06 березня 2025 року (10:00)Справа № 280/12177/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина № НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення,
30.12.2024 через підсистему «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина № НОМЕР_2 ) (далі - відповідач), в якій позивач просить:
визнати протиправними дії начальника кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_3 ) (Військова частина НОМЕР_2 ) капітана ОСОБА_2 , які виразились в забороні перетину державного кордону України ОСОБА_1 ;
визнати протиправним та скасувати рішення № б/н від 25.12.2024 про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 , винесене начальником кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_3 ) (Військова частина НОМЕР_2 ) капітаном ОСОБА_2 .
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відносно позивача 25 грудня 2024 року в пункті пропуску перетину кордону «Рава-Руська» відповідачем складено Рішення про відмову у перетинанні державного кордону, у якому, зокрема, зазначено про відсутність підстав для виїзду за кордон в період дії військового стану. Зазначає, що є інвалідом другої групи, має пенсійне посвідчення інваліда, у його військовому квитку зазначено про зняття з військового обліку, а у за стосунку «Резерв+» міститься інформація про те, що позивач не є військовозобов'язаним. Всі зазначені документи були надані під час перетину кордону, проте після їх перевірки позивачу відмовлено у перетинанні державного кордону. Вважає такі дії та рішення протиправними та просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 06.01.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
05.02.2025 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№5411), в якому останній зазначає, що позивач при спробі перетину кордону не наддав військо-облікового документу з відповідними відмітками військового обліку, що мають значення для прийняття рішення уповноваженою особою. Надані позивачем документи не дали змогу уповноваженим особам прийняти рішення про дозвіл на перетин державного кордону. З урахуванням зазначеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до довідки №158425 від 17.02.2023 (а.с.18), посвідчення № НОМЕР_1 від 15.03.2023 (а.с.19) ОСОБА_1 станом на 25.12.2024 був інвалідом ІІ групи (загальне захворювання).
Відповідно до військового квитку серії НОМЕР_4 позивач не проходив військову службу та 19.02.2014 знятий з обліку на підставі пп.2 п. 5 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (а.с. 23-24).
Відповідно до інформації із застосунку «Резерв+» (а.с.22), позивач виключений з військового обліку, не військовозобов'язаний, дані уточнено вчасно, 15.07.2024.
25.12.2024 начальник групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) капітаном ОСОБА_2 прийнято рішення від 25.12.2024 (а.с.26) про відмову в перетинанні державного кордону України, яким позивачу відмовлено у виїзді з України, з причини: відсутні підставі для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Постанови Кабінету Міністрів України №57.
Вважаючи спірне рішення протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 33 Конституції України проголошено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Водночас в ст. 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Конституції України Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Формулювання, застосовані в Конституції України, “можуть бути обмежені» не означає автоматичного запровадження таких обмежень, а має бути прийнято відповідний законодавчий акт з чітким регулюванням саме таких обмежень: суть та зміст таких обмежень, категорія громадян, які підпадають під дію таких обмежень, строк дії цих обмежень, порядок реалізації обмежень тощо.
Так, єдині заходи правового режиму воєнного стану щодо реалізації громадянами свободи пересування закріплено у п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану»: в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 29 грудня 2021 року №1455, якою затверджено Порядок встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан.
В Порядку №1455 питанню перетину державного кордону присвячено єдиний пункт такого змісту: Перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Загальновідомим фактом є те, що в Україні введено по всій території правовий режим воєнного стану з 24 лютого 2022 року, який діє й по даний момент.
В свою чергу, Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція). Конвенція та перелічені протоколи до Конвенції набрали чинності в Україні 11 вересня 1997 року.
Стаття 2 Протокол №4 до Конвенції має назву “Свобода пересування» та носить наступний зміст: 1. Кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. 2. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. 3. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. 4. Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
Тобто, Конституцією України гарантовано право кожного вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом. При цьому, з моменту ратифікації вищезазначених Конвенції та протоколів такі обмеження повинні не лише бути передбачені законом, а й повинні бути необхідними в демократичному суспільстві та переслідувати легітимну мету.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ щодо перевірки виправданості втручання у права особи, гарантовані статтею 2 Протоколу №4 до Конвенції, ЄСПЛ застосовує підхід, аналогічний до статей 8-11 Конвенції, що полягає в перевірці втручання держави в конвенційне право особи на предмет його виправданості, а втручання визнається таким, що не порушує право особи, гарантоване Конвенцією, якщо:
1) буде передбачене законом, здійснене “згідно із законом». Вислів “згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування;
2) матиме легітимну мету. У випадку статті 2 Протоколу №4 до Конвенції такою метою може бути захист інтересів національної чи громадської безпеки, підтримання публічного порядку, запобігання злочину, захист здоров'я чи моралі або захист прав і свобод інших осіб;
3) буде необхідним у демократичному суспільстві. Тобто, втручання має відповідати “нагальній суспільній необхідності», зокрема бути пропорційним до цілей досягнення легітимної мети.
