Справа №: 452/522/25
Іменем України
24 лютого 2025 року м.Самбір
Суддя Самбірського міськрайонного суду Львівської області Бікезіна О.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, непрацюючого, не є особою з інвалідністю, раніше до адміністративної відповідальності не притягався, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
-за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
у присутності правопорушника, якому роз'яснено права, передбачені
ст. 63 Конституції України та ст. 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
До Самбірського міськрайонного суду Львівської області 10 лютого 2025 року надійшли адміністративні матеріали відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.130 КУпАП.
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення, серії ЕПР1 № 239966 від 6 лютого 2024 року, водій ОСОБА_1 6 лютого 2025 року о 10 год. 45 хв. в м. Самборі по
вул. Симоненка, 14, Львівської області, керував автомобілем марки «Toyota», номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: блідість обличчя; звужені зіниці очей, які не реагують на світло; тремтіння кінцівок пальців рук. Від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху,тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
У суді ОСОБА_1 свою вину у вчиненні вищевказаного адміністративного правопорушення категорично заперечив, просив провадження у справі закрити за відсутністю у діях його події і складу адміністративного правопорушення. Пояснив, що 6 лютого 2025 року о 10 год. 45 хв. в м. Самборі по вул. Симоненка, 14, Львівської області, керував автомобілем марки «Toyota», номерний знак НОМЕР_1 . Його зупинили працівники поліції, причину зупинки пояснили, що у даного транспортного засобу були затерті символи номерного знаку, що не давало змоги чітко прочитати задній номерний знак. У процесі розмови працівник поліції виявив, що він нібито знаходиться у стані наркотичного сп'яніння та запропонували проїхати до закладу охорони здоров'я для огляду, на що він погодився. У Самбірській лікарні поліцейський запропонував йому здати сечу, але він не мав фізіологічного бажання, тоді йому запропонували випити води, що він і зробив, випив води, однак і це результату не дало. Так як він не зміг протягом двох годин здати аналізи сечі, працівники поліції склали протокол про відмову від проходження медичного огляду.
Вислухавши особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до п. 2.5 Правил дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами), водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Частина 1 статті 130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння під впливом таких препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
У відповідності з положеннями ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно ст. 9 Конституції України, а також ст. 17 Закону України "Про міжнародні договори" від 22.12.1993 року, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є часткою національного законодавства України. Також передбачається, що якщо міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, які передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Тобто в такому випадку міжнародно-правові норми мають пріоритетне значення.
17 липня 1997 року Україна ратифікувала Європейську Конвенцію "Про захист прав людини і основоположних свобод", а також Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, які є невід'ємною частиною Конвенції, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов'язковість рішень Європейського Суду з прав людини по всім питанням що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Так, відповідно до ч. 1, 2 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Гурепка проти України»
(п. 50- 55 Рішення від 06.09.2005 року) суд не має сумніву, що в силу суворості санкції справа про адміністративне правопорушення за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично носить кримінальний характер з усіма гарантіями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що дає підстави для застосування практики Європейського суду з прав людини з кримінальних справ у справах про адміністративні правопорушення залежно від суворості санкції статті Закону.
Також у справі "Надточій проти України" (рішення від 15.05.2008 р., заява № 7460/03) ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Отже, правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваженнями, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи.
Таким чином, розглядаючи справу про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, судовий процес має відповідати загальним засадам кримінального провадження, а суд має забезпечити гарантії і принципи законності щодо особи, яка притягається до відповідальності, оскільки санкція вказаної статті, при встановленні факту скоєння правопорушення і вини, передбачає штраф, розмір якого значно перевищує прожитковий мінімум для осіб працездатного віку в Україні, а також передбачає обов'язкове позбавлення права керування транспортним засобом.
Згідно ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення, згідно
ст. 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 248 КУпАП, розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових принципах, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Доведення вини правопорушника покладається на орган, що складає протокол про адміністративне правопорушення. Під доказуванням у провадженні у справах про адміністративні правопорушення слід розуміти процесуальну діяльність суб'єктів щодо збору, перевірки та оцінки доказів з метою встановлення об'єктивної істини у справі й прийняття на цій основі законного рішення.
Суддя ухвалює рішення про притягнення особи до відповідальності у випадку наявності доказів, які доводять кожну із обставин, що в своїй сукупності утворюють як об'єктивну, так і суб'єктивну сторону даного адміністративного правопорушення.
У даній справі на підтвердження факту відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку надано наступні докази :
-протокол про адміністративне правопорушення, серії ЕПР1 № 239966 від 6 лютого 2025 року, що складений уповноваженою посадовою особою в встановленому законом порядку;
-рапорт поліцейського;
-направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння від 6 лютого 2025 року;
-відеозаписом з нагрудної камери поліцейського на CD-диску.
Дослідивши надані суду докази, матеріали справи, а також вислухавши в судовому засіданні пояснення ОСОБА_1 суд прийшов до наступних висновків.
У протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що: «водій ОСОБА_1 6 лютого 2025 року о 10 год. 45 хв. в м. Самборі по вул. Симоненка, 14, Львівської області, керував автомобілем марки «Toyota», номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: блідість обличчя; звужені зіниці очей, які не реагують на світло; тремтіння кінцівок пальців рук. Від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився».
