06 березня 2025 рокуСправа №160/27263/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач-1, пенсійний орган, ГУ ПФУ в Житомирській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач-2, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якій позивач просить суд:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, ЄДРПОУ: 21318350 від 08.07.2024 р. №047250022196, щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , періоди роботи:
- з 26.04.1987 року по 03.08.1990 рік до загального трудового стажу;
- з 27.11.2000 року по 06.08.2007 рік до пільгового стажу за Списком №2;
- з 18.04.2012 року по 31.12.2012 рік, з 24.04.2013 року по 31.12.2013 рік, з 12.05.2014 року по 31.12.2014 рік, з 08.05.2015 року по 11.12.2015 рік, з 23.05.2016 року по 25.11.2016 рік, з 02.06.2017 року по 04.10.2017 рік, з 10.06.2018 року по 22.11.2018 рік, з 19.04.2019 року по 28.11.2019 рік, з 14.04.2020 року по 24.11.2020 рік, з 02.07.2021 року по 31.12.2021 рік до пільгового стажу за Списком №2, набутого у районах Крайньої Півночі;
- з 01.04.2024 року по 18.04.2024 року, з 22.04.2024 року по 30.06.2024 року до загального трудового стажу;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.07.2024 р. про призначення пенсії з урахуванням висновків суду щодо протиправності не зарахованих періодів роботи.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що 01.07.2024 р. він звернувся до відповідача-2 із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, надавши всі необхідні документи для призначення пенсії. Рішенням ГУ ПФУ в Житомирській області від 08.07.2024 р. №047250022196 позивачу відмовлено в призначенні пенсії. Дане рішення ГУ ПФУ в Житомирській області про відмову в призначені пенсії позивач вважає протиправним, оскільки цим рішенням відповідач-1 порушив його конституційне право на соціальний захист, а саме на пенсійне забезпечення, у зв'язку із чим ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 р. відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У вищевказаній ухвалі суд встановив відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач-2 зареєстровані в Електронному кабінеті Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи".
Відповідно до ч. 5 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, у порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до п. 37 підрозділу 2 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.
Відповідно до п. 17 підрозділу 1 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Ухвала суду від 15.10.2024 р., якою відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача-2 16.10.2024 р., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
При цьому, копія позовної заяви з додатками була направлена та доставлена до електронного кабінету ГУ ПФУ в Дніпропетровській області 16.10.2024 р., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Разом з тим, станом на 01.11.2024 р. (з урахуванням строку на поштове відправлення) та станом на день розгляду цієї справи по суті від відповідача-2 відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Жодних пояснень, заяв або клопотань по суті спору від відповідача-2 до суду також не надходило.
Судом після відкриття провадження по справі встановлено, що подана позовна заява не відповідала вимогам ст. 160 КАС України, зокрема, в шапці позовної заяви та в прохальній частині позовної заяви позивачем зазначено код ЄДРПОУ Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області: 21318350, в той час як згідно із відомостями Єдиного держаного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ «21318350» зареєстровано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яке не зазначене стороною по справі.
При цьому, з огляду на те, що обмін документами з пенсійними органами здійснюється за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, то копію позовної заяви та ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 15.10.2024 р. було направлено до електронного кабінету користувача ЄСІТС з кодом ЄДРПОУ 21910427, тобто Головному управлінню Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яка не є стороною по справі.
З огляду на викладене, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 р. позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 днів з моменту отримання даної ухвали, шляхом надання до суду уточненої позовної заяву із зазначенням вірного коду ЄДРПОУ Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відповідно до Єдиного держаного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
07.01.2025 р. від ОСОБА_1 до суду надійшло клопотання про продовження процесуального строку для подання позивачем належного (виправленого) адміністративного позову по даній справі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 р. продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви на 5 (п'ять) днів з моменту отримання копії цієї ухвали шляхом надання до суду уточненої позовної заяви із зазначенням вірного коду ЄДРПОУ Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відповідно до Єдиного держаного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
На виконання вимог ухвали суду від 12.12.2024 р. позивач виправив вказані недоліки, згідно заяви від 14.01.2025 р. (вх. №2465/25).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.01.2025 р. продовжено розгляд справи №160/27263/23.
Також ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.01.2025 р. прийнято до розгляду уточнений адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії у справі №160/27263/24 та ухвалено розгляд справи розпочати спочатку.
У вищевказаній ухвалі суд встановив відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі зареєстровані в Електронному кабінеті Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи".
