06 березня 2025 рокуСправа №160/20590/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Голобутовського Р.З.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерство оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
30.07.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2023 по 28.06.2024;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2023 по 28.06.2024 у сумі 154672,20 грн;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати перерахунку грошового забезпечення 29.06.2024 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 по справі №160/15420/23;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати перерахунку грошового забезпечення 29.06.2024 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 по справі №160/15420/23.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що фактично остаточний розрахунок з ним здійснено 29.06.2024, однак відповідач не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Вважає бездіяльність відповідача протиправною, тому звернувся до суду з цим позовом. Також вказує, що має право на виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку із несвоєчасним нарахуванням та виплатою грошового забезпечення.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2024 відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/20590/24 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
14.08.2024 представником відповідача направлено до суду через автоматизовану систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що враховуючи суму простроченої заборгованості, кількість днів затримки виплати заборгованості, ймовірний розмір втрат особи та те, що виплата грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік здійснювалась на виконання рішення суду, слід дійти висновку, що належним та достатнім способом захисту порушеного права позивача буде стягнення з відповідача на його користь середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в мінімальній сумі, що не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2024 витребувано від Військової частини НОМЕР_1 наступні докази:
- довідку про розмір всіх належних ОСОБА_1 сум, нарахованих і виплачених на день її звільнення, із зазначенням їх складових;
- довідку про розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1
26.11.2024 на адресу суду від відповідача надійшли письмові пояснення.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залучення третьої особи у справі №160/20590/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Залучено до участі у справі №160/20590/24 Міністерство оборони України (пр-т Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 клопотання Військової частини НОМЕР_1 про зупинення провадження у справі №160/20590/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерство оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.
03.02.2025 від представника Міністерства оборони України надійшли письмові пояснення на позовну заяву ОСОБА_1
10.02.2025 та 05.03.2025 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходила службу у Військові частині НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.02.2023 №59 позивач з 25.02.2023 виключена зі списків особового складу.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 у справі №160/15420/23 позовну заяву ОСОБА_1 - задоволено.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 року грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належне грошове забезпечення з 29.01.2020 року по 25.02.2023 року (щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з врахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021 та 2022 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з врахуванням раніше виплачених сум.
29.06.2024 відповідач виплатив належне позивачу грошове забезпечення з 29.01.2020 по 25.02.2023, в сумі 174751,26 грн.
Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 24.02.2023 по 28.06.2024, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, (в редакції Закону України "Про внесення змін в законодавчі акти України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX (далі - Закон №2352-IX), чинній на час звернення із позовом, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Згідно із ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Згідно з п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.
Передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
З 19.07.2022 за затримку виплати належних сум при звільненні звільнений працівник має право на отримання середнього заробітку за весь час затpимки по день фактичного розpахунку але не більше ніж за шість місяців.
Позивач виключена зі списків особового складу військової служби НОМЕР_1 з 25.02.2023. Фактичний розрахунок (виплату всіх належних йому при звільненні сум) відповідач здійснив 29.06.2024, після набрання чинності ст. 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст. 116 КЗпП України роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. А тому строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 26.02.2023, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
За змістом ст. ст. 116, 117 КЗпП України виплата усіх коштів не звільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Разом з тим, суд враховує, що ст. 117 КЗпП України, в редакції чинній на час фактичного розрахунку, встановленні обмеження щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - не більше ніж за шість місяців.
Тому позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2023 по 28.06.2024 підлягають до частково задоволення, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має бути розрахований за період з 26.02.2023 по 26.08.2023 (шість місяців з дати звільнення).
Відповідно до довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення за останні два місяця перед звільненням ОСОБА_1 (січень, лютий 2023 року), позивачу нараховано та виплачено 94983,30 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період 57 календарних днів.
Таким чином, середній заробіток позивача складає 1666,37 грн (94983,30 грн - 57 днів).
Затримка розрахунку при звільненні за період з 26.02.2023 по 28.06.2024 становить 489 календарних днів.
Враховуючи встановлені ст. 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022 обмеження шестимісячним строком виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 26.02.2023 але не більш як за шість місяців - 182 календарних дні (з 26.02.2023 по 26.08.2023).
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі №711/4010/13-ц, встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17.
Враховуючи розмір невиплачених сум при звільненні та істотність цієї частки порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд робить висновок, що заявлена до стягнення у цій справі сума середнього заробітку є очевидно неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості з виплати грошової компенсації.
