465/5028/23
2-а/465/118/24
Іменем України
06.03.2025 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Мигаль Г.П.,
секретаря судового засідання Титикайла І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, в якому просить суд скасувати постанову серії ЕАС № 7152165 від 12.06.2023 про накладення адміністративного стягнення і закрити справу про адміністративне правопорушення. Стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір.
В обгрунтування поданого позову покликається на те, що 12 червня 2023 року поліцейським 3 роти 3 батальйону УПП у Львівській області ДПП старшим лейтенантом поліції Риндик Мар'яною Григорівною позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП на накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.
Підставою для притягнення до адміністративної відповідальності в постанові вказано порушення позивачем п. 12.4 ПДР, а саме те, що позивач, керуючи автомобілем, рухався із швидкістю 77 км/год при дозволеній швидкості 50 км/год. Швидкість вимірювалася приладом Trucam LTI 20/20 TC 000683. Позивач вважає, що вказана вище постанова про накладення на нього адміністративного стягнення є незаконною, оскільки на відповідному відрізку дороги, де було використано спеціальний технічний прилад для вимірювання швидкості, дорожнього знаку 5.76, за наявності якого можливе розміщення фото- і відеотехніки для забезпечення дотримання правил дорожнього руху, немає і не було на момент складення вказаної вище постанови. З урахуванням наведеного, позивач просить суд позов задоволити.
Ухвалою суду від 12 липня 2023 року відкрито провадження у справі.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить суд відмовити у задоволенні позову. Покликався на те, що прафопорушення було зафіксоване за допомогою приладу Trucam LTI 20/20 TC 000683, який відповідно до своїх технчних характеристик спроможний робити фото- та відеозйомку за допомогою лазерного вимірювача, а його покази є доказом в розумінні ст.ст. 72 та 251 КАС України. Крім того просить суд проводити розгляд справи без участі сторони відповідача.
Сторони в судове засідання не з'явились, подали до суду клопотання про розгляд справи за їх вісутності.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини справи, суд доходить до такого висновку.
12 червня 2023 р. поліцейським 3 роти 3 батальйону УПП у Львівській області ДПП старшим лейтенантом поліції Риндик Мар'яною Григорівною винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕАС № 7152165, відносно ОСОБА_1 , та притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 12 червня 2023 року, близько 08 год. 57 хв. у м.Львів, пр-т Червоної Калини, 34А, Позивач керуючи транспортним засобом MITSUBISHI LANCER з державним номерним знаком НОМЕР_1 зі швидкістю 77 км/год, при дозволеній швидкості 50 км/год, швидкість руху вимірювалась лазерним приладом TruCam LTI20/20 ТС000683, чим порушив п. 12.4 Правил дорожнього руху затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. №1306(далі - ПДР України). У п.7 зазначеної постанови "додається" зазначено " не додається". Отже жодні докази, в тому числі відеоматеріали, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, до постанови додані не були.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати та неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до п. 2.3.6 ПДР України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
Диспозиція частини 1 статті 122 КУпАП України передбачає відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками
Пункт 12.4 ПДР України передбачає, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Приписи частини 3 ст. 283 КУпАП встановлюють, що постанова у справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених ч. 2 цієї статті, має містити також відомості, зокрема відомості про технічний засіб, яким здійснено фото- або відеозапис.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З наведеної норми слідує, що при прийнятті суб'єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
Згідно з ст.31 Закону "Про Національну поліцію" № 580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, перевіряти документи особи, опитувати осіб, зупиняти транспортні засоби, застосовувати технічні прилади та технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою: 1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Тобто, положення Закону №580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
Як було зазначено, у постанові вказано, що швидкість автомобіля під керуванням позивача вимірювалась приладом TruCam.
Контроль швидкості руху транспортних засобів здійснюється лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70 ПДР), оскільки вимоги ч.2 ст.40 Закону №580-VIII, передбачають, що інформація щодо встановленої відеотехніки і сама відеотехніка фіксації правопорушень повинна бути розміщена на видному місці.
Відповідно до Правил дорожнього руху знак 5.70 «Фото, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху», інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.
Разом з тим, суд зауважує, що прилад TruCam при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу не може триматися руками інспектора поліції, а повинен бути стаціонарно вмонтованим, що доводиться приписами ст.40 Закону України «Про Національну поліцію», в якій зазначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення правил дорожнього руху.
Отже, відповідно до наведеної норми працівники поліції можуть розміщувати автоматичну фото та відеотехніку по периметру доріг, зокрема стаціонарно встановлювати вимірювальний пристрій, оскільки термін «монтувати/розміщувати» не можна ототожнювати із використанням в інший спосіб, зокрема тримати в руках.
Контроль швидкості повинен відбуватися лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70), оскільки вказане обумовлено ч.2 ст.40 Закону України "Про Національну поліцію", згідно з якою інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відео техніку, що здійснює фіксацію, повинна бути розміщена на видному місці.
Відповідачем не надано до суду доказів того, що лазерний вимірювач швидкості TruCam в момент фіксації правопорушення був стаціонарно розміщений, а також того, що фіксація правопорушення здійснювалась в зоні дії дорожнього знаку 5.70.
Тобто, з матеріалів справи неможливо встановити об'єктивну сторону згаданого вище правопорушення, оскільки відсутні належні докази вчинення такого правопорушення.
Імперативними положеннями частини другої статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд звертає вказує, що ані оскаржувана постанова, ані матеріали справи не містять достатніх відомостей про факт належної фіксації допущеного правопорушення належно встановленим технічним приладом.
Відео, яке міститься на DVD-R диску, що долучено відповідачем до відзиву на позовну заяву, суд визнає недопустимим доказом, оскільки такий доказ не був долучений до постанови під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, про що свідчить п.7 постанови, яка оскаржується.
Натомість притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Крім цього, судом береться до уваги й позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 26.04.2018 у справі №338/1/17 про те, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. Посилання на оскаржувану постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності як на беззаперечний доказ вчинення ним правопорушення є помилковим, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб?єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
У пунктах 70-71 рішення по справі Рисовський проти України (29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу належного урядування, зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Відповідно до закріпленого в ст.62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У справі Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі Дактарас проти Литви від 24.11.2000 року).
Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Салабіаку проти Франції від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі Надточій проти України Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення (п. 21 рішення).
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
В рекомендації №R(91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
Принцип презумпції невинуватості, передбачає, що всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №15 Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 та 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.04.2018 по справі №211/3520/16-а, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення. Така постанова по свій правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Відповідачем не надано суду достатніх та вагомих доказів вини у інкримінованому ОСОБА_1 правопорушенні, що в свою чергу ставить під сумнів правомірність винесення оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення по справі, а тому постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає скасуванню у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП в діях позивача.
Виходячи із системного аналізу норм КУпАП та КАС України щодо компетенції судів у справах про адміністративні правопорушення ВСУ у справі №490/843/15-а, адміністративне провадження №К/9901/45370/18 дійшов висновку, що право закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення належить лише органу, який розглядає таку справу або ж суду, у передбачених статті 221 КУпАП випадках, та не відноситься до компетенції адміністративного суду, який перевіряє законність винесення суб'єктом владних повноважень постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі вказаного, суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області, який є відповідачем у даній справі в дохід держави витрати по сплаті судового збору в сумі 605,60 грн.
Стаття 252 КУпАПпередбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 є обґрунтованим, тому постанову серії ЕАС №7152165 від 12.06.2023 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП, слід скасувати.
Окрім того, відповідно до ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, серед іншого, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Відтак, провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.122 КУпАП, підлягає закриттю.
Згідно із ч. 5 ст. 139 КАС України судові витрати слід стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.
Відтак, у зв'язку із задоволенням позову, на підставі ст.139 КАС України з відповідача Управління патрульної поліції у Львівській області ДПП за рахунок бюджетних асигнувань останнього, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 605,60 грн.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.241-246, 250, 251, 255, 286 КАС України, суд-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, - задоволити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного штрафу по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕАС №7152165 від 12.06.2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору у розмірі 605,60 грн.
Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, ЄДРПОУ 40108646, адреса: м. Львів, вул. Перфецького, 19.
Повне рішення складено 6 березня 2025 року.
Суддя Мигаль Г.П.