06 березня 2025 року Чернігів Справа № 620/1319/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лукашової О.Б., розглянувши у письмовому провадженні клопотання представника відповідача про залишення заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:
визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, що полягають в неврахуванні ОСОБА_1 , за час його служби в поліції (2015-2021 роки), розміру індексації грошового забезпечення при обчисленні розміру компенсації за невикористану відпустку, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за час проходження;
зобов'язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області обчислити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку, одноразову грошову допомогу при звільненні, матеріальну допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням розміру індексації грошового забезпечення, внаслідок чого виплатити ОСОБА_1 недоплачене грошове забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно не враховано індексацію грошового забезпечення при обчисленні розміру компенсації за невикористану відпустку, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.02.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків з моменту отримання ухвали.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
Відповідачем подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. В обґрунтування клопотання вказано, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом.
Розглянувши вказане клопотання по суті, суд зазначає таке.
Процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.
Так, положеннями частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Спеціальним законодавством, не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці, однак такі питання регулює Кодекс законів про працю України.
Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом із цим, частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
До «усіх виплат» (заробітна плата, виплата вихідної допомоги, інші виплати) також належить і компенсація за невикористані дні відпустки (що є предметом позовних вимог).
Верховний Суд у постанові від 04.04.2023 по справі №640/8348/21 дійшов такого висновку: поняття «оплата праці» і «заробітна плата», які використовуються у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір у цій справі в частині вимог стосується ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, на яку працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством (є належною працівнику заробітною платою), охоплюється застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці», у зв'язку з чим, не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про її нарахування та стягнення.
Законом України № 2352-IX від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесені зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, частини 1 і 2 ст.233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч.1).
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2).
В той же час суд зазначає, що Закон України № 2352-ІХ від 01.07.2022 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі.
Отже, цей Закон України № 2352-ІХ від 01.07.2022 містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19.07.2022.
Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.
За загальним правилом закон зворотної сили не має. Це правило повинно надавати визначеності і стабільності суспільним відносинам. Це означає, що закони поширюють свою дію лише на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Відтак, враховуючи правову позицію Верховного Суду у постанові від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, у цій справі до спірних правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом України № 2352-IX від 01.07.2022, строк звернення до суду не застосовується та відповідно позивачем такий строк не пропущений.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що строк звернення до суду з даним позовом не пропущено.
Таким чином, суд дійшов висновку, що у задоволенні клопотання Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду належить відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 122, 123, 171, 240, 248 КАС України, суд
У задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Відповідно до частини 2 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання, набирає законної сили з моменту її підписання суддею та згідно зі статтею 294 Кодексу адміністративного судочинства України оскарженню не підлягає.
Суддя Олена ЛУКАШОВА