Справа № 308/7171/24
Іменем України
18 лютого 2025 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючої - судді Кожух О.А.,
суддів - Джуги С.Д., Мацунича М.В.,
з участю секретаря - Гусонька З.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 15 серпня 2024 року (головуючий суддя Ємчук В.Е., повне судове рішення складено 22.08.2024) та додаткове рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 23 серпня 2024 року у справі № 308/7171/24 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання шлюбу недійсним,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2024 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до Ужгородського міськрайонного суду із позовом до ОСОБА_3 з назвою «про скасування шлюбу та покладання зобов'язання змінити прізвище», в якому заявили одну позовну вимогу:
визнати укладений шлюб між громадянкою України ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (померлим датою ІНФОРМАЦІЯ_1 ) недійсним (неправомочним).
Третіми особами зазначили дітей позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , 2009 року народження, та ОСОБА_6 , 1999 року народження.
На обґрунтування своєї вимоги зазначили, що 31.10.2015 між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 укладено шлюб, зареєстрований виконавчим комiтетом Великобичківськоi селищної ради Рахiвського району Закарпатськоi областi, про що вчинено відповідний актовий запис № 61.
За період шлюбу у подружжя не було дітей. Вказували, що за твердженням відповідачки винним у створені повноцінної сім'ї, саме вважався ОСОБА_4 з причини відсутність репродуктивної здатності давати потомство, проте, за твердженням позивачів, це не підтверджується медичною документацією, ОСОБА_4 вів активний та здоровий спосіб життя.
Натомість відповідачка сама відмовлялась пройти відповідне обстеження. За загальним аналізом дошлюбного та шлюбного життя відповідачки, позивачі вважають, що саме відповідачка була причиною відсутності в її сім'ї дітей. Зазначають, що відповідачка вживала препарати для попередження вагітності, зловживала медико-лікувальними препаратами, алкогольними напоями. До ОСОБА_4 відповідачка не проявляла ознак любові, поваги, співчуття тощо. Вважають, відповідачкою керувало лише бажання довести усім навколо, колегам по роботі, друзям та суспільству своє привілейоване становище в суспільстві, володіючи майном.
Також позивачі вбачають у процедурі укладання шлюбу між відповідачкою та ОСОБА_4 фіктивні наслідки, а саме - без фактичного наміру створення сім'ї. Зазначають, що відповідачка упродовж усього періоду сімейного шлюбу жодним чином не брала участі у вирішені питань спільного побуту та не виконувала у повному обсязі обов'язки подружжя: не вносила до сімейного бюджету грошових коштів, які вона отримувала, як заробітну плату; не приймала участі в оплаті за комунальні послуги; не купувала продукти харчування чи інші господарські товари в інтересах сім'ї за грошові кошти, джерелом яких була заробітна плата; через обман щомісячно вимагала від своєї свекрухи (матері ОСОБА_4 ) грошові кошти, посилаючись на те, що у неї мізерна заробітна плата, яка досягала усього 3000-4000 гривень, хоча після смерті ОСОБА_4 з'ясувалося, що реальна фактична заробітна плата відповідачки складала більше ніж 28 000,00 грн; стверджували, що відповідачка багаторазово вчинила у сім'ї ОСОБА_4 крадіжки грошових коштів, загальна сума яких складає понад 150 000,00 грн; систематично змушувала сім'ю позивачів купувати їй в борг дорогі речі, зокрема золоті прикраси, одяг та взуття; відповідачка брала у борг гроші з усним зобов'язанням повернути, проте зазначені кошти не було повернуто; виманила у сім'ї ОСОБА_4 кошти на потреби у вирішенні проблем рідної сестри відповідачки на загальну суму 150 000,00 грн, які також не повернуті; вказують, що відповідачка перед хворобою та смертю ОСОБА_4 без на те відома, згоди та дозволу отримала від невідомої фінансової установи кредити на суму 120 000,00 грн і невідомі особи (колектори) систематично телефонували з вимогою повернути кредитні кошти; у період перебування позивача ОСОБА_2 у лікарні відповідачка викрала усі грошові кошти.
Також позивачі зазначають, що між відповідачкою та ОСОБА_4 неодноразового виникали сварки через багаторазове вчинення крадіжок відповідачкою коштів в особливо великих розмірах.
Позивачі зауважували, що при появі відповідачки в сім'ї ОСОБА_4 , його мати стала страждати фізичними недугами невідомими джерелами появи причин. Через деякий проміжок часу сім'я позивачів виявила як біля порогу квартири, так і в постелі членів сім'ї позивачів предмети, які використовують чародії для магії та чаклування.
Позивачі вказували, що відповідачка витрачала свій час на щоденне відвідування своєї профільної роботи в прокуратурі з 07:00 годин до 20:00 годин, а на вихідних та у святкові дні лише розважалася. Вважають що шлюб було укладено з бажання привласнити особисте приватне майно сім'ї ОСОБА_4 - депозитні грошові кошти в особливо великих розмірах (понад 600 000,00 гривень), три автотранспортних засоби марки «Вольво», «Мерседес», дві квартири в м. Ужгороді площами 120 кв.м та 60 кв.м, пайові земельні ділянки загальною площею більше ніж 12 га та інше.
Вказували, що відповідачка до шлюбу разом зі своєю рідною сестрою на ім'я ОСОБА_8 накопичили боргів, у тому числі за фактами отримання кредитів від фінансових установ, а тому відповідачці необхідно було якомога швидше вирішити фінансові проблеми. Відповідачка через свого приятеля (односельця) на ім'я ОСОБА_9 , працівника Служби безпеки України в Закарпатській області, познайомилась із ОСОБА_4 , родина якого мала великі статки, та прийняла блискавичне рішення створити сім'ю.
Позивачі вказували, що відповідачка призвела до смерті членів їх родини - ІНФОРМАЦІЯ_2 в Комунальному некомерційному підприємстві «Закарпатська обласна клінічна лікарня імені ОСОБА_10 » померла ОСОБА_11 , яка була дружиною позивача ОСОБА_2 та мати позивача ОСОБА_1 , з діагнозом «Covid-19», а ІНФОРМАЦІЯ_1 у тій же лікарні та за тим же діагнозом помер ОСОБА_4 - син померлої ОСОБА_11 та позивача ОСОБА_2 , брат позивача ОСОБА_1 .