Отже, на підставі викладеного можна зробити висновок, що під час розгляду цього спору суд має переконатися у тому, що втручання, з огляду на факти і обставини конкретної справи, було законним та справді було необхідним та враховувало індивідуальну ситуацію особи. Судом під час розгляду цієї справи має бути перевірено виправданість втручання в свободу пересування позивача (елементом якої є можливість залишати територію України, що гарантована як Конституцією України, так Конвенцією), що було здійснене 23 серпня 2024 року посадовою особою Держприкордонслужби України шляхом прийняття рішення про відмову в перетинанні державного кордону з мотивів відсутності в позивача документів, що підтверджують підстави для його виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану.
Спір виник у зв'язку із відмовою в перетині державного кордону України громадянину України призивного віку в особливий період в умовах правового режиму воєнного стану.
Верховний Суд у постановах від 17 серпня 2023 року у справі № 380/7792/22, від 31 серпня 2023 року у справі № 380/572/23, від 27 вересня 2023 року у справі № 380/16876/22, від 26 жовтня 2023 року у справі №260/3428/22, від 26 жовтня 2023 року у справі №260/3951/22, від 16 листопада 2023 року у справі № 160/15200/22, від 23 листопада 2023 року у справі № 260/4613/22 сформував правовий висновок, відповідно до якого той факт, що Закон України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження не можуть застосовуватися на підставі Закону України “Про правовий режим воєнного стану» та Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду.
Порядок реалізації права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок регулюється Законом України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
За приписами частини першої статті 3 цього Закону перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону, відповідно до частини першої якої серед документів, які дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, зазначені: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в'їзд в Україну).
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Частиною третьою статті 6 Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» визначено, що тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частинами першою та шостою цієї статті, запроваджується в порядку, передбаченому законодавством. У разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (далі - Указ №64/2022), затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 5 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженого Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).
Пунктом 2 Указу №64/2022 постановлено військовому командуванню разом з військовими адміністраціями, органами виконавчої влади, правоохоронними органами та за участю органів місцевого самоврядування запроваджувати і здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи правового режиму воєнного стану, реалізовувати повноваження, необхідні для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.
Пунктом 3 цього ж Указу передбачено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану».
Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Статтями 17 та 65 Конституції України установлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Цей конституційний обов'язок реалізується через проходження громадянами України військової служби відповідно до закону.
Зі змісту статті 23 Конституції України слідує, що кожна людина має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. З цього випливає, що людина є частиною суспільства, інтереси якого (як от національна безпека, громадський порядок, права та свободи інших людей) можуть виправдати обмеження прав людини, які не є абсолютними. Належне виконання громадянами своїх обов'язків має бути забезпечене державою.
Із початком широкомасштабної військової агресії російської федерації фундаментальні національні інтереси, які полягають у збереженні суверенітету, територіальної цілісності і незалежності, що є засадничими умовами реалізації права українського народу на самовизначення та збереження держави Україна, викликали потребу у невідкладній повній мобілізації оборонних ресурсів для забезпечення відсічі агресору, в тому числі громадян України, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації або можуть бути залучені в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України “Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
В обґрунтування своєї позиції позивач посилається на те, що він не є військовозобов'язаним, на момент перетину державного кордону був інвалідом 2 групи.
Суд зазначає, що перебування громадян придатних за віком та станом здоров'я до військової служби на військовому обліку є обов'язком, а не правом громадянина.
Так, наданий позивачем військовий квиток серії НОМЕР_4 не містить інформації щодо виключення позвача з військового обліку, останній запис у військовму квитку датований 19.02.2014 (про зняття позивача з військового обліку). Таким чином, наданий позивачем під час перетину державного кордону військовий квиток не підтверджує факт того, що позивач не підлягає військовому обліку станом на час прийняття оскаржуваного рішення.
Суд зауважує, що хоча Закон України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» і не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, однак це не означає, що такі обмеження до вищевказаної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Закону України “Про правовий режим воєнного стану» та Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини другої статті 3 Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України, що надає підстави Кабінету Міністрів України враховувати при встановленні зазначених правил заходи воєнного стану, запроваджені Законами України “Про правовий режим воєнного стану» та “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
На момент виникнення спірних правовідносин порядок перетину державного кордону України визначений Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 1995 року №57 (далі - Правила № 57).
Так, відповідно до пункту 2 Правил №57 перетинання громадянами України державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю, якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.
