05 березня 2025 рокуСправа № 280/5988/24 м. Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянув у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 , яку подано у порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізького апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
В провадженні Запорізького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 280/5988/24 за позовом ОСОБА_1 до Запорізького апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року по справі №280/5988/24 позовні вимоги задоволено.
Вказаним судовим рішенням:
- визнано протиправними дії Запорізького апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік";
- стягнуто з Запорізького апеляційного суду на користь ОСОБА_1 , недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно у розмірі 711 091,63 грн. з відрахуванням з цієї суми обов'язкових податків та зборів;
- визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 711 091,63 грн.;
- зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Запорізькому апеляційному суду коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 711 091,63 грн.;
- допущено до негайного виконання рішення суду у частині стягнення з Запорізького апеляційного суду на користь ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць.
05 листопада 2024 року позивачу видано виконавчі листи.
24 лютого 2025 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 подана в порядку, передбаченому статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій остання, зокрема, просить суд встановити судовий контроль за виконанням рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/5988/24, а саме, зобов'язати Державну судову адміністрацію України подати звіт про виконання судового рішення у справі № 280/5988/24 від 26 вересня 2024 року (виконавче провадження № 76586291, індифікатор для доступу 59ДД773ЕАД06 ) встановити відповідний строк для цього один місяць.
Ухвалою суду від 25 лютого 2025 року вищезазначену заяву призначено до судового розгляду без виклику учасників справи в порядку письмового провадження.
Також, вказаною ухвалою суду від Державної судової адміністрації України витребувано інформацію щодо здійснення фінансування Запорізькому апеляційному суду коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 711 091,63 грн. на виконання судового рішення в адміністративній справі № 280/5988/24.
Вказана інформація мала бути надана Державною судовою адміністрацією України до суду у 2-денний строк з дня отримання даної ухвали суду.
Ухвала суду від 25 лютого 2025 року отримана уповноваженою особою Державної судової адміністрації України в особистому кабінеті підсистеми «Електронний суд» 25 лютого 2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься в матеріалах справи. Відтак, витребувана інформація мала бути надана до суду не пізніше 27 лютого 2025 року.
Однак, ані позиція з приводу підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 , ані витребувана ухвалою суду від 24 лютого 2025 року інформація, на адресу суду не надходили.
Розглянувши заяву про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до статей 129, 129-1 Конституції України обов'язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Аналогічна норма закріплена в статті 370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи, що забезпечується через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, на підставі аналізу статей 3, 8, частин 1 та 2 статті 55, частин 1 та 2 статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статями 14, 370 КАС України.
З метою забезпечення виконання судового рішення статтями 382, 382-1, 382-3 КАС України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення:
1) зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду;
2) накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, згідно з положеннями частини 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Аналіз положень статті 382 КАС України свідчить про те, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які б свідчили про ухиляння відповідача від виконання судового рішення чи/або відсутність у нього наміру його виконувати.
Суд наголошує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
В даному ж випадку, у заяві про встановлення судового контролю позивачем зазначено, що виконавчий лист щодо зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Запорізькому апеляційному суду коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 711 091, 63 грн. пред'явлено до примусового виконання до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. 19 листопада 2024 року відкрито виконавче провадження ВП № 76586291 (індифікатор для доступу 59ДД773ЕАД06) та боржнику - Державній судовій адміністрації України - надано строк для виконання рішення суду - 10 робочих днів. Боржник, у визначений державним виконавцем строк не виконав рішення суду. 29 січня 2025 року позивач звернулась до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про надання інформації щодо причин невиконання боржником рішення суду у строки, визначені державним виконавцем та вчинення державним виконавцем дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», спрямованих на виконання рішення суду у розумні строки. Згідно інформації про виконавче провадження № 76586292 від 23 лютого 2025 року, станом на час подання цієї заяви, державним виконавцем винесено 05 лютого 2025 року постанову про накладення штрафу на боржника та наголошено боржнику на те, що відповідно до пункту другого частини 1 статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Як підставу для накладення штрафу на боржника вказано: «Станом на 05 лютого 2025 року жодних доказів виконання рішення, а також заходів пов'язаних із виконанням останнього на адресу відділу не надано. Документи які свідчили б про проведення фінансування Запорізькому апеляційному суду коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 711 091,63 грн. на адресу відділу не надходили. Вимоги державного виконавця викладені у постанові про відкриття виконавчого провадження проігноровано. Поважних причин невиконання (нездійснення заходів пов'язаних із фінансуванням для виплати стягувачу коштів) відділу не повідомлено». Отже, на час подання цієї заяви, боржником - Державною судовою адміністрацією України - судове рішення у справі №280/5988/24 від 26 вересня 2024 року не виконано. Зволікання з боку ДСА України здійснити фінансування Запорізькому апеляційному суду коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 711 091,63 грн., на думку заявника, перешкоджає другом боржнику здійснити вищеназвані виплати позивачу.
В свою чергу, інформації про завершення наведеного виконавчого провадження, станом на час розгляду заяви про встановлення судового контролю до суду подано не було.
Втім, наведені представником позивача обставини свідчать про існування у позивача можливості отримати реальне виконання судового рішення у межах процедури виконавчого провадження, у тому числі шляхом застосування державним виконавцем примусових заходів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", що державним виконавцем і виконується.
Так, з доданої до заяви Інформації про виконавче провадження від 23 лютого 2025 року вбачається, що головним державним виконавцем ВПВР ДДВС МЮУ, м. Київ Назарець Андрієм Тарасовичем наразі з урахуванням положень статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» вживаються заходи примусового виконання судового рішення. Згідно вказаної довідки, у відповідності до положень частини 1 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» головним державним виконавцем на Державну судову адміністрацію України накладено штраф у розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Суд зазначає, що уразі повторного невиконання судового рішення у справі № 280/5988/24, з урахуванням положень частини 2 вказаної статті головний державний виконавець має право накласти на Державну судову адміністрацію України штраф у подвійному розмірі та звернутись до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Також, Законом України «Про виконавче провадження» встановлено ряд заходів примусового виконання, в тому числі статтею 10 вказаного закону, які головний державний виконавець ВПВР ДДВС МЮУ, м. Київ Назарець Андрій Тарасович має право вжити в межах ВП № 76586291 до Державної судової адміністрації України з метою виконання судового рішення у справі № 280/5988/24.
Таким чином, оскільки на дату розгляду заяви державною виконавчою службою вчиняються дії щодо виконання судового рішення, в матеріалах справи відсутні докази підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Керуючись статтями 248, 256, 382 КАС України, суд, -
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі №280/5988/24.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів з дня її підписання, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Ухвалу складено та підписано 05 березня 2025 року.
Суддя Д.В. Татаринов