Вказували, що смерті померлих передувало навмисне, свідоме їх утримування в небезпечних для їх здоров'я та життя умовах - упродовж 10-ти діб підряд відповідачка не допускала до померлих лікарів, нотаріусів, адвокатів; на вимогу позивача негайно госпіталізувати померлих до медично-лікувальної установи одразу після виявлення ознак захворювання померлих, відповідачка категорично відмовилася, стверджуючи, що померлі захворіли звичайною простудною хворобою та вона сама стане за ними доглядати; відповідачка займалася незаконною лікувальною діяльністю - вводила в організм померлих ліки та інші медичні препарати, які отримала із невідомих джерел, з невідомою якістю, з невідомим призначенням. Упродовж усього періоду перебування померлих у лікарні відповідачка жодного разу не купувала продукти харчування, не готувала їжу для померлих, а готувала безпосередньо лише для себе та одразу відправлялася до роботи. По приходу із роботи, відповідачка жодного разу не цікавилася, чим годували померлих та як вони упродовж дня себе відчували, а одразу забігала до кімнати ОСОБА_4 та звідти не виходила до ранку.
Позивачі вказували, що відповідачка упродовж спільного у шлюбі життя з ОСОБА_4 ніколи не проявляла жодних ознак турботи за його батьками - померлою ОСОБА_11 та позивачем ОСОБА_2 - на жодні свята, у тому числі на Дні народження, відповідачка не дарувала подарунки, квіти; не забезпечувала померлих та ОСОБА_2 ліками, засобами першої життєвої необхідності тощо.
Після смерті ОСОБА_11 та ОСОБА_4 за заявами відповідачки відкрито Спадкові справи, проте про свої наміри подавати заяви на відкриття Спадкових справ відповідачка не повідомила жодного зі спадкоємців, а саме позивачів.
Вказують, що із сейфа, призначеного для зберігання нарізної вогнепальної зброї та боєприпасів, що належить позивачу ОСОБА_2 , було таємно викрадено офіційні та особисті документів, грошові коштів в особливо великих розмірах та золоті прикраси з пошкодженням раковини дверцят сейфа з тим, щоб ОСОБА_2 не міг відчинити сейф та виявити крадіжку.
Позивачі зауважують і на тому, що стосовно ОСОБА_2 було вчинено декілька замахів на умисне вбивство.
За фактичними обставинами, які призвели до смерті членів родинної сім'ї позивачів, а також за фактами вчинення відповідачкою ряд інших правопорушень, позивачами подано до правоохоронних органів, а саме до Закарпатської обласної прокуратури, відповідного змісту заяви-повідомлення. Закарпатською обласною прокуратурою матеріали звернення направлено до Регіонального слідчого управління відділу Державного бюро розслідування у м. Львові.
Викладені обставини, на думку позивачів, вказують на наявність у діях відповідачки ознаки укладання сімейного шлюбу із ОСОБА_4 при відсутності бажання реально створити сім'ю. Окрім того, позивачі вбачають у самому процесі укладання шлюбу ознаки намагання відповідачки покращити своє фінансове та матеріальне становища, виключно, за рахунок померлих та позивачів, застосовуючи для впровадження своєї мети важелі та засоби, які суперечать нормам чинного на той час та до сьогодні Закону, усвідомлюючи настання негативних наслідків для конституційних прав і законних інтересів, як померлих, так і для позивачів.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду від 25.04.2024 справу було направлено до Рахівського районного суду Закарпатської області за територіальною підсудністю, оскільки відповідач ОСОБА_3 зареєстрована у смт. Великий Бичків Рахівського району Закарпатської області (а.с. 25-26 т. 1)..
До Рахівського районного суду справа надійшла 22.05.2024 (а.с.34 т. 1).
Провадження у справі відкрито ухвалою від 23.05.2024 (а.с.40 т. 1).
Короткий зміст рішення місцевого суду та додаткового рішення
Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 15 серпня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання шлюбу недійсним - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі не надали належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 при укладенні шлюбу з ОСОБА_4 не мала наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя, а мала на меті матеріальний інтерес, отримання права на спадок.
Судом відхилено доводи позивачів щодо винуватості ОСОБА_3 у будь-яких правопорушеннях, вчинених щодо родини позивачів, зокрема у смерті її чоловіка ОСОБА_4 та свекрухи ОСОБА_11 , з огляду на презумпцію невинуватості та відсутність у матеріалах справи належних і допустимих доказів на підтвердження таких обставин. Також позивачі не надали доказів того, що відповідачка вводила в організм померлих сумнівні ліки та медичні препарати.
Місцевим судом, встановлено, що жоден з допитаних судом свідків у даній справі не підтвердив факт того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не проживали, як подружжя, навпаки, свідки підтвердили прекрасні стосунки їхньої сім'ї та родини, ведення ними спільного побуту. Так, ОСОБА_12 ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 підтвердили, що ОСОБА_4 зустрічав ОСОБА_14 біля дверей, коли остання приходила з роботи, подружжя разом гуляли, ходили в гості та запрошували до себе гостей, відповідачка постійно була на зв'язку з родиною, коли вони перебували у лікарні та робила все можливе для забезпечення їх у цей час ліками.
Судом також враховано, що протягом періоду перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у шлюбі (із 31.10.2015 по 12.03.2021) жоден із подружжя не звертався до відповідних органів з метою розірвання чи визнання такого шлюбу недійсним. При цьому позивачами не надано належних і допустимих доказів того, що шлюб, укладений 31.10.2015 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є фіктивним.
Додатковим рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 23.08.2024 стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу в сумі 28000 гривень, а також витрати, пов'язані з переїздом відповідачки та свідків для участі в судовому засіданні по 999,98 грн з кожного.