У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім вищезазначених документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Пунктами 2-1 - 2-19 Правил № 57 визначені перелік осіб, які мають право в умовах воєнного стану перетинати державний кордон, та перелік підтверджуючих документів для такого перетину.
Приписами пункту 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року №1455, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок №1455) передбачено, що перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні (частина третя статті 6 Закону України “Про прикордонний контроль»).
Відповідно до пункту 10 Правил № 57 пропуск громадян через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону.
У абзацах 1-3 пункту 12 Правил № 57 визначено, що для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень.
У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи (абз. 10 п. 2 Правил №57).
У разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право, окрім іншого, особи з інвалідністю за наявності посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідки для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики (далі - документи, що підтверджують інвалідність) (п. 2-1 Правил №57).
Водночас частиною четвертою статті 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що у період дії воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред'являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред'являє. У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
Указані положення Правил № 57 кореспондуються з положеннями частин першої-третьої статті 7 Закону України “Про прикордонний контроль», за якими паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому, з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон. Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.
За приписами частини першої статті 14 Закону України “Про прикордонний контроль», іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Як зазначено вище, позивачу відмовлено у перетині державного кордону України у зв'язку з тим, що відсутні підставі для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Постанови Кабінету Міністрів України №57.
При цьому, суд наголошує про відсутність в оскаржуваному рішенні посилань на будь-яку норму Правил №57, або Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», або Закону України «Про правовий режим воєнного стану» щодо конкретної підстави, яка слугувала прийняттю рішення про відмову у перетинання державного кордону.
Як вказано у відзиві на позовну заяву, відповідачем прийняте оскаржуване рішення, оскільки позивачем під час перетину кордону не надано відйськово-обліковий документ. В той же час, таке твердження не підтверджене жодними доказами, а у оскаржуваному рішенні не зазначено, що підстава відмову у перетинанні державного контролю - це ненадання позивачем необхідних документів.
Пункт 15 Правил №57 передбачає, що на підставі рішення уповноваженого законом державного органу про тимчасову відмову у виїзді за кордон (заборону виїзду), прийнятого відповідно до статті 6 Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону відмовляє громадянину у перетинанні державного кордону, про що виносить обґрунтоване письмове рішення із зазначенням причин відмови, один примірник якого видається громадянинові.
Тобто, виходячи з норм Закону України “Про прикордонний контроль» та Правил №57, рішення про відмову у перетинанні державного кордону має бути обґрунтоване та базуватися на нормах Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» стосовно обмеження права громадянина виїхати з країни.
Проте, оскаржуване рішення, всупереч нормам законодавства, є необґрунтованим та не містить причин відмови.
Частинами 1 та 2 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР та вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Аналізуючи оскаржувані рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до ч.2 статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі “Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних та достатніх доказах.
Як встановлено в ході судового розгляду справи відповідачем зазначених вище принципів при прийнятті оскаржуваного рішення дотримано не було.
Суд зазначає, що саме лише зазначення про підстав для перетину кордону не є достатньою підставою для відмови особі у перетині державного кордону України, оскільки уповноваженою службовою особою відповідача повинно бути зазначено об'єктивні обставини, які перешкоджають у перетині державного кордону України з обов'язковим зазначенням необхідних документів, які слід надати, в даному випадку, позивачем та з оцінкою тих документів, що надані особою.
В даному випадку, відповідачем недоліків щодо поданих позивачем документів не встановлено та не зазначено у відповідному рішенні.
Таким чином спірне рішення не є обґрунтованим, а отже не може вважаться законним, в зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про визнати протиправними дій начальника кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_3 ) (Військова частина НОМЕР_2 ) капітана ОСОБА_2 , які виразились в забороні перетину державного кордону України ОСОБА_1 суд зазначає, що наслідком дій посадової особи щодо перевірки наявності підстав для пропуску особи на виїзд за кордон є прийняття відповідного рішення.
Тому суд вважає за необхідне задовольнити позов шляхом визнання протиправним та скасування рішення про відмову у перетинанні державного кордону України, прийнятого 25 грудня 2024 року начальником кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_3 ) (Військова частина НОМЕР_2 ) капітаном ОСОБА_2 , яким відмовлено у виїзді з Украйни ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відтак, враховуючи вищенаведене у сукупності, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п.9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина № НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у перетинанні державного кордону України, прийняте 25 грудня 2024 року начальником кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_3 ) (Військова частина НОМЕР_2 ) капітаном ОСОБА_2 , яким відмовлено у виїзді з Украйни ОСОБА_1 .
В іншій частині позовних вимог, - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 06.03.2025.
Суддя Ю.В. Калашник