Ухвала суду від 15.01.2025 р. була направлена та доставлена до електронних кабінетів відповідачів 15.01.2025 р. о 21:10 год., що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Разом з тим, станом на 31.01.2025 р. (з урахуванням строку на поштове відправлення) та станом на день розгляду цієї справи по суті від відповідача-2 відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Пояснень, заяв або клопотань по суті спору від відповідача-2 до суду також не надходило.
Таким чином, відповідач-2 правом на подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) та надання доказів по справі не скористався, з клопотанням про продовження строків на надання відзиву до суду не звертався.
03.02.2025 р. до суду надійшов від ГУ ПФУ в Житомирській області відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просив у задоволенні позову відмовити. Пенсійний орган зазначив, що після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів засобами програмного забезпечення Управлінням за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та за результатами розгляду такої заяви прийнято рішення від 08.07.2024 р. №047250022196 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу. Так, за результатами розгляду документів до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано наступні періоди: - з 26.04.1987р. по 03.08.1990 р., оскільки дата підстави на звільненні - 26.06.1990 р. не відповідає даті звільнення - 03.08.1990 р.; - з 01.08.1993 р. по 20.08.1994 р., оскільки відсутня дата наказу при звільненні з роботи; - з 01.04.2024 р. по 18.04.2024 р., з 22.04.2024 р. по 30.06.2024 р., оскільки відсутні відомості в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про сплату страхових внесків; - відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 до страхового стажу та пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 18.04.2012р. по 31.12.2012 р., з 24.04.2013 р. по 31.12.2013 р., з 12.05.2014 р. по 31.12.2014 р., з 08.05.2015 р. по 11.12.2015 р., з 23.05.2016 р. по 25.11.2016 р., з 02.06.2017 р. по 04.10.2017 р., з 10.06.2018 р. по 22.11.2018 р., з 19.04.2019 р. по 28.11.2019 р., з 14.04.2020 р. по 24.11.2020 р., оскільки робота в російській федерації; - до пільгового стажу неможливо зарахувати періоди роботи за Списком №2, згідно записів трудової книжки НОМЕР_3 від 01.06.1987 р, з 27.11.2000 р. по 06.08.2007 р., оскільки документального не підтверджено повної зайнятості (роботи на умовах повного робочого дня) за відповідними професіями, відсутня уточнююча довідка з підприємства про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній відповідно до Порядку №637 (додаток №5). Згідно записів трудової книжки відсутні записи щодо характеру виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи. Інші документи, передбачені пунктом 3, пунктом 20 Порядку №637, відсутні. Пільговий стаж особи становить 02 роки 07 місяців 09 днів. Згідно індивідуальних відомостей реєстру застрахованих осіб зараховано всі періоди трудової діяльності. Пенсійний орган зауважив, що підтверджений належними документами, страховий стаж позивача становить 17 років 03 місяці 03 дні, пільговий стаж за Списком №2 становить 02 роки 07 місяців 09 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Таким чином, приймаючи відповідне рішення, ГУ ПФУ в Житомирській області діяло на підставі та в межах своїх повноважень, у спосіб, що передбачений приписами чинного законодавства України у сфері пенсійного забезпечення, а оскаржуване рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії, на думку відповідача-1, є законним, належним чином обґрунтованим та скасуванню не підлягає.
Вирішуючи клопотання відповідача-1 про поновлення строку подачі відзиву та прийняття судом відзиву на позовну заяву, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.118 КАС України, процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Згідно з ч.ч. 1, 3, 4 ст.121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні.
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Суд зазначає, що відповідачу-1 доставлено копію позовної заяви з додатками, а копія ухвали суду від 15.01.2025 р. отримана ГУ ПФУ в Житомирській області 16.01.2025 р., в свою чергу, для відповідача-1 строк для подання відзиву сплинув 31.01.2025 р., а з клопотанням про поновлення строку подачі відзиву на позовну заяву та самим відзивом на позовну заяву останній звернувся до суду лише 01.02.2025 р.
Відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022 р. затверджено відповідний Указ Президента України від 24.02.2022 р. №64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та продовжує тривати.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» №389-VIII від 12.05.2015 р. (далі - Закон №389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Частинами 1 та 4 статті 26 Закону №389-VIII встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (частина 1 статті 10 Закону №389-VIII).
Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку.
Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Аналогічні висновки також містяться у постанові Великої палати Верховного суду від 10.11.2022 р. у справі №990/115/22.
