06 березня 2025 року Справа № 280/12098/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
І. Зміст і підстави позовних вимог.
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області (далі - відповідач), у якій позивач просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні позивача, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 28 грудня 2019 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 25 листопада 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
2) зобов'язати відповідача виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 28 грудня 2019 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 25 листопада 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
3) визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно позивача стосовно ненарахування та невиплати позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
4) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Позовна заява подана представником позивача адвокатом Єрьоміною В.А., яка діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АН № 1580420 від 17.12.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом начальника ГУ ДСНС України у Запорізькій області від 27.12.2019 № 502 (по особовому складу) позивача з 28.12.2019 звільнено зі служби цивільного захисту у відставку Збройних Сил України та виключено з кадрів ДСНС. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18.07.2024 у справі № 280/3907/24 зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Запорізькій області нарахувати та виплатити позивачу ненараховану раніше індексацію грошового забезпечення. На виконання рішення суду остаточний розрахунок відповідачем було проведено лише 25.11.2024. Враховуючи те, що виплата належних позивачу грошових коштів не була проведена у день звільнення з військової служби, позивач вважає, що з 28.12.2019 виникло право на отримання середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення.
ІІ. Виклад позицій інших учасників справи та документів, що надійшли до суду.
13.01.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що статті 116-117 КЗпП України не розповсюджуються на правовідносини щодо проходження служби цивільного захисту та порядку оплати грошового забезпечення. На момент виключення зі списків особового складу ГУ ДСНС України у Запорізькій області позивач погодився з проведенням розрахунків всіх виплат, які йому були виплачені ГУ ДСНС України у Запорізькій області та відповідно у серпні 2020 року отримав зазначені виплати, водночас звернувся до суду з цим позовом у грудні 2024 року, тобто з пропуском тримісячного строку з дня проведення з ним розрахунку, у зв'язку з чим відповідач вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду. Вказує, що заробітна плата та заявлені заявником до виплат платежі за своєю правовою природою не можуть бути визнані тотожними категоріями, позаяк мають абсолютно різні юридичні підстави походження. У спірний період проходження служби Позивач не був військовослужбовцем, оскільки він не проходив військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», при проходженні служби він був особою, статус якої визначено та регулюється відповідно до положень Кодексу ЦЗ та інших спеціальних нормативно-правових актів в сфері цивільного захисту. Щодо позовних вимог у частині стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки відповідач зауважує на внесенні до КЗпП України змін, відповідно до яких визначено відшкодування в разі затримки в розрахунку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяці. Стосовно зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації відповідач вказує, що захист права на виплату компенсацію можливий тільки після звернення до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області із заявою про її виплату та отримання відмови від її виплати. Крім того, індексація грошового забезпечення входить до переліку доходів, встановленого статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», лише після внесення до неї змін Законом України №1214-IX від 04.02.2021, тому вимоги щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, не підлягає компенсації на підставі даного Закону. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
05.02.2025 судом отримані додаткові пояснення відповідача, у яких зазначено, що обставини збройної агресії у контексті відносин з оплати суб'єктом владних повноважень праці осіб рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій слід кваліфікувати у якості обставин непереборної сили. Відповідач суб'єкт владних повноважень не є військовим формуванням, котрий бере безпосередню участь у відбитті збройної агресії ворога проти України, проте 3 роки безпосередньо залучається до наслідків ліквідації надзвичайних ситуацій пов'язаних з щоденними цинічними обстрілами цивільної інфраструктури та цивільного населення, тому вважаємо що у спірних правовідносинах з 24.02.2022 спеціальною нормою права є ч. 3 ст. 10 Закону України від 15.03.2022 № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Розмір компенсації (середній заробіток) повинен мати адекватний та справедливий характер у якості міри майнової відповідальності суб'єкта владних повноважень з урахуванням усіх факторів триваючої з 24.02.2022 повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України.
III. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 30.12.2024 суд відкрив провадження у справі, призначив справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін; витребував у відповідача докази по справі.
Ухвалою від 06.03.2025 суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі №460/21394/23.
