Україна
Донецький окружний адміністративний суд
17 лютого 2025 року Справа№200/7574/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бабіча С.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , до Військової частини НОМЕР_2 та до Військової частини НОМЕР_3 про визнання дій протиправними та про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - 1-й відповідач), до Військової частини НОМЕР_2 (далі - 2-й відповідач) та до Військової частини НОМЕР_3 (далі - 3-й відповідач), у якій просив:
- визнати дії Військової частини НОМЕР_1 стосовно нарахування та виплати позивачу раніше виплачених сум грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія)), одноразових додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, за період з 25.02.2022 року по 03.06.2022 року - протиправними;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу раніше виплачених сум грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія)), одноразових додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади позивача, згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704, за період з 25.02.2022 року по 03.06.2022 року;
- визнати дії Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати позивачу раніше виплачених сум грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія)), одноразових додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, за період з 04.06.2022 року по 11.02.2023 року - протиправними;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату позивачу раніше виплачених сум грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія)), одноразових додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами на 01.01.2022 року та 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади позивача, згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704, за період з 04.06.2022 року по 11.02.2023 року;
- визнати дії Військової частини НОМЕР_3 щодо нарахування та виплати позивачу раніше виплачених сум грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія)), одноразових додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, за період з 12.02.2023 року по 20.05.2023 року - протиправними;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 здійснити перерахунок та виплату позивачу раніше виплачених сум грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія)), одноразових додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади позивача, згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704, за період з 12.02.2023 року по 20.05.2023 року.
В обґрунтування свого позову позивач зазначив про те, що під час проходження ним військової служби з 25.02.2022 року по 20.05.2023 року нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювались відповідачами не у повному обсязі.
Зокрема, позивач вказує на те, що у вказаний період проходження військової служби з 25.02.2022 року по 20.05.2023 року виплата йому грошового забезпечення здійснювалась без урахування розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного року, в якому відбувалося відповідне нарахування грошового забезпечення.
Позивач вважає зазначені дії відповідачів у цій справі протиправними, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
2-й і 3-й відповідачі позов не визнали, подали до суду відзиви на позовну заяву, в яких просять суд повністю відмовити у задоволенні позову.
У відзиві на позов 2-й відповідач вказує на те, що з 24.02.2018 року (після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103, якою, зокрема, внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 шляхом його викладення у новій редакції) було змінено розрахункову величину, виходячи з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців та, замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлено законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), було передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, як зазначається 2-м відповідачем, зміст приміток до додатків 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 врешті не був приведений у відповідність до пункту 4 цієї постанови Уряду, однак саме цими додатками передбачалася розрахункова величина, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
З 29.01.2020 року (після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18) дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 була відновлена у первинній редакції.
На думку 2-го відповідача, оскільки зміни, які внесені постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 були визнані у судовому порядку нечинними, то з 29.01.2020 року діє редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704, що діяла до зазначених змін, відповідно до якої передбачено, що для визначення посадового окладу і окладу за військовим званням застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, який встановлений законом на 01.01.2018 року.
З огляду на таке, 2-й відповідач вважає, що відсутні підстави для спонукання вчинити перерахунок грошового забезпечення позивача з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами станом на 01.01.2022 року та на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704.
Серед іншого, 2-й відповідач також вказує на те, що позивачем був пропущений строк звернення до адміністративного суду з даним позовом.
Доводи 3-го відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, стосуються невключення додаткової винагороди за постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 та індексації до складу грошового забезпечення, з якого позивачу була обчислена одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошова допомога для оздоровлення за 2023 рік, а також матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік (що не має відношення до предмета позову в адміністративній справі, яка наразі розглядається судом).
1-й відповідач відзиву на позовну заяву до суду не надав.