Відповідачем не наведено жодних обставин дії непереборної сили, які завадили пенсійному органу звернутись до суду з відзивом на позовну заяву у визначений в ухвалі суду від 15.01.2025 р. строк, судом в даному випадку таких обставин також не встановлено.
Відтак, сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме відповідачем у встановлені строки, у зв'язку із запровадження такого, на переконання суду, не може вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.
Також слід зауважити, що всупереч положенням ч. 4 ст. 162 КАС України та вимогам ухвали суду відповідачем не надано разом з відзивом на позовну заяву з додатками та у подальшому на виконання вимог ухвал суду відповідні належні, достатні та допустимі докази направлення цього відзиву з додатками іншим учасникам справи.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення відповідачу-1 строку подачі відзиву на позовну заяву, а тому відзив на позовну заяву судом не приймається, у зв'язку з пропуском визначеного судом строку на його подання.
06.02.2025 р. та 14.02.2025 р. до суду надійшли від ГУ ПФУ в Житомирській області надійшли клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що 01.07.2024 р. ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Вищезазначена заява з додатками за принципом екстериторіальності була передана на розгляд до ГУ ПФУ в Житомирській області.
За результатами розгляду заяви позивача та доданих до неї документів відповідачем-1 прийнято рішення від 08.07.2024 р. за №047250022196, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю необхідною страхового та пільгового стажу.
В обґрунтування відмови у призначені пенсії в т.ч. зазначено таке.
Пенсійний вік, визначений пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058 (Список №2), становить 55 років.
Необхідний страховий стаж, визначений пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058 (Список №2) становить 29 років 06 місяців.
Необхідний пільговий стаж на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2, визначений пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058 (Список №2), становить 12 років 06 місяців.
Вік заявника 55 років.
Страховий стаж - 17 років 03 місяці 03 дні.
Пільговий стаж - 02 роки 07 місяців 09 днів.
В рішенні зауважено, що згідно відомостей реєстру застрахованих осіб зараховано всі періоди трудової діяльності.
Також у спірному рішенні пенсійний орган, зокрема, зазначив, що з 01.01.2023 р. російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Пенсії громадянам, які проживалн/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом. Строки призначення пенсії визначаються відповідно до статті 45 Закону. До страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31.12.1991 р.
Так, за результатами розгляду документів, доданих до заяви позивача відповідачем не зараховано:
- відповідно то трудової книжки НОМЕР_3 від 01.06.1987 р. до страхового стажу не зараховано період роботи з 26.04.1987 р. по 03.08.1990 р., оскільки дата підстави на звільненні - 26.06.1990 р. не відповідає даті звільнення - 03.08.1990 р., а також період роботи з 01.08.1993 р. по 20.08.1994 р., оскільки відсутня дата наказу при звільненні з роботи;
- відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 до страхового стажу не зараховано період роботи" з 18.04.2012 р. по 31.12.2012 р., з 24.04.2013 р. по 31.12.2013 р., з 12.05.2014 р. по 31.12.2014 р., з 08.05.2015 р. по 11.12.2015 р., з 23.05.2016 р. по 25.11.2016 р., з 02.06.2017р. по 04.10.2017 р., з 10.06.2018 р. по 22.11.2018 р., з 19.04.2019 р. по 28.11.2019 р., з 14.04.2020 р. по 24.11.2020 р., оскільки робота в російській федерації.
Також пенсійний орган зауважив про відсутність інших документів, передбачених пунктами 3, 20 Порядку №637.
Не погодившись із вищезазначеною позицією та рішенням ГУ ПФУ в Житомирській області, ОСОБА_1 звернувся за захистом власних прав та інтересів до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.
Відповідно до норм Конституції України гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 р. (далі - Закон №1788-XII), Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 р. (далі - Закон №1058-IV).
Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно із ч.ч. 1, 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-IV).
Приписами статті 114 Закону №1058-IV визначено порядок на умови призначення пенсій за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.
У відповідності до положень частин 1, 2 статті 114 Закону №1058-IV, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
За змістом положень ст.62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог цієї статті постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 р. затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно до п.20 Порядку №637, у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств та організацій. У довідці повинно бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, та результати проведення атестації робочих місць на підприємстві.
Крім того, загальний порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 р. (далі - Інструкція №58).
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктами 1.1, 2.2, 2.4, 2.14, 2.15 Інструкції передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення; у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства, під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу, у графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду; якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа перейменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.