Рішення у справі ухвалюється з урахуванням перебування судді у відпустці у період з 18.02.2025 по 05.03.2025 згідно з довідкою від 27.02.2025 за вих. № 02-35/25/23.
IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
ОСОБА_1 у період з 29.06.1995 по 28.12.2019 проходив службу у пожежно-рятувальній частині Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області, що підтверджується записами трудової книжки НОМЕР_1 від 25.12.2019.
Наказом начальника ГУ ДСНС у Запорізькій області (по особовому складу) від 27.12.2019 № 502 розірвано контракт, звільнено із служби цивільного захисту у відставку Збройних Сил України) відповідно до пункту 176 підпункту 3 (за станом здоров'я) Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу та відповідно до пункту 12, виключивши з кадрів ДСНС України старшого прапорщика служби цивільного захисту ОСОБА_1 , командира відділення 28 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління ДСНС України у Запорізькій області з охорони об'єктів, 28 грудня 2019 року.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18.07.2024 у справі № 280/3907/24, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.10.2024, зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 28 грудня 2019 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 у фіксованій величині 4 460,61 грн. в місяць, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до листа ГУ ДСНС України у Запорізькій області від 27.11.2024 № 53 001-6923/53 08 рішення суду по справі № 280/3907/24 добровільно виконано, на підтвердження чого надано копії платіжних інструкцій № 2168 від 21.11.2024 на суму 17246,07 грн (податок на доходи фізичних осіб), № 2169 від 21.11.2024 на суму 1437,17 грн (військовий збір), № 2170 від 21.11.2024 на суму 77 128,24 грн (виплата індексації).
17.12.2024 представник позивача звернулася з адвокатським запитом до відповідача із проханням надати копію довідки про середній заробіток ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, проте листом ГУ ДСНС України у Запорізькій області від 31.12.2024 № 53 001-7581/53 08 їй було відмовлено з огляду на відсутність законних підстав, враховуючи вимоги Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про захист персональних даних».
Позивач вважає протиправним ненарахування та невиплату йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі, у зв'язку з чим він звернувся до суду з цим позовом.
V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до положень статей 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відповідно до частини першої статті 101 Кодексу цивільного захисту України, служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Статтею 115 Кодексу цивільного захисту України визначено, що держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов'язків.
Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України (стаття 125 Кодексу цивільного захисту України).
Оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України.
Предметом даного адміністративного спору є, зокрема, стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі) відповідно до статей 116, 117 КЗпП України.
За змістом частини першої статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352-ІХ), яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-ІХ, яка була чинною на час виплати позивачу індексації грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Водночас, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Такий правовий висновок побудований на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постановах від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 та від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
Аналізуючи вказані вище положення КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Стягнення повинно відповідати принципу розумності, справедливості та пропорційності.
Судом встановлено, що позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 28.12.2019, проте індексацію грошового забезпечення йому виплачено на виконання рішення суду у справі № 280/3907/24 тільки 21.11.2024. Отже, станом на день виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним розрахунок у повному обсязі.
Нормами статей 116, 117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі ж невиконання такого обов'язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Натомість частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення статті 117 КЗпП України, згідно із якою на відповідача покладається обов'язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 16.02.2023 у справі № 420/20192/21, відповідно до якої передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку. Зважаючи на викладене, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.
Підсумовуючи наведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи, та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, доходить висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив індексацію грошового забезпечення, то позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем грошового забезпечення позивачу станом на 28.12.2019 (дата виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення), на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.07.2024 у справі № 280/3907/24 відповідач 21.11.2024 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 77128,24 грн.
Тобто, спірним у цих правовідносинах є період з 29.12.2019 (перший день після виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) по 20.11.2024 (день, що передує дню остаточного розрахунку).
Суд зазначає, що вказаний період стягнення середнього грошового забезпечення у цій справі умовно слід поділити на дві частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом № 2352-ІХ і після цього.
Період з 29.12.2019 по 18.07.2022 регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. Водночас період з 19.07.2022 по 20.11.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ), яка передбачає обмеження виплати такому працівнику шістьма місяцями.
