Згідно з пунктом 3.1. вищевказаного договору, термін навчання студента становить 5 (п'ять) років. Окрім того, згідно умов про надання освітніх послуг від 29.08.2024 між ВШВБ та позивачем, ВШВБ зобов'язана навчати студента за стаціонарною (денною) формою на нероздільній магістратурі за напрямом Психологія з 2024/2025 навчального року.
За таких обставин, суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що особа має право здобувати ступінь магістра виклочно за умови наявності в неї ступеня бакалавра.
Суд враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково шляхом визнання протиправним та скасування рішення Комісії з розгляду питань надання відстрочки військовозобов'язаним від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформленого в пункті 193 протоколу № 51 від 04.12.2024, про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; зобов'язання Комісію з розгляду питань надання відстрочки військовозобов'язаним від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути питання про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Щодо позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_1 , то суд зазначає, що відповідно до положень пункту 60 Порядку № 560 на підставі розгляду отриманих документів відповідна комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, у зв'язку з чим позовні вимоги до ІНФОРМАЦІЯ_1 задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно частин четвертої та п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В силу частин шостої, сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
За приписами частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 200/10535/19-а.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних із розглядом даної справи, у розмірі 5000,00 грн. суду було надано копії договору про надання правової допомоги № 02/17.11 від 17.12.2024, акту № 1 про прийняття-передачі наданих послуг від 24.12.2024, рахунку на оплату № 1 від 24.12.2024, детальний опис наданих послуг.
Так, відповідач передбаченим статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України правом не скористався, відповідне клопотання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу суду не надав.
Таким, чином враховуючи наявність документального підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, розрахунку таких витрат, суд приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Також, за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Комісії з розгляду питань надання відстрочки військовозобов'язаним від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з розгляду питань надання відстрочки військовозобов'язаним від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлене в пункті 193 протоколу № 51 від 04.12.2024, про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Зобов'язати Комісію з розгляду питань надання відстрочки військовозобов'язаним від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути питання про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 6211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 06.03.2025.
Суддя Наталія БАРГАМІНА