Водночас, пунктами 2.6, 2.8 - 2.10 Інструкції №58 передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та ін. мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів. У розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за № таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою)" і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу.
Надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці пенсійний орган вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.
При цьому, слід зазначити, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення повноти та чіткості даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Крім того, слід зазначити, що згідно ч. 3 ст. 44 Закону №1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Частиною 1 статті 101 Закону №1788-XII передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Суд звертає увагу, що у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідачі наділені правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності.
Так, спірні правовідносини у даній справі виникли в тому числі у зв'язку з відмовою пенсійного органу позивачу зарахувати до страхового стажу позивача періоди трудової діяльності (зокрема, періоди роботи з 26.04.1987 р. по 03.08.1990 р. та з 01.08.1993 р. по 20.08.1994 р.) згідно із записами трудової книжки НОМЕР_3 від 01.06.1987 р.
При цьому, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Враховуючи наведене, суд вважає, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а, отже, й не може впливати на його особисті права.
Докази визнання недостовірними відомостей у трудовій книжці та у довідках у позивача відповідачами суду не надано, а тому її безпідставно не взято до уваги при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.
Згідно з ч. 3 ст. 44 Закону №1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Крім того, частиною 1 статті 101 Закону України “Про пенсійне забезпечення» також передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Також, відповідно до абз. 2 підпункту 3 пункту 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 р. (далі - Порядок №22-1), орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач-1 при розгляді заяви позивача вчиняв дії щодо з'ясування всіх обставин, необхідних для визначення права на пенсію.
Згідно з пунктом 4.7 Порядку №22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Таким чином, суд зазначає, що при виникненні у територіального органу Пенсійного фонду України сумнівів щодо права позивача на отримання пенсії, відповідач має право перевіряти достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною ним у постановах від 22.05.2018 р. у справі №439/1148/17, від 03.10.2018 р. у справі №235/2873/17, від 27.02.2018 р. у справі №681/813/17, від 22.05.2018 р. у справі №683/977/17, від 10.07.2018 р. у справі №709/1360/17.
Стосовно відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача періодів роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 з 18.04.2012 р. по 31.12.2012 р., з 24.04.2013 р. по 31.12.2013 р., з 12.05.2014 р. по 31.12.2014 р., з 08.05.2015 р. по 11.12.2015 р., з 23.05.2016 р. по 25.11.2016 р., з 02.06.2017р. по 04.10.2017 р., з 10.06.2018 р. по 22.11.2018 р., з 19.04.2019 р. по 28.11.2019 р., з 14.04.2020 р. по 24.11.2020 р. з огляду на роботу в російській федерації, слід зазначити таке.
Частиною 1 статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За правилами частини 2 статті 4 Закону №1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до частини 2 статті 10 Закону України «Про зайнятість населення» №5067-VI від 05.07.2012 р., права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про міжнародні договори України» №1906-IV від 29.06.2004 р. (далі - Закон №1906-IV), укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Відтак, до питання призначення пенсії застосовуються правила, передбачені договорами (угодами) між Україною та іншими державами.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., чинної на момент спірного періоду роботи позивача (далі - Угода від 13.03.1992 р.) передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якого вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, яка підписана Україною 13.03.1992 р., передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Відповідно до статті 6 Угоди від 13.03.1992 р., призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугою років, громадянам держав учасниць Угоди, враховується трудовий стаж, набутий на території будь якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди.
Необхідні для пенсійного забезпечення документи, що видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, що входили у склад СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації (стаття 11 Угоди від 13.03.1992 р.).
Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу.
Наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 р., кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
З огляду на наведене, цією Угодою від 13.03.1992 р. визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при визначенні розміру пенсії.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» №1328 від 29.11.2022 р., постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 р. у місті москві.
Згідно з частиною 1 статті 25 Закону №1906-IV, припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов'язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов'язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.
Листом Міністерства закордонних справ України №72/14-612-108210 від 29.12.2022 р., повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №376 від 23.04.2001 р. (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 р. в м.москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023 р.
Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023 р., яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023 р., підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. для України 19.06.2023 р.
Також суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України «Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» №639 від 24.06.2023 р., дію Угоди між Урядом України та Урядом російської федерації про трудову діяльність та соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, вчиненої 14.01.1993 р., припинено.
Відтак, суд відхиляє доводи відповідача, щодо незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи на території російської федерації відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Суд звертає увагу відповідача-1, що денонсація Угоди від 13.03.1992 р. означає, що вказана Угода припинила породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
Крім цього, незарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, осіб які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.