З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі №662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.
Зокрема, істотність частки невиплаченої при звільненні суми грошового забезпечення із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 174751,26 грн (розмір несвоєчасно виплачених сум ) / 303 279,34 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (182 дні х 1666,37 грн)) х 100 = 57,62%
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 57,62% становить: 1666,37 грн (середньоденний заробіток позивача) х 57,62% х 182 (дні затримки розрахунку за період з 26.02.2023 по 26.08.2023) = 174749,56 грн.
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 174749,56 грн, з урахуванням істотності частки недоплачених сум порівняно із середнім заробітком.
Аналогічна правова позиція щодо обрахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні висловлена Верховним Судом у постановах від 11.08.2021 у справі №821/2093/16 та від 26.01.2022 у справі №240/12167/20.
При цьому, суд враховує, що обраний ним засіб захисту прав позивача повинен бути ефективним, а рішення суду таким, що не викликатиме на стадії його виконання нових спорів між сторонами. Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тому суд, встановивши несвоєчасну виплату роботодавцем працівнику належних при звільненні сум, повинен стягнути з відповідача на користь позивача конкретну суму, а не зобов'язувати відповідача нараховувати розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд робить висновок, що з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 174749,56 грн.
Крім того, оскільки грошове забезпечення належить до доходу, який позивач одержує на території України і який не має разового характеру, та враховуючи те, що відповідач здійснив виплату перерахованого грошового забезпечення з порушенням строків виплати, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
Вказана правова позиція висловлювалася Верховним Судом у постановах від 04.04.2018 у справі №822/1110/16, від 20.12.2018 у справі №822/1731/16, від 13.03.2020 у справі №803/1565/17.
При цьому суд звертає увагу відповідача на те, що нарахування та виплата належного розміру грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на його отримання.
Судом встановлено той факт, що відповідач своєчасно не нарахував та не виплатив позивачу грошове забезпечення в належному розмірі відповідно до вимог чинного законодавства, чим порушив його майнові права та інтереси, які підлягають охороні в силу вимог пункту 1 Протоколу 1 до Європейської конвенції з прав людини. Отже позивач, який мав правомірні очікування отримати в повному обсязі грошове забезпечення в належному розмірі, фактично його отримав лише на виконання рішення суду. Тому суд визнає порушеними і правомірні очікування позивача на своєчасне отримання належних йому сум.
Таким чином, відповідач порушив строки виплати позивачу належного грошового забезпечення, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем, а тому позивач набув права на виплату компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків її виплати відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159.
Суд враховує, що подібні правовідносини нинішній справі були предметом розгляду Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 560/8194/20 (постанова від 02.04.2024).
У вказаній справі, Судова палата сформулювала такі висновки:
«24. У свою чергу питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ, який, проте, не визначає спеціальних строків для звернення до суду.
25. Відповідно до статті 1 цього Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
26. Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
27. Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
28. Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
29. З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
29. Отже, Судова палата доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
30. При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.
31. Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
32. Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
33. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
34. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.».
Тобто, у цій справі судова палата зробила висновок, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні ст. 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
У даній справі відповідачем не заперечується та обставина, що нарахування та виплата грошового забезпечення здійснена на виконання рішення суду, проте як суб'єкт виконання цього рішення (відповідач) не здійснив розрахунок та виплату компенсації виду доходу, передбаченого ст. 2 Закону №2050-ІІІ.
Отже, враховуючи, що несвоєчасне нарахування та виплата грошового забезпечення відбулись у зв'язку із неправомірними діями відповідача, суд робить висновок, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
З матеріалів справи судом встановлено, що 29.06.2024 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 у справі №160/15420/23 відповідачем виплачено на користь позивача перераховане грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 25.02.2023 у розмірі 174 751,26 грн.
За таких обставин, суд дійшов висновку про протиправне ненарахування та невиплату позивачу компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 25.02.2023 (з дати звільнення) по 29.06.2024 (дата фактичного розрахунку) та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку компенсацію.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 968,96 грн, що документально підтверджується квитанцією від 29.07.2024.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 968,96 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 484,48 грн.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерство оборони України (пр-т Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.02.2023 по 26.08.2023.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.02.2023 по 26.08.2023 у розмірі 174749,56 грн.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 25.02.2023 по 29.06.2024.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 25.02.2023 по 29.06.2024.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн 48 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський