06 березня 2025 року Справа № 280/11974/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач 1), ОСОБА_2 (далі - позивач 2) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якій позивачі просять суд:
Визнати протиправною відмову командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані дні щорічних та додаткових відпусток за свого загиблого сина навідника-оператора ІНФОРМАЦІЯ_2 старшого солдата ОСОБА_3 .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані дні щорічних та додаткових відпусток за свого загиблого сина навідника-оператора ІНФОРМАЦІЯ_3 старшого солдата ОСОБА_3 .
Ухвалою суду від 30 грудня 2024 року позовну заяву залишено без руху, наданий позивачам строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду доказів сплати судового збору позивачем 2 у цій справі в сумі 1211,20 грн, або документів, які підтверджують підстави звільнення позивача 2 від сплати судового збору відповідно до закону.
03 січня 2025 року до суду надійшла заява про виконання ухвали суду, позивачем 2 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Позивач 1 звільнений від сплати судового збору у відповідності до п. 9, п. 13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
В обґрунтування заявлених вимог позивачі зазначають, що син позивачів - ОСОБА_3 , проходячи військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 . Син позивачів не отримав за життя належні йому основну щорічну відпустку, та додаткові відпустки, тому положення ч.6 ст.24 Закон України «Про відпустки» мають бути застосовані до спірних правовідносин з метою забезпечення права позивачів на отримання грошової компенсації за невикористані відпустки їх загиблого сина. Позивачі просять позов задовольнити.
Ухвалою суду від 08 січня 2025 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач 23 січня 2025 року надав до суду відзив на позовну заяву. Відповідач заявляє, що позовні вимоги, викладені у позовній заяві, не визнає з наступного. На виконання, зокрема, доданого з 05 жовтня 2023 року пункту 22 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Кабінет Міністрів України постановою від 16 січня 2024 р. №37 затвердив Порядок виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток членам сімей військовослужбовців та поліцейських у разі їх загибелі (смерті) (далі - Порядок № 37). Пунктом 3 Порядку №37 чітко передбачено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується у частині виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток членам сімей військовослужбовців та поліцейських у разі їх загибелі (смерті) з 05 жовтня 2023 року. Пункт 22 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та прийнятий на його виконання Порядок №37 уповноважив військову частину проводити відповідні виплати членам сімей лише тих військовослужбовців, які загинули після 05 жовтня 2023 року. Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Щодо доводів відповідача про пропуск позивачами строку звернення до суду, суд звертає увагу, що відповідно до положень частин першої, другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізнається або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Зважаючи на те, що у цій справі оскаржуються відмови щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані дні щорічних та додаткових відпусток, які надані листами від 03.06.2024, а позов надіслано до суду 19.12.2024, суд вважав за можливе для забезпечення прав позивачів на доступ до правосуддя не допускати надзвичайного формалізму, та відкрити провадження у справі.
На підставі матеріалів справи, судом встановлено наступні обставини.
Син позивачів - ОСОБА_3 , проходячи військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання бойового завдання у місті Кремінна Кремінського району Луганської області.
На дату загибелі ОСОБА_3 ним не використана щорічна основна відпустка за 2022, 2023 роки тривалістю 38 діб.
25 травня 2024 року позивачі звернулись до відповідача з заявами, в яких, просили виплатити грошову компенсацію невикористаної їх сином відпустки, але листами від 03.06.2024 №40/57/12-5776 та №40/57/12-5777 відповідач відмовив у задоволенні заяв, зазначивши, що реалізувати право на отримання грошової компенсації за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпустки можуть члени сімей військовослужбовців у разі загибелі військовослужбовця після 05 жовтня 2023 року.
Вважаючи такі відмови відповідача щодо не виплати грошової компенсації відпустки протиправними, позивачі звернулись до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Національну гвардію України» від 13.03.2014 № 876-VII (далі - Закон № 876-VII) Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.
Статтею 4 Закону № 876-VII визначено, що Національна гвардія України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до положень статті 21 Закону № 876-VII, держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їхніх сімей, працівників, резервістів Національної гвардії України, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби (виконання обов'язків служби у військовому резерві) або постраждали в полоні у ході бойових дій (війни), в умовах правового режиму надзвичайного стану, під час проходження військової служби за межами України в порядку військового співробітництва або під час участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
Військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту встановлює Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частиною першою статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII) учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються пільги, а саме використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки.
Відповідно до частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону № 2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Пунктом 6 статті 18 Закону № 2011-XII передбачено, що вдова (вдівець), батьки загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік), у разі якщо вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, та її (його) неповнолітні діти або повнолітні діти - особи з інвалідністю з дитинства, батьки військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби, мають право на пільги, передбачені цим Законом.
Згідно з приписами пункту 6-1 статті 18 Закону № 2011-XII членам сімей військовослужбовців, які проходять військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України від 6 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-ХІІ), гарантується виплата грошового забезпечення цих військовослужбовців у разі неможливості ними його отримання під час участі у бойових діях та операціях. У такому разі виплата грошового забезпечення здійснюється членам сімей військовослужбовців, зазначеним у пункті 6 статті 9 цього Закону.