Короткий зміст вимог та доводи апеляційної скарги
На рішення суду та додаткове рішення подали апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішень, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять: скасувати рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 15.08.2024 та додаткове рішення цього ж суду від 23.08.2024 «за позовом про скасування/визнання недійсним шлюб та покладання на відповідача ОСОБА_18 змінити прізвище датою від 31.10.2015 між відповідачем ОСОБА_18 та потерпілим-2 ОСОБА_4 »;
зобов'язати відповідача ОСОБА_18 змінити прізвище « ОСОБА_19 » на дошлюбне прізвище « ОСОБА_20 ».
Доводи апеляційної скарги, яка викладена на 56 аркушах, враховуючи межі позовних вимог, зводяться до того, що скаржники вважають, що предметом позовних вимог є не визнання шлюбу недійсним, а «скасування шлюбу та покладання зобов'язання змінити прізвище». На думку скаржників, якісь «зацікавлені» особи могли втрутитися у комп'ютерну мережу скаржників чи у Електронний кабінет суду, щоб змінити текст позовної заяви. Вважають, що позивачі у тесті позовної заяви не зазначали жодної обставини для визнання шлюбу недійсним, а текст позову змінено невідомими особами. Тому суд неправильно зрозумів предмет спору, обрав хибний шлях для з'ясування обставин справи щодо визнання шлюбу недійсним. Водночас в апеляційній скарзі зазначають, що у позовній заяві ними чітко було зазначено, що підставою пред'явленого позову є саме фіктивність шлюбу, укладення його відповідачкою без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя. На підтвердження цього ними було надано до справи відомості про мотиви, обставини та наслідки укладення фіктивного шлюбу. Доводами фіктивності шлюбу є: відсутність участі відповідача у веденні спільного господарства; відсутність у відповідача наміру набуття прав і обов'язків подружжя, зокрема, приймати участь у прибиранні житлового приміщення; у приготуванні їжі; у створені єдиного сімейного бюджету; відповідач систематично приховувала від чоловіка фактичний розмір своєї заробітної плати; відповідач не виконувала своїх обов'язків щодо прояву догляду та турботи за свекром ОСОБА_2 і свекрухою ОСОБА_11 ; відповідач жодного разу не привітала ОСОБА_2 та ОСОБА_11 зі святами, не дарувала квіти, подарунки, не проявляла турботи про їх здоров'я; відповідач виманювала у них грошові кошти як борг, які не повернула; протягом 5-ти років шлюбного життя відповідачка не дарувала ОСОБА_4 подарунки; відповідач систематично була відсутня як дружина у помешканні проживання чоловіка, щоденно виїздила із квартири о 07:00-07:30 годині та поверталася до сімейного помешкання лише після 20:00 годин, зачиняючись у своїй кімнаті; перед укладанням договору дарування відповідачка влаштувала скандали, як потерпілому-2, так і потерпілому-4 з вимогою у терміновому порядку приїхати за 500 км від м. Рівне до м. Ужгород для укладання такого договору дарування; після укладення спадкового договору відповідачка вихвалялася, що саме нею особисто разом із адвокатом та нотаріусом упродовж 3-х місяців складався текст спадкового договору Такі факти апелянти вважають доказом фіктивності шлюбу, спрямованого, виключно, на заволодіння чужим майном.
Вказують, що основним мотивом відповідачки для укладення шлюбу, за переконанням позивачів, стала мета заволодіти майном свекра ОСОБА_2 та свекрухи ОСОБА_11 , та майном, яке до шлюбу переведено у особисту власність ОСОБА_4 .
Решта доводів скарги зводиться до того, що місцевий суд при перевірці підстав фіктивності шлюбу не з'ясував об'єктивну істину кожної з обставин, про які скаржники зазначили у позовній заяві, не врахував, що скаржниками було виявлено у діях відповідачки безліч ознак кримінальних злочинів, а суд у даній справі мав з'ясувати та належно реагувати на кримінальні правопорушення, зазначені позивачами.
Зокрема, серед переліку інших доводів посилається на наступне:
використання відповідачкою прізвища суттєво створює негативні наслідки для сім'ї скаржників, призвело до суттєвих та значимих порушень конституційних прав, законних інтересів, у тому числі - на повагу до гідності та честі; право на повагу до членів сім'ї скаржників, які померли; право на недоторканність ділової репутації скаржників та членів їх родинної сім'ї;
відповідачкою було викрадено із кишень одягу трупу ОСОБА_11 , як таємно, так у присутності потерпілих-4,5 ( ОСОБА_2 , ОСОБА_21 ) грошові кошти з носовою хустиною, стверджуючи про те, що такі кошти «напівмертва» потерпіла-1 ( ОСОБА_11 ) позичила у потерпілої-1; відповідачкою знято із поверхні тіл ОСОБА_11 та ОСОБА_4 золоті прикраси, вилучено із кишень померлого ОСОБА_4 два нові мобільні телефони; саме у мобільних телефонах знаходилися суттєві та важливі докази безпосередньої участі відповідачки у вчинені умисного вбивства членів сім'ї скаржників;
з метою подальшого, а саме - після смерті ОСОБА_11 та ОСОБА_4 чергового створення сприятливих умов для привласнення чужого майна в особисто-корисних інтересах, відповідачем укладено 17.10.2017 між потерпілими-2 та 3 ( ОСОБА_4 , ОСОБА_2 ) договір дарування квартири АДРЕСА_1 , а також 24.05.2020 між потерпілими ОСОБА_22 , ОСОБА_2 ) спадковий договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_2 ;
із житлового приміщення ОСОБА_11 та ОСОБА_2 вчинено крадіжку грошових коштів у особливо великих розмірах;
упродовж шлюбного життя подружжя відповідачки, у тому числі - з урахуванням проживання такого подружжя у житловому приміщені ОСОБА_11 та ОСОБА_2 відповідачем систематично вчинялися шахрайські дії та крадіжки;
після повернення ОСОБА_2 із лікувальної установи стаціонарного лікування від «Ковіду-19», стосовно нього було вчинено замах на умисне вбивство шляхом інсценування дорожньо-транспортної пригоди умисним та цілеспрямованим технічним пошкодженням заднього-лівого колеса автотранспортного засобом повною відкруткою 3 (трьох) із 5 (п'яти) болтів та наполовину ослабленими залишених 2-х болтів. Доказами для доведення правдивості твердження є те, що доступ до ключа для відкрутки болтів кріплення коліс був лише у відповідача;
відповідачка відмовлялася приймати участь у фінансово-матеріальному забезпечені усього процесу укладання шлюбу, реєстрації під час вінчання, святкування весілля тощо, а також усієї процедури організації та проведення процедури поховання ОСОБА_11 та ОСОБА_4 . Відповідач у змові зі своєю матір'ю ОСОБА_23 організувала та у подальшому вчинила замах на крадіжку весільних грошових коштів, яка своєчасно була зупинена;