Отже, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню, зокрема: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 10.04.2024 в справі №360/380/23, від 30.04.2024 в справі №560/6962/23, від 23.05.2024 в справі №580/9003/23, отже така є сталою та послідовною.
Відповідне питання було предметом розгляду Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (постанова від 06.12.2024 в справі №440/6856/22) і сформований висновок є застосовним до спірних правовідносин.
Обраховуючи розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яке підлягає виплаті на користь позивача, суд бере до уваги наведені вище правові висновки Верховного Суду та зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 розділу І Порядку № 100).
За змістом пункту другого розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом восьмим розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки ГУ ДСНС України у Запорізькій області за два останні місяці служби становив 23610,00 грн (жовтень 2019 року - 11805,00 грн; листопад 2019 року - 11805,00 грн). Кількість календарних днів за жовтень - листопад 2019 року становить 61 день.
Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед виключенням зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення становить 387,05 грн (23610,00 грн / 61 календарний день).
Період за час затримки розрахунку при звільненні з 29 грудня 2019 року по 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), який регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, становить 933 календарних дні. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 361116,89 грн (387,05 грн х 933 календарних дні).
Період за час затримки розрахунку при звільненні з 19 липня 2022 року (з дати набрання чинності Законом № 2352-ІХ) до 19 січня 2023 року (шість місяців відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ) становить 184 календарних днів. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 71217,2 грн (387,05 грн х 184 календарних днів).
Водночас, оцінюючи розмір середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 грудня 2019 року по 18 липня 2022 року, суд звертає увагу на наступне.
У порівнянні із розміром присудженого позивачу індексації грошового забезпечення (77128,24 грн) визначену судом у цій справі суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 грудня 2019 року по 18 липня 2022 року (361116,89 грн) не можна вважати співмірною, оскільки вона більш ніж у чотири рази її перевищує.
Таким чином, суд дійшов переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив відповідач, і сумою середнього грошового забезпечення за час затримки цієї виплати, а тому вважає за необхідне застосувати принцип співмірності та зменшити таку виплату.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Отже, положення Цивільного кодексу України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин, а у цьому випадку спорів щодо проходження і звільнення з публічної служби.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, з урахуванням середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 805/3167/18-а, від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18.
У контексті викладеного суд відзначає, що сума виплаченої позивачу 21.11.2024 грошового забезпечення (77128,24 грн) є у чотири рази меншою, ніж визначена судом сума середнього грошового забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 грудня 2019 року по 18 липня 2022 року (361116,89 грн).
З огляду на очевидну неспівмірність суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 грудня 2019 року по 18 липня 2022 року зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд уважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 75834,71 грн, зважаючи на такий розрахунок.
Зокрема, істотність частки складових грошового забезпечення із середнім грошовим забезпеченням за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 грудня 2019 року по 18 липня 2022 року становить: 77128,24 грн (сума грошового забезпечення)/ 361116,89 грн (середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку) = 0,21.
Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,21 становить 75834,71 грн: 387,05 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 0,21 х 933 (кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2019 по 18.07.2022). Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні за період з 29 грудня 2019 року по 18 липня 2022 року, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Визначена судом сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, становить 71217,2 грн.
Отже, загальна сума середнього грошового забезпечення, на яку має право позивач відповідно до статті 117 КЗпП України в редакціях до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом № 2352-ІХ і після цього, становить 147051,91 грн (77128,24 грн + 71217,2 грн).
Аналогічний правозастосовний підхід викладений у постанові Верховного Суду від 13.01.2025 у справі № 380/864/24.
Суд бере до уваги, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина друга статті 5 КАС України).
Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Крім того, суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи наведене, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача в даному випадку є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі, та стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 147051,91 грн.
Також слід зазначити, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обов'язком роботодавця та працівника є відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів і їх сплата. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов'язкових платежів, визначених законодавством.
Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а, яка в силу вимог частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при прийняті даного рішення.
Стосовно позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульоване України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ).
Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону).
Використане у статтях 3, 4 Закону №2050-ІІІ формулювання доводить, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, та означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021, від 17.11.2021, від 27.07.2022, від 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20, 460/786/20), та зазначив, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
Судова палата Верховного Суду дійшла висновку, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Верховний Суд вказав на те, що зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову. Відтак, безпідставними є доводи відповідача про необхідність надання позивачем доказів звернення із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати, а також доказів відмови відповідача у виплаті такої компенсації.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв Порядок №159, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Отже, пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексі інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Верховний Суд у постанові від 13.01.2020 у справі №240/11882/19 дійшов висновку, що зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Тому, у випадку ненарахування та невиплати відповідачем сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови покладення на відповідача відповідним нормативно - правовим актом або судовим рішенням обов'язку здійснити виплату належних сум.
Суд зазначає, що індексація є складовою заробітної плати, а у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Таким чином, враховуючи наявність факту несвоєчасної невиплати позивачу сум, які стягнуті на виконання рішення суду у справі № 280/3907/24, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи, у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Стосовно тверджень відповідача про те, що Законом № 1214-IX від 04.02.2021 (який набрав чинності 26.02.2021) внесені зміни до Закону 2050-ІІІ, а саме частину другу статті 2 доповнено абзацом 6 та таким чином додано індексацію в перелік доходів, які слід розуміти під доходами, за порушення строків виплати яких цим Законом передбачена компенсація, а до цього моменту компенсація за несвоєчасну індексацію не могла нараховуватись та виплачуватись через відсутність правового регулювання, то суд зазначає наступне.
Так, у постановах від 05.05.2022 у справі № 380/8976/21, від 26.11.2023 у справі № 560/11895/23 та від 14.12.2023 у справі № 600/4606/23-а, від 27.02.2024 у справі № 560/11405/23 Верховний Суд зауважував, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини є складовими заробітної плати.
В аспекті спірних правовідносин поняття "грошове забезпечення" і "заробітна плата", які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що неодноразово була висловлена, зокрема, у постанові від 25.04.2019 у справі №804/496/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №360/3359/19.
Оскільки індексація є складовою грошового забезпечення, то її виокремлення з 26.02.2021 шляхом додавання у статтю 2 до переліку тих доходів, за несвоєчасну виплату яких підлягає компенсація, не позбавляє позивача права на отримання такої компенсації до цієї дати.
Водночас позивачем жодним чином не обґрунтована позовна вимога щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів саме з 01.01.2016.
Як встановлено судом, у квітні 2024 року позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з вимогами про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, а також про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 28.12.2019 відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення». За результатами розгляду зазначеного позову ОСОБА_1 рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18.07.2024 у справі № 280/3907/24 суд відмовив у задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року з огляду на встановлення судом відсутності порушення прав позивача у вказаній частині, водночас суд зобов'язав Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 28.12.2019 індексації грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 у фіксованій величині 4 460,61 грн в місяць, з урахуванням раніше виплачених сум.
За таких обставин суд дійшов висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.03.2018 по 21.11.2024 (день фактичної виплати індексації за рішенням суду). Відтак, наявні також підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.03.2018 по 21.11.2024 (день фактичної виплати індексації за рішенням суду).
Разом з тим, покликання відповідача на те, що нараховані позивачу на виконання судового рішення кошти були виплачені своєчасно, є безпідставним, оскільки компенсація, передбачена Законом №2050-ІІІ, виплачується у разі порушення строків виплати доходу (нарахованих сум індексації), а не виконання рішення суду.
Оскільки вказані кошти нараховані за наслідком донарахування індексації грошового забезпечення та відновлення права позивача, порушеного при неналежному проведенні індексації грошового забезпечення, вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону №2050-ІІІ. Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, що наведена у постанові від 12.09.2024 у справі № 240/18489/23 та у постанові від 28.10.2024 у справі № 420/2598/24.
Щодо посилання відповідача у додаткових поясненнях на постанову Верховного Суду від 19.03.2024 у справі № 340/11/23 суд зазначає, що така була прийнята за інших фактичних обставин справи, а тому не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах. Так, у справі № 340/11/23 розглядалось питання неможливості подання прокурором позовної заяви в інтересах держави в особі Служби у справах дітей селищної ради до Відділу освіти цієї ж селищної ради, спрямованої на захист індивідуально виражених прав та інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які вказані у позовній заяві та які, на переконання прокурора, незаконно були позбавлені наданих державою гарантій у сфері соціального захисту у зв'язку із невиплатою після закінчення ними навчального закладу одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною сьомою статті 8 ЗУ № 2342-IV. За наведених обставин судом був зроблений висновок щодо визначення інтересу держави у сфері охорони дитинства як публічного інтересу в широкому його розумінні (тобто інтерес щодо чітко невизначеного широкого кола осіб), проте у справі № 340/11/23 обраний спосіб звернення до суду направлений на захист охоронюваного законом інтересу конкретно визначених осіб, у спосіб фактично надання правничої допомоги таким особам, що не узгоджується із Конституцією України та європейськими стандартами в частині повноважень, якими наділений прокурор щодо представництва прокурором інтересів держави в суді та свідчить про намагання прокурора повернутись до так званого «загального нагляду».
З аналогічних підстав суд не приймає посилання відповідача на висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 07.06.2024 у справі № 420/25804/23, оскільки спірним питанням у вказаній справі була правомірність встановлення Кабінетом Міністрів України верхньої межі розміру індексації пенсії у граничному розмірі 1500,00 грн в умовах дії воєнного стану, яка була введена задля збалансування потреб та захисту якомога більшої кількості громадян через інструмент індексації, передусім тих громадян, пенсії яких є дуже низькими, і, з іншого боку, збалансування фінансування ресурсу для проведення індексації для широких категорій осіб та утримання зростання нерівності між розміром пенсії громадян, а також з урахуванням того, що в умовах дії воєнного стану видатки в першу чергу спрямовуються на національну безпеку і оборону та на здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
Також висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.04.2024 у справі № 380/17239/22, на які посилається відповідач, не підлягають застосуванню, оскільки такі були прийняті при вирішенні питання про застосування частини першої статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» у взаємозв'язку з приписами статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», абзацу 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», що не є подібним до розглянутих спірних правовідносин.
Стосовно врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.12.2020 по справі № 825/1732/17 та від 14.04.2021 у справі № 620/1487/20, про які зазначає відповідач у додаткових поясненнях, то судом у цій справі було прийнято до уваги сталу практику Верховного Суду та механізм врахування коефіцієнта істотності частки складових заробітної плати у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Частина перша статті 122 КАС України передбачає, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (по тексту - КЗпП України).
Відповідно до частин першої, другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відтак, суд враховує, що 21.11.2024 відповідач на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.07.2024 у справі № 280/3907/24 виплатив позивачеві індексацію грошового забезпечення, до суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся 23.12.2024 (засобами поштового зв'язку), тобто в межах тримісячного строку, у зв'язку з чим доводи щодо пропуску позивачем строку звернення є безпідставними.
Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
VI. Висновки суду.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
VII. Розподіл судових витрат.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС України).
Квитанцією від 23.12.2024 № 2104-0415-3556-0353 підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 1211,20 грн. За таких обставин, враховуючи вимоги статті 139 КАС України, судові витрати на оплату судового збору у розмірі 908,40 грн (75%) підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області відносно ОСОБА_1 щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі.
Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 29.12.2019 по 20.11.2024 у розмірі 147051,91 грн (сто сорок сім тисяч п'ятдесят одна гривня 91 копійка).
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 28.12.2019, починаючи з 01.03.2018 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, а саме 21.11.2024.
Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 28.12.2019, починаючи з 01.03.2018 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, а саме 21.11.2024.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,40 грн (дев'ятсот вісім гривень 40 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області, місцезнаходження: вул. Фортечна, буд. 65, м. Запоріжжя, 69002; код ЄДРПОУ 38625593.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 06.03.2025.
Суддя К.В.Мінаєва