За наявності чинних у період роботи позивача положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу.
Відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058-IV в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України. Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
У пункті 54 рішення у справі «Пічкур проти України» ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
На підставі викладеного, суд доходить висновку, що в цьому випадку є порушення конституційних прав позивача на пенсійне забезпечення.
З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення ГУ ПФУ в Житомирській області про відмову у призначенні пенсії за №047250022196 від 08.07.2024 р., є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов'язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до стажу позивача періодів роботи, а також щодо зобов'язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області розглянути заяву позивача від 01.07.2024 р. про призначення пенсії з урахуванням висновків суду щодо протиправності не зарахованих періодів роботи, суд зазначає наступне.
У рішеннях по справах “Клас та інші проти Німеччини», “Фадєєва проти Росії», “Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Статтею 58 Закону №1058-ІV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Згідно з абзацом 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Аналогічна правова позиція висловлена Третім апеляційний адміністративним судом у постановах від 13.10.2021 р. у справі №160/17081/20, від 12.11.2021 р. у справі №160/2493/21.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо належного територіального органу Пенсійного фонду України, якого слід зобов'язати повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а також питання щодо зарахування спірних періодів роботи позивача до відповідного стажу, суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Аналіз вищевказаних норм дозволяє стверджувати, що звернення за призначенням пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду України
Згідно із п. 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 №280, Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу територіальних органів, серед іншого, щодо: здійснення контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інших платежів, за достовірністю документів, поданих для призначення пенсії, та відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, “призначенням (перерахунком) і виплатою пенсій», щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, інших джерел, визначених законодавством.
Згідно пункту 7 Положення №280, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку “територіальні органи».
Відповідно до пункту 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 22.12.2014 №28-2, Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд).
Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об'єднаними управліннями (далі - управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду.
Підпунктом 3 пункту 4 Положення №28-2, серед іншого, визначено, що Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань організовує роботу управлінь Фонду щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.
Таким чином, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та ГУ ПФУ в Житомирській області є територіальними органами Пенсійного фонду України, що призначають (здійснюють перерахунок) і виплачують пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Пенсійний фонд України безпосередньо не наділений повноваженнями щодо «призначення (перерахунку) і виплати пенсій», а в силу положень пункту 7 Положення №280 здійснює такі повноваження виключно через утворені в установленому порядку «територіальні органи».
Пунктом 1.1. розділу I Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 р. (далі - Постанова №22-1) передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії подається заявником до «територіального органу» Пенсійного фонду України (далі - «орган, що призначає пенсію»).
Відповідно до пункту 4.1. розділу ІV Порядку №22-1, заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів «органом, що призначає пенсію», приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.7. розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.
Копією заяви позивача підтверджується, що він звернувся саме до ГУ ПФУ в Дніпропетровської області.
Як вже зазначалося, пункт 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 визначає, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ «органу, що призначає (перераховує) пенсію», який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Водночас, рішення про відмову в призначенні пенсії було прийняте ГУ ПФУ в Житомирській області.
Після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів відповідач-2 зобов'язаний засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначити структурний підрозділ саме «органу, що призначає (перераховує) пенсію», яким і є відповідач-2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
ГУ ПФУ в Дніпропетровській області має свої структурні підрозділи, які розташовані у населених пунктах Дніпропетровській області.
При цьому, слід зауважити, що ГУ ПФУ в Житомирській області не є структурним підрозділом ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Враховуючи наведене, з огляду на те, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати пільговий та страховий стаж позивача, а також визначати розмір пенсії, суд дійшов висновку, що порушені права позивача слід відновити шляхом зобов'язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.07.2024 р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду у даній справі та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України.
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно приписів частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
На підставі частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем-1 по справі, як суб'єктом владних повноважень рішення якого оскаржується, не виконано покладеного на нього обов'язку доказування правомірності прийнятого рішення та не спростовано доводи позивача в цій частині.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Олега Ольжича, буд. 7, м.Житомир, 10003), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м.Дніпро, 49094) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову в призначенні пенсії за №047250022196 від 08.07.2024 р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.07.2024 р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду у даній справі та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України.
У задоволені іншої частини позовних вимог, - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 13559341) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 302 (шістсот п'ять) грн 80 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 302 (шістсот п'ять) грн 80 коп.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 06.03.2025 р.
Суддя О.М. Неклеса