відповідачка виманила у потерпілого-4 ( ОСОБА_1 ) картку банківської установи, на яких знаходилися грошові кошти ОСОБА_11 та ОСОБА_2 та фактично вчинила незаконне вилучення із банківських установ депозитні грошові кошти;
суд мав з'ясувати наявність чи спростувати усі фактичні обставини, які вказані у позовній заяві, зверненнях позивачів;
суддя місцевого суду ухвалою від 23.05.2024 одноосібно та за власною ініціативою змінив предмет позову, чим створив умови для обрання хибного шляху у подальшому здійснені судочинства;
23.05.2024 судом винесено ухвалу про відкриття провадження, через місяць після передачі справи судом-1 (Ужгородським міськрайонним судом) до суду (Рахівського районного суду);
у додатковому рішенні суд посилався, виключно, на затрати адвоката, а не відповідача, тому підстави їх стягнення не відповідають фактичним обставинам; витрати, що пов'язані з явкою до суду мали бути вдвічі меншими за розрахунком позивачів витрат на паливо; суд не з'ясував хто саме зі свідків та інших учасників справи користувався послугами перевезення;
зазначає, що квитки для проїзду потягом за маршрутом м. Ужгород - м. Рахів коштують 100,00 грн; з урахуванням того, що із п'яти свідків троє проживають безпосередньо в регіоні м. Рахова та Рахівського району, то сума має становити 600,00 грн;
адвокат відповідачки у місцевому суді фактично, майже не приймала участь у надані правових послуг, а відповідач здійснювала захист своїх інтересів самостійно;
в суді першої інстанції суддя публічно озвучив своє здивування з приводу того, що у тексті на початку позову вказано предмет судового спору - скасування шлюбу та покладання на відповідача зобов'язання змінити прізвище, а у прохальній часті - лише вимога щодо визнання шлюбу недійсним. Оскільки суддя залучив до обговорення такого питання сторону відповідача, які висловили свою думку, тому суд та сторона відповідача своєю поведінкою принизили честь та гідність, образивши скаржників;
у тексті оскаржуваного рішення судом не вказані треті особи, яких зазначали позивачі. Такі треті особи є фактичними потерпілими від кримінальних злочинів, вчинених стороною відповідача та безпосередньо іншими учасниками провадження по справі на стороні відповідача, тому весь процес судочинства у даному проваджені та рішення суду безпосередньо стосується прав і законних інтересів третіх осіб.
місцевий суд у черговий раз створив сприятливі умови для ухилення відповідача від кримінального переслідування, а також спрямував свої потуги з тим, щоб правовими важелями судочинства приховати від держави та суспільства кримінальні злочини, вчинені, як відповідачем, так і групою інших осіб;
у момент обговорення порядку вирішення долі спадкового майна, відповідачка здійснювала вимагання, шантаж, погрози в сторону скаржників;
місцевий суд жодним чином не перевірив та не з'ясував обставини для виявлення фактичних причин смерті ОСОБА_11 та ОСОБА_4 та наміри відповідача при приховуванні факту їх смерті;
суддя не звернув увагу на те, що всі докази, подані до відзиву на позовну заяву, а також свідчення свідків на стороні відповідача жодного відношення не мали до предмету та обґрунтування позову;
у тексті позовної заяви та заперечені на відзив, позивачі виклали достатньо відомостей, які свідчать про відсутність реального бажання відповідачки створювати сім'ю з набуттям прав та обов'язків подружжя, зокрема: спільно вести господарство; приймати міри з тим, щоб поповнити сім'ю народженням дитини; вносити до сімейного бюджету грошові кошти; здійснювати свої обов'язки щодо прояву турботи про батьків подружжя, якщо вони перебувають у похилому віці; спільно створювати, збільшувати та покращувати матеріально-фінансове становище сім'ї тощо.
зазначають, що є необхідність витребування з Ужгородського міськрайонного суду матеріалів цивільної справи № 308/12737/21 за позовом позивача ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_3 за участю третіх осіб: ОСОБА_6 та ОСОБА_5 з предметом позову про усунення ОСОБА_3 від участі у спадкування за законом після смерті спадкодавців ОСОБА_11 та ОСОБА_4 .
Позиція інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Шевченко Н.П., посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Фактичні обставини справи та застосовані норми права
Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 31.10.2015 було зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_14 , якій після одруження присвоєно прізвище ОСОБА_19 , що стверджується свідоцтвом про шлюб від 31.10.2015 серії НОМЕР_1 (а.с. 14 т. 1).
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 12 т. 1).
За період перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_3 жоден із подружжя не звертався за розірванням шлюбу чи визнання його недійсним.
ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 13 т. 1).
Встановлено, що ОСОБА_1 у вересні 2021 року звертався з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Хребтань Наталія Методіївна, в якому просив усунути ОСОБА_3 від права на спадкування у зв'язку з відкриттям спадщини після смерті ОСОБА_11 і ОСОБА_4 (цивільна справа № 308/12737/21).
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 11.01.2023 у справі 308/12737/21, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 07.06.2023, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (https://reyestr. court.gov.ua/Review/108351478, https://reyestr.court.gov.ua/Review/112001785).
Цими судовими рішеннями, зокрема встановлено, що:
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_11 померла у стаціонарі КНП «Закарпатська обласна клінічна лікарня ім. А. Новака» Закарпатської обласної ради, причина смерті - 2019-nCOV, гостра респіраторна хвороба, гостра дихальна недостатність, що зафіксовано лікарським свідоцтвом про смерть № 170, виданим лікарнею 11.03.2021.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер у стаціонарі КНП «Закарпатська обласна клінічна лікарня ім. А. Новака» Закарпатської обласної ради, причина смерті - 2019-nCOV, гостра респіраторна хвороба, гостра дихальна недостатність, що зафіксовано лікарським свідоцтвом про смерть № 183, виданим лікарнею 13.03.2021, на підставі якого було 13.03.3021 Ужгородським МВ ДРАЦС Південно-Західного управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 .
