Справа № 457/525/19 Головуючий у 1 інстанції: Марчук В. І.
Провадження № 22-ц/811/4019/24 Доповідач: Ванівський О. М.
про залишення без руху
17 лютого 2025 року Львівський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Ванівського О.М., вирішуючи питання відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою керівника Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 27 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання права власності,
встановив:
30 грудня 2024 року керівник Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області подав безпосередньо до Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 27 серпня 2019 року, така зареєстрована в суді апеляційної інстанції 30 грудня 2024 року.
На підставі апеляційної скарги керівника Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області, не може бути вирішено питання про відкриття апеляційного провадження, виходячи з такого.
Із матеріалів апеляційної скарги вбачається, що заявник - Дрогобицька окружна прокуратура Львівської області оскаржує рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 27 серпня 2019 року.
В обґрунтування пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 27 серпня 2019 року покликається на те, що вони не брали участі у розгляді справи, прокурор окружної прокуратури ознайомився із матеріалами справи 29.11.2024 року, і в такий спосіб отримав копію рішення суду, про що зроблено відмітку у справі.
Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 27 серпня 2019 року, апеляційний суд враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень.
У рішенні від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», заява № 24465/04, Європейський суд з прав людини наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції слід тлумачити у контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії».
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення, згідно з яким жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі; повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти росії»).
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» викладено висновок Європейського суду з прав людини про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом із тим, питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан потрібного їм судового провадження. У кожній справі суди мають перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків для оскарження втручання у принцип юридичної визначеності.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Отже, встановлення строків звернення до суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності.
Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №160/6211/21 (провадження № К/990/25232/22).
Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи є підстави для поновлення строків на оскарження.
Безпідставне поновлення строк на оскарження судового рішення може бути визнано порушенням права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. Особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, у тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, суд має виходити із того, що підстави пропуску строків можуть бути визнані поважними лише у тому випадку, якщо таке недотримання строків апеляційного оскарження зумовлене діями (бездіяльністю) суду першої інстанції, а так само наявністю інших об'єктивних перешкод, що безумовно перешкоджали своєчасному зверненню з такою скаргою.
У пункті 3 частини першої статті 260 ЦПК України ухвала, що викладається окремим документом, складається з: мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.
Тлумачення вказаних норм, з урахуванням усталеної практики Європейського сулу з прав людини, свідчить, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарження не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскаржуваного судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18).
В даному випадку, Дрогобицька окружна прокуратура Львівської області, особа, яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу на судове рішення в грудні 2024 року, тобто через 5 років з дня ухвалення судового рішення місцевим судом.
Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, Дрогобицька окружна прокуратура скеровувала лист №14.52/04 від 28.10.2024 року Трускавецькому міському голові Андрію Кульчинському, в якому вказувала про те, що рішенням Трускавецького міського суду від 27.08.2019 року у справі №457/525/19 за ОСОБА_2 визнано право власності на цегляний гараж літ. «Б» на вул.. Дрогобицька, 29 в м. Трускавець.
Із заявою про ознайомлення з матеріалами справи керівник Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області звернувся до Трускавецького міського суду 25 листопада 2024 року, тобто через місяць як йому стало відомо про наявність рішення Трускавецького суду від 27.08.2019 року.
Оскільки, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно строків подання, форми і змісту скарги, в тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, що є проявом добросовісного користування процесуальними правами, заявнику необхідно надати суду обгрунтоване клопотання про поновлення строку.
Відповідно до частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку (частина третя статті 357 ЦПК України).
Ураховуючи викладене, апеляційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення її недоліків.
Керуючись статтями 185, 260, 261, 354, 356, 357, 381 ЦПК України Львівський апеляційний суд, -
ухвалив:
апеляційну скаргу керівника Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 27 серпня 2019 року, залишити без руху.
Встановити для усунення вказаних у мотивувальній частині ухвали недоліків строк десять днів з дня вручення цієї ухвали.
Роз'яснити, що у разі не усунення недоліків апеляційної скарги у встановлений судом строк, заявнику буде відмовлено у відкритті апеляційного провадження.
Копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху надіслати заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, касаційному оскарженню не підлягає.
Суддя Ванівський О.М.