Ухвалами Донецького окружного адміністративного суду від 18.11.2024 року подану позивачем заяву щодо поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом у частині позовних вимог, які стосуються нарахування і виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 року по 20.05.2023 року, залишено без задоволення через невизнання поважними вказаних у ній причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом; позовну заяву в частині позовних вимог, які стосуються нарахування і виплати грошового забезпечення (з урахуванням його складових) за період з 19.07.2022 року по 20.05.2023 року, повернуто позивачу без розгляду; позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , до Військової частини НОМЕР_2 та до Військової частини НОМЕР_3 про визнання дій протиправними та про зобов'язання вчинити певні дії прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 200/7574/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у частині позовних вимог, які стосуються нарахування і виплати грошового забезпечення (з урахуванням його складових) за період проходження військової служби з 25.02.2022 року по 18.07.2022 року.
Ухвалою суду від 17.02.2025 року відмовлено у задоволенні поданого 3-м відповідачем клопотання про залишення позову без розгляду.
Як видно з відомостей програмного забезпечення "Діловодство спеціалізованого суду", ухвалу суду від 18.11.2024 року про прийняття позовної заяви до розгляду та про відкриття провадження у цій справі доставлено до електронного кабінету 1-го відповідача у підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС 20.11.2024 року о 02 годині 51 хвилині.
Також копію цієї ухвали суду (разом із позовною заявою з додатками) було направлено на електронну поштову адресу 1-го відповідача (a7275@post.mil.gov.ua).
Як вже було вказано, 1-м відповідачем відзиву на позов до суду не надано.
Причин неподання відзиву на позов 1-м відповідачем суду теж не повідомлено.
Положеннями частини 2 статті 175 КАС України установлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно з частиною 4 статті 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Частиною 5 статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути дану справу на підставі наявних у суду матеріалів та прийняти дане рішення у порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно встановивши всі її обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Позивач у даній справі, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 .
Як видно зі змісту посвідчення серії НОМЕР_6 , виданого 23.11.2023 року, позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
У періоди з 25.02.2022 року по 03.06.2022 року позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (накази командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2022 року № 29 та від 03.06.2022 року № 161), з 04.06.2022 року по 11.02.2023 року - у Військовій частині НОМЕР_2 (накази командира Військової частини НОМЕР_2 від 04.06.2022 року № 16 та від 11.02.2023 року № 42), та у подальшому - по 25.06.2023 року - у Військовій частині НОМЕР_3 (виключений зі списків особового складу і усіх видів забезпечення у зв'язку зі звільненням з військової служби - наказ командира Військової частини НОМЕР_3 від 25.06.2023 року № 182).
Як зазначається позивачем у позовній заяві, у вказані періоди проходження військової служби нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювались відповідачами у заниженому розмірі - під час нарахування грошового забезпечення позивача відповідачі виходили із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлено законом на 1 січня календарного року, як це передбачено постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704 (далі - Постанова КМУ № 704).
Дані обставини 2-м і 3-м відповідачами у відзивах на позов не заперечуються.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються пільги, гарантії та компенсації, передбачені законом.
Положеннями частини 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно зі статтями 18, 19 Закону України від 05.10.2000 року № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі - Закон № 2017-III) установлено, що індексацію доходів населення віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього ж Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.
Частина 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ визначає, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять:
- посадовий оклад, оклад за військовим званням;
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, а також надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
- одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з частиною 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Частина 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ визначає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та має забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30.08.2017 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704, якою встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови КМУ № 704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, було передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1 і 14 до Постанови КМУ № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. Зокрема, у даних примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, у залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків.
Суд зауважує, що дані примітки до додатків 1 та 14 до Постанови КМУ № 704 не містять жодних норм права.
Так, відповідно до примітки 1 додатку 1 до Постанови КМУ № 704 посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" від 21.02.2018 року № 103 (далі - Постанова КМУ № 103) внесено зміни до Постанови КМУ № 704, внаслідок яких пункт 4 вказаної Постанови КМУ № 704 був викладений у новій редакції.
Зокрема, положеннями пункту 4 Постанови КМУ № 704, з урахуванням внесених змін, було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Проте, зміст приміток до додатків 1 та 14 до Постанови КМУ № 704 не був приведений у відповідність із пунктом 4 цієї ж постанови.
Отже, з 24.02.2018 року (дата набрання чинності Постановою КМУ № 103), відповідно до пункту 4 Постанови КМУ № 704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, став розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним і скасовано пункт 6 Постанови КМУ № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови КМУ № 704.
Із набранням законної сили рішенням суду у справі № 826/6453/18 було відновлено дію пункту 4 Постанови КМУ № 704 в редакції до внесених Постановою КМУ № 103 змін.
Таким чином, з огляду на викладене, з 29.01.2020 року (з дня набрання законної сили рішенням суду у справі № 826/6453/18) виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, а також окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлений законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, який встановлений законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Водночас, порядок дій, який повинні вчинити відповідачі у зв'язку з втратою чинності пунктом 6 Постанови КМУ № 103, фактично не змінився.
При цьому суд зауважує, що після втрати чинності пунктом 6 Постанови КМУ № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови КМУ № 704, автоматично були усунені усі розбіжності між примітками у додатках 1 і 14 до Постанови КМУ № 704 (незважаючи на те, що вони не містять жодних норм права) та редакцією пункту 4 Постанови КМУ № 704.
Відповідно до правової позиції, яка зазначена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.06.2022 року у справі № 520/2098/19, суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у разі, коли вони є чинними.
Аналогічні за містом правові позиції були наведені у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 року у справі № 160/1088/19, тощо.
Слід зазначити, що згідно з Постановою КМУ № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тоді як розмір мінімальної заробітної плати (її частини) не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований у Постанові КМУ № 704 з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Вказане вище стосується і обмежень щодо застосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих, у тому числі, відповідно до Постанови КМУ № 704, які установлені пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року № 1774-VIII.
Правову позицію аналогічного змісту було наведено Верховним Судом у постанові від 27.03.2023 року у справі № 280/11480/21.
Отже, як вже було вказано, відповідно до пункту 4 Постанови КМУ № 704 в редакції, яка діяла до внесення змін Постановою КМУ № 103, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Спірними періодами у даній справі є періоди з 25.02.2022 року по 03.06.2022 року та з 04.06.2022 року по 18.07.2022 року.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 року № 1928-IX визначено, що станом на 01.01.2022 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2481,00 грн.
Водночас, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017 року № 2246-VIII визначено, що станом на 01.01.2018 року (дата, виходячи з якої відповідачами було здійснено обчислення та виплату грошового забезпечення позивача за спірні періоди) прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн, що менше за прожитковий мінімум на одну працездатну особу в 2022 році.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що у періоди з 25.02.2022 року по 03.06.2022 року та з 04.06.2022 року по 18.07.2022 року грошове забезпечення позивача має обчислюватися з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік".
Враховуючи наведене, позовні вимоги у цій частині відносно 1-го та 2-го відповідачів є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог, пред'явлених до 3-го відповідача, суд зазначає, що ухвалою від 18.11.2024 року позивачу було повернуто позовну заяву в частині вимог за період військової служби з 19.07.2022 року по 20.05.2023 року, тоді як позовні вимоги щодо 3-го відповідача заявлені стосовно періоду військової служби з 12.02.2023 року по 20.05.2023 року (тобто саме періоду щодо частини вимог які було повернуто судом вказаною ухвалою).
Отже, у межах позовних вимог, які були прийняті судом до розгляду, у задоволенні позовних вимог до 3-го відповідача слід відмовити.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо строків звернення до суду з цим позовом суд зазначає про таке.
2-й відповідач у відзиві на позов зазначає про те, що позивачем був пропущений строк звернення до адміністративного суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 18.11.2024 року визнано неповажними наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду з позовом в частині вимог, які стосуються нарахування і виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 року по 20.05.2023 року, відмовлено у задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду з позовом, а позов у частині вказаних позовних вимог повернуто позивачу без розгляду.