ОСОБА_3 у період з 25.02.2021 по 23.03.2021 хворіла на гостре респіраторне захворювання COVID-19, проте, перебувала на амбулаторному лікуванні, що підтверджується листками непрацездатності серії АЛВ №№ 608624, 608933 та іншими документами.
Відповідачка, оскільки їй ставиться у вину ухилення від надання спадкодавцям, які через тяжку хворобу перебували в безпорадному стані, допомоги, не могла власними діями і власними силами зарадити хворобі, водночас будучи сама хворою робила залежне від неї для підтримки спадкодавців, забезпечення їх ліками, харчуванням, іншими видами допомоги та підтримки. Такої посильної підтримки з боку відповідачки спадкодавці теж потребували та отримували її в межах можливого для відповідачки, яка не ухилялася від надання такої посильної допомоги та підтримки.
Позивач у справі 308/12737/21 ОСОБА_1 не довів, що спадкодавці потребували конкретного додаткового догляду чи конкретної додаткової допомоги від відповідачки, натомість наявними в справі доказами та матеріалами підтверджується, що відповідачка відповідну підтримку та допомогу надавала. Не доведене й умисне ухилення відповідачки від надання спадкодавцям допомоги за конкретних обставин і в конкретний час, тоді як такий умисел належить доводити. Втім, таких доказів, як і доказів можливості відповідачки надавати певну визначену допомогу, відмови відповідачки надавати допомогу спадкодавцям, позивач суду не надав. У справі відсутні й дані та докази про надання позивачем допомоги та підтримки спадкодавцям, дані про об'єктивну неможливість надання ним такої допомоги, отримання відпустки для цього тощо.
Тобто, умисна, винна поведінка відповідачки із ненадання спадкодавцям, які перебували у безпорадному стані, необхідної від неї конкретної допомоги не була доведена позивачем.
Зазначені обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, не доказуються при розгляді даної справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
У частині першій статті 1 СК України визначено засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно з частиною першою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка (частина перша статті 24 СК України).
Відповідно до статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя. Шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією і законами України.
Сімейний союз жінки та чоловіка після реєстрації шлюбу породжує певні правовідносини між подружжям, породжує взаємні права і обов'язки. Виникають особисті немайнові та майнові відносини, наявність певних прав і обов'язків подружжя для забезпечення і реалізації прав членів сім'ї.
Згідно з частиною другою статті 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.
Під час розгляду справ про визнання шлюбу недійсним судам необхідно мати на увазі, що за наявності одних підстав суд зобов'язаний, а за наявності інших суд може визнати шлюб недійсним. За рішенням суду шлюб обов'язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності.
При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення (частина друга статті 41 СК України).
У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім'ї тощо. Саме з речей неправового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі N 752/2337/16-ц.
Відповідно до статті 42 СК України право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв'язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність, якої обмежена.
Тлумачення норм СК України свідчить, що в цьому Кодексі закріплено три види недійсності шлюбу, який: (а) є недійсним в силу вказівки закону (стаття 39); (б) визнається недійсним за рішенням суду (стаття 40); (в) може бути визнаний недійсним за рішенням суду (стаття 41).
При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення (частини перша, друга статті 41 СК України).
Частинами третьою, четвертою статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Фіктивність шлюбу оцінюється з урахуванням наміру на момент його укладання.
У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім'ї тощо. Саме по речах неправового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу. Водночас слід мати на увазі, що відсутність наміру створити сім'ю у момент укладення шлюбу може бути цілком компенсовано його появою після реєстрації шлюбу, коли за всіма об'єктивними обставинами можна стверджувати, що у особи з'явився намір створити сім'ю, наприклад коли після реєстрації шлюбу, який мав ознаки фіктивності, особи почали разом проживати, вести спільне господарство, дружина завагітніла або у подружжя народилися діти, батько піклується про дружину та дітей, подружжя запрошує до себе своїх батьків та друзів, підтримують інтимні стосунки, разом відпочивають та відвідують своїх рідних та близьких тощо.
Звертаючись до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним, позивачі посилалися на те, що шлюб укладено відповідачкою без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя, відповідачка мала на меті корисливі мотиви, оскільки після смерті свого чоловіка претендує на майно у порядку спадкування, що створює для позивачів негативні наслідки та порушує їхні права та законні інтереси.
Спірні правовідносини виникли між позивачами ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_3 , щодо оспорення шлюбу укладеного 31.10.2015 між відповідачкою та ОСОБА_4 (сином ОСОБА_2 , братом ОСОБА_1 ). Позивачі зазначали, що вказаний шлюб є фіктивним відповідно до частини 2 статті 40 СК України, укладеним жінкою без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.
Позивачі посилалися на те, що відповідачка через свого приятеля корисливо познайомилась із ОСОБА_4 , родина якого мала великі статки. Маючи намір заволодіти майном сім'ї ОСОБА_19 , вона створила умови, за яких її чоловік ОСОБА_4 та свекруха ОСОБА_11 у березні 2021 року померли, а позивача ОСОБА_2 лише диво врятувало від смерті. При цьому відповідачка досягла свого наміру, оскільки подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, а отже вона таким чином є спадкоємцем після смерті свого чоловіка та свекрухи, яка померла за три дні до смерті ОСОБА_4 .
Позивачі вважали, що ОСОБА_3 , укладаючи шлюб з ОСОБА_4 , мала мету отримати право на спадкування, натомість не мала наміру створення сім'ї, набуття прав та обов'язків подружжя після реєстрації шлюбу.