Протокол про адміністративне правопорушення є процесуальним документом, в якому зазначається суть правопорушення та інші дані, необхідні для розгляду справи. Тобто в такому документі фактично фіксуються беззаперечні дані про вчинення адміністративного правопорушення. Викладені у протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути належним чином перевірені та доводитися сукупністю належних і допустимих доказів.
Суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до положень п. 2 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України № 1452/735 від 9 листопада 2015 року (далі - Інструкція), огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Ознаками наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з п. 4 розділу І Інструкції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп'яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.
Відповідно до п. 12 розділу ІІ Інструкції, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в п. 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Відповідно до п. 9 розділу ІІ Інструкції, з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров'я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров'я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.
Відповідно до ч. 4 ст. 266 КУпАП, огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров'я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров'я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського. Кожний випадок огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, у закладі охорони здоров'я реєструється в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.
Відповідно до розділу 3 Інструкції (Проведення огляду на стан сп'яніння в закладах охорони здоров'я і оформлення його результатів), метою огляду в медичному закладі є встановлення наявності чи відсутності стану сп'яніння в обстежуваної особи.
За результатами огляду на стан сп'яніння та лабораторними дослідженнями встановлюється діагноз, який вноситься до акта медичного огляду.
Метою лабораторного дослідження є виявлення або уточнення наявних речовин, що здатні спричинити стан сп'яніння.
Згідно з п. 12 цього розділу Інструкції, предметом дослідження біологічного середовища можуть бути слина, сеча та змиви з поверхні губ, шкірного покриву обличчя і рук.
Відповідно до п.13 цього розділу Інструкції, для дослідження біологічного середовища може використовуватися кров, якщо в обстежуваної особи неможливо взяти зразки біологічних середовищ, вказаних у пункті 12 цього розділу.
З відео, наданого працівниками поліції вбачається, що ОСОБА_1 не здав сечу для проходження медичного огляду, оскільки він не мав фізіологічного бажання, йому було запропоновано випити води, що він і зробив, однак це результату не дало. Таким чином, фактично йдеться про неможливість відібрання у обстежуваної особи зразка біологічного середовища (сечі), вказаного у пункті 12 розділу 3 Інструкції.
ОСОБА_1 інкриміновано порушення п. 2.5 Правил дорожнього руху України, що у даному випадку пов'язано з відмовою водія транспортного засобу пройти у встановленому порядку медичний огляд з метою виявлення стану наркотичного сп'яніння.
Однак, матеріали справи свідчать, що водій ОСОБА_1 погодився пройти такий медичний огляд в належному медичному закладі КНП СМР «Самбірська центральна лікарня», прогте під час перебування в цьому закладі у ОСОБА_1 з фізіологічних причин не були відібрані для дослідження зразки біологічного середовища у виді сечі.
Зазначені фактичні обставини не можуть розцінюватися у сенсі, передбаченої п. 2.5 Правил дорожнього руху України, як відмова водія транспортного засобу ОСОБА_1 пройти у встановленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану наркотичного сп'яніння.
Крім того, всупереч вимогам п.12 та п.13 Інструкції, водієві ОСОБА_1 у КНП СМР «Самбірська центральна лікарня» з метою встановлення стану наркотичного сп'яніння не пропонувалося здати та не відбиралися інші зразки біологічного середовища, а саме: слина, змиви з поверхні губ, шкірного покриву обличчя і рук або, у разі неможливості їх відібрання, кров.
Докази, які б підтверджували відмову водія ОСОБА_1 від їх надання або перешкоджання у їх відібранні, матеріали справи не містять.
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У п. 66 рішення Європейського суду з прав людини в справі «Яременко проти України (№2)» від 30.04.2015 року, зазначено, що судове рішення має ґрунтуватися на доказах, що отримані без порушення процесуальних прав осіб, інакше докази, отримані з процесуальними порушеннями є «плодом отруйного дерева» і рішення суду, яке ґрунтується на таких доказах, є таким, що порушує права особи на справедливий суд.
Загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Орган (посадова особа), згідно ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїми внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
За викладених обставин та у сукупності із іншими фактами по справі суд дійшов висновку щодо недоведеності винуватості особи за критерієм «поза розумним сумнівом».
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, приходжу до висновку, що в діях ОСОБА_1 не вбачаються ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки його вина у скоєнні даного адміністративного правопорушення не знайшла свого підтвердження при дослідженні наданих суду доказів.
Згідно з п. 1) ст. 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин, вважаю, що в діях ОСОБА_1 відсутні подія і склад вказаного адміністративного правопорушення, у зв'язку з чим провадження в справі за ч. 1 ст. 130 КУпАП відносно нього слід закрити на підставі п. 1) ст. 247 КУпАП.
Керуючись ст. ст. 251, 252, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відносно ОСОБА_1 - закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, на підставі п. 1) ст. 247 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, до Львівського апеляційного суду через Самбірський міськрайонний суд Львівської області протягом десяти днів з дня її винесення.
Постанова набирає законної сили після спливу строку, встановленого законом для її апеляційного оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано; у разі подання апеляційної скарги постанова судді набирає законної сили після перегляду справи апеляційним судом.
Суддя