Щодо інших періодів, а саме - з 25.02.2022 року по 03.06.2022 року та з 04.06.2022 року по 18.07.2022 року, суд зазначає про таке.
Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.06.2022 року у справі № 362/643/21, військова служба є різновидом публічної служби.
Згідно з положеннями частини 5 статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
У постанові від 19.01.2023 року у справі № 460/17052/21 Верховний Суд зауважив на тому, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців). Зазначені правовідносини регулюються статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
При цьому, як було вказано Верховним Судом у постанові від 25.04.2023 року у справі № 380/15245/22, у справах, які пов'язані з недотриманням законодавства про оплату праці, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосується строків звернення до суду, мають перевагу в застосуванні перед положеннями частини 5 статті 122 КАС України.
Надаючи оцінку поняттям "грошова винагорода", "одноразова грошова допомога при звільненні" та "оплата праці" і "заробітна плата", які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, Верховний Суд вказав на рівнозначність цих понять.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині 2 статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, у незалежності від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, яка діє починаючи з 19.07.2022 року) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Таким чином, строк звернення до суду з позовом щодо виплати сум заробітної плати (грошового забезпечення) згідно зі статтею 233 КЗпП України до 19.07.2022 року жодним чином не обмежувався, а з 19.07.2022 року обмежений трьома місяцями.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у рішенні від 09.02.1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зауважив на тому, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У інших своїх рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 року № 1-зп і від 05.04.2001 року № 3-рп/2001 дійшов аналогічних висновки щодо того, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли та закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас, Конституційний Суд України зауважив, що частина 1 статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (рішення від 09.02.1999 року № 1-рп/99 та від 05.04.2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (рішення від 20.12.2017 року № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 року № 8-рп/2005).
Державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи та інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28.09.2004 року, заява № 44912/98).
Зокрема, одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
З огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, дія положень статті 233 КЗпП України після внесення до неї змін Законом України від 01.07.2022 року № 2352-IX поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 року у справі № 460/17052/21 та у рішенні від 06.04.2023 року у зразковій справі № 260/3564/22.
Отже, враховуючи, що спірні у цій справі правовідносини у періоди з 25.02.2022 року по 03.06.2022 року та з 04.06.2022 року по 18.07.2022 року мали місце до внесення до статті 233 КЗпП України змін, коли строк звернення до адміністративного суду з позовом щодо виплати сум заробітної плати (грошового забезпечення) жодним чином не обмежувався, суд приходить до висновку про те, що строк звернення до адміністративного суду з даним позовом у частині, яка стосується нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за вказані періоди, позивачем не пропущено.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 3 статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, судові витрати ним понесено не було, отже, відшкодуванню вони не підлягають.
Керуючись нормами Конституції України та Кодексу законів про працю України, Законами України "Про військовий обов'язок і військову службу", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", "Про Державний бюджет України на 2022 рік", постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та положеннями Кодексом адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , до Військової частини НОМЕР_2 та до Військової частини НОМЕР_3 про визнання дій протиправними та про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати дії Військової частини НОМЕР_1 стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 раніше виплачених сум грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення - підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразових додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, за період проходження військової служби з 25.02.2022 року по 03.06.2022 року - протиправними.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ) раніше виплачених сум грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення - підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразових додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), виходячи з розміру посадового окладу і окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлений законом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для його посади, згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704, за період з 25.02.2022 року по 03.06.2022 року.
Визнати дії Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 раніше виплачених сум грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення - підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразових додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, за період проходження військової служби з 04.06.2022 року по 18.07.2022 року - протиправними.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ) раніше виплачених сум грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення - підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразових додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), виходячи з розміру посадового окладу і окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлений законом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для його посади, згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704, за період з 04.06.2022 року по 18.07.2022 року.
У задоволенні позовних вимог до Військової частини НОМЕР_3 - відмовити.
Повне судове рішення складене 17 лютого 2025 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя С.І. Бабіч