При цьому позивачі не надали до справи належних, допустимих і достовірних доказів, на підтвердження обставин, на які вони посилалися як на підставу для визнання шлюбу недійсним. Наведені у позовній заяві доводи про те, що шлюб укладений без наміру дружини створити сім'ю та набути права та обов'язки подружжя - є голослівними та бездоказовими.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 посилалася на те, що шлюб був укладений за взаємним бажанням його сторін, при укладенні шлюбу у відповідачки був намір створити сім'ю з ОСОБА_4 , на момент його укладення вона мала на меті набути права та обов'язки подружжя, при цьому спільне проживання подружжя та ведення побуту, тривалість такого проживання (понад 5 років), характер їхніх взаємин, наявність почуттів любові, поваги, турботи один про одного, здійснення спільних витрат, ведення спільного бюджету та спільного господарства, проводження дозвілля, відпочинку, підтверджують реальне набуття прав та обов'язків подружжя після реєстрації шлюбу. Зокрема вказувала, що подружжя відкладало спільні кошти на спільні сімейні потреби, більша частина заощаджень становила заробітна плата дружини. Більшу частину заробітної плати подружжя складало в один спільний конверт, звідки розподіляло кошти на оплату комунальних послуг, купівлю продуктів харчування, ліків, відпочинок, придбання побутової техніки, покращення матеріально-побутових умов. Подружжя відпочивало у жовтні 2017 року у Греції, у вересні 2018 року у Туреччині, у жовтні 2019 року у Чехії, у 2020 році у м. Харкові, подорожували Закарпаттям, а також в інші місця. Вказувала, що відповідачка не зобов'язана була повідомляти свекра чи брата чоловіка про зароблені нею кошти. У період шлюбу у 2018-2019 роках ними придбано побутову техніку (телевізори, кондиціонери, морозильну камеру, дрібні побутові речі), зроблено ремонт у квартирі АДРЕСА_1 (знято штукатурку, плитку, вирівняно стіни, зроблено до повної готовності ванну, туалет, кімнату кухні, придбано кухню, передпокій, відреставровано двері та вікна), загалом подружжям витрачено близько 16-18 тис. доларів США.
На підтвердження відсутності у ОСОБА_3 корисливого інтересу для укладення шлюбу, відповідачкою надано до справи докази щодо відсутності у неї заборгованості за кредитними чи іншими зобов'язаннями (а.с. 95-99 т. 1 ), довідки про власні доходи за період із 2015 по 2021 рік (а.с. 75-89 т. т.1), довідки про доходи ОСОБА_4 за період з 2015 по 2018 роки (а.с. 90-93 т. 1), згідно з якими розмір доходу чоловіка не перевищував дохід ОСОБА_3 .
Свідки, допитані в ході розгляду даної справи, підтверджували наявність у подружжя дійсних сімейних відносин, наявність взаємних почуттів, спільного побуту і тривале спільне проживання подружжя, шанобливий характер їхніх взаємин, ведення спільного господарства, наявність взаємних прав та обов'язків між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Зокрема, згідно з показаннями свідків, подружжя у шлюбі прожило понад п'ять років, у них були прекрасні відносини, між ними було справжнє кохання, до дня смерті чоловіка подружжя проживало в одному будинку, при цьому позивачі у своїх заявах вказували на доброзичливе ставлення свекрухи ОСОБА_11 до своєї невістки ОСОБА_3 , яке полягало в тому, що вона дбала про неї, готувала найкращі страви, тобто у випадку сумніву у справжніх почуттях невістки до її сина, таке відношення не могло б бути.
При цьому, в судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 стверджував, що у нього та у його дружини були хороші відносини із відповідачкою. Вони її називали донькою, відповідачка зверталась до них «тато» і «мама»; ніколи не сварились.
Так, у суді першої інстанції свідок ОСОБА_17 надав показання, що знайомий з відповідачкою з 2017 року, оскільки працювали разом. Вони разом їздили на роботу на автомобілі його дружини. Зранку він приїжджав за ОСОБА_24 , а після роботи підвозив її додому, де зустрічав її чоловік біля будинку. Стосунки у них були хороші. У 2019 році, коли вони святкували професійне свято, за ОСОБА_25 приїжджав її чоловік. Також йому відомо, що у відповідачки були хороші відносини з батьком її чоловіка - ОСОБА_2 .
Свідок ОСОБА_12 в суді першої інстанції надала показання, що вона працювала в Закарпатській обласній прокуратурі, а відповідачка у той час працювала в Ужгородській міській прокуратурі. Вони проживали в одному районі у місті Ужгороді. Свідок часто бачила відповідачку з її чоловіком. У них були нормальні відносини. У ОСОБА_26 була досить пристойна заробітна плата, отже її внесок в сімейний бюджет був помітний. Коли вся сім'я ОСОБА_19 , тобто батьки чоловіка відповідачки, її чоловік та й сама відповідачка захворіли на коронавірусну хворобу, у сім'ї померло двоє людей і через два тижні після їх смерті свекор виставив відповідачку за двері, вимагав повернути золоту обручку та відмовитися від спадщини і з того часу переслідує її.
Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснив, що він є батьком відповідачки. Поки чоловік ОСОБА_26 жив, то у них була нормальна сім'я, вони дружньо жили і з батьками його зятя, хоча ОСОБА_2 постійно контролював фінансові питання його дочки та покійного зятя. Після смерті ОСОБА_27 , все різко змінилося, позивачі через спадкове майно погрожують навіть йому та його дружині.
Свідок ОСОБА_13 в суді першої інстанції повідомила, що вона була свідком під час одруження ОСОБА_27 та ОСОБА_3 . Вона неодноразово приїжджала до них у гості, бачила, що вони поважали одне одного, ніколи не сварилися, у них дійсно було щире кохання.
Свідок ОСОБА_16 в суді першої інстанції пояснила, що з ОСОБА_28 вони навчалися в одному класі, відповідачка хороша людина. У них з чоловіком була зразкова сім'я. Вони приїжджали у Великий Бичків, заходили до неї неодноразово у гості та вона одного разу ночувала у них у місті Ужгороді. Знає, що ОСОБА_29 купувала меблі за 2000 доларів, робила ремонт у квартирі, у тому числі замінювала вікна. Стверджувала, що у ОСОБА_26 з ОСОБА_30 були хороші сімейні відносини, які існували на справжньому, щирому коханні. У відповідачки були нормальні стосунки зі свекрухою та свекром.
