Справа № 453/198/25
№ провадження 2/453/276/25
06 березня 2025 року Сколівський районний суд Львівської області у складі: головуючого - судді Брони А.Л.,
секретаря судового засідання Бендеш А.І.,
без учасників справи,
розглянувши у залі суду у місті Сколе Львівської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сколівського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції про припинення арешту на майно,-
03.02.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Сколівського районного суду Львівської області з позовною заявою до Сколівського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якій просить скасувати арешт на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , накладений за постановою державного виконавця Сколівського відділу державної виконавчої служби від 21.10.2010 року. Судові витрати просить залишити за сторонами.
Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області Брони А.Л. від 06.02.2025 року було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі на підставі ч.5 ст. 279 ЦПК України.
Розгляд справи відбувся 06.03.2025 року без учасників справи.
Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його матір ОСОБА_2 , після смерті котрої він успадкував майно, а саме житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що під час оформлення спадку дізнався від нотаріуса, що на будинок, який належав його матері, накладено арешт. З відповіді начальника Сколівського відділу державної виконавчої служби вбачається, що згідно бази даних АСВП у відділі перебувало на виконанні виконавче провадження АСВП 22056721 з виконання судового наказу № 2-н-107, виданого Сколівським районним судом Львівської області від 14.12.2009 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості у розмірі 8 107,53 грн..
29.06.2011 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження».
Також позивач зазначає, що ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 15.03.2010 року було скасовано судовий наказ від 14.12.2009 року про стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Приватбанк», а відтак, на думку позивача, державний виконавець зобов'язаний був винести постанову про закриття виконавчого провадження за цим судовим наказом та зняти арешт з майна. Наявність арешту на спадкове майно унеможливлює реалізацію позивачем своїх спадкових прав, внаслідок чого він вимушений звернутись з даним позовом до суду.
21.02.2025 на адресу суду від начальника Сколівського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного Міжрегіонального управління Міністерства Л. Баб'як надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому зазначено наступне.
На виконанні перебувало виконавче провадження АСВП № 22056721 з виконання судового наказу № 2-Н-17 виданого Сколівським районним судом 14.12.2009 року про стягнення 8107,53 грн. з ОСОБА_1 на користь ЗАТ КБ «Приватбанк». Згідно бази даних АСВП державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження 21.10.2010 року з накладенням арешту на майно боржника та 29.06.2011 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу так як у боржника відсутнє майно на яке можна звернути стягнення на підставі ст. 47 Закону «Про виконавче провадження» (у редакції на момент вчинення таких дій).
Вищевказане виконавче провадження знищено.
Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу (ДВС), яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Крім того, виконання судових рішень це заключна стадія цивільного процесу, а саме: заключний етап у процесі реалізації захисту цивільних прав, у цьому разі прав заявників, а згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини для визначення розумного строку розгляду справи включається період із надходження до суду позовної заяви й закінчується виконанням рішення суду.
Отже, завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом, тому перевірка вчинення таких дій державним виконавцем є фактично перевіркою дотримання положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду й належного виконання рішення суду. Згідно ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Положенням статей 6, 11 Закону України «Про виконавче провадження» зобов'язано виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
За змістом наведених положень закону метою виконавчого провадження є захист інтересів стягувачів шляхом здійснення сукупності передбачених законом заходів, спрямованих на дієве та ефективне виконання рішень суду та інших органів і посадових осіб, а посадові особи державної виконавчої служби при здійсненні виконавчого провадження наділені широким колом повноважень та зобов'язані неухильно дотримуватись прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Згідно частини 1 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки, зазначені в частині першій статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. У разі повернення виконавчого документа стягувану у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до частини 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувана про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.
Згідно частини статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Системний аналіз вищевикладених норм процесуального права дає підстави для висновку, що не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між суб'єктом приватного права - фізичною особою та органом державної влади або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи.
У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права, адже під час вирішення такого спору з'ясуванню підлягають обставини щодо підстав набуття права власності на спірне майно, у зв'язку з чим зазначені вимоги є приватноправовими.
Відповідно до постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 340/25/19 за позовом фізичної особи до органу державної виконавчої служби про визнання неправомірною відмови щодо зняття арешту з майна та зобов'язання зняти арешт Велика Палата Верховного Суду виснувала, що для визначення юрисдикції суду необхідно встановити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби з накладення арешту на певне майно, то такий спір треба розглядати за правилами адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності чи іншого речового права, то ці спори слід розглядати за правилами цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин. Оскільки підставою позову позивачка визначила наявність арешту, накладеного на невизначене майно спадкодавця, що перешкоджає їй в оформленні спадкових прав на нерухоме майно, Велика Палата Верховного Суду вважала, що позов спрямований на захист цивільних прав позивачки, пов'язаний з оформленням права власності на спадкове майно та фактично є різновидом негаторного позову, який треба розглядати за правилами цивільного судочинства.
Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) й виникають із цивільних правовідносин, відповідно до положень статті 19 ЦПК України, статті 20 ГПК України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції (Аналогічні висновки викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/1247/18).
Окрім цього, Верховний Суд констатує, що оскільки, особа є відповідачем у цивільній справі та є боржником у виконавчих провадженнях (за виконавчим листом у цивільній справі) з примусового виконання цього рішення, то справа щодо зняття арешту з майна боржника, який накладено під час здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні щодо виконання судових рішень, ухвалених у порядку цивільного судочинства, також підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Аналогічні правові позиції викладені в постанові Великої палати Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі № 815/4232/17; від 22 квітня 2019 року у справі № 757/53656/17-а, у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/5597/19.
Згідно зі статтею 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушено їх права чи свободи. А частина 2 статті 384 ЦПК України передбачала, що така скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 05.05.2020№554/8004/16-ц (14-431цс19) належним відповідачем в аналогічних до цієї справах є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передане майно, якщо воно було реалізоване. Велика Палата Верховного Суду вже виснувала щодо обставин, за яких питання про звільнення майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства, а саме: спори, пов'язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту (постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц (пункт 24), від 13 березня 2019 року у справі № 815/615/16-ц (пункт 28), від 22 квітня 2019 року у справі № 661/624/16-ц).
Якщо позивачі звернулися до суду для захисту їхнього порушеного права на майно, на яке державний виконавець наклав арешт в інтересах інших осіб, такі правовідносини мають приватноправовий характер, а тому спір слід вирішувати за правилами цивільного чи господарського судочинства (постанови від 13 вересня 2019 року у справі № 815/615/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 806/932/16 і від 11 березня 2020 року у справі № 803/1485/17).
У разі повернення виконавчого документа стягувачу арешт з майна боржника не знімається, оскільки стягувач не втрачає право на повторне пред'явлення виконавчого документа до виконання- постанова № 761/27033/18 від 15.09.2020 року Верховний Суд Касаційного цивільного суду. Виконавче провадження є невід'ємною частиною (стадією) судового провадження, а тому повернення виконавчого документу (стягувану, суду чи іншій особі) - не завершує виконавче провадження, а лише перериває його; а завершується виконавче провадження лише при його закінченні з підстав, визначених статтею 39 Закону «Про виконавче провадження». Втім, навіть і закінчення виконавчого провадження не перешкоджає його відновленню в порядку, передбаченому законом, тому арешт майна боржника може бути знятий тільки у разі фактичного виконання рішення, або у разі ухвалення судового рішення про зняття такого арешту.
Окрім того стаття 446 ЦПК процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.
Відповідно до частини 2 статті 30 ЦПК позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2018 у справі №425/1341/17, де особа-боржник звернулась до суду з позовом до Державної виконавчої служби про зняття арешту з майна. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову та зняття арешту з майна боржника, оскільки рішення, під час виконання якого було накладено арешт на майно позивача, не виконане.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.06.2020 у справі №201/10187/18, де особа (боржник) звернулась до суду з позовом до відділу Державної виконавчої служби про зняття арешту з майна суди усіх інстанцій у відкритті провадження відмовили, оскільки позивач є боржником у виконавчому провадженні, а спір не пов'язаний з належністю майна, на яке накладено арешт. Крім того, арешт на майно позивача накладено з метою забезпечення виконання рішення суду, тому він не може виступати позивачем у даній справі, і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.06.2020 у справі №201/10187/18, де особа (боржник) у відкритті провадження відмовлено, оскільки позивач є боржником у виконавчому провадженні, а спір не пов'язаний з належністю майна, на яке накладено арешт. Крім того, арешт на майно позивача накладено з метою забезпечення виконання рішення суду, тому він не можеф виступати позивачем у даній справі, і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні.
Боржник у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України - справа № 523/19204/19 Верховний Суд Касаційного цивільного суду.
Верховний Суд зауважив, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розд. VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він мав закрити провадження у справі з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України - постанова Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 577/4541/20 (провадження № 61-8240св21).
Враховуючи викладене, керуючись Конституцією України, ЦПК України та Законом України «Про виконавче провадження» вказаний позов є безпідставним та не підлягає задоволенню.
На підставі ч.3 ст. 211, ч.2 ст. 247 ЦПК України справа слухається у відсутність сторін без фіксування судового процесу технічними засобами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази на ствердження цих обставин в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід'ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч.1 ст. 4, ч.1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи із наведених вище процесуальних норм суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Згідно копії свідоцтва про право на спадщину, виданого 11.12.2024 року приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Батлюк О.Б., позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем пісдя смерті матері - ОСОБА_2 , котра померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зокрема, до складу спадкового майна увійшли частки житлового будинку з відповідною часткою приналежних до нього господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності на частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за спадкодавцем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором прав на нерухоме майно Сколівської районної державної адміністрації Львівської області Зінкевич І.В. 05.04.2016 за номером запису про право власності 14084640.
Під час державної реєстрації права власності на частку будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , набутого позивачем на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , позивачу стало відомо про наявність обтяження на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Як вбачається з відповіді Сколівського ВДВС, 29.06.2011 року державним виконавцем в межах виконавчого провадження, на підставі якого було накладено спірний арешт, було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» в редакції від 1999 року (діяв на момент виникнення спірних правовідносин), тобто у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Частинами 1, 2 статті 50 ЗУ «Про виконавче провадження» в редакції від 1999 року було визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду,
винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно
боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Крім цього, як вбачається з ухвали Сколівського районного суду Львівської області від 15.03.2010 року, судовий наказ від 14.12.2009 року про стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Приватбанк», на підставі якого було відкрито виконавче провадження № 22056721, в межах якого було накладено спірний арешт, було скасовано.
Таким чином відсутні правові підстави для існування спірного арешту, накладеного на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожний громадянин має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Згідно з ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
За змістом ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 321 ЦК України закріплено принцип непорушності права власності. Зокрема, встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи наявність накладеного арешту на майно, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку, суд приходить висновку про обґрунтованість вимог позивача та необхідність захисту його права шляхом зняття спірного арешту.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 264, 268, 265, 212 -218, ЦПК України, ст. ст. 317, 319, 321, 391 ЦК України, суд-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Сколівського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції про припинення арешту на майно - задовольнити.
Зняти арешт та заборону відчуження з нерухомого майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування сторін у справі:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактична адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач:Сколівський відділ державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного Міжрегіонального управління Міністерства, місцезнаходження: вул. Чайківського, 6, м. Сколе Стрийський район Львівська область, код ЄДРПОУ 34893197.
Суддя