Відповідно до частини шостої статті 24 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) у разі смерті працівника грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, що не була одержана за життя, виплачується членам сім'ї такого працівника, а у разі їх відсутності - входить до складу спадщини.
Крім того, статтею 4 Закону № 504/96-ВР передбачено, зокрема, такий вид щорічної відпустки як основна відпустка.
Відповідно до пунктів 17 та 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII) та у Законі № 1932-XII.
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Також, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації як комплексу заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, у якому в особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.
Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ.
Судом встановлено, що станом на момент виключення ОСОБА_3 із списків особового складу військової частини відповідач не провів з ним розрахунку грошової компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки за 2022-2023 роки.
Кількість днів невикористаної щорічної основної відпустки ОСОБА_3 становить: з 01.05.2022 по 20.09.2023 - 38 діб, що підтверджується витягом з наказу від 07.12.2023 №304мтд.
Стосовно права позивачів на отримання грошової компенсації за невикористані їхнім сином - ОСОБА_3 календарні дні щорічної основної відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII за 2021-2022 роки суд зазначає наступне.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначається Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260), у редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно з пунктами 1, 2 Розділу ХХХ Порядку № 260 у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей.
У разі відсутності зазначених осіб належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України.
Відповідно до статті 1227 Цивільного кодексу України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Також, частина шоста статті 83 Кодексу законів про працю України передбачає, що у разі смерті працівника грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, виплачується спадкоємцям.
Отже, батьки військовослужбовця в рівних частках мають право на виплату у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належного йому, але не отриманого до дня смерті (загибелі) грошового забезпечення, за умови, якщо військовослужбовець не перебуває у шлюбі та не має дітей.
Відповідно до підпункту 2 розділу ХХХ Порядку №260 така виплата здійснюється на підставі заяви особи, зазначеної у підпункті 1 розділу ХХХ Порядку №260.
Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України (далі - військовослужбовці), які обіймають посади в Головному управлінні Національної гвардії України, територіальних управліннях, з'єднаннях, військових частинах (підрозділах), вищих військових навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, закладах охорони здоров'я та установах Національної гвардії України (далі - військові частини) визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 № 200 (далі - Інструкція № 200), у редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно з пунктами 1, 3 Розділу XXVIII Інструкції № 200 у разі смерті (загибелі) військовослужбовця грошове забезпечення нараховується повністю за той місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув).
Грошове забезпечення виплачується членам сімей військовослужбовців:
дружині (чоловіку), а у разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
У разі відсутності осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України.
У разі індексації грошового забезпечення військовослужбовців грошове забезпечення членам сімей військовослужбовців виплачується з урахуванням такої індексації.
Особам, зазначеним у пункті 1 цього розділу, також виплачуються одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на отримання яких виникло у військовослужбовця до дня його смерті (загибелі), або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, або оголошення померлим.
Суд зазначає, що згідно з довідкою відповідача від 27.05.2024 №4143 загиблий солдат ОСОБА_3 , відповідно до розділу «сімейний стан» особової справи був неодружений, батько: ОСОБА_1 , мати: ОСОБА_2 .
Отже, враховуючи наведене вище, мати та батько загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 мають право на отримання компенсації за всі невикористані дні основної та щорічної додаткової відпустки їх загиблого сина рівними частками.
Таким чином, відповідачем протиправно надані позивачам відмови щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки.
Аналогічним чином спірні правовідносини урегульовані Порядком виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток членам сімей військовослужбовців та поліцейських у разі їх загибелі (смерті), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2024 р. № 37.
Однак, даний нормативно-правовий акт на досліджувані правовідносини не розповсюджується, так як такі виникли до його прийняття.
Разом з тим, розвиток нормативного врегулювання спірних правовідносин свідчить про розуміння державою свого позитивного обов'язку щодо виплати членам сімей загиблих військовослужбовців всіх належним їм до смерті сум, до яких має бути включена і компенсація за невикористані відпустки.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейським судом з прав людини у рішенні від 10.03.2011 (остаточне 10.06.2011) у справі «Сук проти України» (заява № 10972/05) сформовано позицію, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі «Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).
Згідно з позицією Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.
Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
Отже, ураховуючи, що батько ОСОБА_1 та мати ОСОБА_2 загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 , мають право на отримання компенсації за всі невикористані дні основної та щорічної додаткової відпустки загиблого сина рівними частками, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судовий збір у сумі 1211,20 грн підлягає стягненню на користь позивача 2 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 262 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити повністю.
Визнати протиправними відмови Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, викладені у листах від 03.06.2024, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані дні щорічних та додаткових відпусток за свого загиблого сина навідника-оператора ІНФОРМАЦІЯ_2 старшого солдата ОСОБА_3 .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рівними частками грошову компенсацію за невикористані дні щорічних та додаткових відпусток за свого загиблого сина навідника-оператора ІНФОРМАЦІЯ_3 старшого солдата ОСОБА_3 .
Стягнути на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн (одну тисячу двісті одинадцять гривень двадцять коп.).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач 1 - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ),
Позивач 2 - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ),
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Повне судове рішення складено 06.03.2025.
Суддя Б.В. Богатинський