Свідок ОСОБА_15 в суді першої інстанції надала показання, що з відповідачкою вони дружать понад 20 років. Зі своїм чоловіком ОСОБА_31 мали щире взаємне кохання, шлюб не мав формального характеру й вважає, що позивачі безпідставно звертаються з позовом до відповідачки.
Судом першої інстанції було враховано, зокрема те, що позивачі у заяві від 20.06.2024 не заперечували купівлю подружжям побутової техніки, благоустрою двох квартир, меблів, але вказували, що такі придбавалися виключно за кошти батьків чоловіка ( ОСОБА_2 та ОСОБА_11 ), проте доказів цього позивачі не надали. Крім того, позивачі не заперечували участі відповідачки в забезпеченні квартири меблями, зокрема дубовим ліжком, висловлюючи своє невдоволення його якістю.
Посилання позивачів на те, що метою укладення шлюбу для відповідачки було отримання нею права на спадок, ґрунтуються виключно на припущеннях, які не можуть слугувати підставами для визнання шлюбу недійсним.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Системний аналіз наведених процесуальних норм дозволяє дійти висновку, що кожна сторона зобов'язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи навпаки - на заперечення існування такі обставини, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів здійснює їх оцінку.
Суд першої інстанції при вирішенні спору надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам і не встановив підстав для визнання шлюбу недійсним у зв'язку з його фіктивністю.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання позивачів на те, що відповідачка уклала шлюб з метою отримання права на спадок, ґрунтуються виключно на припущеннях, які не можуть підтвердити намір створення фіктивної сім'ї.
Відмовляючи у позові, суд надав оцінку наявним доказам у справі, врахував добровільність реєстрації шлюбу, намір створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя, тривалість спільного проживання подружжя (понад 5 років), характер їхніх взаємин, неподання позивачами належних та допустимих доказів фіктивності шлюбу та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові. Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню та, надавши обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшов мотивованого висновку про відсутність правових підстав для визнання шлюбу недійсним.
Доводи позивачів про те, що метою укладення шлюбу для відповідачки було набуття права власності на майно чоловіка чи належне подружжю свекра і свекрухи, є необґрунтованими, оскільки позивачами не надано доказів того, що на момент укладення шлюбу були підстави для переходу до ОСОБА_3 права власності на таке майно. Факт укладення шлюбу не надає особі правових підстав для набуття права власності на майно іншого з подружжя чи майно батьків іншого з подружжя, а власник самостійно на власний розсуд реалізує надані йому правомочності володіння користування та розпорядження своїм майном.
Посилання позивачів на те, що метою укладення шлюбу для відповідачки є заволодіння майном у порядку спадкування за чоловіком, є безпідставними, оскільки на день укладення шлюбу підстав для спадкування не існувало, як і не було підстав для закликання відповідачки до спадкування. Чоловік протягом періоду перебування у шлюбі мав право на власний розсуд вчинити особисте розпорядження на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України). Позивачами не надано жодних доказів щодо існування на момент укладення шлюбу домовленостей чи правочинів, які б передбачали перехід прав від чоловіка чи його батьків до ОСОБА_3 .
Враховуючи викладене, беручи до уваги обставини стосовно доходу відповідачки та її чоловіка, посилання позивачів на те, що дружина мала корисливі мотиви для укладення шлюбу, оскільки хотіла заволодіти майном чоловіка чи його батьків у порядку спадкування, є особистими надуманими припущеннями позивачів, що не підтверджені матеріалами справи та не є підставою для визнання шлюбу фіктивним.
Стосовно доводів апеляційної скарги, що суд першої інстанції не взяв до уваги кожен довід позовної заяви, об'єктивну істину кожної з обставин, про які скаржники зазначили у позовній заяві, не врахував, що скаржниками було виявлено у діях відповідачки безліч ознак кримінальних злочинів - слід зазначити наступне.
Апеляційний суд зауважує, що стороною має бути доведений факт того, що місцевий суд не врахував обставини, які мають значення для вирішення спору, або врахував їх неналежним чином. При цьому суд першої інстанції не зобов'язаний давати пояснення своїх висновків буквально за кожним доводом позивачів, який не стосується предмету доказування у даній справі.
Докази, які подаються до суду, повинні бути належними, тобто стосуватися предмета доказування, інакше суд не бере їх до розгляду згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України.
Саме на позивачів покладено обов'язок, у порядку передбаченому статтею 81 ЦПК України, довести обставини, на які вони посилаються в обґрунтування своїх вимог.
Встановивши, що позивачі не надали суду належних і допустимих доказів на підтвердження недійсності шлюбу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову за недоведеністю.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції навів мотиви для прийняття рішення у даній справі враховуючи межі позовних вимог, надав відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору.
Доводи апеляційної скарги про те, що місцевий суд при перевірці підстав фіктивності шлюбу не врахував, що скаржниками було виявлено у діях відповідачки безліч ознак кримінальних злочинів, а суд саме у даній справі мав з'ясувати та належно реагувати на кримінальні правопорушення, зазначені позивачами - є безпідставними. Судова колегія відхиляє такі доводи як необґрунтовані, оскільки відповідні факти не встановлені у передбаченому кримінальним законом порядку, та позивачами не надано відповідних судових рішень на підтвердження вчинення відповідачкою зазначених позивачами правопорушень.
Позивачі не надали жодних доказів того, що відповідачка вводила в організм чоловіка чи свекрухи сумнівні ліки та медичні препарати, а твердження позивачів про причетність відповідачки до смерті чоловіка та свекрухи є голослівними.
Судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, враховуючи обставини наявності у відповідачки мети на створення сім'ї, добровільної згоди чоловіка і жінки на укладення шлюбу, вираження обома сторонами подружжя, згоди на перебування у шлюбі після його укладення, тривалість спільного проживання у шлюбі понад 5 років, наявність спільних прав та обов'язків цього подружжя, ведення спільного бюджету, участі учать у спільних витратах, придбанні побутової техніки, ремонту житла, характер їхніх взаємин, наявність почуттів любові, поваги, турботи один про одного, ведення спільного побуту, проводження дозвілля, відпочинку, підтверджують реальне набуття прав та обов'язків подружжя після реєстрації шлюбу.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Також потрібно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на приписи законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Тож питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23) (Постанови ВС від 20.10.2020 у справі №756/536/19, від 15.10.2020 у справі № 759/14004/15-ц, від 15.10.2020 у справі №157/398/15-ц, від 13.10.2020 № 161/4641/17, 20.10.2020 у справі № 213/112/19, від 12.10.2020 у справі № 585/2958/17, від 09.10.2020 у справі №161/7515/15-ц, від 10.01.2024 у справі № 390/964/21).
Таким чином, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та доречні питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З тих же підстав апеляційний суд не дає відповіді на всі аргументи апеляційної скарги, які не стосуються предмету позову та суті спору.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність будь-яких належних, допустимих достовірних і переконливих доказів на підтвердження фіктивності шлюбу та у зв'язку з цим дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення заявленої позовної вимоги. Доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду не спростовують.
Стосовно доводів скаржників щодо ухваленого додаткового рішення, слід зазначити наступне.
Твердження в апеляційній скарзі про те, що місцевий суд у додатковому рішенні посилався виключно на затрати адвоката, а не відповідача - є безпідставними, надуманими, не спростовують наданих до справи доказів на підтвердження витрат сторони на правничу допомогу.
Нормами ЦПК України передбачено можливість відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено й така позиція неодноразово була підтверджена Верховним Судом, зокрема у постанові від 21.01.2021 у справі 280/2635/20 та від 03.11.2022 у справі 457/216/18.
Посилання на те, що адвокат відповідачки у місцевому суді, фактично, майже не приймала участь у надані правових послуг, а відповідач здійснювала захист своїх інтересів самостійно спростовується актом прийому-передачі послуг від 16.08.2024 (а.с. 45 т. 2).
Згідно з п. 1.1. договору про надання правової допомоги від 01.06.2024, Адвокат зобов'язується надавати Клієнту правовому допомогу у справі №308/7171/24 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання шлюбу недійсним та зобов'язання змінити прізвище, а Клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором. Розмір винагороди встановлюється шляхом підписання додаткових угод до Договору, які є невід'ємними частинами Договору. Відповідно до пункту 3.1 договору про надання правової допомоги, вартість однієї години роботи адвоката оплачується в розмірі 2 000 гривень (в тому числі очікування на розгляд справи). В пункті 3.2 Договору сторони погодили, що Клієнт зобов'язаний сплатити Адвокату гонорар протягом трьох місяців після набрання рішенням суду по суті спору законної сили. Згідно з пунктом 3.5 Договору, сторони погодили, що завершення усіх необхідних дій в суді певної інстанції оформлюється актом прийому-передачі послуг, що має бути підписаний Сторонами та скріплений їх печатками (у разі наявності).
Відповідно до акту прийому-передачі послуг від 16.08.2024 загальна кількість затраченого часу (годин) адвокатом становить - 14 годин, де зокрема: - участь у судових засіданнях та підготовка відзиву, клопотань, заяв по справі становить - 14 годин, що становить 28 000 грн, де 12 годин - зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції, вивчення, правовий аналіз доказів по справі, пошук, вивчення та правовий аналіз судової практики в аналогічних спорах, підготовка відзиву, підготовка клопотання про виклик свідків, клопотання про відеоконференцію, заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат у судових засіданнях, що становить 24 000 грн. Також 2 години - участь у судових засіданнях, що становить 4 000 грн (20.06.2024 відеоконференція із Рахівським районним судом у підготовчому судовому засіданні (15 хв: з 13:10 до 13:25) вартість послуг адвоката 500 грн, 15.08.2024 відеоконференція із Рахівським районним судом - участь у розгляді справи по суті 1 год 45 хвилин з 15:00 до 16:45, вартість становить 3500 грн.
Відповідно до ст 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
У постановах від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та від 05 липня 2023 року у справі N 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
ЄСПЛ, присуджуючи такі судові витрати, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, §268)).
Так, у пункті 154 рішення від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою N 58442/00 щодо судових витрат ЄСПЛ зазначив, що за статтею 41 Конвенції він відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. Крім того, будь-яке клопотання, подане на підставі статті 41 Конвенції, має містити конкретні суми, розбиті на пункти, і супроводжуватися необхідними документами на їх підтвердження, інакше Суд може відхилити це клопотання повністю або частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Надавши оцінку співмірності розміру витрат зі складністю справи та об'ємом наданих правових послуг, відповідності цього розміру критеріям реальності та розумності, врахувавши заперечення протилежної сторони, суд апеляційної інстанції вважає заявлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу завищеним, у зв'язку з чим наявні підстави для зменшення розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, визначивши їх у розмірі 12000 грн. Відтак, оскільки у задоволенні позову відмовлено, на користь відповідачки із кожного позивача підлягає стягненню по 6000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 15.08.2024 в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, дослідивши зібрані в справі докази в їх сукупності, правомірно дійшов висновків про відмову в задоволені позову. Доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 15.08.2024 слід залишити без змін.
При цьому встановивши, що розмір витрат на правничу допомогу, стягнутий додатковим рішення від 23.08.2024, є завищеним, надавши оцінку співмірності розміру витрат зі складністю справи та об'ємом наданих правових послуг, відповідності цього розміру критеріям реальності та розумності, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь відповідачки з кожного з позивачів по 6000 гривень витрат на правничу допомогу, у зв'язку з чим вказане додаткове рішення слід змінити, виклавши перший та другий абзаци резолютивної частини додаткового рішення у новій редакції.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, п.4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 15 серпня 2024 року - залишити без змін.
Додаткове рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 23 серпня 2024 року - змінити виклавши перший та другий абзаци резолютивної частини додаткового рішення у такій редакції:
«Заяву ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_32 , про ухвалення додаткового рішення - задовольнити частково.
Стягнути на користь ОСОБА_3 із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з кожного по 6000 гривень витрат на правничу допомогу та по 999,98 гривень витрат, пов'язаних з переїздом до іншого населеного пункту».
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28 лютого 2025 року.
Головуюча: Судді: